Рішення

від 05.11.2015 по справі 910/24169/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2015Справа №910/24169/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Королівський смак"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції"

про стягнення 380 587,37 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Дідківський М.О. - представник, довіреність б/н від 01.07.2015;

Від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Королівський смак" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції" про стягнення заборгованості у розмірі 380 587,37 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 5708,82 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем вимог договору поставки №363 від 01.08.2013 в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, за наявності якої останнім нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 порушено провадження у справі № 910/24169/15, позовну заяву прийнято до розгляду та справу призначено до розгляду на 15.10.2015.

У судове засідання 15.10.2015 з'явився представник позивача, уповноважений представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 14.09.2015, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03061, м. Київ, пр-т Відрадний, 95 Г, 2 поверх, на час проведення судового засідання 15.10.2015 повернулась на адресу господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручена.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 15.10.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання б/н від 15.10.2015 про долучення документів до матеріалів справи.

Клопотання судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

Судом встановлено відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців отриманих із сайту Міністерства юстиції України https://usr.minjust.gov.ua/ua/help., що місцезнаходженням ТОВ "Українські продуктові традиції" є інша адреса, а саме: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе/Бастіонна, Ѕ.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.10.2015 розгляд справи № 910/24169/15

відкладено на 05.11.2015.

У судове засідання 05.11.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 05.11.2015 не з'явився.

Відомості про вручення копії ухвали суду від 15.10.15 р., яка направлялась відповідачу на адресу місцезнаходження згідно даних ЄДРПОУ, а саме 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе/Бастіонна, Ѕ., на час проведення судового засідання 05.11.15 р. відсутні.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103035311584, в якому зазначено, що станом на 03.11.2015 вказане поштове повідомлення вручено адресату за довіреністю.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 15.10.2015 та 05.11.2015 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 14.09.2015 та 15.10.2015, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 15.10.15 р. та 05.11.15 р. суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 05.11.15 р. позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 05.11.2015 повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 05.11.2015 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 серпня 2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Королівський смак" (позивач по справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції" (відповідач по справі, покупець за договором) було укладено договір поставки № 363 (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування товару, його асортимент та ціна визначається Специфікацією (Додаток №1), що є його невід'ємною частиною.

Розділами 2-8 Договору передбачено строки, порядок та умови поставки, якість, упаковка та маркування товару, умови приймання та повернення товару, особливі умови, форс-мажор, відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 9.1. Договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріпленням печатками сторін та діє до 31 грудня 2014 року.

Пунктами 9.2 та 9.3 Договору передбачено, якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію цього договору, цей договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало під час дії цього договору.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За Договором найменування Товару, його асортимент та ціна визначається Специфікацією (Додаток №1 до цього Договору), що є його невід'ємною частиною (п.1.2 Договору).

Пунктами 2.1, 2.2, 2.4, 2.7 Договору передбачено, що поставка Товару Покупцю здійснюється окремими партіями силами (в т.ч. транспортом) та за рахунок Постачальника на умовах DDP у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення Інкотермс (в редакції 2010 року) та на підставі прийнятих Постачальником до виконання Замовлень Покупця. Постачальник зобов'язується одночасно з укладеним Договором надати Покупцю Специфікацію та оформлену належним чином Картку постачальника (Додаток №2 до цього Договору), в якій зазначаються достовірні дані про Постачальника та умови співпраці з ним. Замовлення покупця оформлюється на підставі даних Специфікації та повинно містити відповідні данні, а саме, номер, дату подачі, дату поставки, найменування та адресу пунктів поставки торгової мережі покупця або інший пункт поставки товару, найменування, асортимент та кількість товару. Замовлення вважається прийнятим постачальником з дати та часу його отримання, зазначеного на повідомленні про направлення листа-замовлення, або з дати та часу отримання телеграми, телефонограми, факсу чи електронного листа-замовлення.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п. 2.15. Договору строк поставки товару погоджується сторонами у замовленні покупця. Сторони можуть встановити графік поставок у редакції, погодженій сторонами у Додатку №4 до цього договору. У випадку розбіжності дати поставки, визначеної в замовленні покупця та графік поставки, сторони беруть за основу дату поставки, яка узгоджена сторонами в замовленні покупця.

Згідно п. 1.6. Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем. Датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача, на виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 299 272,43 грн., що підтверджується відповідними оформленими належним чином видатковими накладними загальною кількістю 401 шт., а також податковими накладними за період з 29.09.2014 по 01.07.2015, копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, факт отримання товару відповідачем підтверджується, зокрема, підписами на відповідних видаткових та товарно - транспортних накладних уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКІ ПРОДУКТОВІ ТРАДИЦІЇ , засвідченого відбитком штампу відповідача.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліг нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Так, відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону Україна, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до абз. 2 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, за висновками суду надані позивачем відповідні податкові накладні, які відображають факти поставок між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Королівський смак та Товариством з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКІ ПРОДУКТОВІ ТРАДИЦІЇ додатково підтверджують отримання відповідачем товару від Торговий дім Королівський смак та їх відображення у власному бухгалтерському обліку позивача.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами пункту 4.1 Договору приймання товару по кількості провадиться покупцем відповідно до: інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 16 червня 1965 р. №П-6, за виключенням умов, встановлених цим договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим договором; Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. №П-7 за виключенням умов, встановлених цим договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим договором.

Згідно п. 4.5 При виявленні невідповідності товару за якістю, кількістю комплектністю, маркуванням Товару, що поставляється та/або тари, упакування, відповідним стандартам, технічним умовам, вимогам, передбаченим умовами цього Договору та/або даним, зазначеним у супроводжувальних документах, зазначених у п.п. 2.11., 3.3 цього Договору, та умовам, визначеним п. 3.7, 3.8, 3.9 Договору, при підготовці до реалізації чи у період реалізації Товару, Покупець припиняє реалізацію Товару та викликає представника Постачальника протягом доби з моменту виявлення відповідних недоліків, повідомленням про виявлені недоліки товару (зареєстрованою телефонограмою, або по факсу, або повідомленням на е-mail Постачальника, вказаний в Додатку №2 до цього Договору) для складання Акту про виявлені недоліки (далі - Акт). Для складання, оформлення та підписання Акту Постачальник повинен направити свого уповноваженого представника до Покупця у термін, визначений покупцем у повідомленні. Акт складається уповноваженими представниками Покупця та Постачальника, у двох примірниках, по одному екземпляру для кожної Сторони, з підписанням його повноважними представниками Сторін та засвідчення належними печатками Сторін.

В свою чергу заперечень щодо факту, кількості та строків поставки товару за вказаними накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та актів про виявлені недоліки поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається з матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару ТОВ "Українські продуктові традиції", а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь-яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 5.8 Договору оплата здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України через 45 календарних днів за поставлений товар. У випадках відкриття нових магазинів мережі, в яких покупець має намір здійснювати продаж товару, що постачається постачальником, оплата за першу поставку в цих магазинах здійснюється через 60 календарних днів після відкриття відповідного магазину.

У відповідності до п. 5.6 Договору оплата за поставлений товар здійснюється на підставі належним чином оформлених накладних (товарних, товарно-транспортних, видаткових, податкових). При цьому покупець зменшує суму платежів на вартість товару, який був повернений, але не вивезений постачальником, згідно п. 4.13 цього Договору.

Пунктами 5.11, 5.12 Договору визначено, що оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника та/або в готівковій формі. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, списана з поточного рахунку покупця в рахунок оплати вартості поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Проте, за твердженнями позивача, всупереч досягнутим між сторонами домовленостям відповідач своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 299 272,43 грн..

Окрім цього, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №302 від 10.08.15 р. з вимогою погасити наявну станом на 10.08.15 р. заборгованість у розмірі 325 820,67 грн. протягом трьох робочих днів з моменту отримання повідомлення.

Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача та отримання її останнім 17.08.15 р. підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальним чеком № 5449 від 13.08.15 р. та копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового №0315115123492.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати ТОВ "Торговий дім "Королівський смак" грошових коштів в сумі 299 272,43 грн. всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору за поставлений товар відповідач не виконав, в результаті чого у ТОВ "Українські продуктові традиції" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання договірного зобов'язання з поставки товару або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 363 від 01.08.2013 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 299 272,43 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у встановлений строк, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 49 903,11 грн. за період з 14.11.2014 по 02.09.2015, 3 % річних в сумі 2748,39 грн. за період з 14.11.2014 по 02.09.2015, та 28 663,44 грн. інфляційних нарахувань за період з 14.11.2014 по 02.09.2015, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору в межах визначеного позивачем періоду, становить 2748,39 грн. процентів річних, та співпадає з розрахунками позивача, заявленими в позовній заяві, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 2748,39 грн. процентів річних.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, відповідає приписам чинного законодавства та умовам Договору, становить 28663,44 грн. та співпадає із розрахунком позивача, а отже позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 28 663,44 грн..

Стосовно заявленої позивачем до стягнення на підставі 549 ЦК України пені в сумі 49903,11 грн., визначеної позивачем в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, яка сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання суд зазначає, що виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що в обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України від суми простроченої заборгованості за кожний день такого прострочення позивач посилається на ст.549 ЦК України .

Згідно п. 2.1 Постанови № 14 якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

При цьому судом встановлено згідно матеріалів справи відсутність в укладеному між сторонами Договорі поставки № 363 від 01.08.13 р., невиконання умов якого стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, положень щодо передбаченої сторонами відповідальності у вигляді нарахування пені за невиконання (прострочення) покупцем грошових зобов'язань з оплати поставленого товару за вказаним Договором, що, за умови відсутності визначення такого обов'язку певним законодавчим актом, в свою чергу виключає можливість нарахування та стягнення пені в даному випадку за порушення сторонами умов Договору поставки № 363 від 01.08.13 р..

Отже, у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені взагалі не визначено, а вміщено лише загальну умову, зокрема, пункт 8.1 Договору, про те, що у випадку порушення однією зі сторін умом Договору, винyа сторона відшкодовує прямі збитки, спричинені цим порушенням у порядку, передбаченому чинним законодавством України, а також п. 8.12, згідно умов якого відповідальність сторін, не передбачена цим договором, регулюється чинним законодавством Однак, таке формулювання не означає встановлення договором права позивача на нарахування пені у певному розмірі за прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе/Бастіонна, 1/2; код ЄДРПОУ 38451148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Королівський смак" (03048, м. Київ, вул. Кадетський гай, 9, кв. 90; код ЄДРПОУ 34242657) 299 272 (двісті дев'яносто дев'ять тисяч двісті сімдесят дві) грн. 43 коп. основного боргу, 2748 (дві тисячі сімсот сорок вісім) грн. 39 коп. 3 % річних, 28 663 (двадцять вісім тисяч шістсот шістдесят три) грн. 44 коп. інфляційних нарахувань та 4960 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят) грн. 27 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 21 грудня 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон