Рішення

від 21.12.2015 по справі 905/3074/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.12.2015 Справа № 905/3074/15

Господарський суд Донецької області, у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дагаз Трейд" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення 20000,00грн. Представники сторін: від позивача : ОСОБА_2-представник за довіреністю від відповідача : не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дагаз Трейд" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 20000,00грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови в частині своєчасної та повної оплати вартості переданого відповідачу товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 20000,00грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: видаткової накладної №578 від 08.11.2012; рахунку на оплату №695 від 06.11.2012; виписок з банківського рахунку позивача за 08.11.2012, 09.11.2012, 04.06.2013, 06.08.2013, 03.09.2013.

Ухвалою від 13.11.2015 порушено провадження у справі та призначення справу до розгляду.

Представник позивача у зазначеному судовому засідання підтримав свою правову позицію, викладену у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей з приводу поставки товару, Товариством з обмеженою відповідальністю «Дагаз Трейд» (позивач, продавець) передано Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (відповідач, покупець) товар, що підтверджується видатковою накладною №578 від 08.11.2012 та рахунком на оплату товару №695 від 06.11.2012 на суму 35750,04грн., які наявні в матеріалах справи.

З видаткової накладної вбачається, що вона підписана обома сторонами без жодних зауважень, містить всі необхідні відомості про товар (найменування товару, кількість, ціна та загальна вартість), а також містить відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками така накладна є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Поставлений згідно видаткової накладної товар з боку відповідача прийнято Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 особисто, що підтверджується його підписом на останній.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі видаткової накладної, не надано.

Проте, як зазначає позивач, відповідач повної оплати за товар, отриманий за видатковою накладною №578 від 08.11.2012, не здійснив.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 180 Господарського кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ч.1 ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Вчинення відповідного правочину підтверджується рахунком на оплату №695 від 06.11.2012 та видатковою накладною №578 від 08.11.2012, в яких передбачені умови про предмет, кількість та вартість товару.

Поставка товару позивачем, виставлення позивачем рахунків на оплату та прийняття його відповідачем товару свідчить про укладення між сторонами угоди, яка за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, сторонами у спрощений спосіб укладена угода щодо поставки товару, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а саме: позивач поставляє відповідачу конкретний товар, а останній приймає його та оплачує, тому ця угода (домовленість) породжує для сторін права та обов'язки та підлягає належному виконанню сторонами.

Господарським судом встановлено, що позивачем на підставі видаткової накладної №578 від 08.11.2012 поставлений, а відповідачем без будь-яких заперечень та зауважень отриманий товар вартістю 35750,04 грн.. Отже, обов'язок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем отриманий товар оплачено частково, а саме 08.11.2012 на суму 5750,04грн.; 04.06.2013 на суму 3000,02грн.; 02.08.2013 на суму 3000,00грн.; 03.09.2013 на суму 2000,00грн.; 10.09.2013 на суму 2000,00грн. Тобто загальна сума оплати відповідачем товару становить 15750,06грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про арифметичну невірність розрахунку основного боргу, здійснену позивачем. Суд здійснив власний розрахунок суми заборгованості відповідача за поставлений товар, з урахуванням часткової оплати відповідачем, та встановив, що він складає 19999,98грн.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як роз'яснено у п.п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що - якщо у договорі або законі не встановлено 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що сторонами строки оплати отриманого товару не погоджені.

В матеріалах справи наявна копія вимоги позивача №1 від 24.09.2015, в якій позивач просив відповідача в семиденний строк від дня пред'явлення даної вимоги перерахувати кошти за отриманий товар в сумі 20000,00 грн. Вказана вимога направлена відповідачу 26.09.2015 та отримана останнім 09.10.2015, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

Проте, зазначена вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем суми заборгованості у розмірі 19999,98грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суми заборгованості за поставлений товар позивачем у розмірі 19999,98грн.

Також позивач просить суд відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати на оплату правової допомоги адвокатом в розмірі 3500,00грн.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника.

Відповідно до п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Принцип "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоритична підготовка, тощо.

Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Крім того, у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 по вказаній справі зазначив про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №2510, договором №161 про надання правових послуг (правової допомоги) від 05.11.2015, додатковою угодою№1 від 05.11.2015 до договору.

Доказом витрат на послуги адвоката позивачем надано квитанцію №14577944 від 06.11.2015 про оплату за послуги адвоката у розмірі 3500,00грн.

З огляду на ціну позову (арифметичну вірність розрахунку), на складність спору (поставка по одній накладній), на перелік документів, які були подані адвокатом до матеріалів справи (накладна, рахунок, виписки з банківського рахунку), на кількість судових засідань (одне судове засідання), на час, який необхідний кваліфікованому адвокату для складення позовної заяви такої складності, а також враховуючи те, що позивач самостійно звернувся з вимогою до відповідача про сплату боргу та враховуючи те, що позивач поніс витрати у зввЂ�язку з необхідністю прибуття представника в судове засідання , суд вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката слід покласти на відповідача в сумі 1000,00 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що витрати на послуги адвоката підлягають стягненню у повному обсягу у розмірі 1000,00 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню зі сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (84500, Донецька область, м.Артемівськ, пров.1-й Совнаркома,19; ідентифікаційний код НОМЕР_1 з будь якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дагаз Трейд" (51921, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Корчевського,9; код ЄДРПОУ 37103145) суму заборгованості у розмірі 19999(дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять)грн. 98коп.; суму витрат на послуги адвоката у розмірі 1000(одна тисяча)грн. 00коп.; суму судового збору у розмірі 1217(одна тисяча двісті сімнадцять)грн. 99коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України .

Дата складення повного рішення 24.12.2015

Суддя Д.М. Огороднік