Рішення

від 23.12.2015 по справі 922/5825/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2015 р.Справа № 922/5825/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок", м. Харків, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Харківській області, м. Харків до Приватного підприємства "Спутник", м. Харків, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 інфраструктури України, м. Київ про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, виселення з нежитлових приміщень будівлі та та стягнення збитків в розмірі 48180,13 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю №б/н від 24.06.2015р.;

3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3 за довіреністю № 3 від 12.01.2015 р.

відповідача - ОСОБА_4 за довіреністю №б/н від 02.02.2015р.; ОСОБА_5 за довіреністю №б/н від 08.06.2015р.;

3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 за довіреністю №6192/15/14-15 від 19.11.2015р.

ВСТАНОВИВ:

28.10.2015 р. позивач - Приватне акціонерне товариство "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства "Спутник", в якій просить суд:

- усунути перешкоди у користуванні Приватним акціонерним товариством "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок" земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав та звільнити земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005 від самовільно зведеної огорожі навколо нежитлової будівлі літ. "А-1" - склад ЛМК шляхом її знесення;

- виселити Приватне підприємство "Спутник" з нежитлових приміщень будівлі літ. "А-1" - склад ЛМК, що має адресу: м. Харків, вул. Достоєвського, 16-А та знаходиться на балансі ПАТ "Завод "Трансзв'язок" за інвентарним №100 на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005.

- стягнути з Приватного підприємства "Спутник" на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок" збитки в розмірі 48180,13 грн. та покласти на відповідача судові витрати.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно всупереч чинному законодавству України займає нежитлові приміщення окремо розташованої будівлі літ."А-1" - склад ЛМК, що має адресу: м.Харків, вул.Достоєвського, 16-А та знаходиться на балансі позивача за інвентарним №100 на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005, внаслідок чого позивач позбавлений права користування та виконання своїх обов`язків по збереженню майна - спірної будівлі, а також позбавлений права користування належною йому земельною ділянкою, у зв`язку з чим вимушен нести додаткові витрати, пов`язані із забезпеченням обслуговування території у вигляді сплати земельного податку за період з 2013 року, 2014 р. та 9 місяців 2015 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2015 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12 листопада 2015 року о 10:00 годині. Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 інфраструктури України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 листопада 2015 року розгляд справи відкладено на 25 листопада 2015 р. о 12:00 год.

24 листопада 2015 року відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву (вх. №47275), в якому заперечує проти позову та просить суд зобов'язати позивача надати в судове засідання оригінали правоустановчої документації на земельну ділянку за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського 16 - А та зобов'язати позивача надати оригінали правоустановчої документації на нежитлові приміщення та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського 16 - А.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позову, зокрема посилаючись на те, що відповідач знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Достоєвського, 16-А, в той час як позивачу належить земельна ділянка за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, до того ж на підставі угод, укладених з позивачем, відповідач здійснює будівництво недобудованої споруди за адресою: м.Харків, вул.Достоєвського, 16-А, яка надавалася відповідачу в оренду. За таких обставин, відповідач вважає, що позов заявлено безпідставно, а тому у його задоволенні має бути відмовлено.

Представник позивача у судовому засіданні 25 листопада 2015 р. заперечував проти задоволення клопотання відповідача про витребування додаткових доказів та пояснив, що у нього відсутні документи, які просить витребувати відповідач.

Представник 3-ої особи підтримав правову позицію позивача.

Суд, в судовому засіданні 25 листопада 2015 р., розглянувши клопотання відповідача про витребування додаткових доказів, відмовив в його задоволенні виходячи з наступного.

Підстави та порядок витребування доказів господарським судом встановлені ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.

Так, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Проте, враховуючи пояснення представника позивача щодо відсутності у нього доказів, зазначених відповідачем у клопотанні, суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

Також, в судовому засіданні 25.11.2015р. представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання йому часу надати додаткові докази та сформувати запитання до представника позивача, які мають значення для справи.

Представник позивача та представник 3-ої особи не заперечували проти задоволення клопотання відповідача.

В судовому засіданні 25 листопада 2015 року було оголошено перерву до 14:00 год. 08 грудня 2015 року відповідно до приписів ст. 77 ГПК України для надання можливості представникам сторін надати додаткові докази по справі.

