Рішення

від 03.12.2015 по справі 910/27223/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2015 Справа №910/27223/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сагал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТЄХ-НІКА ЛТД"

про стягнення 164 001,29 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Безносько С. М. - представник, довіреність б/н від 19.10.2015;

Від відповідача : не з'явились

Присутня: ОСОБА_2 - вільний слухач, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві від 30.12.2010

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сагал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТЄХ-НІКА ЛТД" про стягнення коштів у розмірі 164 001,29 грн., а саме 93221,49 грн. основного боргу, 5562,60 грн. процентів річних та 65217,68 грн. інфляційних нарахувань, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2460,02 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №18 від 10.01.2011 в частині своєчасної плати за отриманий товар, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед ТОВ "Торговий дім "Сагал", за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції в зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/27223/15 та призначено до розгляду на 12.11.2015.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.11.2015 розгляд справи №910/27223/15 відкладено на 03.12.2015.

У судові засідання 12.11.2015 та 03.12.15 р. з'явився уповноважений представник позивача з'явився.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копії ухвали суду від 23.10.2015, які направлялись відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 02068, м. Київ, пр-т Григоренка, 31, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача, та фактичну адресу, зазначену позивачем позовній заяві: 08162, Київська область, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 5-А, на час проведення судового засідання 12.11.2015 повернулась до суду із відміткою "за закінченням терміну зберігання" та адресату не вручені.

Копія ухвали суду від 12.11.2015, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 02068, м. Київ, пр-т Григоренка, 31, на час проведення судового засідання 03.12.2015 повернулась до суду із відміткою "вибули" та адресату не вручена.

Копія ухвали суду від 12.11.2015, яка направлялась відповідачу на фактичну адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 08162, Київська область, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 5-А, на час проведення судового засідання 03.12.15 р. до суду не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103036152994, в якому зазначено, що станом на 01.12.2015 вказане поштове повідомлення повернуто за зворотною адресою та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 12.11.15 р. представником позивача подане клопотання б/н від 03.12.2015 про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 03.12.15 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 12.11.2015 та 03.12.2015 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 23.10.2015 та 12.11.2015 відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 03.12.2015 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 10 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сагал" (продавець за договором, позивач у справі) та Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТЄХ-НІКА ЛТД" (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено Договір поставки № 18 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця труби та відведення (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору, згідно виставлених рахунків.

Розділами 2-7 Договору сторони узгодили кількість та якість товару, ціну та суму договору, порядок розрахунків, умови поставки, термін дії договору та відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір діє до 31 грудня 2011 року. Договір вважається продовженим на наступний строк, якщо за десять календарних днів до закінчення його дії одна сторона не повідомить письмово рекомендованим листом іншу сторону про свою незгоду продовжити дію договору на наступний термін.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що товар отримується покупцем самовивозом зі складу продавця або доставляється продавцем по узгодженню сторін на склад чи об'єкт покупця.

Товар поставляється окремими партіями згідно виставлених рахунків. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару (п.п.5.2, 5.3 Договору).

Відповідно до умов п. 4.2 Договору фактом поставки є накладна, підписана покупцем.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено відповідачу товару (труби емальовані, труби сталеві, відведення штамп., переходи сталеві, переходи ст. емальовані) на суму 98 299,83 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками продавця та покупця видатковими накладними: №1861 від 05.11.2013 на суму 37568,89 грн. та №1862 від 05.11.2013 на суму 60730,94 грн., а також податковими накладними № 15 від 05.11.13 р. та № 16 від 05.11.13 р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами на вищевказаних видаткових накладних уповноваженого представника ТОВ "Сантєх-ніка ЛТД Кононенко В.А., який діяв на підставі відповідних довіреностей відповідача: № 581 від 04.11.15 р. строком дії до 13.11.13 р., № 582 від 04.11.13 р. строком дії до 13.11.13 р., копії яких надані позивачем.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п. 2.2 Договору якість товару, що постачається продавцем, повинна відповідати сертифікатам виготовлювача та ГОСТам.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару та актів про недоліки товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сагал" умов Договору з боку відповідача відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліг нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника - податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону Україна, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з положеннями п.п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.п.201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до абз. 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, за висновками суду надані позивачем копії податкових накладних додатково підтверджують отримання відповідачем товару від Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Сагал та належне його оприбуткування і відображення у власному бухгалтерському обліку позивача.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару ТОВ "Сантєх-ніка ЛТД", а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно п. 3.1. Договору ціна кожної одиниці товару та вартість її окремої партії зазначається у рахунку відповідно до цін постачальника на товар на день виписки товару. Сума договору визначається на підставі загальної вартості партій товару, поставлених на умовах цього Договору (п. 3.2 Договору).

Покупець оплачує 100 % вартості товару згідно рахунку-фактури продавця або проводять розрахунки по узгодженню сторін протягом 14-ти днів з моменту поставки (пункт 4.1. договору).

Слід зазначити, що позивачем на оплату поставленого товар виставлялись рахунки - фактури на загальну суму 98299,83 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, а саме № 4505 від 04.11.13 р. на суму 37568,89 грн. та № 4503 від 04.11.13 р. на суму 60730,94 грн..

Як встановлено судом згідно матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідачем було здійснено повернення товару на загальну суму 3231,74 грн., на підтвердження чого позивачем надані накладені на повернення постачальнику № 22 від 04.04.14 р. на суму 1620,43 грн. та № 23 від 04.04.14 р на суму 1611,31 грн., а також проведено зарахування зустрічних вимог між сторонами на суму 2052,72 грн., що підтверджується відповідною копією протоколу від 08.04.14 р. про зарахування зустрічних вимог, підписаного обома сторонами.

Суд зазначає, що згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

На підставі частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Таким чином, залишок несплаченої відповідачем заборгованості за поставлений товар становить 93015,37 грн.. При цьому позивачем в позовній заяві зазначено про наявність залишку основного боргу в сумі 93221,49 грн..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати ТОВ "Торговий дім "Сагал" грошових коштів в сумі 93015,37 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у ТОВ "Сантєх-ніка ЛТД" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі. При цьому в позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 93 221,49 грн. основного боргу.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки №18 від 10.01.2011 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в сумі 93015,37 грн. за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 93015,37 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

При цьому суд зазначає, що заявлена до стягнення позивачем сума боргу за Договором в розмірі 93221,49 грн. за поставлений позивачем товар (металопродукцію) матеріалами справи не підтверджена та спростовується фактичними обставинами справи, зокрема, відповідними первинними бухгалтерськими документами, згідно яких сума залишку заборгованості відповідача становить 93015,37 грн..

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних в сумі 5562,60 грн. за період з 04.10.13 р. по 31.10.15 р. та 65217,68 грн. інфляційних нарахувань за період жотвень 2013 - липень 2015, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства та умов п. 4.1. Договору вбачається, що день граничного строку оплати товару, яким зважаючи на дату поставки 05.11.13 р., є 19.11.13 р., отже вказана дата не включається до періоду часу, за який може здійснюватися нарахування та стягнення процентів ічних та втрат від інфляції. Початком періоду прострочення та, як наслідок, можливого нарахування процентів річних та інфляційних є 20.11.13 р.. Натомість, як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем зазначено в якості початку періоду нарахування процентів річних та втрат від інфляції 04.10.13 р., в той час як у вказану дату поставка за Договором за наведеними позивачем в якості підстав виникнення зобов'язання з оплати поставленого товару видатковими накладними ще не відбулась.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір трьох процентів річних, перерахований судом в межах визначеного позивачем періоду, враховуючи визначений судом початок періоду можливого нарахування процентів річних, становить 5435,66 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача процентів річних підлягає частковому задоволенню в сумі 5435,66 грн..

Розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, враховуючи визначений судом початок періоду можливого нарахування втрат від інфляції, становить 69575,50 грн. та є більшим, ніж 65217,68 грн. інфляційних нарахувань, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних втрат, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 65217,68 грн..

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТЄХ-НІКА ЛТД" (юридична адреса: 02068, м. Київ, пр-т Григоренка, 31; фактична адреса: 08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 5-А; код ЄДРПОУ 35426061) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сагал" (юридична адреса: 03062, м. Київ, вул. Кулібіна, 14; фізична адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 7-А, кв. 8; код ЄРПОУ 31904546) 93015,37 грн. (дев'яносто три тисячі п'ятнадцять гривень тридцять сім копійок) основного боргу, 5435,66 грн. (п'ять тисяч тридцять п'ять гривень шістдесят шість копійок) процентів річних, 65217,68 грн. інфляційних втрат та 2455,03 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 22 грудня 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон