Рішення

від 22.12.2015 по справі 909/1259/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2015 р. Справа № 909/1259/15 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Цюх Г. З., секретаря судового засідання Ломей Л. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, вул. Петрушевича,1, м.Болехів, Івано-Франківська область,77202

до відповідача: Приватного підприємства "Ретро", вул. Залізнична, 3, м. Болехів,Івано-Франківська область,77202

про стягнення 365527,09 грн. заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник, довіреність ВТХ № 096371 від 04.08.14,

від відповідача: ОСОБА_3 - представник, довіреність № 12/15 від 27.07.15,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в господарський суд Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Ретро" про стягнення 365527,09 грн. заборгованості, в тому числі 322103,98 грн. інфляційних та 43423,11 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.15 порушено провадження у справі, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 24.11.15. Ухвалою суду від 24.11.15 відкладено розгляд справи на 15.12.15. В засіданні суду 15.12.15 оголошувалась перерва до 22.12.15. 22.12.15 розгляд справи продовжено.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, в їх обгрунтування посилається на рішення господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/238/14 від 12.11.14 та постанову Вищого господарського суду України від 11.06.15, якими стягнуто з відповідача 431982,39 грн. Однак на даний час відповідач вказані кошти не повернув, у зв"язку з чим позивач просив стягнути з відповідача 322103,98 грн. інфляційних та 43423,11 грн. - 3% річних за період з 06.07.12 по 10.11.15.

Відповідач подав відзив на позов за вх.№19642/15 від 15.12.15, в якому зазначив, що обов"язок повернення коштів в сумі 431982,39 грн. виник згідно постанови Вищого господарського суду України від 11.06.15, а тому з цього періоду позивач має право нараховувати інфляційні та 3% річних.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, об єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

22.06.2012 між приватним підприємством "Ретро" (продавець, відповідач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець, позивач) укладено попередній договір купівлі-продажу частки майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_4 22.06.2012 та зареєстрований у реєстрі за № 1228 (далі за текстом - попередній договір).

Відповідно до п.п. 1, 4 попереднього договору сторони зобов'язались в майбутньому в строк до 05.07.2012 укласти і належними чином оформити договір купівлі-продажу частки майнового комплексу.

Згідно з п.п. 6, 14 попереднього договору сторони зобов'язались укласти між собою основний договір у термін, місці та на умовах, встановлених цим договором.

В пункті 1.2. попереднього договору сторони встановили ціну основного договору (вартість частки майнового комплексу) в розмірі 431 982,39 грн. та визначили, що ці грошові кошти продавець отримав від покупця до підписання цього договору як попередню оплату за частку майнового комплексу щодо якої буде укладено основний договір.

Відповідно до п. 21 попереднього договору, даний договір набув чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до моменту виконання сторонами усіх своїх зобов'язань по ньому у повному обсязі.

Однак, основний договір - договір купівлі-продажу частки майнового комплексу у визначений договором строк між відповідачем та позивачем укладено не було, майно, яке сторони погодили вважати предметом основного договору, у власність позивача не передано, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про розірвання укладеного між сторонами у справі попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу від 22.06.2012 та стягнення 431 982,39 грн. безпідставно набутих грошових коштів, які були сплачені позивачем в якості попередньої оплати за частку майнового комплексу щодо якої сторони погодили укласти але не уклали основний договір.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/238/14 від 12.11.14, яким позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Ретро" задоволено, розірвано попередній договір та стягнуто 431982,39 грн. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.15 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.14 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.15 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.14 в частині стягнення 431982,39 грн. коштів залишено без змін.

В постанові від 11.06.15 Вищого господарського суду України зазначено наступне.

Факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 431 982,39 грн. в якості оплати за частку майнового комплексу є доведеним та не спростований. Основний договір купівлі-продажу майнового комплексу, вказаний в спірному попередньому договорі від 22.06.2012, ні добровільно, ні в судовому порядку між сторонами попереднього договору укладено не було, зобов'язання з його укладення припинилось, майно у власність позивача не передавалось, що є свідченням того, що підстава набуття відповідачем грошових коштів в сумі 431 982,39 грн. на момент їх сплати позивачем існувала, але згодом відпала, а тому відповідно до ст. 1212 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути позивачу сплачені останнім грошові кошти в сумі 431 982,39 грн., як такі, що були набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Позовні вимоги у даній справі про стягнення 322103,98 грн. інфляційних та 43423,11 грн. - 3% річних за період з 06.07.12 по 10.11.15 суд вважає частково обгрунтованими, з врахуванням наступного.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (аналогічна позиція викладена у постанові пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.13 - п.5.2).

Отже, в даному випадку, відповідач не мав права нараховувати інфляційні та 3% річних з 06.07.12.

Частиною п'ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Таким чином, постановою Вищого господарського суду України від 11.06.15 зобов'язано відповідача повернути позивачу грошові кошти в сумі 431 982,39 грн.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з винесенням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, позивач має право на стягнення інфляційних та 3% річних за весь період невиконання грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

З матеріалів справи вбачається, що постанова Вищого господарського суду України від 11.06.15 у справі №909/238/15 набрала законної сили 11.06.15, то правомірним є нарахування інфляційних з 01.06.15 по 31.10.15 (згідно Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97 № 62-97р) та 3% річних з 12.06.15 по 10.11.15.

Судом самостійно перераховано 3% річних за період з 12.06.15 по 10.11.15, обгрунтований розмір яких становитиме 5396,82 грн. (розрахунок здійснений в ІПС "Законодавство" додається ). В решті стягнення 3% річних належить відмовити.

В стягненні інфляційних належить відмовити повністю, так як за період з червня по жовтень 2015 року інфляція відсутня, а саме становить - 99,55735867 (витяг індексу інфляції з ІПС "Законодавство" додається).

Таким чином, до стягнення підлягають 5396,82 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, слід покласти судові витрати пропорційно задоволеним, а саме: 80,95 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 121, 124 Конституції України, ст.ст. 509, 598-609, 610, 625 ЦК України, ст.ст.33, 43, 49, 35, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до приватного підприємства "Ретро" про стягнення 365527,09 грн. заборгованості - задоволити частково .

Стягнути з приватного підприємства "Ретро" (вул. Залізнична,3, м. Болехів, Івано-Франківська область, 77202, ідентифікаційний код 20540922) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вул. Петрушевича, 1, м. Болехів, Івано-Франківська область, 77202, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 5396 (п"ять тисяч триста дев"яносто шість) грн. 82 коп. - 3 % річних та 80 (вісімдесят) грн. 95 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.12.15

Суддя Цюх Г.З.