Позивач 08 грудня 2015 р. надав клопотання (вх. №49183) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, зазначених у додатку, які судом долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 08.12.2015р. представник відповідача заявив усне клопотання про витребування у позивача оригіналів правоустановчої документації на земельну ділянку за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського 16 - А та зобов'язання позивача надати оригінали правоустановчої документації на нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського 16 - А та акту приймання - передачі спірного майна між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Приватним акціонерним товариством "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок".

Представник позивача та представник 3-ої особи, заперечували проти задоволення клопотання відповідача.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про витребування додаткових доказів, відмовив в його задоволенні виходячи з наступного.

Підстави та порядок витребування доказів господарським судом встановлені ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з положень ст. 38 Господарського процесуального кодексу України клопотання про витребування господарським судом доказів мають подаватися до суду у письмовій формі, та у клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація та обставини, які може підтвердити цей доказ.

Заявлене відповідачем клопотання не відповідає вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення усного клопотання відповідача про витребування доказів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 грудня 2015 року розгляд справи відкладено на 17 грудня 2015 р. о 14:00 год.

Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Харківській області.

В судовому засіданні 17 грудня 2015 року було оголошено перерву до 14:30 год. 18 грудня 2015 року відповідно до приписів ст. 77 ГПК України, для необхідності надання учасниками судового процесу додаткових документів.

18 грудня 2015 року представник відповідача надав заяву про призначення будівельно - техніко - економічної експертизи (вх. №50734), в якій просить суд призначити у справі судову будівельно-технічну експертизу з метою визначення часток у будівництві нежитлової будівлі літ А2 за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського 16 між забудовниками та споруд, та розробки варіантів розподілу часток в натурі між забудовниками, доручивши її проведення Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Дане клопотання було прийнято судом до розгляду у судовому засіданні.

Також, 18 грудня 2015 року представник відповідача надав клопотання про продовження строку розгляду спору (вх. №50735), в якому просить суд з урахуванням особливостей розгляду спору продовжити строк розгляду спору в порядку ст. 69 ГПК України.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про продовження строку розгляду спору, відмовив в його задоволенні виходячи з наступного.

За приписами ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи позовна заява надійшла до суду 28 жовтня 2015 року, отже відповідно до ст.ст. 51, 69 ГПК України двохмісячний строк вирішення спору спливає 28 грудня 2015 року.

Згідно ч. 1 та 3 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У п. 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", роз`яснено, що продовження передбачених частинами першою і другою статті 69 ГПК строків вирішення спору можливе лише у виняткових випадках за клопотанням сторони і не більше як на п'ятнадцять днів (частина третя цієї статті ГПК); якщо таке продовження здійснюється два і більше разів, сукупна його тривалість також не може перевищувати п'ятнадцяти днів. Чи є той чи інший випадок винятковим, вирішує суд з урахуванням конкретних обставин даної справи, в тому числі її складності, кількості учасників судового процесу, значного обсягу доказів, які підлягають збиранню та оцінці, тощо.

В заявленому клопотанні відповідач просить суд продовжити строк розгляду спору в порядку ст. 69 ГПК України з урахуванням особливостей розгляду спору.

Проте, в наведеному клопотанні відповідачем необґрунтовано причин неможливості вирішення спору в установлений ст. 69 ГПК України строк, винятковість обставин, що зумовлюють неможливість вирішення цього спору у визначений законом строк, а також не зазначено строк, на який сторона просить суд продовжити строк розгляду спору.

Також, у судовому засіданні 18 грудня 2015 року було оголошено перерву до 09:30 год. 23 грудня 2015 року відповідно до приписів ст. 77 ГПК України, для надання учасникам судового процесу можливості подати додаткові письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні представник позивача надав письмові пояснення (вх. №51167), в яких заперечує проти клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, які долучені судом до матеріалів справи.

Також, в судовому засіданні представник позивача надав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. №51168).

В наданій до суду заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач просить зменшити суму заявлених грошових вимог та стягнути з відповідача збитки в розмірі 17 677,21 грн. В той же час, наявність збитків в розмірі 17 677,21 грн., позивач обгрунтовує іншими обставинами, ні ж ті, на які посилався позивач у позовній заяві, так, зазначає, що розрахунок проведено виходячи з площі земельної ділянки під будівлею - 1045 кв.м., а також приймаючи до уваги те, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 р. у справі № 922/2065/13 прийнято рішення про виселення відповідача зі спірної будівлі, проте останній не виконав рішення суду, то збитки мають розраховуватись з 11.09.2013 р.

Як вбачається з розрахунку збитків наданого позивачем до позовної заяви їх розмір розраховано за період з 2013 р. за 12 місяців, 2014 р. також за 12 місяців та 2015 рік за 9 місяців, виходячи з приблизної площі обмеженого доступу до приміщень. Проте, у розрахунку наданому позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач збільшує період нарахування збитків за 2015 рік до 12 місяців.

Відповідно до ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У п. 3.10, п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", роз`яснено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Виходячи з фактичних обставин справи суд вважає, що позивач фактично у заяві про зменшення розміру позовних вимог одночасно змінює підставу позову, проте право позивача на зміну підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що подана до суду заява про зменшення розміру позовних вимог не відповідає діючому законодавству, а тому суд відмовляє в її прийнятті до розгляду.

23.12.2015р. представник відповідача надав до суду доповнення до заяви про призначення експертизи (вх. №51163), в якій просить суд призначити у справі № 922/5825/15 судову економічну, будівельно-технічну експертизу, проведення якої просить доручити Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_7, а також повідомляє, що гарантує оплату за проведення експертизи. На вирішення судового експерта відповідач запропонував наступні питання:

- чи є у вартості незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості літ. А2 та літ. А1, ЛМК за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського 16, частка фінансування споруд за рахунок державних коштів, яка доля цих коштів від всього обсягу затрачених коштів, відповідно до наданих установчих та первинних документів?

- чи є у вартості незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості літ. А2 та літ. А1, ЛМК за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського 16А, частка фінансування споруд за рахунок державних коштів, яка доля цих коштів від всього обсягу затрачених коштів, відповідно до наданих установчих та первинних документів?

- чи є у вартості незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості літ. А2 та літ. А1, ЛМК за адресою: м. Харків вул. Достоевського 16, частка фінансування споруд за рахунок коштів ПП "Спутник", яка доля цих коштів від всього обсягу затрачених коштів, відповідно до наданих установчих та первинних документів?

- чи є у вартості незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості літ. А2 та літ. А1, ЛМК за адресою: м. Харків вул. Достоевського 16А, частка фінансування споруд за рахунок коштів ПП "Спутник", яка доля цих коштів від всього обсягу затрачених коштів, відповідно до наданих установчих та первинних документів?

- який ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості літ. А2 та літ. А1, ЛМК за адресою: м. Харків вул. Достоевського 16?

- який ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості літ. А2 та літ. А1, ЛМК за адресою: м. Харків вул. Достоевського 16А?

- чи є незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості літ. А2 та літ. А1, ЛМК за адресою: м. Харків вул. Достоевського 16 нерухомим майном?

- чи є незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості літ. А2 та літ. А1, ЛМК за адресою: м. Харків вул. Достоевського 16А нерухомим майном?

- чи відповідає фактичне розташування незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості літ. А2 та літ. А1, ЛМК за адресою: м. Харків вул. Достоевського 16 відносно меж земельних ділянок правовстановлювальним документам та технічній документації із землеустрою та землекористування на ці земельні ділянки? Якщо ні, то в чому полягають невідповідності?

- чи відповідає фактичне розташування незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості літ. А2 та літ. А1, ЛМК за адресою: м. Харків вул. Достоевського 16А відносно меж земельних ділянок правовстановлювальним документам та технічній документації із землеустрою та землекористування на ці земельні ділянки? Якщо ні, то в чому полягають невідповідності?

В судовому засіданні представник 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Харківській області надав відзив на позовну заяву (вх. №51166), в якому підтримує правову позицію позивача та повідомив про те, що спірні приміщення надавалися відповідачу у тимчасове оплатне користування відповідно до договору оренди № 512-Н від 10.12.2001 р., проте вказаний договір розірвано за рішенням суду та судом постановлено виселити відповідача з цих приміщень, але відповідач рішення суду не виконав та орендовані приміщення не повернув. Також, у судовому засіданні представник 3-ї особи заперечував проти клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, оскільки вважає призначення у справі судової експертизи недоцільним, питання, які відповідач запропонував на вирішення судового експерта не стосуються предмета доказування, а факт знаходження спірного майна на земельній ділянки, що належить позивачу на праві постійного користування встановлений судовими рішеннями суду.

