Рішення

від 03.12.2015 по справі 911/4703/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2015 р. Справа № 911/4703/15

Розглянувши матеріали справи за позовом Приватного підприємства Стас , м.Бровари

до 1. Приватного підприємства фірми Кентавр , м.Суми

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Гонта , м.Бровари

про стягнення 39134,36 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача 1: не з'явився

Від відповідача 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства Стас (далі - позивач) до Приватного підприємства фірми Кентавр (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Гонта (далі - відповідач 2) про стягнення 39134,36 грн.

Провадження у справі №911/4703/15 порушено відповідно до ухвали суду від 26.10.2015 року та призначено справу до розгляду на 10.11.2015 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 20.10.2015 року без поважних причин не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав.

Відповідач 1 у судове засідання 10.11.2015 року не з'явився та 04.11.2015 року надіслав клопотання про неможливість бути присутнім у судовому засіданні 10.11.2015 року у зв'язку із відрядженням.

09.11.2015 року від відповідача 1 надійшли письмові пояснення у справі, в яких відповідач проти позову заперечував та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідач 2, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 10.11.2015 року без поважних причин не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Крім того, на адресу суду 09.11.2015 року від відповідача 1 надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання. Ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає.

Відповідно до ухвали суду від 26.10.2015 року розгляд справи призначено на 10.11.2015 року, а клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції надійшло до господарського 09.11.2015 року, тобто з порушенням строку визначеного ч. 3 ст. 74-1 ГПК України для подачі такого клопотання.

Враховуючи викладене, суд відмовив в задоволенні клопотання Приватного підприємства фірми Кентавр про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у зв'язку із порушенням строку, передбачено ч. 3 ст. 74-1 ГПК України, для подачі такого клопотання. Розглчд справи відкладався до 03.12.2015 року.

Позивач в судовому засіданні 03.12.2015 року надав витребувані судом докази та пояснення, позовні вимоги підтримав повністю. В судове засідання 03.12.2015 року відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, без поважних причин повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані сторонами докази та пояснення, судом встановлено наступне.

10.11.2014 року між позивачем та відповідач- 1 було укладено Договір-заявка 2014-100 на надання транспортно-експедиційних послуг (надалі - Договір), за яким відповідач є замовником, а позивач є перевізником.

Згідно з умовами Договору перевізник зобов'язаний за плату доставити вантаж - мед в бочках у кількості 71шт., за маршрутом Україна-Франція, а замовник зобов'язаний сплатити за надані послуги. Перевезення позивач повинен був здійснити по CMR (міжнародній товарно-транспортній накладній) на рефрижераторі. Дата завантаження 11.11.2014 року. Вартість перевезення 2200 євро протягом 14 банківських днів після надання рахунку та акту виконаних робіт з оригіналами CMR.

На виконання умов вищевказаного Договору позивач 12.11.2014 року надав транспортний засіб державний номер АІ 3562СМ /АІ 1414 ХО (водій ОСОБА_2А.).

18.11.2014 року вантаж було доставлено до Франції та вручено вантажоотримувачу, що підтверджується відміткою у графі 24 CMR б/н від 12.11.2014 року.

25.11.2014 року рекомендованим листом №070102598516 замовнику були направлені наступні документи: рахунок на оплату №417 від 18.11.2014 року за курсом НБУ на день виставлення рахунку на суму 41 952,07грн. (2200 євро по курсу НБУ на 18.11.2014), CMR б/н від 12.11.2014 року, Акт надання послуг №417 від 18.11.2014 року, податкова накладна №417 від 18.11.2014 року, які були отримані ним 28.11.2014 року.

Згідно умов Договору замовник повинен був здійснити оплату протягом 14 банківських днів після отримання документів. Термін оплати збіг - 09.12.2014 року.

Однак, замовник (відповідач-1) свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг своєчасно та на впином обсязі не виконав, послуги не оплатив у визначений Договором строк.

При цьому, замовник направив на адресу перевізника гарантійний лист №002 від 19.01.2015 року, в якому просив надати відстрочку в оплаті поточної заборгованості та гарантував провести розрахунки не пізніше 09.02.2015 року. Однак до 09.02.2015 року замовник своєчасно та в повному обсязі не виконав свої зобов'язання за Договором.

15.05.2015 року платіжним дорученням №333 замовник перерахував на рахунок перевізника 21952,07грн., що по курсу НБУ (23,488121грн./євро) складало - 934,60 євро.

16.06.2015 року платіжним дорученням №375 замовник перерахував на рахунок перевізника 1000,00грн., що по курсу НБУ(24,061275грн./євро) складало - 41,56 євро.

08.09.2015 року платіжним дорученням №454 замовник перерахував на рахунок перевізника 1500,00грн., що по курсу НБУ (24,652248 грн./євро) - складало 60,84 євро.

Загалом відповідач-1 сплатив за Договором 1037 євро при погодженій вартості перевезення 2200 євро. Борг за виконане міжнародне перевезення вантажу до Франції за Договором складає 1163 євро, що за офіційним курсом НБУ (2360,0546 грн. за 100 євро) на день складання позовної заяви становить 27447,44 грн.

Відповідно до пп.1.1 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 6 від 10.07.2014) далі - постанова Пленуму ВГС України №14 від 17.12.2013р. грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.

Згідно з аб.1 пп.8.1 п.8 постанова Пленуму ВГС України №14 від 17.12.2013р.визначено, що згідно з частиною другою статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В силу ст. 929 Цивільного кодексу України одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.1 ст. 909 Цивільного Кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи, що борг відповідача-1 перед позивачем на час розгляду спору не погашено, розмір боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача-1 несплачної вартості перевезення у сумі 27447,44 грн. основного боргу є підтвердженою належними доказами.

У зв'язку з простроченням відповідачем-1 оплати наданих послуг позивач просить стягнути з відповідача також 10649,59 грн. інфляційних втрат та 1037,33 грн. 3% річних за період прострочення з грудня 2014 року по жовтень 2015 року.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, нарахування 3% річних проведено виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату, в розмірі, передбаченому чинним законодавством за період прострочення, таким чином, вимоги позивача про стягнення 3% річних правомірні і підлягають задоволенню.

У задоволенні вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат слід відмовити виходячи із наступного.

Згідно з частиною другою статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, так як інший порядок її визначення не встановлений ні Договором ні законом, ні іншим нормативно-правовим актом. Несплачена частина вартості перевезення, еквівалент якої визначено в євро, підлягає перерахуванню у гривню і становить 27447,44 грн.

Вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу.

У зв'язку з тим, що відповідач-1 не виконав свої зобов'язання за Договором-заявкою 2014-100 на надання транспортно-експедиційних послуг від 10.11.2014 року, позивач, на підставі пунктів 1.1, 2.1 Договору поруки №1 від 10.11.2014 року (далі - Договір поруки) висунув вимогу до відповідач - 2 щодо виконання зобов'язань відповідача-1 по оплаті за вищевказаними договорами.

Керуючись п.2.1. Договору поруки, у разі порушення боржником обов'язків по Договору поручитель та боржник несуть перед кредитором (позивачем) солідарну відповідальність. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати суму, яка на день одержання поручителем вимоги кредитора є 200,00 грн.

Позивачем 01.09.2015 року відповідачу - 2 була вручена вимога щодо суми відповідальності згідно Договору поруки в розмірі 200,00 грн., але відповідач - 2 також не виконав своїх зобов'язань за Договором поруки.

Положення статей 553, 554 ЦК України передбачають, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржника. У разі порушення боржника своїх зобов'язань, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Вимога позивача щодо солідарного стягнення з відповідача-2 суми відповідальності за договором поруки у розмірі 200,00 грн. є правомірною та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні підлягають частковому задоволенню в частині стягнення заявленої суми основного боргу та 3% річних, вимога про стягнення інфляційних задоволенню не підлягає. Сплата присудженої до стягнення суми покладається на відповідачів солідарно в частині 200 грн. боргу, решта задоволеної суми, за межами забезпеченої порукою, має бути стягнута з відповідача1.

Як передбачено п. 4.1. Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Таким чином, відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідачів порівну.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Приватного підприємства фірми Кентавр (40021, м. Суми, вул. Кірова, 134, оф. 18, ідентифікаційний код 21106524) та Товариства з обмеженою відповідальністю Гонта (07401, Київська область, м. Бровари, вул. Андреєва,2, ЄДРПОУ 20585557) на користь Приватного підприємства Стас (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Красовського, 26; ЄДРПОУ 25299750) 200 грн. боргу.

3. Стягнути з Приватного підприємства фірми Кентавр (40021, м. Суми, вул. Кірова, 134, оф. 18, ідентифікаційний код 21106524) на користь Приватного підприємства Стас (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Красовського, 26; ЄДРПОУ 25299750) 27027,44 грн. основного боргу; 1037,33 грн. 3% та 609 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гонта (07401, Київська область, м. Бровари, вул. Андреєва,2, ЄДРПОУ 20585557) на користь Приватного підприємства Стас (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Красовського,26; ЄДРПОУ 25299750) 609 грн. витрат по сплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

5. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик

дата підписання 23.12.2015 р.