Рішення

від 16.12.2015 по справі 916/5020/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2015 р.Справа № 916/5020/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.В. Фатєєвій

за участю представників:

від прокурора - Вергін Д.С.,

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідачів:

1) Біляївської районної державної адміністрації - не з'явився,

2) ТОВ „ОСОБА_2 Ойл-1» - ОСОБА_2,

від третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Біляївської районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_2 Ойл-1» , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дачненська сільська рада Біляївського району Одеської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди, -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 14.12.2015 р. оголошувалась перерва до 16.12.2015 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Біляївської райдержадміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_2 Ойл-1» про визнання незаконним та скасування розпорядження Біляївської РДА від 08.07.2004 р. № 502/2004; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.07.2004 р., укладеного між ТОВ „Атлас Ойл» та Біляївською РДА щодо земельної ділянки загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками - 2,777 га, під гідротехнічними спорудами - 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом - 4,273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області; витребування у ТОВ „ОСОБА_2 Ойл-1» вказаної земельної ділянки нормативною вартістю 1160437 грн. та повернення її до земель запасу Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Позовні вимоги обґрунтовані встановленням під час проведення перевірки, що в порушення вимог законодавства Біляївською РДА було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання її в оренду та надано в оренду ТОВ „Атлас Ойл» без нормативно-грошової оцінки, що є підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного розпорядження та визнання недійсним договору оренди вказаної земельної ділянки.

Розпорядження про передачу в оренду земельної ділянки загальною пл. 7,651га в тому числі, 2,777га під ставками для розміщення будівель та споруд для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, та в подальшому укладення договору оренди вказаної земельної ділянки здійснено Біляївською РДА з перевищенням наданих їй законом повноважень, оскільки єдиним органом, повноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою на момент винесення оспорюваних розпорядження та договору оренди землі, є Одеська обласна адміністрація.

Нормативна-грошова оцінка вказаної земельної ділянки затверджена рішенням Біляївської райради від 13.11.2012р. №371-VI.

ТОВ „ОСОБА_2 Ойл-1» (правонаступник ТОВ «Атлас-Ойл» ) позовні вимоги не визнало, оскільки нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, не входить до вичерпного переліку істотних умов договору оренди землі, встановленого ч. 1 ст.15 ЗУ „Про оренду землі» , а тому невизначеність її у спірному договорі не породжує юридичних наслідків та не тягне за собою його недійсність; оскаржуваним розпорядженням Біляївської РДА жодним чином не порушені права та інтереси позивача - Одеської ОДА, земельна ділянка була і залишилася в державній власності, до державного бюджету перераховується орендна плата; крім того, має місце пропуск строку позовної давності, оскільки органи прокуратури зобов'язані були ще в 2004р. ознайомитись із оспорюваним розпорядженням Біляївської РДА.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.12.2014 р. (суддя Лічман Л.В.) позовну заяву Заступника прокурора Одеської області прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 916/5020/14 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.05.2015 р. по справі № 916/5020/14 позов Заступника прокурора Одеської області було задоволено частково, а саме: визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2004 р., укладений між ТОВ „Атлас Ойл» та Біляївською районною державною адміністрацією щодо земельної ділянки загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками - 2,777 га, під гідротехнічними спорудами - 0,601 га, інших відкритих земель з незначними рослинним покривом - 4,273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 р. вказане рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2015 р. у справі № 916/5020/14 скасовано частині відмови у задоволенні позовних вимог та викладено резолютивну частину рішення в такій редакції: "Позов заступника прокурора Одеської області задовольнити. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Біляївської РДА від 08.07.2004 р. № 502/2004. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2004 р., укладений між ТОВ „Атлас Ойл» та Біляївською РДА. Витребувати у ТОВ „ОСОБА_2 Ойл-1» земельну ділянку загальною площею 7,651 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області та повернути її до земель запасу Дачненської сільської ради". Відповідно розподілений судовий збір.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2015 р. касаційну скаргу ТОВ „ОСОБА_2 Ойл-1» задоволено частково, рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2015 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 р. у справі № 916/5020/14 скасовано, а вказану справу передано до господарського суду Одеської області на новий розгляд.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 04.11.2015 р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи № 916/5020/14, за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 05.11.2015 р. справу № 916/5020/14 прийнято до провадження судді господарського ОСОБА_3 та розгляд справи призначено в засіданні суду на 20.11.2015 р.

У судовому засіданні 20.11.2015 р. представник прокуратури звернувся до суду з клопотанням про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дачненської сільської ради, оскільки рішення суду з даного спору може вплинути на права та обов'язки вказаної сільради.

Разом з тим в постанові Вищого господарського суду України від 15.10.2015 р. у даній справі зазначено, що заявлений позов і постановлені у справі судові рішення безпосередньо стосувалися права Дачненської сільської ради на спірну земельну ділянку, сільрада до участі у справі ні прокурором, ні судами першої та апеляційної інстанції залучена не була. В свою чергу відповідно до ч. 2 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України таке порушення норм процесуального права є однією з підстав для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.11.2015 р. до участі у справі № 916/5020/14 залучено Дачненську сільську раду Біляївського району Одеської області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, при цьому розгляд справи відкладено.

В засіданні суду 14.12.2015 р. прокурор звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, згідно якої прокурор просить суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Біляївської районної державної адміністрації від 08 липня 2004 р. № 502/2004, а також визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20 липня 2004 р., укладений між ТОВ „Атлас Ойл» та Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області щодо земельної ділянки загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом - 4,273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області. Щодо вимог про витребування земельної ділянки прокурор зазначив, що вимоги про зобов'язання повернути спірну земельну ділянку третій особі є некоректною з урахуванням позиції ВГСУ по цій справі.

Вказана заява судом була прийнята до розгляду.

Також прокурор в ході нового розгляду справи надав пояснення щодо доводів Вищого господарського суду України про те, що судами двох інстанцій не надано належну оцінку документам зі сплати відповідачем орендної плати у належному розмірі та виконання умов спірного договору оренди землі. Зокрема, прокурор зазначив, що однією із основних підстав позову прокурора є перевищення Біляївською районною державною адміністрацією повноважень, наданих статтею 122 Земельного кодексу України, на розпорядження земельними ділянками. Таким чином, на думку прокурора навіть у разі встановлення судом обставин належного виконання відповідачем умов договору, це не спростовує доводи прокурора про те, що дана земельна ділянка взагалі не могла передаватись в оренду Біляївською районною державною адміністрацією.

Позивач під час нового розгляду справи на задоволенні позовних вимог не наполягав, при цьому представник позивача в судовому засіданні зазначив про наявність у сторін наміру врегулювати спір шляхом укладення між сторонами додаткової угоди до спірного договору, внаслідок чого позивач виступить орендодавцем щодо спірної земельної ділянки.

Відповідач - Біляївська РДА при новому розгляді справи відзиву на позову прокурора не надала, також представник райдержадміністрації в судові засідання не з'явився.

Відповідач - ТОВ „ОСОБА_2 Ойл-1» позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених у поясненнях по справі (а.с. 42-45 т. 2). Зокрема, відповідач вказує, що оскільки нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, не входить до вичерпного переліку істотних умов договору оренди землі, встановленого ч. 1 ст.15 ЗУ „Про оренду землі» , а тому невизначеність її у спірному договорі не породжує юридичних наслідків та не тягне за собою його недійсність. Крім того, на думку відповідача, оскаржуваним розпорядженням Біляївської РДА жодним чином не порушені права та інтереси позивача - Одеської ОДА, земельна ділянка була і залишилася в державній власності, до державного бюджету перераховується орендна плата. При цьому відповідач наводить практику Європейського суду з прав людини стосовно того, що особа не може відповідати за помилки державних органів при укладенні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладенні цих договорів припустилися помилки. Разом з тим відповідач заявив щодо пропуску строку позовної давності для пред'явлення прокурором даного позову, оскільки позивач - Одеська ОДА, в інтересах якої подано позов, зобов'язана була ще у 2005 р. ознайомитись із оспорюваним розпорядженням Біляївської РДА.

Третя особа не заперечує проти позовних вимог прокурора, про що зазначено у клопотанні про розгляд справи без участі представника сільради у зв'язку з великим обсягом роботи (а.с. 55-56 т. 2).

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Розпорядженням Біляївської районної державної адміністрації „Про передачу в довгострокову оренду терміном на 25 років земельної ділянки ТОВ „Атлас Ойл» на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області (п.1) затверджено проект відведення земельної ділянки в оренду ТОВ „Атлас Ойл» на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, розроблений ДП „ЦДЗК» Одеська РФ; (п.2) передано ТОВ „Атлас Ойл» в довгострокову оренду терміном на 25 років земельну ділянку загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками - 2,777 га, під гідротехнічними спорудами - 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом - 4,273 га, із земель запасу несільського господарського призначення Дачненської сільської ради (за межами населеного пункту) Біляївського району Одеської області під розміщення будівель та споруд для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; (п.3) ТОВ „Атлас Ойл» зобов'язано укласти договір оренди земельної ділянки з Біляївською районною державною адміністрацією та зареєструвати його в установленому законодавством порядку.

20.07.2004 р. між Біляївською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ „Атлас Ойл» (орендар) укладено договір оренди землі (зареєстрований в Біляївському РВ земельних ресурсів 23.07.2004р. №4), за яким в оренду передана земельна ділянка загальною площею 7,651 га, (в т.ч. під ставками - 2,777 га, під гідротехнічними спорудами - 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом - 4,273 га, із земель запасу несільського господарського призначення Дачненської сільської ради (за межами населеного пункту). (п. 1 договору)

Згідно п. 2 договору на даній земельній ділянці знаходяться водні об'єкти - три ставки площею 2,777га.

Відповідно до п. 4 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилася.

Орендна плата встановлена в розмірі 0,20грн. за 1 кв.м. на рік, що складає 15305 грн. на рік. (п. 8 договору).

Земельна ділянка передана в оренду під розміщення будівель та споруд для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

В подальшому орендар - ТОВ „Атлас Ойл» було реорганізований у ТОВ „Атлас Ойл 1» відповідно до рішення зборів учасників ТОВ „Атлас Ойл» від 06.10.2004 року. Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ „Атлас Ойл» від 06.02.2007 року затверджено розподільчий баланс товариства. Згідно з вказаними рішеннями учасників ТОВ „Атлас Ойл» ТОВ „Атлас Ойл 1» стало правонаступником всіх прав та обов'язків ТОВ „Атлас Ойл» стосовно договору оренди земельної ділянки від 20.07.2004 року, укладеним з Біляївською райдержадміністрацією Одеської області.

Підставами для визнання незаконним та скасування розпорядження Біляївської РДА від 08.07.2004р. №502/2004 та визнання недійним договору оренди землі від 20.07.2004 р. прокурором визначено:

- перевищення Біляївською районною державною адміністрацією наданих законом повноважень (надання земельної ділянки з порушенням норм ст. 1222 ЗК України);

- укладення договору оренди землі без визначення нормативно-грошової оцінки землі при розрахунку розміру орендної плати.

Стосовно перевищення Біляївською районною державною адміністрацією повноважень при передачі в оренду спірної земельної ділянки за оспорюваним розпорядженням (в порушення ч. 4 ст. 122 ЗК України) слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Законом України "Про місцеві державні адміністрації" визначено організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій та статтею 13 встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань, в тому числі, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Відповідно до статті 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з приписами частини 3 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження від 24.01.2005 р.), районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Частиною 4 цієї норми передбачено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Аналогічні приписи закріплені у вказаній статті 122 Земельного кодексу України в редакцій, чинній на момент оскаржуваного розпорядження райдержадміністрації від 08.07.2004 р. та укладення спірного договору.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення райдержадміністрацією розпорядження від 08.07.2004 р.) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Вказаним пунктом Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження від 08.07.2004 р. та укладення спірного договору оренди землі від 20.07.2004 р.) визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За оспорюваним розпорядженням ТОВ „Атлас Ойл» в довгострокову оренду терміном на 25 років передано земельну ділянку загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками - 2,777 га, під гідротехнічними спорудами - 0,601 га, інших відкритих земель несільського господарського призначення - 4,273 га (за межами населеного пункту) під розміщення будівель та споруд для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до ст. 3 ВК України, усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать поверхневі води: природні водойми (озера), водостоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) , канали, інші водні об'єкти.

Згідно зі ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Так, органом, повноважним розпоряджатися спірною земельною ділянкою на момент прийняття РДА спірного розпорядження та укладення оспорюваного договору оренди землі була Одеська обласна державна адміністрація. В свою чергу вказане свідчить про те, що вказане розпорядження, яке стосується передачі в оренду спірних земельних ділянок, прийнято Біляївською РДА з перевищенням наданих їй повноважень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За приписами ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_1 Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.10.2000 р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів " (з подальшими змінами)).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб . Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із частиною третьою статті 34 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований в судовому порядку.

Так, підставою для скасування оспорюваного прокурором розпорядження є встановлення факту перевищення Біляївської РДА наданих законом повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою (в тому числі під ставками) в якості земель рекреаційного призначення. В свою чергу визнання незаконним та скасування розпорядження від 08.07.2004 р. впливає на законність правовстановлюючого документу - щодо користування земельною ділянкою - договору оренди землі від 20.07.2004р., тобто, породжує юридичні наслідки, тобто є підставою для визнання недійсним вказаного договору, укладеного на підставі незаконного розпорядження.

Щодо доводів прокурора про визнання недійсним договору у зв'язку із визначенням розміру орендної плати без проведення грошової оцінки слід зазначити наступне.

Як вказує прокурор, оскільки нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки не проводилась, тобто на момент укладення договору не дотримані вимоги закону щодо визначення розміру орендної плати, що також порушує інтереси держави в частині надходження до відповідного бюджету коштів у вигляді орендної плати у законодавчо визначеному розмірі.

За змістом ч. 1 та 4 ст. 21 Закону України від 06.08.1998р. №161 - XIV «Про оренду землі» (у редакції яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється ЗУ „Про плату за землю» та перевищувати 10% від їх нормативно грошової оцінки.

Частиною 1 ст. 13 Закону України від 11.12.2003 р. № 1379-IV „Про оцінку землі » (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі: визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Проаналізувавши зміст спірного договору оренди землі, слід зазначити, що відповідачі дійшли згоди з усіх вищенаведених істотних умов договору оренди землі, які передбачені частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору), що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин частини другої цієї статті щодо визнання договору оренди землі недійсним.

Поряд з цим слід зазначити, що чинне законодавство не пов'язує дійсність договору оренди землі із наявністю або відсутністю затвердженої у встановленому законом порядку технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель, також це не було істотною умовою договору оренди землі, відсутність якої може свідчити про недотримання відповідачами вимог чинного законодавства при укладенні спірного договору оренди землі.

Як свідчать матеріали справи, оцінка спірної земельної ділянки проводилась у 2012 році. Так, нормативна-грошова оцінка вказаної земельної ділянки була затверджена рішенням Біляївської райради від 13.11.2012 р. № 371-VI. Вказане свідчить про вжиття відповідачем заходів на усунення порушень.

В п. 2.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наведено, що сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочинів недійсними, зокрема, погодження правочину з відповідним державним органом.

Також суд вважає, що прокурором не доведено порушення відповідачами інтересів держави або спричинення шкоди державі внаслідок укладення відповідачами спірного договору.

Так, у відповідності до статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Законом України від 17.07.1997 р. №475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - «Конвенція» ) та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу ст. 9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» .

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» , в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності» , а відтак і «майном» . До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999, заява №311107/96, п.54).

Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Так, право оренди земельної ділянки в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції також є майном, мирно володіння яким з моменту винесення оспорюваних рішень та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується ст.ст.1, 8, 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. №44277/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції» , отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 вказаного рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

При цьому, у наведеному рішенні Європейського суду з прав людини йдеться про непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, незалежно від типу договорів, які були укладені на виконання оскаржуваних рішень у будь-якій із країн, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

В постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 р. у справі №21-8во07 враховано висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» до правовідносин, що склалися в процесі приватизації відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» . Верховний Суд України, спираючись на зазначене рішення Європейського суду з прав людини, зробив висновок про те, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Отже, в силу вказаних рішень Європейського суду з прав людини, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та відсутності доказово обґрунтованих доводів прокурора щодо наявності умислу у відповідача-2 на незаконне одержання земельної ділянки в користування, відсутні підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення відповідача 1 та відповідно визнання недійсним договору оренду.

Наразі суд вважає, що прокурор не довів порушення відповідачами інтересів держави або спричинення шкоди державі внаслідок укладення відповідачами спірного договору. При цьому обставини стосовно невиконання відповідачем умов договору щодо забудови спірної земельної ділянки не впливають на суть спору та дійсність договору.

Слід зазначити, що оскаржуваними розпорядженням Біляївської районної державі адміністрації і договором оренди землі жодним чином не порушені права та інтереси позивача по справі - Одеської обласної державної адміністрації, адже земельна ділянка, що передана в оренду ТОВ „Атлас Ойл» , перебувала і перебуває на даний момент в державній власності, до державного бюджету надходить орендна плата за користування цією земельною ділянкою При цьому ТОВ „Атлас Ойл 1» протягом 2015 року сплачується орендна плата в розмірі, який узгоджується з діючою нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, що не спростовано прокурором.

Більш того, як вже зазначалось, позивач, в інтересах якого пред'явлено позов, під час розгляду справи на задоволенні позовних вимог не наполягав, при цьому представник позивача в судовому засіданні зазначив про наявність у сторін наміру врегулювати спір шляхом укладення між сторонами додаткової угоди до спірного договору.

Разом з тим, враховуючи заяву відповідача про застосування у даному спорі позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами четвертою та п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Як вказано Верховним судом України в постанові від 16.09.2015 р. № 6-68цс15, яка є обов'язковою для господарського суду, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

При цьому відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Як вказано прокурором у своїх запереченнях на відзив відповідача (а.с. 86-87 т.1), про виявлені порушення вимог законодавства щодо перевищення Біляївською РДА своїх повноважень по розпорядженню спірною земельною ділянкою прокуратурі району стало відомо в результаті проведеної у 2014 перевірки дотримання вимог земельного та податкового законодавства при стягненні плати за землю, а про наявність спірного договору оренди позивачу стало відомо лише з листа прокуратури області від 08.04.2014 р. № 05/3-703 вих.-14.

Частиною 1 та 2 статті 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.

Отже, Одеська обласна державна адміністрація, в інтересах якої подано позов, як контролюючий орган Біляївської районної державної адміністрації повинна була знати про існування спірного договору оренди, як передбачено ст.33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Відтак, суд вважає необґрунтованими посилання прокурора на те, що Одеській облдержадміністрації про наявність оспорюваного договору, так і розпорядження, та про порушення прав останньої стало відомо з вищевказаного листа прокуратури. Тому, з огляду на подачу прокурором позову у 2014 році, суд доходить до висновку про сплив позовної давності для пред'явлення заявленого прокурором позову.

В силу положень ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові . Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» ).

Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності можуть бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Поважною причиною визнання пропуску строку позовної давності може вважатися причина існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких причин у даному випадку суд не вбачає.

Поряд з цим слід зазначити, що прокурором та позивачем не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір» (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.

Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява.

З огляду на те, що з 01.01.2014 р. розмір мінімальної заробітної плати - 1218 грн., відповідно за подану прокурором у 2014 році позовну заяву з двома вимогами немайнового характеру розмір судового збору становить 2436,00 грн. (1218 грн. х2).

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Як зазначено в п. 4.6 Постанови Пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013 р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповн.), приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор.

З огляду на те, що у задоволенні позову прокурора на Одеської обласної державної адміністрації відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору до державного бюджету покладаються на вказаного позивача, який не звільнено від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Біляївської районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_2 Ойл-1» , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дачненська сільська рада Біляївського району Одеської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди відмовити.

2. Стягнути з Одеської обласної державної адміністрації (65032, м. Одеса, пр. Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 00022585) на користь державного бюджету (рахунок № 31210206783008; отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район, код ЄДРПОУ 38016923; банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 2436/дві тисячі чотириста тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 21 грудня 2015 р.

Суддя В.С. Петров