Ухвала

від 17.12.2015 по справі 804/11437/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року м. Київ К/800/17337/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Маслова Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінтертрейд» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінтертрейд» (далі - позивач, ТОВ «Метінтертрейд») звернулося до суду із позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач) № 0002742201 від 27.01.2014 року, № 0002752201 від 21.07.2014 року, № 0005381703 від 15.07.2014 року, № 0002652203 від 21.07.2014 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами та правомірність формування валових витрат і податкового кредиту, дотримання вимог Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Метінтертрейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 28.05.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 28.05.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 08.07.2014 року №1453/2201/38199561.

У зазначеному акті вказано про порушення позивачем п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.2, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 2193947,00 грн.; пп. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п.п. 135.1, 135.2, 135.3, 135.4 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 5049617,00 грн. оскільки всі операції з придбання продажу із контрагентами позивача є нікчемними, не тягнуть настання будь-яких правових наслідків, оскільки не було реального здійснення господарських операцій, а отже суми коштів, сплачені контрагентам-постачальникам, не відносяться до складу валових витрат.; пп. 168.1.1 п. 168.1, ст. 168, п. 176.2 ст. 176, з урахуванням пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, а саме, не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб у зв'язку з неповерненням безпроцентної поворотної позики та з виплаченого доходу фізичним особам-підприємцям за відсутності документів про фізичну особу-підприємця в розмірі 6699,71 грн.; п.п. 3.5, 5.1, 5.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004 року № 637, а саме перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства у розмірі 57123,93 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2014 року № 0005381703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати в розмірі 9462,15 грн., в тому числі 6699,71 грн. за основним платежем та 2762,44 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 21.07.2014 року № 0002742201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 6312021,25 грн., в тому числі 5049617 грн. за основним платежем та 1262404,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002752201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2742433,75 грн., в тому числі 2193947,00 грн. за основним платежем та 548486,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0002652203 яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 114247,86 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Доводи відповідача полягають у тому, що у позивача відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ТОВ «Метінтертрейд» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Вказані твердження спростовуються довідкою про загальну інформацію щодо ТОВ «Метінтертрейд» та результати його діяльності за період з 28.05.2012 року по 31.12.2013 року, яка є додатком 1 до акту перевірки. Так, самим відповідачем в п. 4 наведено перелік основних видів діяльності позивача, серед яких п.46.72 КВЕД «Оптова торгівля металами та металевими рудами», п. 46.90 КВЕД «Неспеціалізована оптова торгівля». Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції із контрагентами відповідають зазначеним видам діяльності позивача та є цілком специфічними для нього. Крім того, станом на 28.05.2012 року загальна чисельність працюючих на підприємстві склала 9 осіб, станом на 31.12.2013 року - 9 осіб; позивач в перевіряємому періоді мав власні основні засоби, в тому числі ті, які обліковуються за рахунком № 104 бухгалтерського обліку «Машини та обладнання»; офісне приміщення та склад.

Тобто, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача мав необхідні умови для здійснення господарської діяльності та відповідних господарських операцій.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Стілфорт», ТОВ «Хімрезерв-Дніпро», ПрАТ «Українська гірничо-металургійна компанія», ТОВ «Трембіта-Опт», ТОВ «Престиж Текстиль».

Позивачем, на підтвердження здійснення господарських операцій та правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та формування валових витрат по господарських операціях із вищевказаними контрагентами, подано суду копії: договорів поставки, додаткових угод, договорів оренди, податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), банківські виписки та інші документи.

Вказані документи оформлені належним чином, що встановлено судами попередніх інстанцій.

Позивач здійснював оплату за отримані товари/послуги/виконані роботи шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Стілфорт», ТОВ «Хімрезерв-Дніпро», ПрАТ «Українська гірничо-металургійна компанія», ТОВ «Трембіта-Опт», ТОВ «Престиж Текстиль» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Судами попередніх інстанції не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість чи валових витрат, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з ТОВ «Стілфорт», ТОВ «Хімрезерв-Дніпро», ПрАТ «Українська гірничо-металургійна компанія», ТОВ «Трембіта-Опт», ТОВ «Престиж Текстиль», оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договорами, підтверджується належно оформленими первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаного товару/послуг/робіт у господарській діяльності позивача. Факт транспортування придбаних товарів підтверджено належним чином оформленими товарно-транспортними накладними. Крім того, придбані у контрагентів матеріальні цінності використані позивачем у власній господарській діяльності, шляхом подальшої реалізації іншим контрагентам .

Також, колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на те, що контрагенти позивача визнані банкрутами та їхня господарська діяльність припинена у встановленому законом порядку, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин зазначені юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності, були належним чином зареєстровані.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не порушено пп. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п.п. 135.1, 135.2, 135.3, 135.4 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, 198.2, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України.

Щодо висновку відповідача про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Метінтертрейд» пункту п. 51.1 ст. 51, п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 з урахуванням п.п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України, яке полягає в тому, що позивач не нарахував, не утримав та не сплатив до бюджету суму податку з доходів фізичних осіб і не відобразив це у податковому розрахунку за формою 1-ДФ за період IV квартал 2013 року із сум, виплачених фізичній особі ОСОБА_5, на підставі договору безпроцентної поворотної позики від 26.09.2012 року № 1, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що за даними зобов'язаннями не сплив строк позовної давності та строк повернення позики.

Відповідно до пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Згідно п. 171.2 ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

При цьому у пп. 165.1.31 п. 165.1 ст. 165 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у позивача відсутній обов'язок нараховувати, утримувати чи сплачувати до бюджету суму податку з доходів фізичних осіб, а також відображати це у податковому розрахунку за формою 1-ДФ за період IV квартал 2013 року.

Крім того, відповідачем не доведено що фізичні особи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не були зареєстровані фізичними особами-підприємцями у перевіряє мий період та наявність у позивача обов'язку, при здійснені виплат у IV кварталі 2012 року та II-III кварталах 2013 року на суму 25328,00 грн. зазначеним фізичним особам-підприємцям, нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб з виплаченого доходу фізичним особам у сумі 25328,00 грн.

Доводи відповідача про перевищення позивачем ліміту залишку готівки в касі підприємства у сумі 57123,93 грн., оскільки видаткові касові ордери не підтверджені підписом одержувача готівки, спростовуються копіями таких, що наявні в матеріалах справи. Зазначене свідчить про дотримання позивачем вимог Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами та правомірність формування валових витрат і податкового кредиту, дотримання вимог Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року у справі № 804/11437/14 - без змін.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко

Повний текст виготовлено 22.12.2015 року.