Рішення

від 19.11.2015 по справі 910/26369/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2015Справа №910/26369/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технолідер - 08"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київпідзембуд"

про стягнення 41 883,13 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність б/н від 06.03.2013;

Від відповідача: не з'явився

Присутня: ОСОБА_2 - паспорт серії АН 539268, виданий Заводським РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України в Дніпропетровські області від 10.10.2006.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технолідер - 08" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київпідзембуд" про стягнення заборгованості у розмірі 41 883,13 грн., а саме 33596,23 грн. основного боргу та 8286,90 грн. пені, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 218,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №14-04/15 на надання послуг будівельними машинами, механізмами та автотранспортом від 01.04.2015 в частині своєчасної плати за надані послуги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, за наявності якої останнім нарахована пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/26369/15 та призначено до розгляду на 05.11.2015.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.11.2015 розгляд справи № 910/26369/15 відкладено на 19.11.2015.

У судові засідання 05.11.2015 та 19.11.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 05.11.2015 та 19.11.2015 не з'явився.

Копія ухвали суду від 12.10.2015, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01034, м. Київ, вул. Пушкінська, 9-А, на час проведення судового засідання 05.11.2015 повернулась до суду з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення" та адресату не вручено.

Відомості про вручення ухвали суду від 05.11.15 р., яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01034, м. Київ, вул. Пушкінська, 9-А, на час проведення судового засідання 19.11.2015 відсутні.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103036152048, в якому зазначено, що станом на 16.11.2015 вказане поштове повідомлення вручено адресату за довіреністю.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 05.11.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення б/н б/д по справі з додатками, в яких зазначено, що акти виконаних робіт та рахунки - фактури надавались представнику відповідача нарочно, заявки на необхідні машини та механізми надавались відповідачем позивачу у телефонному режимі. Письмові пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 19.11.15 р. позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 05.11.15 р. та 19.11.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 12.10.15 р. та 05.11.15 р. відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 19.11.2015 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 квітня 2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технолідер - 08" (позивач по справі, виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київпідзембуд" (відповідач у справі, замовник за договором) укладено договір №14-04/15 на надання послуг будівельними машинами, механізмами та автотранспортом (далі - Договір), відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язок надавати послуги будівельними машинами, а саме: автокрани, автовежі, екскаватори, самоскиди, маніпулятори, довгоміри (далі - техніка) згідно умов даного договору.

Розділами 2 - 5 ОСОБА_3 сторони узгодили обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, розірвання договору тощо.

Відповідно до п. 8.1 ОСОБА_3 цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 2.2.1. ОСОБА_3 замовник зобов'язаний не пізніше як за два робочі дні надати виконавцю заявки на необхідні машини та механізми із зазначенням обсягу та строку їх експлуатації на будівельних об'єктах.

При цьому умовами п. 2.1.1 ОСОБА_3 передбачений обов'язок виконавця виконувати роботи в повному обсязі з відповідною якістю згідно з даним ОСОБА_3.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного ОСОБА_3 на підставі усних замовлень відповідача позивачем було надано послуги на загальну суму 33 596,23 грн., що підтверджується відповідними підписаними уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін Актами прийому - здачі виконаних робіт (надання послуг): № ОУ-0000061 від 30.04.2015 на суму 2800,00 грн., № ОУ-0000062 від 30.04.2015 на суму 23300,23 грн., № ОУ-0000079 від 29.05.2015 на суму 7496,00 грн., а також відповідними податковими накладними № 70 від 30.04.15 р., № 71 від 30.04.15 р., № 92 від 29.05.15 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 2.1.7. ОСОБА_3 виконавець зобов'язаний видати замовнику за першою подією (отримання грошей чи відвантаження товарів) податкову накладну, оформлену відповідно до правил, установлених п. 201.1 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліг нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Так, відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону Україна, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до абз. 2 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, за висновками суду надані позивачем відповідні податкові накладні, які відображають факти надання послуг Товариством з обмеженою відповідальністю Технолідер-08 Товариству з обмеженою відповідальністю Київпідзембуд додатково підтверджують факт отримання відповідачем послуг від позивача та їх відображення у власному бухгалтерському обліку позивача.

При цьому, згідно змісту наданих позивачем актів, будь-які претензії одна до одної у сторін відсутні.

Заперечення щодо факту отримання та обсягів наданих позивачем послуг автотехніки за вказаними актами в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг, доказів опротестування виставлених позивачем актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) та наявності письмових претензій або відмов у прийнятті послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ "Технолідер-08" умов ОСОБА_3 з боку відповідача відсутні.

За таких обставин судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг автотранспортом, обумовлених ОСОБА_3, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень, а вказані Акти прийому - здачі виконаних робіт (надання послуг) є такими, що підлягають оплаті.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1.2. ОСОБА_3 розмір плати визначається сторонами згідно виставлених сторонами рахунків-фактур, актів виконаних робіт. Динамічна вартість однієї машино-години становить залежно від місця знаходження об'єкту, строку на який замовляється техніка та виду будівельної техніки.

Згідно п. 1.3. договору вартість послуг може змінюватись у зв'язку зі зміною цін на паливо, мастильні матеріали та інші витрати пов'язані з наданням послуг.

Як свідчать матеріали справи, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату: № СФ-80 від 30.04.2015 на суму 2800,00 грн., № СФ-81 від 30.04.2015 на суму 23300,23 грн., № СФ-84 від 12.05.2015 на суму 7496,06 грн., копія яких містяться в матеріалах справи.

Згідно п.п. 3.2, 3.3 ОСОБА_3 послуги виконуються по передплаті на підставі рахунків-фактур. В разі нездійснення передплати, оплату послуг замовник виконує на протязі 2 календарних днів з дня отримання рахунку-фактури.

При цьому за умовами п. 3.4 ОСОБА_3 рахунок - фактура та акт вважається отриманим замовником у разі надсилання його рекомендованим поштовим відправленням на юридичну або фізичну адресу, вказану в договорі.

При цьому згідно письмових пояснень позивача б/н від 03.11.15 р. акти виконаних робіт та відповідні рахунки - фактури надавались уповноваженим представникам відповідача нарочно.

В свою чергу суд звертає увагу на відсутність заперечень з боку відповідача щодо факту отримання рахунків.

Судом зазначається, що відповідно до умов спірного ОСОБА_3 його предметом є надання відповідачу послуг автотехніки, який кореспондується з обов'язком останнього здійснити відповідну оплату.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За висновками суду документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг згідно ОСОБА_3, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з оплати наданих послуг є акт здачі - прийняття робіт (надання послуг), який сторонами належним чином оформлений та підписаний без зауважень.

Проте, суд наголошує, що саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, які засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість наданих послуг. При цьому рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Отже, підписання замовником акту здачі - прийняття робіт (надання послуг), який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Суд звертає увагу сторін, що Цивільним кодексом, а саме ч. 1 ст. 212 зазначено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Разом з тим, ч.1 ст. 613 передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Враховуючи вищезазначені умови ОСОБА_3 щодо встановлення строку оплати та приписи чинного законодавства обов'язок відповідача оплатити надані послуги пов'язаний із фактом прийняття самих послуг, а не рахунку - фактури на їх оплату, який в свою чергу містить інформацію щодо найменування, кількості, ціни, загальної вартості наданих послуг та банківські реквізити виконавця, відомості про які відомі відповідачу згідно ОСОБА_3 та акту здачі - приймання робіт (надання послуг).

Тобто, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплати наданих послуг автотранспорту.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 29.09.09 р. у справі № 3-3902-к09.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що реквізити позивача вказані у ОСОБА_3 та актах здачі - прийняття робіт (надання послуг), а отже відповідач був обізнаний із реквізитами, за якими йому слід було перераховувати кошти на оплату наданих за актами послуг.

Доказів зміни зазначених платіжних реквізитів станом на час проведення судового засідання 19.11.15 р. сторонами суду не надано.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач був зобов'язаний виконати свій обов'язок за спірним ОСОБА_3 та вчинити відповідні дії для здійснення оплати за надані позивачем послуги навіть за відсутності відповідного рахунку-фактури, враховуючи, що сам факт надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Технолідер-08" послуг автотранспортом відповідачем не заперечувався.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг у строки та порядку, визначені умовами ОСОБА_3, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним ОСОБА_3 в розмірі 41883,13 грн..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За твердженнями позивача, з метою досудового врегулювання спору 17.07.2015 позивачем на адресу відповідача була направлена Претензія б/н від 16.07.2015 з вимогою щодо погашення заборгованості в сумі 62523,63 грн., надання письмових пояснень щодо затримки оплати та графік погашення заборгованості.

Факт отримання вказаної претензії відповідачем 21.07.15 р. підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0814000260034.

Проте, претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати ТОВ "Технолідер - 08" грошових коштів в сумі 33596,23 грн. всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам ОСОБА_3 за надані послуги автотранспортом відповідач не виконав, в результаті чого у ТОВ "Київпідзембуд" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним ОСОБА_3 у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання ОСОБА_3 № 14-04/15 на надання послуг будівельними машинами, механізмами та автотранспортом від 01.04.2015 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного ОСОБА_3 на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Додатково розмір заборгованості підтверджується Актом звіряння взаєморозрахунків між сторонами за період 01.04.15 р. - 20.10.15 р., підписаним обома сторонами та скріпленим печатками товариств, відповідно до якого заборгованість відповідача ОСОБА_3 станом на 20.10.2015 становить 33596,23 грн..

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за ОСОБА_3 у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 33596,23 грн. за вказаним ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» .

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» .

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Окрім того суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.1. ОСОБА_3 сторони передбачили, що за порушення термінів платежів, передбачених договором, замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Вказаний закон є спеціальним з питань регулювання відносин, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування, щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання з оплати наданих послуг у строк, визначений ОСОБА_3, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 8286,90 грн. за період з 03.05.15 р. по 07.10.15 р., яку позивач просив стягнути згідно наданого розрахунку.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень ОСОБА_3 в межах визначеного позивачем періоду з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, періоду становить 7881,35 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, отже позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату наданих за ОСОБА_3 послуг, підлягають частковому задоволенню в сумі, нарахованій судом, а саме 7881,35 грн..

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київпідзембуд" (01034, м.Київ, вул. Пушкінська, 9-А; код ЄДРПОУ 31169787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тухнолідер-08" (08140, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Богатирська, 2Б; код ЄДРПОУ 35519826) 33 596 (тридцять три тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн. 23 коп. основного боргу, 7881 (сім тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн. 35 коп. пені та 1206 грн. (одну тисячу двісті шість) грн. 21 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 23 грудня 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон