Рішення

від 24.12.2015 по справі 924/1761/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" грудня 2015 р.Справа № 924/1761/15

Господарський суд Хмельницької області у складі:

судді Димбовського В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Сеа Електронікс Україна» , м. Київ

до приватного малого підприємства „Кристал» , м. Хмельницький

про стягнення 108391,43 грн. - інфляційних втрат та 8123,15 грн. - 3% річних

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю від 29.10.2015р.

від відповідача: ОСОБА_2 - керівник; ОСОБА_3 - за довіреністю від 12.11.2015р.; ОСОБА_4 - за довіреністю від 05.10.2015р.

У судовому засіданні, відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення (вступна та резолютивна частини) проголошена 24.12.2015р., оскільки у судовому засіданні 16.12.2015р. оголошувалась перерва.

Суть спору: позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 108391,43 грн. - інфляційних втрат та 8123,15 грн. - 3% річних, з посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обгрунтовано несвоєчасністю сплати боргу, який встановлено рішенням суду від 07.10.2013р. по справі №924/1176/13 та на виконання якого видано наказ №924/1176/13 від 21.10.2013р. Зокрема, наголошував на тому, що відповідач тривалий час не виконував судове рішення господарського суду Хмельницької області від 07.10.2013р., кошти відповідачем сплачено лише 01.10.2015р.

З огляду на викладене, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати (за період листопад 2013 року - вересень 2015 року) та 3% річних (з 22.10.2013р. по 01.10.2015р.).

У судовому засіданні 16.11.2015р. представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до якого останній, з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України, просив позовну заяву залишити без розгляду, стверджуючи, що позивачем на адресу відповідача було направлено лише позовну заяву без доданих документів.

Обгрунтовуючи свою позицію відповідач посилався на доданий до позовних матеріалів опис вкладення від 29.10.2015р., згідно якого, на його думку, на адресу відповідача направлено лише копію позовної заяви без додатків, оскільки вкладення було лише одне.

У свою чергу судом відмічалося, що в матеріалах справи міститься опис вкладення у цінний лист від 29.10.2015р. та фіскальний чек №5449 від 29.10.2015р., як докази надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. При цьому, в описі вкладення було зазначено про направлення позовної заяви з додатками. Між тим, суд врахував позицію відповідача та ухвалою від 16.11.2015р. зобов'язав позивача надіслати відповідачу додані до позовної заяви документи, а також звернув увагу відповідача на те, що він не позбавлений можливості у будь-який час ознайомитись із матеріалами справи, в тому числі із додатками до позовної заяви, в приміщенні господарського суду.

Позивач виконав вимоги суду, надавши докази надіслання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, про що свідчать фіскальний чек №0655 від 02.12.2015р. та опис вкладення у цінний лист від 02.12.2015р. Крім того, 04.11.2015р. та 30.11.2015р. представник позивача надав примірники позовної заяви з виправленими помилками та технічними описками, які були допущені при поданні позову. Судом встановлено, що вказані виправлення не вплинули на розмір заявленої до стягнення суми, зміну предмету чи підстав позову, зокрема, виправлення, подані 04.11.2015р. стосувалися сум у змісті позовної заяви, однак, розмір стягуваних коштів залишився той самий, а виправлення, подані 30.11.2015р., стосувалися адреси самого позивача.

Позивач був обізнаний з даними примірниками позовних заяв, оскільки керівник відповідача та представник відповідача були присутні в судових засіданнях 16.11.2015р. та 30.11.2015р.

Проте, в судовому засіданні 16.12.2015р. представником відповідача повідомлено про зміну місцезнаходження відповідача. З приводу зазначеної обставини, суд вкотре наголосив на тому, що відповідач має можливість ознайомитися з матеріалами справи в приміщенні суду. До того ж, змінена адреса відповідача була зазначена в позовній заяві і всі процесуальні документи надсилались відповідачу на дві адреси: на адресу, яка згідно витягу з ЄДР станом на 19.11.2015р. була його реєстраційною адресою (м. Хмельницький, вул. Прибузька, 8) та на адресу, яка згідно витягу з ЄДР станом на 16.12.2015р. являється його реєстраційною адресою (м. Хмельницький, вул. Курчатова, 118). Повідомлення ж за реєстраційною адресою, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму ВГС України від 26 грудня 2011 року №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , є належним повідомленням про розгляд справи в суді.

Окрім того, відзначається, що ч. 3 ст. 22 ГПК України на сторони покладений обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і відповідач впродовж усього часу розгляду справи мав можливість здійснити повний та професійний судовий захист своїх інтересів.

Також представник відповідача зазначав про відсутність у представника позивача ОСОБА_1 повноважень на підпис позовної заяви.

Представник позивача надав пояснення з даного приводу, згідно яких повідомив, що у виданій керівником ТОВ „Сеа Електронікс Україна» довіреності на представництво інтересів вказаного підприємства, зокрема зазначено, що ОСОБА_1 має право вчиняти дії і корисуватись правами наданими ТОВ „Сеа Електронікс Україна» , як суб'єкту відповідних правовідносин Цивільним кодексом України, Кримінальним кодексом України, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, а також іншими законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, в тому числі, але не виключно, крім тих, які створюють для ТОВ „Сеа Електронікс Україна» будь-які зобов'язання перед третіми особами. Відповідно до цього, відзначає, що ТОВ „Сеа Електронікс Україна» , як суб'єкт відповідних правовідносин, має право, яке надане йому, зокрема Господарським процесуальним кодексом України, звертатись до господарського суду з позовними заявами, через представника, яким є гр. ОСОБА_1

Вказує, що в наданій довіреності зазначено, що ОСОБА_1 має право змінювати підставу або предмет позову, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог, відмовлятися від позову, визнавати позов повністю або частково, пред'являти зустрічний позов.

Робить висновок, що виконання саме цих повноважень, як представника, передбачає як само собою зрозуміле надання права, на підпис позовної заяви, оскільки збільшення або зменшення позовних вимог, і тим більше пред'явлення зустрічної позовної заяви неможливе без їхнього підпису, і відповідно передбачає надання такого права представнику.

Те що зустрічний позов, пред'явлення якого надано представнику ОСОБА_1, має бути підписаним цим, і відповідно він має право підпису позовних заяв - є загальновідомою обставиною, яка у відповідності до ст. 35 ч. 2 ГПК не потребує доказування. Крім того зазначає, що немає необхідності у змісті довіреності викладати всі без виключення повноваження представника для кожного конкретного інституту державної, чи судової влади, і виходячи з цього в довіреності зазначено, що ОСОБА_1 має право користуватися іншими правами, встановленими законодавством України. Право підпису представником позовних заяв законодавством України встановлено.

Частиною 3 статті 28 ГПК України визначено, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).

Судом встановлено, що позовну заяву від товариства з обмеженою відповідальністю „Сеа Електронікс Україна» підписано представником ОСОБА_1 на підставі довіреності, виданої директором ТОВ „Сеа Електронікс Україна» .

Матеріали справи містять належні докази наявності у ОСОБА_1 повноважень на право підпису позовної заяви, а саме: у довіреності від 29.10.2015р., виданої на ім'я останнього, серед переліку прав представництва в суді, якими уповноважена особа, наявне право підпису позовної заяви.

У судовому засіданні 16.12.2015р. відповідачем надано інший відзив, згідно якого проти позову заперечив з наступних підстав: грошові зобов'язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК, передбачають насамперед договірні правовідносини. Згідно правових позицій Верховного Суду України для застосування ст. 625 ЦК України необхідна сукупність умов цивільно-правової відповідальності, докази як виникнення договірних правовідносин, так і факту їх порушення боржником.

На думку відповідача, дія статті 625 ЦК поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, як вважає відповідач, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Також відповідач просить застосувати до вимог строк позовної давності, вважаючи, що позивач його пропустив. В обгрунтування своєї позиції вказує, що між ПМП „Кристал» та ТОВ „Сеа Електронікс Україна» мав місце договір, термін дії якого закінчився в 2011р., за яким ПМП „Кристал» допустив просрочку оплати купленого товару.

Вказує, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, на думку відповідача, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Посилаючись на п. 5.3 постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013р. „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» , вказує, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Відмічає, що до правовідносин купівлі-продажу встановлений загальний термін позовної давності в три роки, який сплив 31.12.2011р.

У запереченнях на відзив, поданих 24.12.2015р., позивач відзначив, що відповідач суперечить самому собі, то вказує на відсутність договірних відносин між ПМП „Кристал» та ТОВ „Сеа Електронікс Україна» , то на їх наявність - вказує на пропуск ТОВ „Сеа Електронікс Україна» терміну дії договору. Крім того, як вказує позивач, відповідач посилається на договір, який укладений між ПМП „Кристал» та ТОВ „Сеа Електронікс Україна» , не вказуючи дати укладення та реєстраційного номеру, але вказуючи про закінчення терміну його дії в 2011р. і про пропуск терміну позовної дати, однак в дійсності між ПМП „Кристал» та ТОВ „Сеа Електронікс Україна» укладений договір поставки №7 від 28.05.2012р. і термін цього договору діє до цього часу.

Присутній у судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Присутні у судовому засіданні керівник відповідача та представник відповідача наполягали на відмові у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд встановив:

У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю „СЕА Електронікс Україна» , м. Київ звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з приватного малого підприємства „Кристал» , м. Хмельницький заборгованості в сумі 136662,60 грн.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.10.2013р. у справі №924/1176/13 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю „СЕА Електронікс Україна» , м. Київ про стягнення з приватного малого підприємства „Кристал» , м. Хмельницький заборгованості в сумі 136662,60 грн. Присуджено до стягнення 136662,60 грн. - заборгованості, 2733,25 грн. - витрат по оплаті судового збору.

Як вбачається з вказаного вище рішення від 07.10.2013р., судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю „Сеа Електронікс Україна» (постачальник) та приватним малим підприємством „Кристал» (покупець) 28.05.2012р. укладено договір поставки №7, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця у визначені цим договором строки комплектуючі вироби, вимірювальні прилади, паяльне устаткування, електронні компоненти, зазначені у специфікації, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором. Оплата здійснюється покупцем безготівковим розрахунком шляхом перерахування коштів платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника у такому порядку: передплати у розмірі 50% вартості товару (партії товару) протягом 5 днів з дати виставлення рахунку; 50% вартості товару (партії товару) - не пізніше 30 днів з дати отримання товару (партії товару) покупцем ( п. 3.4 договору).

У рішенні зазначено, що позивачем (товариством з обмеженою відповідальністю „Сеа Електронікс Україна» ) поставлено, а відповідачем (приватним малим підприємством „Кристал» ) одержано товар на підставі видаткових накладних №18485 від 10.08.2012р. на суму 28173,60 грн., №18851 від 15.08.2012р. на суму 109877,04 грн., №18800 від 14.08.2012р. на суму 7140,00 грн., №21605 від 14.09.2012р. на суму 8611,20 грн., №1275 від 24.01.2013р. на суму 20232,00 грн., №4155 від 06.03.2013р. на суму 16560,00 грн., всього на суму 190593,84 грн. Відповідачем (приватним малим підприємством „Кристал» ) лише частково виконано зобов'язання по оплаті та сплачено 53931,24 грн., інша частина на суму 136662,60 грн. залишилася неоплаченою.

На виконання рішення господарського суду Хмельницької області від 07.10.2013р. було видано наказ від 21.10.2013р. №924/1176/13, який пред'явлено до виконання.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 14.03..2014р., винесеною старшим державним виконавцем Другого міського відділу ДВС Хмельницького управління юстиції ОСОБА_5, відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу №924/1176/13 від 21.10.2013р.

Згідно платіжного доручення №3888 від 06.10.2015р. на рахунок стягувача перераховано 139395,85 грн. згідно наказу від 21.10.2013р. №924/1176/13.

Постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві від 06.10.2015р., винесеною державним виконавцем Другого міського відділу ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції ОСОБА_6, виконавче провадження з примусового виконання наказу №924/1176/13 від 21.10.2013р. закінчено у зв'язку зі сплатою боргу в повному обсязі.

Позивач, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 108391,43 грн. (за період з листопада 2013 року по вересень 2015 року) та 3% річних в сумі 8123,15 грн. (за період з 22.10.2013р. по 01.10.2015р.).

Позивач направив відповідачу претензію про сплату нарахованих інфляційних та 3% річних, про що свідчить опис вкладення у цінний лист від 28.10.2015р. та фіскальний чек №1779 від 28.10.2015р. Однак, претензія залишена без задоволення, що й стало підставою для звернення з позовом до суду.

Позов було надіслано до суду 31.10.2015р., про що свідчить дата на штемпелі відділення поштового зв'язку на поштовому конверті.

Дослідивши надані докази, оцінивши їх в сукупності, судом прийнято до уваги наступне.

Відповідно до положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.10.2013р. у справі №924/1176/13, яке набрало законної сили, встановлено, що позивач поставив відповідачу товар. Натомість, відповідач лише частково оплатив прийнятий товар, утворивши заборгованість в розмірі 136662,60 грн.

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених законом, зокрема, виконанням, здійсненим належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Як зазначено у пункті 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що дія статті 625 ЦК поширюється лише на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а також те, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, не приймаються до уваги.

Як зазначалося вище, рішенням суду встановлено факт наявності боргу відповідача перед позивачем. До стягнення присуджено заборгованість та витрати по оплаті судового збору. Наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що відповідач погасив борг перед позивачем в порядку виконавчого провадження. Отже, позивач має право вимагати застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, до повного виконання грошового зобов'язання.

Посилання відповідача на те, що позивачем невірно зазначено підставу позову, а саме нарахування заявлених сум на підставі наказу суду, не приймаються, оскільки інфляційні втрати та 3% річних нараховано на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, розмір якого був встановлений рішенням суду від 07.10.2013р. по справі №924/1176/13 та на виконання якого видано наказ №924/1176/13 від 21.10.2013р.

Період, за який позивач нараховує інфляційні втрати та 3% річних на суму боргу та суму відшкодування витрат по оплаті судового збору, охоплює строк після набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення суду.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд погоджується із даними нарахуваннями.

Однак, відповідач, посилаючись на ст. 257 ЦК України, просить застосувати строк позовної давності, вважаючи, що позивач його пропустив.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 статті 261 ЦК України).

Нормами ЦК України встановлено загальну, тривалістю у три роки, позовну давність (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність за позовами, пов'язаними із простроченням платежів, в частині вимог про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, передбачених ст. 625 ЦК України, є загальною і встановлюється тривалістю у три роки.

Проте, в цивільному законодавстві існують правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України). За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається пред'явленням позову до однієї особи, якщо предметом позову є лише частина вимоги. З цього випливає можливість подовження строку позовної давності шляхом пред'явлення позову лише щодо частини вимоги, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини. При цьому, слід зазначити, що частиною вимоги може бути вимога про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням (ч. 2 ст. 625 ЦК), які є складовою частиною основного боргу, як роз'яснено в абзаці 1 п. 5.3 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» .

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів» ).

Як було встановлено судом у межах справи №924/1176/13, позивач, на підставі договору поставки №7 від 28.05.2012р. у серпні, вересні 2012 року, січні, березні 2013 року поставив, а відповідач отримав товар, який був частково оплачено. Строк оплати згідно вказаного договору - 50% вартості товару протягом 5 днів з дати виставлення рахунка, 50% - не пізніше 30 днів з дати отримання товару.

Таким чином, момент, коли відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, настав відповідно у вересні, жовтні 2012 року, лютому, квітні 2013 року. З цього ж моменту буде вважатись порушення права кредитора і виникне право на звернення до суду за захистом, в тому числі і щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, які, як вже вказувалось раніше, є складовою частиною основного боргу.

З позовною вимогою про стягнення основного боргу у справі №924/1176/13 позивач звернувся у вересні 2013 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Причому вказана позовна вимога в розумінні ч. 2 ст. 264 ЦК України є частиною заявлених у даній справі вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки інфляційні та відсотки нараховано на основний борг.

З огляду на звернення позивача з вимогою про стягнення основного боргу, перебіг позовної давності по вимогах у даній справі (стягнення інфляційних втрат та 3% річних) перервався у вересні 2013 року і почався заново.

З позовною заявою про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних позивач звернувся 31.10.2015р., про що свідчить дата на штемпелі відділення поштового зв'язку на поштовому конверті.

Таким чином, після переривання перебігу позовної давності трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не було пропущено. Отже, посилання відповідача на п. 5.3 постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013р. до уваги не приймаються. Не можуть бути також прийняті до уваги доводи відповідача про те, що термін дії договору поставки закінчився в 2011 році, а термін позовної давності в три роки сплив 31.12.2011р., оскільки договір згідно якого виник борг, на який нараховано заявлені до стягнення суми інфляційних та 3% річних, укладено сторонами у 2012 році.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені належними у справі доказами та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю „Сеа Електронікс Україна» , м. Київ до приватного малого підприємства „Кристал» , м. Хмельницький про стягнення 108391,43 грн. - інфляційних втрат та 8123,15 грн. - 3% річних задовольнити.

Стягнути з приватного малого підприємства „Кристал» (м. Хмельницький, вул. Курчатова, 118; код 14150418) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Сеа Електронікс Україна» (м. Київ, вул. Краківська, 13-Б, корпус-2; код 38013262) 108391,43 грн. (сто вісім тисяч триста дев'яносто одну гривню 43 коп.) - інфляційних втрат, 8123,15 грн. (вісім тисяч сто двадцять три гривні 15 коп.) - 3% річних, 1747,72 грн. (одну тисячу сімсот сорок сім гривень 72 коп.) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Повне рішення складено 28 грудня 2015 року.

Суддя В.В. Димбовський

Віддруковано 3 примірника:

1 - до справи,

2 - позивачу,

3 - відповідачу.