Рішення

від 20.10.2015 по справі 910/18625/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015Справа №910/18625/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ"

про стягнення 82 955,51 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2Є - за довіреністю;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка - СКСІ" про стягнення 82 955,51 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо сплати лізингових платежів згідно умов Договору про фінансовий лізингу №00004893 від 18.06.2012 року.

З цих підстав позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 40 671,62 грн. - основної суми заборгованості за Договору про фінансовий лізингу №00004893 від 18.06.2012 року, 7 200,00 грн. - збитків, 4 546,08 грн . - штрафу, 4 506,53 грн. - пені, 1 456,86 грн. - 3% річних, 24 574,41 грн. - інфляційних втрат, 1 827,00 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2015 (суддя Літвінова М.Є.) порушено провадження у справі №910/18625/15, розгляд справи призначений на 19.08.2015.

Розпорядженням від 18.08.2015 року №04-23/1236 керівника апарату ОСОБА_3 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, у зв'язку з тривалим лікарняним судді Літвінової М.Є., призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18625/15, за наслідками якого справу було розподілено для розгляду на суддю Якименко М.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.08.2015 року (суддя Якименко М.М.) прийнято справу №910/18625/15 до свого провадження, розгляд справи призначено на 29.09.2015 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2015 року відкладено розгляд справи на 13.10.2015 року.

В судовому засіданні 13.10.2015 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 13.10.2015 року оголошено перерву до 20.10.2015 року.

В судовому засіданні 20.10.2015 року представник позивача подав додаткові пояснення по справі та позовні вимоги підтримав в повному обсязі і просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги визнав частково.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 20.10.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.06.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна (далі по тексту - Лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Тройка-СКСІ (далі по тексту - Лізингоодержувач, відповідач) укладено Договір про фінансовий лізинг №00004893 (далі по тексту - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати у розпорядження Відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Polo Sedan, 1.61 benzin, шасі № XW8ZZZ61ZCG040289, двигун № НОМЕР_1, 2012 року виробництва (надалі за текстом - Об'єкт лізингу ), а Відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом - План відшкодування ), що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 17 116,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 3 423,20 доларів США.

Відповідач відповідно до положень п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі по тексту - Умови лізингу ), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Згідно з п. 6.5. Умов лізингу, щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений Позивачем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Плані відшкодування.

Відповідно до п. 8.3.2. Умов лізингу, якщо Відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Позивач має право розірвати Договір і витребувати Об'єкт лізингу від Відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно з п. 12.9 Умов лізингу, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Позивача, якщо інша адреса не вказана Позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Відповідно до п. 13.1. Умов лізингу, якщо Відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення Об'єкту лізингу, Позивач має право вилучити Об'єкт лізингу без попередньої згоди Відповідача. При цьому, на підставі п. 13.6 Умов лізингу, Відповідач був зобов'язаний відшкодувати Позивачу будь-які витрати, пов'язані із вилученням Об'єкту лізингу.

Згідно з п. 12.6.1. Умов лізингу, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та на повернення Об'єкту лізингу у разі, якщо Відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 8.3.1. Умов лізингу, якщо Відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, Позивач має право надіслати Відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, Позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови не здійснення оплати, Договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

Відповідно до п. 12.6.1. Умов лізингу Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

Листом вих. № 00004893 від 03.10.2014 року Відповідачу було направлено Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору (далі по тексту - Вимога ).

Пунктом 12.8. Умов лізингу сторони погодили, що після розірвання Договору Позивач має право негайно скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів незалежно від дати їхньої сплати.

Відповідно до п. 12.9. Умов лізингу, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу Позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги Позивача про таке повернення. Крім того, п. 8.2.2. та п. 8.3.2. Договору встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом З (трьох) днів з дня отримання Вимоги.

Згідно п. 12.13 Умов лізингу сторони погодили, що Договір вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу Відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав умови Договору в частині сплати лізингових платежів (за період з січня 2014 року по вересень 2014 року) і має перед позивачем заборгованість в розмірі 40 671,62 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу. Правовідносини сторін щодо фінансового лізингу регулюються нормами Закону України Про фінансовий лізинг та Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України Про фінансовий лізинг Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що до складу лізингових платежів можуть включатися сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсація відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд констатує, оскільки вимога відповідачеві була надіслана 03.10.2014 р., то датою припинення договору є 17.10.2014 р., як то передбачено п. 12.13 Умов лізингу.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу предмети лізингу, однак відповідач у строк, встановлений Договором, зобов'язання щодо сплати лізингових платежів не виконав та має перед позивачем заборгованість з їх сплати в розмірі 40 671,62 грн. (за період з січня 2014 року по вересень 2014 року).

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, за таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за лізинговими платежами (основної суми заборгованості за Договором про фінансовий лізинг №00004893 від 18.06.2012 р.) в розмірі 40 671,62 грн. визнаються судом таким, що підлягає задоволенню.

Відповідач припустився порушення зобов'язання, а тому позивач, просить суд стягнути з відповідача 4 506,53 грн. - пені.

Згідно з п. 8.2.1 Договору у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день прострочення до моменту виплати.

Пунктом 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При цьому суд зазначає, що нарахування суми пені здійснюється на наступний день з дати настання строку сплати лізингових платежів.

Відповідач у судовому засіданні просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності в 1 рік до позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у нарахуванні пені на заборгованість з несплачених лізингових платежів за період з січня 2014р. по липень 2014 р. необхідно відмовити з підстав спливу строку позовної давності в 1 рік, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 20.07.2015 р.

У іншій частині вимог про стягнення пені з серпня 2014 р. по липень 2015 р. суд застосовує вимоги, встановлені частиною шостою статті 232 ГК України щодо строку нарахування.

Як слідує з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені, за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, підлягають частковому задоволенню і за уточненим розрахунком суду становлять 515,80 грн.

Що стосується заявленого до стягнення штрафу у сумі 4 546,08 грн., нарахованого на підставі п. 8.2.2 умов договору, суд зазначає, що нормами ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, відповідно до п. 8.2.2 договору у випадку прострочення сплати лізингових платежів лізингоодержувач сплачує штрафи за вимоги щодо сплати, надіслані лізиноодержувачем (нагадування про несплату): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, 20 доларів США за другу вимогу та 25 доларів США за третю вимогу.

За твердженнями позивача, ним було направлено на адресу лізингоодержувача - ТОВ «Тройка-СКСІ» 13 нагадувань про несплату лізингових платежів, а саме - 17.02.2014 р., 04.03.2014 р., 17.03.2014 р., 05.05.2014 р., 19.05.2014 р., 05.06.2014 р., 17.06.2014 р., 17.07.2014 р., 04.08.2014 р., 15.08.2014 р., 04.09.2014 р., 17.09.2014 р., 03.10.2014 р., у зв'язку з чим позивачем було нараховано штраф у сумі 4 546,08 грн.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів направлення на адресу відповідача вказаних нагадувань, при цьому умовами договору передбачено нарахування штрафу тільки за три направлені вимоги, а не як вважає позивач, за кожну направлену ним вимогу, у зв'язку з чим застосування штрафу до більшої кількості вимог суперечить умовам договору.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення штрафу у сумі 4 546,08 грн.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 456,86 грн. - 3% річних, 24 574,41 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 456,86 грн. - 3% річних, 24 574,41 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем збитків у сумі 7 200,00 грн., які складаються з понесених ним витрат для оплати винагороди юристам (п. 12.10) у сумі 5 000,00 грн. (з врахуванням ПДВ 6 000,00 грн.) та витрат, пов'язаних зі зберіганням об'єкту лізингу, у сумі 1 000,00 грн. (з врахуванням ПДВ 1 200,00 грн.) суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відповідно до п. 8.2.3 договору лізингоодержувач зобов'язаний у випадку прострочення сплати заборгованості компенсувати лізингоодержувачу витрати, в тому числі, на винагороду юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/сплачені з метою відшкодування заборгованості.

У якості понесених збитків позивач визначив понесені ним витрати для оплати винагороди юристам, на підтвердження чого надав договір про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 р., укладений між ТОВ «Порше лізинг Україна» (замовник) та ТОВ «Юридична фірма Вернер і Партнери» (виконавець), відповідно до якого виконавець надає юридичні послуги, які полягають у консультуванні, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях стосовно справи про стягнення всіх належних платежів з ТОВ «Тройка-СКСІ» відповідно до договору фінансового лізингу №00004893 від 18.06.2012 р.

Сторони домовились, що на стадії провадження по справі в суді першої інстанції вартість послуг виконавця складає 5 000,00 грн. (п. 2.3 умов лізингу).

На виконання вказаного договору ТОВ «Юридична фірма Вернер і Партнери» надало позивачу юридично-консультативні послуги, що стосуються стягнення заборгованості з ТОВ «Тройка-СКСІ» за договором фінансового лізингу №00004893 від 18.06.2012 р. у сумі 5 000,00 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №85 від 24.03.2015 р. та актом наданих послуг №86 від 24.03.2015 р.

Вищевказані послуги позивачем оплачено, що підтверджується платіжним дорученням №50021826 віл 03.04.2015 року на суму 5 000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру» .

Дія Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013).

Таким чином, оскільки, виконавцем згідно умов зазначеного Договору № 17/2010 від 09.06.10. виступає Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма Вернер» , а договір про надання юридичних послуг, укладений позивачем з юридичною фірмою, як і оплата таких послуг не є оплатою послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи, в той час як положення ст. 44 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість віднесення до судових витрат послуг з оплати адвоката, то понесені позивачем витрати по оплаті юридичних послуг (правової допомоги, іменовані Позивачем збитками у розмірі 6000,00 грн.) не можуть бути кваліфіковані та віднесені до судових витрат, тож суд не вбачає правових підстав для покладення на відповідача сплачених позивачем 5 000,00 грн. (Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 18.03.2010 р. у справі № 12/191-09-4422, постанові Вищого господарського суду України від 10.02.2009 р. у справі № 31/56 та постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014 р. у справі №910/18234/14).

Щодо стягнення збитків в сумі 1 200,00 грн., які полягають у витратах на відповідальне зберігання транспортного засобу, суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

На підтвердження понесених витрат на відповідальне зберігання транспортного засобу в сумі 1000,00 грн., які були надані ТОВ "Автосоюз", позивач послався на рахунок про сплату №220 від 25.12.2014 р., акт надання послуг №651 від 25.12.2014 р. та платіжне доручення №50020756 від 26.12.2014 р. на суму 1000,00 грн. Разом з тим, надані позивачем документи суд не приймає в якості належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6 I Benzin, шасі №XW8ZZZ61ZCG040289, двигун № НОМЕР_1, 2012 року виробництва, який є обвЂ�єктом лізингу за договором фінансового лізингу №00004893 від 18.06.2012 р., перебував на відповідальному зберіганні у ТОВ "Автосоюз".

Надані суду рахунок на оплату послуг відповідального зберігання та акт надання послуг, як доказ надання ТОВ "Автосоюз" послуг на відповідальне зберігання автомобілів, фактично не містять індивідуалізованих даних про транспортні засоби (транспортний засіб), що були (був) предметом відповідального зберігання, в них лише зазначено кількість наданих послуг - 5. Жодних інших належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, доказів того, що позивач поніс витрати на відповідальне зберігання об'єкту лізингу в сумі 1000,00 грн. (з врахуванням ПДВ - 1 200,00 грн.), матеріали справи не містять, а позивачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача у даній частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Тройка-СКСІ (02232, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 36192475) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна (02152, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПАВЛА ТИЧИНИ, будинок 1В, код ЄДРПОУ 35571472) 40 671 (сорок тисяч шістсот сімдесят одну) грн. 62 коп. - основної суми заборгованості за Договору про фінансовий лізингу №00004893 від 18.06.2012 року, 515 (п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. - пені, 1 456 (одну тисячу чотириста п'ятдесят шість) грн. 87 коп. - 3% річних, 24 574 (двадцять чотири тисячі п'ятсот сімдесят чотири) грн. 41 коп. - інфляційних втрат, 1 480 (одну тисячу чотириста вісімдесят) грн. 41 коп. - судового збору.

3. В решті задоволення позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 26.10.2015 року.