Рішення

від 24.12.2015 по справі 917/2370/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2015 р. Справа №917/2370/15

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз", вул. Козака, 2-а, м. Полтава, Полтавська область,36020

до Відділу освіти Новосанжарської районної державної адміністрації, вул. Жовтнева 54 А, смт. Нові Санжари, Новосанжарський район, Полтавська область,39300

про стягнення 259809,76 грн. заборгованості

Суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 дов. №203 від 18.12.2014 року

від відповідача: ОСОБА_2 дов. №01-13/1765 від 27.11.2015 року

В судовому засіданні 24.12.2015 року суд оголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив дату складання повного тексту рішення згідно ст.85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява стягнення 191782,45 грн. - пені, 9589,12 грн. - 3% річних та 58438,19 грн. інфляційних за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №ПБ-48 від 19.01.2015 року.

Представник позивача виклав зміст позовних вимог та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

30.11.2015 року від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, в яких відповідач просить суд відхилити позовні вимоги, оскільки зазначена заборгованість виникла у зв'язку з тим, що Міністерство освіти і науки України та Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації здійснюючи помісячну розбивку кошторису на оплату природного газу не передбачили на опалювальний період коштів на оплату природного газу (арк. с.24-26).

24.12.2015 року від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) яка підлягає стягненню на 50%.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав клопотання про зменшення розміру пені та просив суд його задовольнити.

Представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечував.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

19.01.2015 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (постачальник, позивач) та Відділом освіти Новосанжарської районної державної адміністрації (відповідач, споживач) був укладений договір на постачання природного газу за регульованим тарифом №ПБ-48 з додатками (арк. с. 12-17).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник, постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором, для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах передбачених договором.

Згідно пункту 2.9 договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

В пункті 4.6 договору сторони визначили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 5 числа наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору позивач за період з січня 2015 року по квітень 2015 року включно поставив відповідачу природний газ в загальному обсязі 429,689 тис. куб. м. на загальну суму 3643275,56 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання - передачі природного газу (арк. с.18-19) та не заперечується відповідачем.

Однак, як зазначає позивач, відповідач за отриманий природний газ в січні - квітні 2015 року в сумі 3643275,56 грн., розраховувався невчасно. Тому позивачем на підставі п.6.2.2. договору та ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу пеню в сумі 191782,45 грн. за період з 01.06.2015 року по 26.07.2015 року, 3% річних в сумі 9589,12 грн. за період з 01.06.2015 року по 26.07.2015 року та інфляційні в сумі 58438,19 грн. за період з 01.05.2015 року по 30.06.2015 року.

При прийнятті рішення зі спору суд виходив з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 265 Господарського кодексу України одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Підпунктом 6.2.2. договору сторони погодили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 191782,45 грн. за період з 01.06.2015 року по 26.07.2015 року, 3% річних в сумі 9589,12 грн. за період з 01.06.2015 року по 26.07.2015 року та інфляційні в сумі 58438,19 грн. за період з 01.05.2015 року по 30.06.2015 року.

24.12.2015 року від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) яка підлягає стягненню на 50%.

Представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечував.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені суд приймає до уваги наступне.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Частина 3 статті 83 ГПК України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Як встановлено судом, відповідач здійснював часткові платежі в рахунок погашення заборгованості за договором № ПБ-48 від 19.01.2015 р. та повністю погасив заборгованість ще до звернення позивача із позовом до суду.

Отже, судом приймається до уваги те, що сума основного боргу погашена, інтереси позивача захищені також нарахованими річними та інфляційними, тому суд, керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України, вважає за можливе зменшити розмір нарахованої пені на 50% до 95891,22 грн.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню в межах заявленої суми, оскільки при перевірці їх розміру судом з урахуванням моменту виникнення заборгованості та часткової оплати, не було виявлено їх завищення з боку позивача.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 95891,22 грн. пені, 9589,12 грн. 3% річних та 58438,19 грн. інфляційних обґрунтовані і підлягають задоволенню.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,43, п.3. ст. 83, ст. ст., 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Відділу освіти Новосанжарської районної державної адміністрації (вул. Жовтнева 54 А, смт. Нові Санжари, Новосанжарський район, Полтавська область,39300, ідентифікаційний код 02145613) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (вул. Козака, буд. 2-а, м. Полтава, 36020, ідентифікаційний код 03351912, р/р 26007013006424 в ПАТ КБ "Преміум", МФО 339555) 95891,22 грн. пені, 9589,12 грн. 3% річних та 58438,19 грн. інфляційних, 3897,15 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.12.2015 року

Суддя Тимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією