Рішення

від 22.12.2015 по справі 910/28782/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2015Справа №910/28782/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вітіс Груп

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сапорті Італ'яні

про стягнення 27 073,31 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (представник за довіреністю №2 від 19.10.2015р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (директор);

ОСОБА_3 (представник за довіреністю №12/2 від 07.12.2015р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вітіс Груп (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Сапорті Італ'яні (надалі також - відповідач) заборгованості по оплаті вартості поставленого товару в розмірі 27 073,31 грн., в тому числі 15 983,76 грн. основного боргу, 4 300,64 грн. пені, 799,18 грн. штрафу, 375,10 грн. 3% річних та 5 614,63 грн. інфляційних втрат.

Під час перебування справи в провадження позивачем було уточнено (збільшено) розмір позовних вимог, заявлених до стягнення з відповідача, а судом, у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, було прийнято зазначене уточнення (збільшення) до розгляду. Відповідно до збільшеного розміру позовних вимог позивачем заявлено до стягнення з відповідача 15 983,76 грн. основного боргу, 4 300,64 грн. пені, 799,18 грн. штрафу, 422,39 грн. 3% річних та 5 760,21 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за Договором в повному обсязі не виконав, повну вартість отриманого від позивача товару у строки визначені Договором не оплатив.

Відповідач надав відзив на позовну заяву до матеріалів справи, в якому він проти задоволення позовних заперечує частково, посилаючись на те, що загальна сума основного боргу відповідача складає 5 487,36 грн., оскільки 13.08.215р. ним було повернуто позивачу товар на суму в розмірі 4 996,62 грн., а також здійснено проплати на загальну суму 12 500,00 грн. Окрім того, відповідач зазначив, що він категорично не згоден з вимогами про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки їх нарахування суперечить фактичним обставинам, духу і букві Договору та є необґрунтованими, враховуючи, що п. 1. Додатку №1 до Договору встановлено строки оплати виключно реалізованого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2015р. позовну заяву прийнято до провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/28782/15 та призначено розгляд на 08.12.2015р.

В судовому засіданні 08.12.2015р. в справі було оголошено перерву до 22.12.2015р.

В судовому засіданні 22 грудня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2014 року між позивачем (постачальник за Договором) та відповідачем (покупець за Договором) було укладено Договір поставки №2905-1 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого позивач зобов'язується поставляти окремими партіями та передавати у власність відповідачу замовлений товар, а відповідач зобов'язується приймати товар та своєчасно оплачувати його у порядку, визначеному умовам цього Договору. Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначена у накладних на кожну окрему партію.

Здача-приймання товару за кількістю і якістю здійснюється сторонами у пункті поставки товару відповідно до інструкції Держарбітражу СРСР №П-6 від 15.06.1965р. та №П-7 від 25.04.1966р. Підтвердженням приймання товару є підпис на товарно-транспортній накладній та видатковій накладній. Право власності на товар переходить від позивача до відповідача в момент передачі товару та підписання товарно-транспортної накладної та видаткової накладної. (п. 3.2. Договору).

Згідно з п. 3.3. Договору датою поставки є дата, зазначена у видатковій накладній позивача.

Договір вступає в силу з моменту його укладення (дата зазначена у верхньому правому куті першої сторінки Договору). Строк дії Договору необмежений. (п. 9.1. Договору).

Позивачем у відповідності до умов Договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 22 983,98 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями Видаткових накладних:

- №142562 від 15.12.2014р. на суму в розмірі 9 005,38 грн.;

- №145 від 09.01.2015р. на суму в розмірі 5 753,02 грн.;

- №1834 від 11.02.2015р. на суму в розмірі 4 543,09 грн.;

- №3043 від 10.03.2015р. на суму в розмірі 3 682,49 грн.

Газ був прийнятий відповідачем, що підтверджується підписами його уповноважених представників на зазначених Видаткових накладних.

У відповідності до п. 1 Доповнення №1/реал від 29.05.2014р. до Договору відповідач зобов'язаний оплачувати товар по мірі його реалізації, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача протягом 14 календарних днів з моменту реалізації товару, але не пізніше 14 календарних днів з моменту поставки такого товару.

Відповідачем було здійснено часткову оплату товару на загальну суму в розмірі 2 915,60 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки по рахунку позивача за 06.03.2015р.

Окрім того, відповідачем було здійснено повернення товару на суму в розмірі 4 084,64 грн., що підтверджується наявними в справі копіями накладних на повернення від відповідача:

- №3826 від 13.08.2015р. на суму 2 149,42 грн.;

- №3827 від 13.08.2015р. на суму 1 390,80 грн.;

- №3828 від 13.08.2015р. на суму 54,40 грн.

Таким чином, залишок вартості товару на суму в розмірі 15 983,76 грн. (22 983,98 - 2 915,60 грн. - 4 084,64 грн. = 15 983,76 грн.) відповідачем оплачено не було.

У зв'язку з не проведенням відповідачем повної оплати вартості отриманого за Договором товару позивач був змушений звернутись до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ГК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Дослідивши умови укладеного між сторонами Договору, судом встановлено, що за своєю правовою природою він належить до договорів поставки.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивачем було надіслано відповідачу претензію №309 від 12.10.2015р., якою вимагав від останнього виконання покладених на нього умовами Договору обов'язків.

Відповідачем оплату повної вартості товару на рахунок позивача проведено не було.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 1. Доповнення №1/реал від 29.05.2014р. Договору, обов'язок відповідача щодо повної оплати вартості поставленого позивачем товару сплив (обов'язок по оплаті повинен був бути виконаний по мірі реалізації товару протягом 14 календарних днів з моменту реалізації товару, але не пізніше 14 календарних днів з моменту поставки такого товару), а тому, з урахуванням вказаного, прострочення оплати товару за Договором у відповідача перед позивачем виникло:

- за видатковою накладною №142562 від 15.12.2014р. з 30.12.2014р.;

- за видатковою накладною №145 від 09.01.2015р. з 24.01.2015р.;

- за видатковою накладною №1834 від 11.02.2015р. з 26.02.2015р.;

- за видатковою накладною №3043 від 10.03.2015р. з 25.03.2015р.

Оскільки, як підтверджено матеріалами справи, свої зобов'язання відповідач за Договором щодо повної оплати вартості товару в строк визначений Договором не виконав, то заборгованість останнього по оплаті вартості поставленого позивачем товару складає 15 983,76 грн.

Таким чином, з урахуванням викладеного, позовні вимоги в справі №910/28782/15 про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 15 983,76 грн. є обґрунтованими.

Заперечення відповідача щодо того, що ним здійснено повернення товару на суму 4 996,62 грн. і те, що оплату вартості товару проведено на суму в розмірі 12 500,00 грн., не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зазначені твердження не підтверджені жодним належним доказом.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Окрім того, статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Надані відповідачем до матеріалів справи копії платіжних доручень про сплату позивачу суми за товар в розмірі 12 500,00 грн., підтверджують лише здійснення відповідачем оплати товару за іншими видатковими накладними за якими здійснювалась поставку товарів згідно Договору, які не є предметом даної позовних вимог в даній справі, що підтверджено також позивачем. Так, позивачем надано до матеріалів справи копії видаткових накладних, які не є предметом розгляду в даній справі, але по яким відповідачем здійснювались проплати, і зазначені проплати останній помилково включав до погашення основної суми боргу за видатковими накладними, за якими відбувається стягнення в даній справі. Така сама ситуація і з твердженнями відповідача про повернення товару на суму 4 996,62 грн., а не на суму в розмірі 4 084,64 грн., як зазначено позивачем, а саме те, що така позиція є недоведеною документально.

До заперечень відповідача щодо того, що відповідно до п. 1. Додатку №1 до Договору оплата товару здійснюється виключно за реалізований товар, суд ставиться критично, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємоповагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Як встановлено судом, зазначені твердження відповідача суперечать положенням Договору, підписаного сторонами. Так відповідач цитує умови Договору лише в тій частині, яка не стосується строків виконанням ним своїх обов'язків з оплати вартості отриманого від позивача товару, що є порушенням прав позивача та введенням суду в оману.

Так, як вже зазначалось вище, у відповідності до п. 1 Доповнення №1/реал від 29.05.2014р. до Договору сторони чітко передбачили, що відповідач зобов'язаний оплачувати товар по мірі його реалізації, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача протягом 14 календарних днів з моменту реалізації товару, але не пізніше 14 календарних днів з моменту поставки такого товару.

Таким чином, заперечення відповідача ґрунтуються на його неуважності до пунктів Договору і не можуть бути прийняті судом до уваги.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 4 300,64 грн.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.4. Договору встановлено, що у разі затримки оплати за отриманий товар, покупець зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період нарахування пені, від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши наведений позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми пені, судом встановлено, що здійснений він вірно, а тому, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, отже, позовні вимоги в справі №910/28782/15 про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 4 300,64 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму штрафу в розмірі 799,18 грн.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Пунктом 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань встановлено, що чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі №06/5026/1052/2011).

Сторона, що не виконує належним чином умови Договору, зобов'язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 5% від суми невиконаного або виконаного неналежним чином зобов'язання. (п. 5.1. Договору).

Врахувавши зазначені вище норми, перевіривши наведений позивачем розрахунок суми штрафу, суд визнав його вірним та обґрунтованим, а тому позовна вимога в справі №910/28782/15 про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 799,18 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позивачем, окрім того, заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 422,39 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 760,21 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Окрім того, індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ , згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті Урядовий кур'єр та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведені позивачем в позовних матеріалах розрахунок сум інфляційних збитків та 3% річних, судом визнано їх обґрунтованими та такими, що здійснені в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України та листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ , а тому, відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Заперечення відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат не можуть бути прийняті судом до уваги, з огляду на їх необґрунтованість, про що вже зазначалось вище.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/28782/15 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача 15 983,76 грн. основного боргу, 4 300,64 грн. пені, 799,18 грн. штрафу, 422,39 грн. 3% річних та 5 760,21 грн. інфляційних втрат.

Судовий збір позивача у розмірі 1 218,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сапорті Італ'яні (код ЄДРПОУ 38903423, адреса: 01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 6/8) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вітіс Груп (код ЄДРПОУ 36126345, адреса: 03055, м. Київ, вул. Шулявська, 10/12-Д) основний борг в розмірі 15 983,76 грн. (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят три гривни 76 копійок), пеню в розмірі 4 300,64 грн. (чотири тисячі триста гривень 64 копійки), штраф в розмірі 799,18 грн. (сімсот дев'яносто дев'ять гривень 18 копійок), 3% річних в розмірі 422,39 грн. (чотириста двадцять дві гривни 39 копійок), інфляційні втрати в розмірі 5 760,21 грн. (п'ять тисяч сімсот шістдесят гривень 21 копійка) та судовий збір в розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.12.2015р.

Суддя С.М. Морозов