Рішення

від 24.12.2015 по справі 903/1198/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 грудня 2015 р. ОСОБА_1 № 903/1198/15

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Північно-Західна ОСОБА_3", смт. Гоща Гощанського району Рівненської області

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 ОСОБА_1", м. Луцьк

про стягнення 7 599,95грн .

Суддя: С.В. Бондарєв

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_5, дов. від 12.09.2015р. б/н

від відповідача: н/з

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учаснику судового процесу згідно ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.

В судовому засіданні 22.12.2015 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "Північно-Західна ОСОБА_3"- звернувся до господарського суду з позовом до відповідача- Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 ОСОБА_1"- про стягнення 7 696,16грн . , в т.ч. 6 968,06грн.- заборгованості за отриманий по видатковим накладним №0000000122 від 26.05.2015р. на суму 3 653,60грн., №0000000099 від 28.04.2015р. на суму 13 238,20грн. та №0000000153 від 18.06.2015р. на суму 6 757,10грн. товар згідно договору поставки №32-2204 від 20.04.2015р., 728,10грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті отриманого відповідачем товару за період з 25.08.2015р. по 10.11.2015р. згідно п. 4.2. договору поставки №32-2204 від 20.04.2015р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого ним товару, у встановлені договором поставки №32-2204 від 20.04.2015р. строки.

Ухвалою суду від 16.11.2015р. порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 08.12.2015р. на 10:00год.

Представник позивача в судовому засіданні 08.12.2015р. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Крім того, звернувся до суду з заявою б/н від 08.12.2015р. (вх. №01-54/12160/15), в якій просив відкласти розгляд справи згідно ст. 77 ГПК України, з метою надання додаткових доказів по справі, а саме уточнення позовних вимог

Відповідач в судове засідання 08.12.2015р. не з'явився, вимог суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду спору, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301033596310 від 23.11.2015р.

Ухвалою суду від 08.12.2015р. розгляд справи відкладався згідно ст. 77 ГПК України з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин по справі, зважаючи на неявку відповідача в судове засідання, неподання ним витребуваних судом доказів та необхідність витребування додаткових доказів по справі.

Крім того, зобов'язано сторін представити суду: позивача- оригінали, долучених до позову доказів; розрахунок суми позову (основного боргу); уточнити пеню; відповідача- письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог; докази отримання товару, часткового повернення та оплати; статут.

17.12.2015р. через відділ документального забезпечення та контролю - канцелярію суду від представника позивача надійшла до суду заява вих.№73 від 15.12.2015р. (вх.№01-54/12569/15 від 17.12.2015р.), якою він долучив до матеріалів справи копію статуту ТзОВ "Північно-Західна ОСОБА_3", затвердженого загальними зборами учасників ТзОВ "Північно-Західна ОСОБА_3" Протоколом №1 від 08.02.2013р., зареєстрованого 11.02.2013р. за №15911020000000645, довідку вих.№67 від 10.12.2015р., виписку по особовим рахункам за 09.06.2015р. та за 18.06.2015р., накладну на повернення №1-00000034 від 30.06.2015р., рахунок на коригування від 30.06.2015р., копію свідоцтва №492 від 16.02.2006р. та уточнену позовну заяву вих.№72 від 15.12.2015р., в якій зменшив розмір позовних вимог, в т.ч. розмір пені (з врахуванням зменшення періоду нарахування пені) та просив суд стягнути з відповідача 7 599,95грн., в т.ч. 6 968,06грн.- заборгованості за отриманий по видатковим накладним №0000000122 від 26.05.2015р. на суму 3 653,60грн., №0000000099 від 28.04.2015р. на суму 13 238,20грн. та №0000000153 від 18.06.2015р. на суму 6 757,10грн. товар згідно договору поставки №32-2204 від 20.04.2015р. та 631,89грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті отриманого відповідачем товару за період з 02.09.2015р. по 10.11.2015р. згідно п. 4.2. договору поставки №32-2204 від 20.04.2015р.

Крім того, просив стягнути з відповідача 1 218,00грн. судового збору та 2 500,00грн. витрат на юридичні послуги (послуги адвоката).

Представник позивача в судовому засіданні 22.12.2015р. позовні вимоги (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог вих.№72 від 15.12.2015р.) підтримав та просив задовольнити останні з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання 22.12.2015р. не з'явився, вимог суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду спору, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301033646822 від 14.12.2015р

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Судом приймається заява позивача про зменшення розміру позовних вимог від 15.12.2015р., спір вирішується виходячи з нової ціни позову - 7 599,95грн.