Представник позивача та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 інфраструктури України в судовому засіданні також заперечували проти задоволення клопотання відповідача про призначення по справі судової експертизи, вважають що в матеріалах справи достатньо доказів на підставі яких може бути вирішено спір, питання які просить поставити на вирішення судового експерта відповідач не стосуються предмета доказування у даній справі. А також зазначають, що зазначені обставини можуть бути підтверджені і іншими доказами, що містяться в матеріалах справи, зокрема в судових рішеннях господарського суду по справам № 40/249-09 та №922/1011/15 встановлено обставини стосовно того, що склад ЛМК літ. "А-1" за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16 -А, знаходиться на земельній ділянці позивача за адресою: вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005, тому вважають що відсутні обґрунтовані підстави для призначення у справі судової експертизи.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, відмовляє в його задоволенні виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

У п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" господарським судам України надані роз'яснення, що відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Питання, які відповідач просить поставити судовому експерту для встановлення фактичних обставин справи стосовно того чи відповідає фактичне розташування незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості літ. А1, ЛМК за адресою: м. Харків вул. Достоєвського 16-А відносно меж земельних ділянок правовстановлювальним документам позивача та технічній документації із землеустрою та землекористування на ці земельні ділянки можуть бути підтверджені і іншими доказами наявними в матеріалах справи, зокрема судовими рішеннями по справам № 40/249-09 та №922/1011/15.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам України надані роз'яснення, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою N 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою N 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" судові рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права для національного суду.

Що стосується решти питань, які відповідач просить поставити на вирішення судовому експерту, які зазначені у його клопотанні, то суд зазначає, що вони не входять до предмету доказування у даній справі.

У відповідності до вимог статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна надати докази в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Однак, клопотання відповідача ґрунтується на припущеннях, а не на будь-яких фактичних даних. До нього не додано жодного доказу в підтвердження необхідності проведення експертизи, наявності в матеріалах справи доказів, які є взаємно суперечливими, а тому у суду відсутні правові підстави для призначення у справі судової експертизи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов та просив суд його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник 3-ої особи на стороні позивача, підтримав правову позицію позивача та просив позов задовольнити.

Представник 3-ої особи на стороні відповідача також підтримав правову позицію позивача та просив позов задовольнити.

Відповідач заперечував проти позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, вважає позов безпідставним та необгрунтованим.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час розгляду господарським судом справ № 40/249-09, № 5023/5983/11, №922/1011/15, 922/1803/14 між Харківським виробничим підприємством "Трансзв'язок" та Харківським кооперативом "Спутник" 29 квітня 1988 року був укладений Договір на організацію виробництва товарів народного споживання та надання послуг № 12, відповідно до якого Харківським виробничим підприємством "Трансзв'язок" на користь Харківського кооперативу "Спутник" передавалось в оренду недобудоване приміщення (виробничий модуль) площею 972 кв.м., вартістю, на той час, 60,4 (шістдесят тисяч чотириста) рублів (надалі -виробничий модуль, модуль, об'єкт оренди). Цей договір було укладено строком на 10 років з 29.04.1988 по 29.04.1998р.

Відповідно до акту від 12 травня 1988 року, який був підписаний сторонами, зазначений вище модуль мав тільки каркас, дах, встановлені ворота, рами без скла, зведені стіни на 50%, не було підлоги, пісочна, підлога була завалена сміттям, до модулю не було проведено жодних комунікацій -води, каналізації, електроенергії та опалення.

Згідно з актом від 12.05.1988р. позивач передав, а відповідач прийняв згідно з договором від 29.04.1988р. недобудований модуль площею 972 кв.м.

31 березня 1989 року, між позивачем та відповідачем, був укладений договір на оренду виробничих та інших приміщень та устаткування, на підставі якого відповідач надав позивачеві виробничі та інші приміщення, а також устаткування відповідно до додатку № 3 зазначеного договору. Проте в договорі не було зазначено адресу приміщень, а також їх ідентифікаційних ознак. Строк дії договору встановлено до 01.01.1999р.

Сторонами також було укладено додаткову угоду до вказаного договору, відповідно до п. 2 якої передані в оренду приміщення цеху та обладнання передаються в орендне користування з правом викупу кооперативом "Спутник". Викуп приміщення та обладнання здійснюється шляхом внесення кооперативом "Спутник" всієї орендної плати з вартості орендованого майна, до якої зараховуються амортизаційні відрахування. Проте на цій угоді відсутня дата її укладення. 20 грудня 1989 року сторонами було укладено ще одну додаткову угоду до вказаного договору від 31 березня 1989 року, відповідно до якої відповідач передає позивачу модуль площею 972 кв.м. та прилеглу територію в оренду на строк дії договору від 31 березня 1989 року, а позивач приймає в оренду вказане майно та прилеглу територію, здійснює добудову за свій рахунок (п. 1, 2 Угоди). Позивач дає згоду на добудову модуля та здійснення прибудови до нього відповідачем за його рахунок, а також на реконструкцію будівлі у відповідності з потребами виробничого процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2011 року у справі № 40/249-09, за участю тих самих сторін, що в даній справі встановлено, що відповідач не набув право власності на спірне майно за результатами виконання договору на організацію виробництва товарів народного споживання та надання послуг № 12 від 29 квітня 1988 року та Договору на оренду виробничих та інших приміщень, устаткування, наданню послуг з опалення, води, електроенергії та каналізації від 31 березня 1989 року, а також встановлено факт належності цього майна до державної власності.

Вказаною постановою встановлено, що орендоване відповідачем майно, а саме: нежитлові приміщення складу лакофарбових матеріалів за адресою; м. Харків вул. Достоєвського, 16-А не увійшло до статутного фонду ВАТ «Харківський електротехнічний завод «Трансв`язок»при корпоратизації, що підтверджується зокрема планом розміщення акцій.

Вказана постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року, а тому набрала законної сили та відповідно до ч. 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, встановлені нею факти, що наведені вище, не потребують повторного доказування.

Окрім цього, статус спірного майна як державного встановлено: рішенням господарського суду Харківської області від 28.12.2011 р. у справі № 5023/4236/11, рішенням господарського суду Харківської області від 16.09.2011 р. у справі № 5023/5983/11, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2013 р. у справі № 922/2065/13, рішенням господарського суду Харківської області від 20 березня 2014 року у справі № 922/443/14, рішенням господарського суду м. Києва від 20.10.2014 р. у справі № 922/1803/14.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 16.09.2011 р. у справі № 5023/5983/11 встановлено наступне.

Відповідно до Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. № 1540-ХП, все майно виробничого об'єднання "Трансзв'язок" стало власністю держави Україна.

Потім, відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993р. № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств", Наказу ОСОБА_1 транспорту України від 23.04.2001р. № 240 "Про перетворення Харківського електротехнічного заводу "Трансзв'язок", виробниче об'єднання "Трансзв'язок" було перетворено у ВАТ "Трансзв'язок".

Відповідно до плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, яке створене шляхом корпоратизації (затверджений ОСОБА_1 транспорту України 29.01.2001р.), до статутного фонду ВАТ не увійшов 1-й поверх складу ЛМК, за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16.

Згідно з проектом землеустрою, ВАТ "Завод "Трансзв'язок" відведена земельна ділянка для експлаутації та обслуговування нежитлових будівель за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16. Серед цих нежитлових будівель ВАТ "Завод "Трансзв'язок" за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16 має нежитлову будівлю літ. "А-1" - склад ЛМК 1 поверх (об'єкт державної власності), який не увійшов до статутного фонду при створенні ВАТ, але по теперішній час обліковується на балансі підприємства та має інвентарний номер 100 загальною площею 960,39 кв.м. Відповідно до Плану земельної ділянки, за адресою вул. Достоєвського, 16 Склад ЛМК знаходиться саме в її межах. Отже, відповідно до ч. 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлений факт не потребує повторного доказування.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 285064 та Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 2319681 позивачу на праві постійного користування належить земельна ділянка загальною площею 8,5224 га за адресою: м.Харків, вул.Достоєвського, буд.16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель.

В період корпоратизації підприємство проводило оцінку майна Харківського державного електротехнічного заводу "Трансзв'язок", та відповідно до плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, яке створено шляхом корпоратизації Склад ЛМК зазначається, як об'єкт, місце знаходження якого, вул. Достоєвського, 16 та входить до переліку об'єктів які не підлягають приватизації.

30.12.1998р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди №11 за яким позивач передав відповідачу в строкове платне користування приміщення, що знаходяться на балансі заводу загальною площею 972,0 кв.м., розташовані за адресою: вул. Достоєвського, 16-а, балансова вартість якого на 01.01.99 склала 336939,00 грн. Згідно з додатковою угодою №1 до зазначеного договору, строк його дії, було подовжено до 31.12.2000 року, та встановлено, що фактично орендована площа складає 960,39 кв.м.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції станом на 09.08.2001р. орендодавцями державного та комунального майна є, зокрема Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.

Таким чином, позивач втратив право надавати в оренду спірне майно, оскільки воно не увійшло до його статутного фонду.

З метою отримання в оренду нежитлових приміщень, на 1 поверсі окремо розташованої будівлі загальною площею 958,7 кв.м., розміщеної за адресою: м. Харків, Червонозаводський район, вул. Достоєвського, 16-а, що знаходиться на балансі ВАТ "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок", НПП "ПРОГРЕСС" було виконано звіт про експертну оцінку зазначених приміщень, який складено 01.08.2001 року на підставі угоди з ФДМУ від 31.07.2001р. № 1159. Згідно даних п. 3.1.2. зазначеного звіту оцінюване майно розташоване на виробничій території заводу "Трансзв'язок", огороджене залізобетонним парканом, земельна ділянка під будівлею відведена Харківському електротехнічному заводу "Трансзв'язок" на підставі держакту, площа земельної ділянки під будівлю - 1045,0 м.кв.

10.12.2001 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та відповідачем було укладено договір оренди № 512-Н, за яким відповідач прийняв в оренду нежитлові приміщення, на 1 поверсі окремо розташованої будівлі загальною площею 958,7 кв.м., розміщеної за адресою м. Харків, Червонозаводський р-н, вул. Достоєвського, 16-а, що знаходиться на балансі позивача. Згідно з актом приймання-передачі, зазначене в договорі майно було передано відповідачу 10.12.2001р.

01.01.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 21-К на надання комунальних послуг орендатору, згідно з яким позивач зобов'язався надавати відповідачу необхідні для нормального функціонування та життєзабезпечення комунальні послуги: вода, каналізація, теплоенергія, телефон.

Органом виконавчої влади, що здійснював функції з управління спірним державним майном відповідно до положень Закону України "Про управління об'єктами державної власності" було ОСОБА_1 транспорту та зв'язку України.

Відповідач листом за вих. №24 від 21.06.2009 року звернувся до ОСОБА_1 транспорту та зв'язку України з заявою про надання дозволу на приватизацію нерухомого майна, що орендує ПП "Спутник" у РВФДМУ по Харківській області за договором оренди № 512-Н від 10.12.2001р.

22.07.2009р. на адресу позивача ОСОБА_1 транспорту та зв'язку України вих. № 4256/45/14-09 надіслано звернення ПП "Спутник" від 26.06.2009р. вих. №24.

Позивач у листі за вих. № 576 від 30.07.2009р. не заперечував проти приватизації зазначеного майна відповідачем.

Проте, як вбачається з пояснень учасників судового процесу та матеріалів справи рішення про приватизацію майна так і не було прийнято.

01.11.2010р. відповідач звернувся з заявою до позивача про надання дозволу про прокладення газопроводу по території ВАТ "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок". Листом за вих. № 1201 від 08.11-2010р. ПП "Спутник" було відмовлено у проведенні газопроводу по території підприємства.

Прокурор Червонозаводського району міста Харкова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Спутник", в якій просив розірвати договір оренди № 512-Н від 10.12.2001 р., укладений між позивачем і відповідачем, стягнути з Приватного підприємства "Спутник" на користь позивача заборгованість з орендної плати у сумі 73485,77 грн., пеню в сумі 23626,68 грн., виселити Приватне підприємство "Спутник" з займаних нежитлових приміщень на 1 поверсі окремо розташованої будівлі, загальною площею 958,7 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16-А та передати ці приміщення Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області. Рішенням господарського суду Харківської області від 10 липня 2013 року у справі №922/2065/13 (суддя Калініченко Н.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.09.2013р. рішення господарського суду Харківської області від 10 липня 2013 року у справі №922/2065/13 скасовано. Прийнято нове рішення. Позовні вимоги задоволено. Постановлено стягнути з Приватного підприємства "Спутник" (61102, м. Харків, вул. Достоєвського, 16-А, код ЄДРПОУ 14099031, п/р 260040233891 в ВАТ "Інпромбанк" м. Харків, МФО 351878) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (м. Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 23148337, р/р № 31113094700011 ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011) заборгованість з орендної плати у сумі 73485,77 грн. та пеню в сумі 23626,68 грн., розірвати договір оренди № 512-Н від 10.12.2001р., виселити Приватне підприємство "Спутник" з займаних нежитлових приміщень на 1 поверсі окремо розташованої будівлі, загальною площею 958,7 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16-А., передати нежитлові приміщення на 1 поверсі окремо розташованої будівлі, загальною площею 958,7 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16-А, Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області.

Проте до цього часу зазначене рішення суду не виконано, спірні приміщення Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області не повернуто.

Згідно з актом обстеження від 15.12.2015р. №30 ПП "Спутник" до цього часу займає спірні приміщення та земельну ділянку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В розумінні ст.1 ГПК України підприємства, установи та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві (ст. 2 ГПК України).

Згідно ч.2 ст.21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, прокурор та юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У відповідності до Положення про ОСОБА_1 інфраструктури України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 року №581/2011, ОСОБА_1 інфраструктури України є центральним органом виконавчої влади та окрім іншого здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, майном підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за діяльністю господарських структур, а також виконує у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Аналіз правової основи управління державним майном вказує на те, що закріплення такого майна на балансі господарських товариств розглядається державою як тимчасовий захід, котрий передує прийняттю уповноваженими органами рішень стосовно подальшого використання та розпорядження цим майном.

Згідно з п.1.2. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженим Наказом Фонду державного майна України та ОСОБА_1 економіки України 19.05.99 N 908/68 норми цього Положення застосовуються при управлінні державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилося у них на балансі.

Відповідно до п. 1.4. Положення способами управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, є зокрема: здійснення приватизації; передача майна в оренду; передача майна у комунальну власність; передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади; передача майна господарським товариствам, у тому числі у разі ліквідації балансоутримувача, на умовах відповідного договору безоплатного зберігання; списання об'єктів державної власності; використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб.

За п. 3.1. Положення відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, визначається главою 29 розділу I книги третьої Цивільного кодексу України - щодо захисту прав власності, та главою 51 розділу I книги п'ятої Цивільного кодексу України - щодо правових наслідків порушення зобов'язань.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідачем не підтверджено факт набуття ним права власності або права користування на спірний об'єкт.

З огляду на викладене, відповідач, займаючи спірні приміщення, порушує права та законні інтереси позивача, щодо реалізації ним прав, передбачених п. 1.4. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі.

Таким чином, Приватне підприємство "Спутник" до цього часу безпідставно всупереч чинному законодавству України займає нежитлові приміщення окремо розташованої будівлі літ. "А-1" - склад ЛМК, що має адресу: м. Харків, вул. Достоєвського, 16-А та знаходиться на балансі ВАТ "Завод "Трансзв'язок" за інвентарним №100 на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Як вищевстановлено відповідачем не підтверджено факт набуття ним права власності на спірний об'єкт.

Крім того, відповідно до ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Як вбачається зі змісту ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу. Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно з ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

З наведених норм права вбачається, що законодавство України розрізняє два правові інститути: 1) правомірне користування земельною ділянкою на підставі договору, зобов'язання повернути земельну ділянки після закінчення строку дії договору та відповідальність за її неповернення у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати та 2) самовільне зайняття та користування земельною ділянкою без правових підстав, зобов'язання безвідкладно повернути таку земельну ділянки її власнику та відповідальність за самовільне зайняття такої ділянки у вигляді відшкодування шкоди.

Згідно статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом.

Відповідачем не надано доказів використання спірної земельної ділянки на праві власності чи користування, існування договірних відносин щодо використання спірної земельної ділянки. Також, відповідачем не надано доказів надання йому згоди на зведення огорожі навколо спірної будівлі. Доводи відповідача про те, що за умовами додаткової угоди від 20.12.1989 до договору від 31.03.1989 нібито позивач надав згоду на зведення огорожі навколо нежитлової будівлі літ."А-1" - склад ЛМК є хибними та не відповідають дійсним обставинам справи.

З огляду на вищезазначене, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та вважає за необхідне задовольнити позов в частині усунення перешкод у користуванні Приватним акціонерним товариством "Харківський електротехнічний завод "Трансзв`язок" земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005 шляхом звільнення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005 від самовільно зведеної огорожі навколо нежитлової будівлі літ."А-1" - склад ЛМК шляхом її знесення, а також в частині виселення Приватного підприємства "Спутник" з нежитлових приміщень будівлі літ. "А-1" - склад ЛМК, що має адресу: м. Харків, вул. Достоєвського, 16 -А та знаходиться на балансі Приватного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв`язок" за інв. № 100 на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005.

Позовні вимоги позивача в частині відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не визначено, в якому саме стані перебувала зазначена земельна ділянка до порушення прав позивача.

Також, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 48180,13 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до пунктів 12 і 16 постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" у випадках самовільного зайняття земельних ділянок шкода (збитки) відшкодовуються відповідно до статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України, статті 156 Земельного кодексу України у повному обсязі особами, що її заподіяли.

У відповідності до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, - або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. 3.9 вказаної постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" згідно з пунктом 3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 N 110 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування ОСОБА_7 визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963" підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме:

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

- протокол про адміністративне правопорушення;

- припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

- акт обстеження земельної ділянки.

Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є зазначені документи в їх сукупності.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження обгрунтованості проведеного розрахунку розміру шкоди, як вбачається з наданого до позовної заяви розрахунку розмір збитків проведено виходячи з орієнтовної площі самовільно зайнятої відповідачем земельної ділянки, що є неприпустимим.

Крім того, обгрунтовуючи вимоги про стягнення збитків позивач зазначає, що він вимушен нести додаткові витрати, пов`язані із забезпеченням обслуговування території у вигляді сплати земельного податку за період з 2013 року, 2014 р. та 9 місяців 2015 р., проте суд не погоджується з такими доводами позивача, оскільки це не є додаткові витрати (вимушені) позивача, а тому ці витрати не є збитками у розумінні діючого законодавства. До такого висновку суд дійшов виходячи з наступного.

Згідно із пп. 14.1.147 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;

Згідно із цим кодексом, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (п.п. 14.1.72, п.п. 14.1.73. ст.14); орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.136 ст.14).

Відповідно до п.п. 287.1, п.п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно з ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для визначення розміру вказаних збитків постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 р. N 284 (далі - Порядок N 284) затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад (п. 2 Порядку).

Відшкодуванню підлягають, зокрема, інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян (п. 3 Порядку).

Таким чином, витрати позивача по сплаті земельного податку не є витратами позивача, які він поніс внаслідок порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок самовільного зайняття спірного приміщення та прилеглої до нього території, оскільки ці витрати позивач має сплачувати відповідно до Податкового кодексу України, у зв'язку з тим, що вказана земельна ділянка належить йому на праві постійного користування.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2436 грн.

Керуючись ст. ст. 42, 55 Конституції України, ст.1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , ст. ст. 11, 15, 16, 20, 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 224 Господарського кодексу України, ст.ст. 79-1, 116,120, 122, 123, 124, 125, 126, 211, 212, 156, 157 Земельного кодексу України, ст.14, ст. 287 Податкового кодексу України, ст.ст. 4-3, 12, 22, 27, 32, 33, 41, 43, 44, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні Приватним акціонерним товариством "Харківський електротехнічний завод "Трансзв`язок" (м. Харків, вул. Достоєвського, 16, код ЄДРПОУ 01056735) земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005 шляхом звільнення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005 від самовільно зведеної огорожі навколо нежитлової будівлі літ."А-1" - склад ЛМК шляхом її знесення.

Виселити Приватне підприємство "Спутник" (61102, м.Харків, вул. Достоєвського, 16 -А, код ЄДРПОУ 14099031) з нежитлових приміщень будівлі літ. "А-1" - склад ЛМК, що має адресу: м. Харків, вул. Достоєвського, 16 -А та знаходиться на балансі Приватного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв`язок" за інв. № 100 на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16, кадастровий номер 6310138800:12:001:0005.

Стягнути з Приватного підприємства "Спутник" (61102, м. Харків, вул. Достоєвського, 16 -А, код ЄДРПОУ 14099031) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв`язок" (м. Харків, вул. Достоєвського, 16, код ЄДРПОУ 01056735) витрати по оплаті судового збору в сумі 2436 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Врешті частині позову відмовити.

Повне рішення складено 28.12.2015 р.

Суддя ОСОБА_8