Рішення

від 22.12.2015 по справі 910/27904/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2015Справа № 910/27904/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Асортимент

до Товариства з обмеженою відповідальністю Посадский

про стягнення 21 425, 78 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 5 від 09.11.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Асортимент (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Посадский (далі - відповідач) про стягнення 27 553, 15 грн., з яких 21 777, 98 грн. основного боргу, 565, 18 грн. пені, 1 943, 07 грн. штрафу, 2 825, 51 грн. плати за користування чужими грошовими коштами (0,5%) та 391, 04 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він поставив відповідачу продукцію, яка останнім в повному обсязі оплачена не була, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2015 р. було порушено провадження у справі № 910/27904/15, її розгляд призначено на 17.11.2015 р.

13.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 17.11.2015 р. подав уточнення до позовної заяви, які за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Посадский» борг в сумі 16 002, 81 грн., пеню в сумі 529, 46 грн., штраф в сумі 1 825, 85 грн., плату за користування чужими грошовими коштами в сумі 2 646, 78 грн., 3% річних в сумі 32, 78 грн., інфляційні втрати в сумі 388, 10 грн.

В судовому засіданні 17.11.2015 р. суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим справа розглядається в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.12.2015 р.

01.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2015 р. розгляд справи було відкладено на 22.12.2015 р.

21.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про розгляд справи без його участі у випадку, якщо він не прибуде в судове засідання

Представник відповідача в судове засідання 22.12.2015 р. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 22.12.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 20 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується у встановлений строк, відповідно до заявок покупця, передати продукти харчування (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що перевезення за Договором вважаються центрально-кільцевими.

Згідно з п. 2.1. Договору товар відвантажується покупцю зі складу постачальника за цінами, визначеними у специфікації або накладній, що є невід'ємним додатком до цього Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору загальна ціна Договору визначається як сукупна сума всіх накладних, за якими був переданий товар в період чинності цього Договору, що включають в себе вартість товару, вартість маркування, пакування, безповоротної тари, навантаження на транспорт постачальника, доставку товару.

За умовами п. 5.1. Договору здавання-прийом товару за кількістю та якістю проводиться уповноваженими на те представниками сторін на складі покупця. Сторони погоджуються з тим, що уповноваженою особою (представником) на отримання товару є особа, яка поставила підпис на товарній накладній. Сторони гарантують, що особи, які підписали товарні накладні, належним чином уповноважені на їх підписання. Факт затвердження печаткою (штампом) підпису представника покупця є фактом, що підтверджує повноваження такої особи на отримання товару, тому покупець в подальшому не може посилатися на відсутність у представника таких повноважень.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що постачальник зобов'язаний надати покупцеві разом з товаром всі належні супровідні документи на товар, зокрема: видаткову накладну, податкову накладну, сертифікати відповідності, посвідчення якості, а у разі необхідності висновки державної санітарно-гігієнічної експертизи, санітарні дозволи тощо. Підписання покупцем видаткової накладної постачальника підтверджує факт отримання покупцем повного комплекту належних супровідних документів на товар.

Підписання покупцем товарної накладної означає у нього відсутність будь-яких претензій, зокрема, по кількості і якості, до прийнятого товару (п. 5.4. Договору).

За приписами п. 6.1. Договору ціна товару за кожну окрему поставку вказується у товарних і податкових накладних.

Відповідно до п. 6.3. Договору покупець сплачує постачальнику вартість товару протягом 7 календарних днів з дати його поставки.

Згідно з п. 6.5. Договору товар вважається оплаченим з моменту надходження грошових коштів за нього на рахунок постачальника. Своєчасною вважається оплата, що надійшла на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше останнього дня терміну відстрочки.

Сторони домовились, що відстрочка платежу за цим Договором, надана покупцеві, не є комерційним кредитом (п. 6.6. Договору).

Пунктом 11.1. Договору передбачено, що даний Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками та діє до 31.12.2013 р., але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

При цьому, за умовами п. 11.2. Договору, в разі, якщо за 20 днів до закінчення строку дії Договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його дію, при відсутності у сторін взаємних претензій до виконання договірних зобов'язань, дія Договору продовжується на наступний

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу товар на підставі видаткових накладних № Ок-1793 від 14.10.2014 р. на суму 819, 70 грн., № Ок-2361 від 16.10.2014 р. на суму 5 040, 49 грн., № Ок-2608 від 20.10.2014 р. на суму 661, 15 грн., № Ок-3292 від 24.10.2014 р. на суму 2 134, 82 грн., № Ок-3293 від 24.10.2014 р. на суму 2 015, 95 грн., № Ок-4269 від 31.10.2014 р. на суму 2 720, 94 грн., № Но-0917 від 07.11.2014 р. на суму 2 257, 62 грн., № Дк-0661 від 04.12.2014 р. на суму 1 159, 58 грн.,

Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач отриманий товар оплатив частково, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 16 002, 81 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, у п. 6.3. Договору сторонами передбачено, що покупець сплачує постачальнику вартість товару протягом 7 календарних днів з дати його поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв поставлений позивачем товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартість, відповідний борг в сумі 16 002, 81 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 529, 46 грн. пені та 1 825, 85 грн. штрафу, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу до моменту погашення заборгованості у повному обсязі, тобто за весь період заборгованості. У випадку затримки оплати вартості товару на строк, що перевищує 30 днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого в строк товару.

Позивачем нараховано пеню в сумі 529, 46 грн. та штраф в сумі 1 825, 85 грн.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства Апекс-Банк про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II Права, свободи та обов'язки людини і громадянина , а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 1 825, 85 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

При цьому, наданий позивачем розрахунок пені в сумі 529, 46 грн. суд вважає таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Так, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, у силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо це передбачено договором (встановлено за згодою сторін) і в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, всупереч вищевказаним вимогам чинного законодавства, позивачем нараховано пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, що не відповідає вимогам ст. 343 Господарського кодексу України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Згідно з розрахунком суду, розмір пені складає 400, 35 грн.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 388, 10 грн. інфляційних втрат та 32, 78 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін» , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 388, 10 грн. та 3% річних в сумі 32, 78 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 2 646, 78 грн. плати за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. з ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України конкретизовано визначений ст. 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

За своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені п. 7.3. Договору за кожен день прострочення охоплюються визначенням пені.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами Договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України в постановах № 3-32гс14 від 01.07.2014 р., № 3-31гс14 від 01.07.2014 р., № 3-37гс13 від 24.12.2013 р., № 3-132гс11 від 12.12.2011 р., договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення. За своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення охоплюються визначенням пені, що дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З урахуванням зазначеного, суд відмовляє в частині позовних вимог про стягнення 2 646, 78 грн. плати за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позивачем вимог, вони підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Посадский (02192, місто Київ, вулиця Малишка, будинок 1; код ЄДРПОУ 38407937) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Асортимент (02100, місто Київ, вулиця Попудренка, будинок 22; код ЄДРПОУ 31455995) 16 002 (шістнадцять тисяч дві) грн. 81 коп. основного боргу, 1 825 (одну тисячу вісімсот двадцять п'ять) грн. 85 коп. штрафу, 400 (чотириста) грн. 35 коп. пені, 32 (тридцять дві) грн. 78 коп. 3% річних, 388 (триста вісімдесят вісім) грн. 10 коп. інфляційних втрат та 1 060 (одну тисячу шістдесят) грн. 20 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.12.2015 р.

Суддя В.С. Ломака