Згідно із ч. 3 ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, явку відповідача не було визнано обов'язковою, визнавши зібрані по справі матеріали достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами згідно зі ст.75 ГПК України, господарський суд, -

встановив:

20 квітня 2015р. між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Північно-Західна ОСОБА_3", в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі статуту (постачальник) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 ОСОБА_1", в особі директора ОСОБА_6, що діє на підставі статуту (покупець) було укладено договір поставки №32-2204, згідно з пунктами 1.1.-1.4. якого, постачальник зобов'язується протягом дії цього договору поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором. Предметом поставки є товар, що вказується в накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Розрахунки за поставку товару здійснюються з відтермінуванням 31 календарних днів з моменту поставки товару до покупця. Датою поставки партії товару вважається дата підписання накладної уповноваженим представником покупця. Днем здійснення платежу вважається день, у який сума, що підлягає оплаті, списується з банківського рахунку покупця на рахунок постачальника. Розрахунок за поставлену продукцію здійснюється безготівковим шляхом.

Згідно п.п. 2.1.-2.2. даного договору договір набуває чинності з моменту його підписання представниками обох сторін. Договір діє протягом одного року з моменту підписання. Закінчення терміну дії або розірвання договору не звільняють сторони від виконання зобов'язань, прийнятих на себе за цим договором.

Даний договір підписано сторонами, підписи скріплені відтиском печатки товариств. (а.с. 8-10).

Крім того, 20.04.2015р. сторонами був підписаний протокол розбіжностей до договору поставки від 20.04.2015р. (а.с. 11).

10.06.2015р. між сторонами була підписана додаткова угода до договору поставки №32-2204 у відповідності до умов якої сторони дійшли згоди про наступне: "1.1. Покупець зобов'язується в період дії даної угоди надавати постачальнику щотижневі звіти про обсяги реалізованого товару в закупівельних цінах. 1.2. Покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар".

Дана додаткова угода підписана сторонами, підписи скріплені відтиском печатки товариств. (а.с. 12).

На виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 23 648,90грн., що стверджується видатковими накладними №0000000122 від 26.05.2015р. на суму 3 653,60грн., №0000000099 від 28.04.2015р. на суму 13 238,20грн. та №0000000153 від 18.06.2015р. на суму 6 757,10грн.

Отримання товару відповідачем стверджується підписом відповідача про отримання товару на цих накладних, скріпленим відтиском його печатки. (а.с. 13-17)

Крім того, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 12 680,84грн., що стверджується накладними на повернення товару №1-00000034 від 30.06.2015р. на суму 198,00грн. (відповідно до акту прийому-передачі по накладній №153 від 18.06.2015р. (а.с. 18)), №0000000328 від 02.07.2015р. на суму 6 254,56грн., №0000000329 від 02.07.2015р. на суму 841,90грн., №0000000330 від 02.07.2015р. на суму 5 386,38грн. (а.с. 19-21, 66).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за цим договором виконав лише частково на суму 4 000,00грн., що стверджується виписками по особовому рахунку від 09.06.2015р. на суму 3 000,00грн. та від 18.06.2015р. на суму 1 000,00грн. (інших доказів оплати суду сторонами не надано).

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами було укладено договір, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Договір поставки №32-2204 від 20.04.2015р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивачем зобов'язання по передачі товару згідно договору поставки №32-2204 від 20.04.2015р. виконані в повному обсязі, що стверджується видатковими накладними №0000000122 від 26.05.2015р. на суму 3 653,60грн., №0000000099 від 28.04.2015р. на суму 13 238,20грн., №0000000153 від 18.06.2015р. на суму 6 757,10грн., які підписані покупцем та скріплені відтиском печатки товариства.

Підписання покупцем накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012р., п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони у договорі (п. 1.3.) передбачили, що розрахунки за поставку товару здійснюються з відтермінуванням 31 календарних днів з моменту поставки товару до покупця.

Крім того, відповідно до п. 1.2. додаткової угоди від 10.06.2015р. до договору поставки №32-2204, покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, у встановлені договором поставки строки, в повному обсязі не виконав.

Крім того, як встановлено судом, позивач звертався до відповідача з вимогою вих.№47 від 19.08.2015р. з вимогою оплатити борг в розмірі 6 968,10грн. Дана вимога була отримана відповідачем 25.08.2015р., проте, залишена відповідачем без реагування. (а.с. 22-25).

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем по договору №32-2204 від 20.04.2015р. на день розгляду спору (з врахуванням повернення відповідачем товару позивачу на суму 12 680,84грн. та часткової оплати в розмірі 4 000,00грн.) становить 6 968,06грн., відповідачем не сплачена (доказів сплати суду не надано), належними та допустимими доказами не спростована, стверджується договором поставки №32-2204 від 20.04.2015р., протоколом розбіжностей до договору поставки №32-2204 від 20.04.2015р., додатковою угодою від 10.06.2015р. до договору поставки №32-2204 від 20.04.2015р., видатковими накладними №0000000122 від 26.05.2015р. на суму 3 653,60грн., №0000000099 від 28.04.2015р. на суму 13 238,20грн., №0000000153 від 18.06.2015р. на суму 6 757,10грн., які підписані покупцем та скріплені відтиском печатки товариств, накладними на повернення товару №1-00000034 від 30.06.2015р. на суму 198,00грн., №0000000328 від 02.07.2015р. на суму 6 254,56грн., №0000000329 від 02.07.2015р. на суму 841,90грн., №0000000330 від 02.07.2015р. на суму 5 386,38грн., виписками по особовому рахунку від 09.06.2015р. на суму 3 000,00грн. та від 18.06.2015р. на суму 1 000,00грн., вимогою вих.№47 від 19.08.2015р., відповідачем належними та допустимими доказами не оспорена та підлягає до стягнення з нього в силу ст.ст. 193, 265 ГК України, якими встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Пунктом 4.2. договору поставки №32-2204 від 20.04.2015р. передбачено, що у разі затримки оплати товару покупець за вимогою постачальника на додаток до суми боргу сплачує пеню, що нараховується на несплачену суму за кожний день прострочення платежу за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в період прострочення.

Позивачем нараховано пеню (згідно заяви про зменшення позовних вимог) у розмірі 631,89грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за період за період з 02.09.2015р. по 10.11.2015р.

Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок нарахування пені перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3. і, оскільки розмір нарахувань здійснений в межах сум, зазначених позивачем, суд задовольняє вимоги позивача в межах суми вимог, а саме: 631,89грн. пені за період з 02.09.2015р. по 10.11.2015р. згідно ст.ст. 230-232 ГК України, ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 218,00грн. слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру .

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст.4, 13, 14, 15 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_5 підтверджуються договором про надання юридичних послуг від 14.09.2015 року та довіреністю від 12.09.2015р. №б/н.

Згідно з предметом договору замовник доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавти замовнику юридичні послуги в обсязі та на умовах, визначених цим договором. Замовник зобов'язаний оплатити роботу адвоката в розмірі 2 500,00грн.

Згідно платіжного доручення №35 від 03.11.2015р. позивачем було перераховано на рахунок адвоката ОСОБА_5 2 500,00грн. з призначенням платежу: "опл. послуг адвоката згідно дог. від 14.09.2015р. по справі за позовом ТзОВ "Північно-Західна ОСОБА_3" до ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_1"".

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 492, виданого на підставі рішення Рівненської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 16.02.2006 року № 27 на ім'я ОСОБА_5

Як вбачається з матеріалів справи адвокат ОСОБА_5 приймав участь у судових засіданнях у якості представника ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Північно-Західна ОСОБА_3".

Пунктом 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання юридичних послуг, підтверджено правовий статус адвоката, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Північно-Західна ОСОБА_3" судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 28 Правил адвокатської етики.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно з ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, складність справи суд дійшов до висновку про покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1 500, 00 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 173, 174, 175, 181, 193, 230-232, 265 ГК України, ст.ст. 11, 202, 205, 524, 526, 530, 533, 626, 655, 692, 712 ЦК України, ЗУ "Про судовий збір", ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, -

вирішив:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 ОСОБА_1", Волинська обл., м. Луцьк, вул. Карбишева, 2, код 32501266

на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Північно-Західна ОСОБА_3", Рівненська обл., Гощанський район, смт. Гоща, вул. Рівненська, 33 б, код 38302895

7 599,95грн., в т.ч. 6 968,06грн.-основного боргу, 631,89грн.-пені, 1 500грн.-витрат на послуги адвоката та 1 218,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Повний текст рішення складено

24.12.2015

Суддя С. В. Бондарєв