Рішення

від 23.12.2015 по справі 904/9993/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.12.15р. Справа № 904/9993/15

За позовом Комунального підприємства "Київпастранс" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югбудмонтаж" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 1566 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 13.05.2014 у розмірі 72 604 грн. 82 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Київпастранс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Югбудмонтаж" (далі - відповідач) заборгованість за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1566 від 13.05.2014 у розмірі 72 604 грн. 82 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1566 від 13.05.2014 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за період з травня 2014 року по червень 2015 року у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 34 337 грн. 45 коп.; порушенням зобов'язань щодо відшкодування витрат на комунальні послуги, наявністю боргу в сумі 12 573 грн. 54 коп.; порушення строків сплати податку на землю, наявністю боргу в сумі 5 048 грн. 68 коп., а також наявністю заборгованості з оплати послуг охорони в сумі 20 645 грн. 15 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.12.2015.

У судове засідання 09.12.2015 представники позивача та відповідача не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Судом зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 09.12.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.12.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

У судове засідання 23.12.2015 представники позивача та відповідача вдруге не з'явилися, але позивач надіслав клопотання (вх.суду 84928/15 від 22.12.2015), в якому, зокрема, просив суд розглянути справу без участі його представника. Вказане клопотання було задоволено судом.

Також, з вказаним клопотанням позивачем було долучено до матеріалів справи витребувані ухвалами суду від 17.11.2015 та від 09.12.2015 документи.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.11.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Варварівська, будинок 2, будівля Н1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 17.11.2015 було повернуто 27.11.2015 за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 від 26.11.2015 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.82).

Поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 09.12.2015, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень , який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.11.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 103 на відправку замовленої пошти по Дніпропетровську з повідомленням від 10.12.2015, які долучені до матеріалів справи. При цьому, відповідно до вказаних документів поштове відправлення з ухвалою суду від 09.12.2015 також не було вручено відповідачу та повернуто за закінченням терміну зберігання.

Суд наголошує на тому, що ухвали суду від 17.11.2015 та від 09.12.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 17.11.2015 та від 09.12.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.11.2015 завчасно, та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою. Крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень , оскільки розгляд справи відкладався з 09.12.2015 на 23.12.2015.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення .

Від позивача електронною поштою надійшли письмові пояснення по справі (вх.суду 84928/15 від 22.12.2015), в яких він зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем на день складення заяви не змінилась, позовні вимоги вважає обґрунтованими та правомірними, а також просить розглянути справу без участі його представника. Вказане клопотання було задоволено судом.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 13.05.2014 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) (далі - орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Югбудмонтаж" (далі - орендар, відповідач) та Комунальним підприємство "Київпастранс" (далі - підприємство, позивач) було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1566 (далі - договір) (а.с.11-17), відповідно до умов якого орендодавець на підставі протоколу засідання конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.03.2014 № 27 передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: вул.Сім'ї Сосніних, 3/5 літ. А, літ. В для розміщення суб'єкта господарювання, який здійснює виробничу діяльність непродовольчих товарів (площею 95,40 кв.м.) та офісу (площею 16,19 кв. м.).

Договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди (пункт 1.2. договору).

Згідно з пунктом 4.1. договору орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту укладення договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством. У разі відмови орендаря від підписання акта приймання-передачі протягом 20 днів з дати отримання акта від орендодавця договір припиняє свою дію.

У відповідності до вказаних умов договору, між орендодавцем, позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна (нежитлових приміщень) за адресою: вул. Сім'ї Сосніних, 3/5, літ. А, літ. В від 13.05.2014 (а.с.19).

У розділі 2 договору сторони визначили характеристики об'єкту оренди, а саме:

- об'єктом оренди є нежитлові приміщення, загальною площею 111,59 кв.м., в тому числі: на 2 поверсі площею 16,19 кв.м. (літ. А), на 1 поверсі площею 95,4 кв.м. (літ. В), згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину договору (додаток № 3) (пункт 2.1. договору);

- вартість об'єкта оренди згідно із затвердженими висновками 27.06.2013 про вартість майна станом 30.04.2013 становить 480 000 гривень з урахуванням ПДВ, в тому числі: нежитлові приміщення площею 95,40 кв.м. - 382 300 гривень без урахування ПДВ; нежитлові приміщення площею 16,19 кв.м. - 97 700 гривень без урахування ПДВ (пункт 2.2. договору);

- опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його орендареві, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною договору (додаток № 2) (пункт 2.3. договору);

- об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київпастранс" (пункт 2.4. договору).

Отже, балансоутримувачем орендованого майна є Комунальне підприємство "Київпастранс" (позивач).

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 стаття 510 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Право балансоутримувача на частку орендної плати передбачено частиною 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Таким чином, судом враховано, що позивач є третьою особою у зобов'язанні, яке породжує для нього певні права щодо боржника (відповідача), зокрема право на отримання орендної плати.

У пункті 9.1. договору сторони погодили, що договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 13.052014 до 11.052017. У разі, якщо законом передбачене нотаріальне посвідчення і державна реєстрація, договір є укладеним з моменту державної реєстрації.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1566 від 13.05.2014 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

Так, при укладенні договору у розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати, а саме:

- за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250, та за результатами конкурсу на дату підписання договору, відповідно до конкурсної пропозиції переможця конкурсу на право оренди ТОВ "Югбудмонтаж" за перший місяць оренди становить без ПДВ: 19 грн. 87 коп. за 1 кв. м. орендованої площі (виробничі приміщення), 64 грн. 12 коп. за 1 кв. м. орендованої площі (офісні приміщення), що в цілому складає 2 933 грн. 63 коп. (пункт 3.1. договору);

- розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (пункт 3.2. договору);

- орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання КП "Київпастранс" Служби утримання рухомого складу та транспортної інфраструктури (балансоутримувач), починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі про повернення об'єкта оренди орендодавцеві (пункт 3.5. договору);

- орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа місяця наступного місяця (пункт 3.6. договору);

Пункти 3.1., 3.2. та 3.6. договору кореспондуються з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в яких встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

У той же час, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача по орендній платі за період з травня 2014 року по червень 2015 року включно, який включає як нарахування орендної плати, так і її оплату відповідачем, борг відповідача з орендної плати за вказаний період становить 34 337 грн. 45 коп. Також позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань з відшкодування комунальних послуг (борг в сумі 12 573 грн. 54 коп.), з відшкодування земельного податку (борг в сумі 5 048 грн. 68 коп.), а також на наявність заборгованості з оплати послуг охорони в сумі 20 645 грн. 15 коп., що і є причиною спору.

Так, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з травня 2014 року по червень 2015 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 34 337 грн. 45 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 4.1. договору від 06.07.2010, з подальшими його змінами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, орендну плату за період з травня 2014 року по червень 2015 року у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 34 337 грн. 45 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, позивач зазначає, що відповідачем було сплачено орендну плату в спірний період лише частково, в сумі 25 488 грн. 81 коп. (2 157,64 + 3 654,13 + 1 228,94 +18 448,10).

Доказів повної сплати орендних платежів за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу сумі 34 337 грн. 45 коп. (59 826,26 - 25 488,81), шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання орендодавцем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також порушенням відповідачем зобов'язань щодо повного та своєчасного внесення орендної плати за період з травня 2014 року по червень 2015 року, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1566 від 13.05.2014, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати за період з травня 2014 року по червень 2015 року (основного боргу) в сумі 34 337 грн. 45 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на комунальні послуги в сумі 12 573 грн. 54 коп., а також заборгованості з відшкодування сум земельного податку в сумі 5 048 грн. 68 коп., суд зазначає наступне.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Так, у пункті 4.9 договору сторони визначили, що орендар зобов'язаний самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т.п.), за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, та пропорційну орендованій площі частку витрат на утримання прибудинкової території, на ремонт покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо та послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньобудинкових мереж, а також згідно виставлених розрахунків підприємства відшкодовує суму земельного податку . У місячний термін після укладання цього договору орендар повинен надати орендодавцю копії договорів, передбачених цим підпунктом.

Крім того, згідно з пунктом 3.8. договору вартість комунальних послуг, відшкодування сум земельного податку , витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванні інженерного обладнання та внутрішньо-будинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі договорів, укладених орендарем з організаціями що надають такі послуги та/або на підставі виставлених розрахунків підприємства (пункт 3.8. договору).

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем виставлялись відповідачу рахунки на оплату комунальних послуг та відшкодування сум земельного податку, копії відповідних рахунків були долучені до матеріалів справи супровідним листом (вх.суду 84928/15 від 22.12.2015).ж

При цьому, відповідачем вказані рахунки у встановленому договором порядку оплачені не були, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість з оплати комунальних послуг за період з травня 2014 року по червень 2015 року в сумі 12 573 грн. 54 коп., а також заборгованість з відшкодування сум земельного податку за період з травня 2014 року по червень 2015 року в сумі 5 048 грн. 68 коп.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання орендодавцем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також порушенням відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати комунальних послуг за період з травня 2014 року по червень 2015 року, а також порушення зобов'язань щодо відшкодування сум земельного податку за період з травня 2014 року по червень 2015 року, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1566 від 13.05.2014, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з відшкодування комунальних послуг за період з травня 2014 року по червень 2015 року (основного боргу) в сумі 12 573 грн. 54 коп., а також позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з відшкодування сум земельного податку в сумі 5 048 грн. 68 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з оплати послуг охорони в сумі 20 645 грн. 15 коп., додаючи розрахунок вказаної суми до позовної заяви.

У письмових поясненнях, надісланих електронною поштою до суду 22.12.2015, позивач додатково зазначає, що відповідач, фактично знаходячись в орендованих приміщеннях і проводячи в них свою діяльність, отримував послуги охорони, оскільки територія позивача, де знаходиться об'єкт оренди, знаходиться під охороною, в зв'язку з чим відповідачу пропорційно до займаних ним приміщень та відповідно до пункту 3.8. договору виставлялися рахунки на оплату послуг охорони.

Суд зазначає, що пункт 3.8. договору, як і взагалі умови договору, не містить умов щодо зобов'язання відповідача оплачувати послуги охорони. Крім того, аналізуючи зміст пункту 3.8. договору в системному зв'язку з нормами статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", суд приходить до висновку, що вказаний пункт договору передбачає зобов'язання з відшкодування відповідачем витрат на комунальні послуги, оскільки всі перелічені в ньому послуги є комунальними в розумінні норм вказаного закону.

В цей же час, послуги охорони не можуть ототожнюватися з комунальними послугами, а є окремим видом послуг, що можуть надаватися орендарю за окремим договором з їх виконавцем.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати послуг охорони за період з травня 2014 року по червень 2015 року в сумі 20 645 грн. 15 коп. є необґрунтованими, не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: стягненню підлягають 34 337 грн. 45 коп. - заборгованості з орендної плати, 12 573 грн. 54 коп. - заборгованості з відшкодування комунальних послуг, а також 5 048 грн. 68 коп. заборгованості з відшкодування сум земельного податку, а всього 51 959 грн. 67 коп., що є основним боргом.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (182 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 72 604 грн. 82 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 218 грн. 00 коп. (1 розмір мінімальної заробітної плати), а позивачем згідно платіжного доручення № 27108 від 24.09.2015 сплачено 1 378 грн. 00 коп.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 160 грн. 00 коп. (1378,00 - 1218,00).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Югбудмонтаж" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Варварівська, будинок 2, будівля Н1; ідентифікаційний код 31271321) на користь Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, Набережне шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 31725604) - 51 959 грн. 67 коп. - основного боргу, 871 грн. 66 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, Набережне шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 31725604) надмірно сплачений судовий збір у сумі 160 грн. 00 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 27108 від 24.09.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_1