Рішення

від 01.12.2015 по справі 910/26293/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015Справа №910/26293/15

За позовом Комунального підприємства Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю МБК Будресурс

про стягнення 52894,42 грн.

Суддя А.М. Селівон

Представники сторін:

Від позивача : ОСОБА_1 - представник, довіреність №62/1-192 від 17.06.2015 р.;

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом вих.№62/1-831 від 06.10.2015 р. до Товариства з обмеженою відповідальністю МБК Будресурс про стягнення 40 178,54 грн. заборгованості, а саме: 25 882,36 грн. основного боргу за договором №89 від 20.09.2014р., пені в сумі 1 462,07 грн., трьох процентів річних в сумі 2 834,11 грн., а також судових витрат у розмірі 1 218,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами договору №89 від 20.09.2014р. в частині оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в заявленому вище розмірі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та три проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/26293/15 та призначено справу до розгляду на 27.10.2015 р.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 27.10.2015 р. та 17.11.2015 р. розгляд справи було відкладено на 17.11.2015 р. та 01.12.2015 р. відповідно.

У судові засідання 27.10.2015 р., 17.11.2015 р. та 01.12.2015 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Станом на час проведення судового засідання 27.10.2015 р. відомості про вручення копії ухвали суду від 08.10.2015 р., яка направлялась відповідачу на зазначену в позовні заяві адресу, відсутні.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103035310324, в якому зазначено, що станом на 27.10.2015 р. поштове повідомлення вручено адресату особисто 23.10.2015 р.

Про дату, час і місце проведення судових засідань 17.11.2015 р. та 01.12.2015 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103036150649 та №0103036153419 відповідно.

Судом повідомлено, що до початку судового засіданні 27.10.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання з додатками №62/1-897 від 23.10.2015 р., у якому, зокрема, позивач повідомив, що у провадженні господарських судів України, а також інших державних органів, які в межах своєї компетенції вирішують господарський спір, немає справи зі спору між Комунальним підприємством Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю МБК Будресурс , про той же предмет та з тих же підстав, а також немає рішень цих органів з такого спору. Клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засіданні 27.10.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подана заява №62/1-899 від 27.10.2015 р. про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на його користь: суму основної заборгованості у розмірі 25 882,36 грн.; інфляційні втрати у розмірі 13 430,35 грн.; суму пені у розмірі 11 462,07 грн.; суму 3% річних у розмірі 2 834,11 грн., всього 53608,89 грн.. Заява долучена судом до матеріалів справи.

Судом встановлено, що позивачем в якості доказів на підтвердження відправлення відповідачеві копії заяви про збільшення розміру позовних вимог № 62/1-899 від 27.10.15 р. надана копія фіскального чеку №2981 від 26.10.2015 р., в той час, як зазначена заява датована 27.10.2015 р., отже надана копія фіскального чеку не може розцінюватись судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження відправлення вказаної заяви на адресу відповідача.

При цьому судом ухвалами суду від 27.10.15 р. та 17.11.15 р. розгляд справи відкладався з метою, в тому числі, забезпечення відповідачу можливості надання доводів та заперечень щодо зміни розміру позовних вимог.

Крім того, до початку судового засіданні 01.12.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подані письмові пояснення по справі №62/1-970 від 27.11.2015 р., в яких позивач обґрунтовує розрахунок пені, 3% річних, інфляційних втрат та просить суд стягнути з відповідача 25882,34 гр. основного боргу, 12968,34 грн. інфляційних втрат, 11209,61 грн. пені та 4103,58 грн. процентів річних, всього 54163,89 грн.. Зазначені пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Дослідивши в судовому засіданні 01.12.15 р. зміст позовної заяви та подану позивачем заяву № 62/1-899 від 27.10.15 р. про збільшення розміру позовних вимог, судом розцінено останню як заяву про пред'явлення додаткових вимог в частині інфляційних нарахувань в сумі 13430,35 грн..

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК України (лист Вищого господарського суду від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році").

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Згідно п. 3.12 постанови № 18 право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Суд зазначає, що позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду і в якій може бути об'єднано кілька вимог (ст. 58 Господарського процесуального кодексу України). Під позовною вимогою розуміється матеріально правова вимога, тобто предмет позову. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12р. "Про судове рішення" зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

Отже, оскільки додаткові вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 13430,35 грн. та позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 25882,36 грн. пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, враховуючи, що пред'явлення додаткових позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, суд приймає вищевказану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (пред'явлення додаткових вимог) до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Окрім того, дослідивши в судовому засіданні 01.12.15 р. зміст позовної заяви, заяву про збільшення розміру позовних вимог (пред'явлення додаткових вимог) та подані позивачем письмові пояснення по справі № 62/1-970 від 27.11.15 р., судом розцінено останні в частині як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині пені та втрат від інфляції, та як заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині процентів річних.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказані пояснення позивача (заяву про зменшення позовних вимог) до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

При цьому, зважаючи на відсутність доказів надсилання копії вищевказаних пояснень №62/1-27.11.2015 р. на адресу відповідача, що, в свою чергу, порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК України, оскільки відповідачу не було надано можливості надання доводів та заперечень щодо збільшення розміру позовних вимог в частині процентів річних на час проведення судового засідання 01.12.2015 р., враховуючи встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України обмежені процесуальні строку розгляду справи, в задоволенні вищевказаної заяви представника позивача про збільшення розміру позовних вимог судом відмовлено, спір вирішується в цій частині в сумі 2834,11 грн. процентів річних згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 01.12.2015 р. позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 27.10.2015 р., 17.11.2015 р. та 01.12.2015 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 08.10.2015 р., 27.10.2015 р., 17.11.2015р. відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (надалі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з підпунктом 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, позивачем суду не надано, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 01.12.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, 20 вересня 2014 р. між Комунальним підприємством Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва (позивач у справі, Виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю МБК Будресурс (відповідач у справі, Замовник за договором)було укладено договір №89 про надання послуг автотранспортом та дорожньою технікою (далі - Договір).

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили якість та порядок надання послуг, ціну договору, порядок здійснення оплати, права, обов'язки та відповідальність сторін тощо.

Пунктами 8.3 та 8.4 Договору передбачено, що він набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2014 р., а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання. Якщо за один місяць до закінчення дії Договору сторони не виявили бажання розірвати Договір і не повідомили про це письмово одна одну, то він вважається продовженим на такий самий термін.

Як свідчать матеріали справи, Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача та відповідача.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до умов Договору замовник замовляє необхідну кількість дорожньої техніки та транспорту для виконання робіт на своїх об'єктах, а виконавець надає її у справному стані разом з обслуговуючим персоналом (п.1.1 Договору).

Пунктом 4.2 Договору визначено, що замовник своєчасно оформлює необхідні документи, що підтверджують роботу дорожньої техніки та транспорту або причини їх простою і передає їх виконавцю після виконання послуг.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору позивачем були надані автотранспортні послуги, а саме, робота МАЗ-551605 за період вересень-жовтень 2014 р. на загальну суму 25 882,36 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками сторін актами виконаних робіт №ОУ-000452 та №ОУ-000468, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, як вбачається із наданих позивачем актів та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг у відповідача відсутні.

Факт надання послуг за вказаними актами згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання акту, а також претензій щодо повного та належного виконання Комунальним підприємством Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва умов Договору до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг по роботі МАЗ-551605 у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах виконаних робіт №ОУ-000452 та №ОУ-000468, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається зі змісту пункту 2.1 Договору - вартість послуг по наданню дорожньої техніки та транспорту визначається по фактично відпрацьованим машино-годинам згідно з прейскурантом (Додаток №1), що є невід'ємною частиною Договору та копія якого долучена до матеріалів справи.

Зокрема, додатково на підтвердження факту надання послуг автотранспортом позивачем надані копії подорожніх листів, виписаних на автомобіль МАЗ-551605 за спірний період.

Відповідно до п. 3.1 Договору замовник проводить розрахунки шляхом прямого переводу грошей на розрахунковий рахунок виконавця на підставі підписаних двосторонніх актів виконаних робіт та послуг впродовж 10-ти календарних днів після надання послуг.

Умовами Договору, зокрема, п. 4.3 визначений обов'язок замовника своєчасно сплачувати вартість отриманих послуг, компенсувати витрати на подачу техніки, відрядження механізаторів та вимушений з вини замовника простій механізму.

Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства та умов Договору прийняття відповідачем наданих позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити надані послуги відповідно до змісту підписаних між сторонами актів.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В свою чергу, за твердженням позивача, оскільки відповідач своїх зобов'язань щодо оплати отриманих послуг в порядку, визначеному умовами Договору, належним чином не виконав, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензіями вих.№62/1-213 від 31.03.2015 р. та вих.№62/1-343 від 19.05.2015 р. щодо сплати заборгованості, яка становить 25 882,36 грн. Факт надсилання зазначених претензій підтверджується копіями фіскальних чеків №8943 від 01.04.2015 р. та №3492 від 20.05.2015р., які наявні в матеріалах справи.

Зазначені претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, станом на момент подання позовної заяви відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг по роботі МАЗ-551605 в сумі 25 882,36 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №89 про надання послуг автотранспортом та дорожньою технікою від 20.09.2014 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 25 882,36 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги у встановлений строк, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 11209,61 грн. за період з 08.10.2014 р. по 05.10.2015 р., 3 % річних в сумі 2 834,11 грн. за період з 05.10.2014 р. по 05.10.2015 р., втрати від інфляції в сумі 12968,34 грн. за період жовтень 2014 р. - жовтень 2015 р., які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Згідно п. 3 постанови Пленуму №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно листа Верховного Суду України №62-97 р. від 03.04.1997 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору в межах визначеного позивачем періоду, становить 732,86 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних за несвоєчасну оплату наданих за Договором послуг підлягають частковому задоволенню в сумі 732,86 грн. відсотків річних.

Розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до вимог законодавства та умов Договору в межах визначеного позивачем періоду, враховуючи помилкове нарахування позивачем втрат від інфляції починаючи з жовтня 2014 р. для нарахувань за актом № ОУ-000452 за вересень 2014 р., а також з листопада 2014 р. - за актом № ОУ-000468 за жовтень 2014 р., які є місяцями, в яких підлягають оплаті згідно умов Договору вказані акти, становить 11667,07 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату наданих за Договором послуг підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 11667,07 грн..

Стосовно заявленої позивачем до стягнення на підставі 549 ЦК України пені в сумі 11 209,61 грн., визначеної позивачем в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, яка сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання суд зазначає, що виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що в обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України від суми простроченої заборгованості за кожний день такого прострочення позивач посилається на ст.549 ЦК України .

Згідно п. 2.1 Постанови № 14 якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

При цьому, судом встановлено згідно матеріалів справи відсутність в укладеному між сторонами Договорі №89 про надання послуг автотранспортом та дорожньою технікою від 20.09.2014 р., невиконання умов якого стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, положень щодо передбаченої сторонами відповідальності у вигляді нарахування пені за невиконання (прострочення) замовником грошових зобов'язань з оплати наданих послуг за вказаним Договором, що, за умови відсутності визначення такого обов'язку певним законодавчим актом, в свою чергу виключає можливість нарахування та стягнення пені в даному випадку за порушення сторонами умов Договору №89 про надання послуг автотранспортом та дорожньою технікою від 20.09.2014 р.

Отже, у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені взагалі не визначено.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МБК Будресурс (02002, м.Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2-Б; код ЄДРПОУ 38987278) на користь Комунального підприємства Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва (02089, м. Київ, Броварський проспект, 2, код ЄДРПОУ 05446166) 25 882 (двадцять п'ять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 36 коп. основного боргу, 732,86 (сімсот тридцять дві) грн. 86 коп. 3 % річних, 11667 (одинадцять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 07 грн. інфляційних нарахувань та 881 (вісімсот вісімдесят одну) грн. 53 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 23 грудня 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон