Рішення

від 19.11.2015 по справі 910/26400/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2015Справа №910/26400/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суперщітка"

до Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця"

про стягнення заборгованості у розмірі 221 417,13 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: не в'явився,

від відповідача: Безхутрій К.О. (дов. №1665-жО від 21.09.2015),

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Суперщітка звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання Південно-Західна залізниця про стягнення заборгованості у розмірі 221 417,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання з боку відповідача обов'язку оплати отриманих послуг, згідно укладеного договору від 31.03.2015 року, у зв'язку із чим за відповідачем утворилась заборгованість у загальному розмірі 221 417,13 грн. із нарахованими штрафними санкціями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2015 порушено провадження у справі № 910/26400/15 та призначено її до розгляду на 05.11.2015 року.

У судовому засіданні 05.11.2015 судом оголошено перерву до 19.11.2015 року.

До судового засідання 19.11.2015 позивач не направив уповноваженого представника, проте про дату, час та місце проведення повідомлений належним чином.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на викладені у відзиві обставини.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Суперщітка" (виконавець) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (замовник) укладено Договір №б/н, за умовами якого, виконавець бере на себе зобов'язання надавати послуги прибирання приміщень та територій вокзалу станції Хмельницький, згідно з переліком видів, обсягів та вартості послуг, визначених окремо Додатком №1 та Додатком №2, а Замовник зобов'язується їх прийняти та своєчасно оплатити (пункт 1.1 Договору).

Вартість послуг виконавця, відповідно до п.3.1.Договору, визначається сторонами в щомісячних рахунка-фактурах та актах наданих послуг, підписаних замовником та виконавцем.

Згідно пункту 3.2. Договору сторони погодили, що вартість послуг прибирання визначених приміщень та територій замовника за місяць становить 1995147,28 грн. без ПДВ, згідно протоколу погодження договірної ціни (Додаток №3).

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що оплата за надані послуги проводиться Замовником не пізніше 25 банківських днів наступного місяця, згідно Актів наданих послуг, підписаних уповноваженими представниками обох Сторін та рахунку-фактури, виставленого Виконавцем.

За п.4.2.Договору, замовник повинен підписати акт надання послуг протягом трьох робочих днів з дати подання його виконавцем.

Виконавець виставляє замовнику рахунок за надані послуги на протязі 5 календарних днів з моменту підписання сторонами відповідного акту. Замовник вказує в своєму платіжному дорученні номер і дату цього Договору, номер і дату рахунку, що підлягає оплаті. (п.4.3.Договору).

Відповідно до п. 11.1 Договору, останній набуває чинності з моменту його підписання і вступає в дію з 01.04.2015 і діє до 30.04.2015 року.

Так, на виконання умов Договору позивач надав, а відповідач прийняв виконані послуги на загальну суму 199514,28 грн., що підтверджується актом виконаних робіт № 58 від 30.04.2015, складеним, підписаним та скріпленим печатками обох сторін.

З метою досудового врегулювання спору, 22.09.2015 позивач надіслав відповідачу вимогу №22/1 від 22.09.2015, в якій просив погасити заборгованість до 29.09.2015, проте відповідач борг не оплатив, що зумовило звернення позивача із даним позовом до суду, у межах якого останній також просить стягнути з відповідача 798,06 грн. - інфляційних втрат, 1918,62 грн. - 3% річних та 19186,17 грн. пені.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначає, що у зв'язку із ненаданням йому рахунку-фактури на оплату, у відповідача відсутні підстави для оплату наданих послуг.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір є за своєю правовою природою договором про надання послуг, який регулюється Главою 63 Цивільного кодексу України.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У частині 2 статті 902 ЦК України зазначено, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання та виконав передбачені договором послуги на користь відповідача, про що сторонами складено, підписано та скріплено печатками акт здачі-прийняття робіт № 58 від 30.04.2015 на суму 199514,28 грн.

Проте відповідач у порушення договірних зобов'язань, не здійснив оплату виконаних робіт, обумовлюючи у відзиві на позов це тим, що позивачем не виставлявся рахунок-фактура на оплату.

Разом з тим, жодних заперечень щодо отриманих від позивача послуг відповідач не надав та матеріали справи не містять, окрім того, відсутність рахунку-фактури не спростовує наявність у відповідача обов'язку по оплаті наданих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність обов'язку відповідача сплатити на користь позивача суму заборгованості у розмірі 199514,28 грн., а тому вимога позивача про стягнення суми основного боргу підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.1. Договору, у випадку прострочення замовником строків оплати, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 19186,17 грн., враховуючи норми чинного законодавства та умови укладеного договору, суд вважає розмір пені за визначений позивачем період з 11.06.2015 по 05.10.2015 обгрунтованим у сумі 18246,00 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу шляхом здійснення арифметичного розрахунку, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат за період з 11.06.2015 по 05.10.2015 підлягає задоволенню повністю у розмірі 798,06 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги, у розмірі 1918,62 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Суперщітка" до Державного територіально-галузевого об'єднання Південно-Західна залізниця про стягнення заборгованості у розмірі 221 417,13 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання Південно-Західна залізниця (01601, місто Київ, вулиця Лисенка, 6; ідентифікаційний код 04713033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суперщітка" (04053, місто Київ, провулок Киянівський, 7А; ідентифікаційний код 38620878) 199514 (сто дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять) гривень 28 копійок основної заборгованості, 18246 (вісімнадцять тисяч двісті сорок шість) гривень 00 копійок пені, 3% річних у розмірі 1918 (ода тисяча дев'ятсот вісімнадцять) гривень 62 копійки, 798 (сімсот дев'яносто вісім) гривень 06 копійок інфляційних втрат та 3307 (три тисячі триста сім) гривень 15 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 19.11.2015 року. Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 24.11.2015 року

Суддя К.В. Полякова