ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"07" грудня 2015 р. м. Київ К/800/66000/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року
у справі № 804/1086/13-а
за позовом Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби
до Приватного підприємства ЛД Компані
про накладення арешту на кошти,
ВСТАНОВИВ :
Криворізька південна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства ЛД Компані (далі - відповідач) про накладення арешту на кошти.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 30 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Відповідач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа та перебуває на податковому обліку у позивача, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ.
Відповідно до Витягу з облікової картки платника податку, станом на 20 грудня 2012 року за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 2 703,00 грн., що стало підставою для звернення податкового органу з даним позовом до суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для звернення позивача до суду на підставі підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України стала наявність у відповідача податкового боргу та відсутність необхідного майна для погашення такого боргу.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наявність умов, передбачених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, за відсутності підстав визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, які є необхідною умовою для застосування арешту коштів та інших цінностей на рахунках платника податків, не є підставою для застосування арешту майна платника податків.
Крім того, суди вказують на відсутність доказів вчинення дій податковим органом, спрямованих на безпосереднє стягнення податкового боргу шляхом звернення до суду із позовом про стягнення коштів з рахунків платника податків в установах банку, а отже накладення арешту на майно платника податків може створити перешкоди у здійсненні ним права володіння, користування та розпорядження майном, якщо такий арешт не пов`язаний із забезпеченням вимог про стягнення податкового боргу.
Відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України податковий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться у банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Виходячи зі змісту вищенаведеної норми, вбачається наявність права податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків та підстави для його реалізації, серед яких: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу, з зв`язку з тим, що балансова вартість цього майна менша за суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, є адміністративний арешт майна платника податків (арешт майна), підстави і порядок застосування якого визначені статтею 94 Податкового кодексу України, зокрема, якщо: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.
Згідно приписів підпунктів 94.6.1 та 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 цього Кодексу, керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.
Частиною 2 пункту 94.6 встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
Виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, вбачається наявність двох видів арешту майна, які мають різні підстави та порядок їх застосування: 1) арешт на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банку, обумовлений сумою податкового боргу, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення встановленого податкового боргу; 2) адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, який, в залежності від виду майна, застосовується за адміністративним або судовим рішенням.
Крім того, суд звертає увагу на те, що норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 та статті 94 Податкового кодексу України регулюють різні правовідносини та встановлюють різні підстави для їх застосування. Так, норми статті 94 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. У свою чергу, підпункт 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює коло суспільних відносин щодо накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках та не може бути застосована до майна платника податків, відмінного від коштів.
За таких обставин, звернення податкового органу до суду з вимогою про накладення арешту на кошти з підстав, передбачених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, може здійснюватися без урахування норми статті 94 Податкового кодексу України, оскільки норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є спеціальними по відношенню до норм пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та містять різні підстави застосування арешту коштів на рахунку платника податків.
Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо обмеженості підстав для накладення арешту на кошти відповідача нормами пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, оскільки реалізація податковим органом своїх повноважень щодо звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, який має податковий борг, за умови відсутності у нього майна, необхідного для погашення податкового боргу, відповідає законодавчо визначеній компетенції податкового органу.
Між тим, за змістом пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. А тому, саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.
Таким чином, податкові органи в силу підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України наділені повноваженнями на звернення до суду з позовами про накладення арешту на кошти платника податку в разі відсутності у такого платника достатнього для погашення податкового боргу майна. Водночас, розмір майна, достатній для погашення боргу, повинен встановлюватися станом на момент звернення до суду з позовом та не раніше дня виникнення у податкового органу права на стягнення податкового боргу, тобто, не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання податкової вимоги. Проте, вказані обставини судами не встановлювались.
При цьому, відсутність відповідного майна повинно бути встановлено саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, в іншому разі, вимога про застосування арешту коштів є передчасною, оскільки не виключається, що на момент пред'явлення відповідної вимоги майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, буде наявним.
Отже, особливою умовою накладання арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться в банку, законодавець передбачив відсутність майна у боржника, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.
З матеріалів справи вбачається, з метою встановлення наявності активів відповідача податковим органом було надіслано наступні запити: до Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради Криворізьке бюро технічної інвентаризації , відповіддю на який від 07 грудня 2011 року повідомлено, що в єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно та згідно паперових носіїв на теперішній час нерухомість за відповідачем не зареєстрована; до ЦБ ДАІ, у відповідь на який повідомлено, що транспортні засоби відповідача зняті з обліку.
Таким чином, за встановлених судами обставин щодо наявності податкового боргу та відсутності у позивача будь-якого майна, залишків по основним засобам, готовій продукції та виробничим запасам, які можуть бути використані як джерело погашення податкового боргу, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування арешту коштів на рахунках платника податків є необґрунтованим.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач звернувся до суду з позовною вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банках, не визначивши суму коштів, яка підлягає арешту.
Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов'язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.
Таким чином, у даному випадку арешту підлягають кошти та інші цінності позивача, що знаходяться в банку, лише на суму 2 703,00 грн.
Відповідно до статті 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріально та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року у справі № 804/1086/13-а скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Накласти арешт на кошти та інші цінності Приватного підприємства ЛД Компані , що знаходяться у банку, на суму 2 703,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України .
Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 07.12.2015 |
Оприлюднено | 30.12.2015 |
Номер документу | 54631434 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Нечитайло О.М.
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Жукова Євгенія Олексіївна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Жукова Євгенія Олексіївна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Жукова Євгенія Олексіївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні