Рішення

від 18.12.2015 по справі 910/27388/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2015Справа №910/27388/15

За позовом Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва в особі представника (повіреного) комунального підприємства Центр обслуговування споживачів Шевченківського району м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс-V про стягнення 37 016,92 грн. Суддя Підченко Ю.О. Представники сторін: від позивача:ОСОБА_1 - представник за довіреністю; від відповідача:ОСОБА_2 - представник за довіреністю;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва в особі представника (повіреного) комунального підприємства Центр обслуговування споживачів Шевченківського району м. Києва звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс-V (надалі - ТОВ Фенікс-V ) про стягнення 37 016,92 грн., з яких основний борг в розмірі 22 957,47 грн., інфляційні в розмірі 12 864,27 грн., 3% річних в розмірі 1 195,18 грн., відповідно до договору №1054Е-255 від 01.09.2013р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 20.11.2015 р.

03.11.2015р. представником позивача через загальний відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва було подано додаткові документи по справі.

19.11.2015р. через відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого просив відмовити у задоволені позовних вимог. Стверджує, що заборгованість за період з січня 2013 року по травень 2014 року сплачено у повному обсязі, а в чистині позовних вимог до 21 лютого 2012 року вказує на пропущення позивачем строку позовної давності та просить застосувати відповідні наслідки.

В судове засідання 20.11.2015р. представник позивача з'явився, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.11.2015р. заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 20.11.2015р. оголошено перерву до 18.12.2015р., про що складено протокол судового засідання від 18.11.2015р.

01.12.2015р. через відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи по справі.

Представник позивача у судовому засіданні 18.12.2015р. стверджує, що його права порушено, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.12.2015р. заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у задоволені позову.

В судовому засіданні 18.12.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Центр обслуговування споживачів Шевченківського району відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011р. № 24/6240 Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 31.10.2001р.

Відповідно до п. 2.1. статуту позивача, підприємство створене з метою отримання прибутку від господарської діяльності, спрямованої на задоволення суспільних потреб, надання послуг населенню у сфері житлово-комунального господарства в якості виконавця цих послуг.

01.02.2012р. між комунальним підприємством Керуюча дирекція Шевченківської районної у місті Києві ради (перейменоване на комунальне підприємство Центр обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва , за договором - повірений, далі - позивач) та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (за договором - довіритель) було укладено договір доручення на надання послуг з обліку, нарахування, збору платежів власників, наймачів та орендарів № 1 (далі - договір доручення), відповідно до п.2.1.1. якого довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання вчинити за рахунок та на користь довірителя визначені цим пунктом договору дії, зокрема, здійснювати облік та збір, у тому числі в судовому порядку, заборгованості споживачів за послуги довірителя.

Відповідно до частини першої статті 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Так, між довірителем (за договором - виконавець) та відповідачем (за договором - власник) було укладено Договір № 1054Е-255 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого виконавець забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. С.Петлюри, 3/25 літ А, площею 381,60 кв. м., розміщене в підвалі будівлі (п.1.2 договору), а також утримання будинку та прибудинкової території, а лавник (орендар) відшкодовує витрати виконавця на виконання вказаних робіт (послуг) пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі (далі експлуатаційні витрати).

За умовами п.1.2 договору, відповідач є власником визначеного цим договором приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 12.06.2008р. (копія якого міститься в матеріалах справи).

Відповідно до п.2.2.4 договору, відповідач зобов'язався до 20 числа поточного місяця перераховувати грошові кошти на рахунок виконавця за утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, у вигляді відшкодування експлуатаційних витрат пропорційно до займаної площі приміщення.

Умовами п.4.2 договору визначено, що відшкодування експлуатаційних витрат на утримання будинку та прибудинкової території та інших витрат загального користування сплачуються відповідно до розрахунків згідно постанови КМУ від 20.05.2009р. № 529, які наведені у додатку № 1 до цього договору і становить на дату укладення договору 2,129 грн. за 1 кв. м. площі приміщення (без ПДВ).

Загальна вартість відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна по даному договору становить 974,91 грн., у т.ч. ПДВ (додаток №1 до договору).

Згідно з п.4.6 договору, оплата послуг проводиться відповідачем щомісячно, у 10-денний термін після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця на підставі рахунків, виставлених виконавцем.

Відповідно до розрахунку заборгованості за експлуатаційні витрати за період з 29 лютого 2012 року по 30 квітня 2015 року включно заборгованість відповідача по відшкодуванню витрат становить 22 957,47 грн.

Як стверджує позивач у позовній заяві, протягом всього спірного періоду позивачем направлялись відповідачу рахунки за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, однак оплату направлених рахунків відповідачем в повному обсязі не здійснено.

За період з 29.02.2012 по 30.04.2015 позивачем на користь відповідача було надано послуги на загальну суму 40 622,71 грн.

Відповідач умови Договору не виконав та за надані послуги з позивачем розрахувався частково, а саме перерахував грошові кошти у сумі 17 665,24 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 22 957,47 грн.

Оскільки експлуатаційні послуги відповідач не оплатив у повному обсязі, позивач 22.05.2015р. рекомендованим листом направив відповідачу претензію за вих. № б/н від 21.05.2015р. про сплату боргу в сумі 14 690,44 грн. Проте, відповідач вказану вимоги залишив без відповіді та задоволення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що ним заборгованість за період з січня 2013 року по травень 2014 року сплачено у повному обсязі на підтвердження чого надає платіжні доручення. В чистині позовних вимог до 21 лютого 2012 року вказує на пропущення позивачем строку позовної давності та просить застосувати відповідні наслідки.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу. Згідно зазначеної статті, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стосовно твердження відповідача про оплату заборгованості за період з січня 2013 року по травень 2014 року, на підтвердження чого останнім надано платіжні доручення, суд звертає увагу на таке:

Так, в графі призначення платежу платіжних доручень доданих до матеріалів справи відповідач посилається на рахунки за договором №327 від 01.04.2007р. (платіжні доручення №60 від 26.11.2013р., №61 від 26.11.2013р., №62 від 26.11.2013р., №63 від 26.11.2013р., №64 від 26.11.2013р., №29 від 13.09.2013р., №30 від 13.09.2013р., №36 від 07.10.2013р.), а також на рахунки №31638 від 02.09.2013р. за договором №1054Е-255 від 01.09.2013р. (платіжні доручення №46 від 04.11.2013р., №91 від 17.12.2013р.), №40161 від 02.09.2013р. (платіжні доручення №94 від 20.12.2013р.) №45909 за договором №1045Е-255 від 01.09.2013р. (платіжні доручення №100 від 16.01.2014р., №145 від 08.05.2014р., №146 від 08.05.2014р., №175 від 25.11.2014р., №176 від 25.11.2014р., №177 від 25.07.2014р.).

Отже, суд приходить до висновку, що вказані розрахункові документи не підтверджують факту виконання зобов'язання відповідачем саме за період з січня 2013 року по травень 2014 року.

Одночасно, відповідачем заявлено про застосування в частині позовних вимог до 21 лютого 2012 року наслідків порушення позивачем строку позовної давності.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів встановлено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як вказано вище, відповідачем відповідно до платіжних доручень №100 від 16.01.2014р., №145 від 08.05.2014р., №146 від 08.05.2014р., №175 від 25.11.2014р., №176 від 25.11.2014р., №177 від 25.07.2014р. здійснювались оплати із посиланням саме на Договір № 1054Е-255, отже вказані дії відповідача свідчать про переривання строку позовної давності стосовно всіх заборгованості за Договором в цілому. Таким чином, у суду відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки перебіг її було перервано.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання послуг та не надано доказів оплати в повному обсязі отриманих послуг, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 22 957,47 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а відтак підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні в розмірі 12 864,27 грн., 3% річних в розмірі 1 195,18 грн., які розраховані окремо за кожним актом, за яким існує заборгованість.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, задовольняє вказані позовні вимоги відповідно до розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Окрім того, безпосередньо в резолютивній частині позовної заяви вміщено пункт відповідно до якого позивач просить суд вийти за межі позовних вимог у випадку встановлення судом більшого розміру позовних вимог, що підлягають задоволенню.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України передбачені права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Приймаючи до уваги, що визначення ціни позову покладено на позивача, а вихід за межі позовних вимог є правом суду, а не його обов'язком, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної вимоги позивача.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва в особі представника (повіреного) комунального підприємства Центр обслуговування споживачів Шевченківського району м. Києва задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс-V (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 3/25 літ. А; ідентифікаційний код 30965640) на користь Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва в особі представника (повіреного) комунального підприємства Центр обслуговування споживачів Шевченківського району м. Києва (03190, м. Київ, вул. М. Кирпоноса, 10/8; код ЄДРПОУ 31731838) основний борг в розмірі 22 957,47 грн., інфляційні в розмірі 12 864,27 грн., 3% річних в розмірі 1 195,18 грн. та судовий збір у розмірі 1 827,00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 23.12.2015 р.

Суддя Ю.О. Підченко