Рішення

від 21.12.2015 по справі 918/1152/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2015 р. Справа № 918/1152/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Лунька О.І., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - Товариство) до приватного підприємства "Мега" (далі - Підприємство) про стягнення заборгованості в сумі 317 265 грн. 41 коп.,

за участі представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: ОСОБА_1 за дов. від 6 серпня 2015 року,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2015 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору про фінансовий лізинг № 00005991, укладеного 16 жовтня 2012 року між ним та Підприємством, останньому було передано у розпорядження транспортний засіб - VW Caddy GP Maxi Kombi 2.0 I TDI, 2012 року виробництва. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по сплаті лізингових платежів протягом січня-лютого 2015 року не виконав, заборгувавши таким чином позивачу 25 765 грн. 83 коп., останній, посилаючись на статті 526, 536, 549, 611, 625, 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд стягнути з Підприємства вищезазначену суму боргу, а також 273 229 грн. 95 коп. збитків, завданих неналежним виконанням умов вищенаведеного правочину (які складаються з упущеної вигоди у розмірі 46 703 грн. 34 коп., завданої неповерненням Підприємством та фактичним користуванням спірним об'єктом лізингу протягом березня-травня 2015 року; упущеної вигоди в розмірі 45 436 грн. 94 коп., що становить різницю між вартістю об'єкта лізингу та фактично сплаченими відповідачем лізинговими платежами; прямих збитків у розмірі 55 357 грн. 40 коп., завданих Підприємством у зв'язку з понесенням Товариством витрат на послуги з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовку процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, супроводженням повернення об'єкту лізингу, а також оплатою відповідних юридичних послуг, пов'язаних з розглядом даної справи в суді), 1 277 грн. 70 коп. пені, 7 236 грн. 30 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, три проценти річних в сумі 480 грн. 07 коп. та 9 275 грн. 56 коп. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 7 жовтня 2015 року порушено провадження у справі № 918/1152/15 та призначено її до розгляду на 21 жовтня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшов відзив Підприємства на позовну заяву від 21 жовтня 2015 року (т. 1, а.с. 110-118), в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Товариства з огляду на те, що останнім не було доведено належними і допустимими доказами розміру заявлених до стягнення з відповідача збитків, а також правомірності їх нарахування. Крім того, позивачем було необґрунтовано нараховано заявлені до стягнення з Підприємства суми процентів за користування чужими грошовими коштами, а також невірно визначено періоди стягнення сум пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2015 року розгляд справи відкладено на 3 листопада 2015 року.

У судовому засіданні 3 листопада 2015 року оголошувалася перерва до 17 листопада 2015 року.

У судовому засіданні 17 листопада 2015 року представник позивача подав заяву від 16 листопада 2015 року (т. 1, а.с. 235-236), в якій Товариство з метою забезпечення даного позову просило суд накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах заявленої до стягнення з останнього суми грошових коштів у загальному розмірі 317 265 грн. 41 коп.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Зі змісту вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову".

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами необхідності вжиття заходів до забезпечення пред'явленого ним позову, суд дійшов висновку про те, що вищезазначена заява є необґрунтованою, у зв'язку з чим в її задоволенні слід відмовити.

У судовому засіданні 17 листопада 2015 року оголошувалася перерва до 2 грудня 2015 року.

Ухвалою суду від 2 грудня 2015 року строк розгляду спору у справі № 918/1152/15 було продовжено на 15 днів - до 20 грудня 2015 року, а розгляд справи відкладено на 15 грудня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява Товариства про зменшення розміру позовних вимог від 15 грудня 2015 року (т. 2, а.с. 38-48), в якій останнє просило суд стягнути з Підприємства 10 559 грн. 93 коп. основного боргу, 147 497 грн. 68 коп. збитків, 526 грн. 55 коп. пені, 161 грн. 14 коп. трьох процентів річних та 3 693 грн. 05 коп. інфляційних втрат. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 15 грудня 2015 року, з урахуванням положень частини 3 статті 51 ГПК України, оголошувалася перерва до 21 грудня 2015 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 21 грудня 2015 року проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 21 жовтня 2015 року.

Позивач явку свого повноваженого представника у судове засідання 21 грудня 2015 року не забезпечив, проте надіслав клопотання про розгляд справи без його участі. Крім того, 21 грудня 2015 року на адресу суду також надійшли додаткові письмові пояснення Товариства, в яких останнє підтримало вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 15 грудня 2015 року, та наполягало на їх задоволенні. У даних поясненнях, крім іншого, позивач у повному обсязі підтримав зазначені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з Підприємства процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 7 236 грн. 30 коп.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих сторонами документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16 жовтня 2012 року між Підприємством та Товариством був укладений договір про фінансовий лізинг № 00005991, за умовами якого останнє передало відповідачу у розпорядження транспортний засіб - VW Caddy GP Maxi Kombi 2.0 I TDI, 2012 року виробництва, шасі № WV2ZZZ2KZDX047589, двигун № НОМЕР_1, а останній, у свою чергу, зобов'язався прийняти вищенаведений об'єкт лізингу та сплатити суми передбачених даною угодою лізингових платежів (т. 1, а.с. 15-29).

Вказаний договір, а також додатки до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих суб'єктів господарювання.

За змістом даного договору проценти, комісії, інші платежі нараховуються у відповідності до Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - Умови), рахунків для лізингових платежів/графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування).

Відповідно до пункту 6.1 Умов для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачує на користь лізингодавця лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим договором, та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з даною угодою.

Згідно з пунктом 6.4 Умов у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких узгоджується сторонами.

Пунктом 6.5 Умов встановлено, що лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений лізингодавцем у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування), не пізніше дати, вказаної у цьому графіку.

За умовами пункту 12.1 Умов строк лізингу визначається у договорі та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

У пункті 12.2 Умов сторони погодили, що строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу.

Судом встановлено, що 29 жовтня 2012 року між Товариством та Підприємством був підписаний відповідний акт прийому-передачі об'єкта лізингу (т. 1, а.с. 30).

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань (пункт 12.3 Умов).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором про фінансовий лізинг від 16 жовтня 2012 року № 00005991 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення лізингодавцем умов даної угоди.

Відповідно до умов додатку до спірного договору "Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування)" лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку позивача в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у доларах США) відповідно до пунктів 6.3 та 6.4 Умов банківським переказом на банківський рахунок позивача.

Судом встановлено, що позивачем були виставлені Підприємству рахунки за користування у січні-лютому 2015 року об'єктом лізингу, зокрема, рахунок-фактура за січень 2015 року від 12 січня 2015 року № 00251966 на суму 12 208 грн. 39 коп. та рахунок-фактура за лютий 2015 року від 2 лютого 2015 року № 00258864 на суму 13 557 грн. 44 коп. (т. 1, а.с. 32-33).

Відповідно до пункту 8.3 Умов, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше, ніж на 10 робочих днів, лізингодавець має право надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитись від договору в односторонньому порядку відповідно до умов пункту 12.6.1 договору. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за договором. Якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг"), лізингодавець має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, у тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

За змістом пункту 12.9 Умов, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору відповідно до пункту 12 договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 договору, останній вважається розірваним на 10 робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13 Умов).

Відповідно до пунктів 13.1, 13.2 та 13.6 Умов, якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, лізингодавець має право вилучити цей об'єкт без попередньої згоди лізингоодержувача. Вилучення об'єкта лізингу здійснюється у всіх випадках дострокового припинення дії договору. Лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку з вилученням об'єкта лізингу.

Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням Підприємством своїх договірних зобов'язань за спірною угодою Товариство неодноразово направляло на адресу відповідача відповідні вимоги, які були залишені Підприємством без задоволення. З огляду на викладене, 10 лютого 2015 року Товариство направило на адресу відповідача вимогу від 4 лютого 2015 року № 00005991 про сплату заборгованості за вищенаведеним договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору (т. 1, а.с. 37). У даній вимозі позивач повідомив Підприємство про відмову від договору та вимагав повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з моменту доставки повідомлення відповідачу. Вказана вимога була отримана Підприємством 13 лютого 2015 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією повідомлення про вручення даного поштового відправлення (т. 1, а.с. 39).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що укладений між сторонами договір про фінансовий лізинг від 16 жовтня 2012 року № 00005991 розірваний з 24 лютого 2015 року.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе за вищенаведеною угодою зобов'язання по сплаті лізингових платежів протягом січня-лютого 2015 року належним чином не виконав.

Згідно з пунктом 13.7 Умов, якщо лізингодавець не може здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено у цьому пункті, він матиме право на вилучення об'єкту лізингу у лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Судом встановлено, що згідно виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 8 квітня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 385, Підприємство було зобов'язано повернути Товариству спірний транспортний засіб - VW Caddy GP Maxi Kombi 2.0 I TDI, 2012 року виробництва, шасі № WV2ZZZ2KZDX047589, двигун № НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 41).

На виконання вищенаведеного виконавчого напису 27 квітня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 47343501 (т. 1, а.с. 42-43).

З матеріалів справи вбачається, що згідно акту державного виконавця від 10 червня 2015 року вищенаведений транспортний засіб був переданий позивачу, у зв'язку з чим 16 червня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 47343501 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 8 квітня 2015 року № 385 щодо зобов'язання Підприємства повернути Товариству спірний транспортний засіб за невиплачену в період з 16 жовтня 2014 року по 4 червня 2015 року заборгованість по несплаченим лізинговим платежам у розмірі 45 598 грн. 29 коп., сплаті штрафних санкцій в сумі 1 784 грн. 27 коп. та витрат в розмірі 6 990 грн. 86 коп., понесених лізингодавцем з метою повернення простроченої заборгованості лізингоодержувача (т. 1, а.с. 173).

30 червня 2015 року між Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю "Автомир" був укладений договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля, за умовами якого позивач передав даній юридичній особі у власність спірний автомобіль VW Caddy GP Maxi Kombi 2.0 I TDI, 2012 року виробництва, шасі № WV2ZZZ2KZDX047589, двигун № НОМЕР_1, а товариство з обмеженою відповідальністю "Автомир", у свою чергу, зобов'язалося оплатити вартість цього майна у розмірі 285 804 грн. 72 коп. (т. 1, а.с. 83-84).

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Автомир" повністю розрахувалося з позивачем за вищенаведений товар, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки з банківського рахунку Товариства (т. 2, а.с. 49).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що від реалізації об'єкта лізингу позивач фактично отримав 285 804 грн. 72 коп.

З матеріалів справи, зокрема, зведеної облікової виписки з рахунку Товариства (т. 2, а.с. 53-55), вбачається, що частина вищезазначених коштів в сумі 7 173 грн. 77 коп. була зарахована позивачем в рахунок погашення заборгованості Підприємства по лізинговому платежу за січень 2015 року, розмір якого становив 12 208 грн. 39 коп., а частина даних коштів в сумі 8 032 грн. 13 коп. була зарахована Товариством у рахунок погашення заборгованості відповідача по лізинговому платежу за лютий 2015 року, який складав 13 557 грн. 44 коп. Даний факт також був підтверджений представником позивача у судовому засіданні 15 грудня 2015 року, а також врахований Товариством при поданні заяви про зменшення розміру позовних вимог від 15 грудня 2015 року.

У той же час посилання Підприємства на повну сплату ним спірної суми основного боргу не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).

Водночас відповідачем не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження вищевказаних обставин. Так, з наданих Підприємством банківських виписок та платіжних доручень (т. 2, а.с. 4-31), не вбачається, що сплачені відповідачем суми грошових коштів були направлені Товариством в рахунок повного погашення заборгованості відповідача по лізинговим платежам за січень і лютий 2015 року.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором (частина 1 статті 16 вищенаведеного Закону).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача перед Товариством по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг від 16 жовтня 2012 року № 00005991, яка виникла у період з січня по лютий 2015 року та в загальному складає 10 559 грн. 93 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Підприємство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищенаведеним договором в частині повної та своєчасної оплати лізингових платежів у січні та лютому 2015 року, Товариство, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 15 грудня 2015 року, просило суд стягнути з Підприємства 526 грн. 55 коп. пені, з яких: 251 грн. 04 коп. - пеня, нарахована у період з 15 січня 2015 року по 15 липня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 5 034 грн. 62 коп. (що становить суму лізингових платежів, належних до сплати відповідачем у січні 2015 року), 275 грн. 51 коп. - пеня, нарахована у період з 15 лютого 2015 року по 15 серпня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 5 525 грн. 31 коп. (що становить суму лізингових платежів, належних до сплати відповідачем у лютому 2015 року).

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 8.2 Умов у випадку прострочення сплати платежу лізингоодержувач сплачує позивачу пеню в розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки платежу до моменту його повної виплати.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

У той же час згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на вищенаведені імперативні приписи чинного законодавства суд дійшов висновку про те, що при обчисленні належних до стягнення з Підприємства сум даної неустойки слід застосовувати не передбачену договором ставку пені в розмірі 10 % річних, а подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, як це прямо передбачено законом.

Крім того, як було зазначено вище, спірним договором (зокрема, графіком погашення лізингових платежів) було встановлено, що датою сплати лізингового платежу за січень 2015 року є 15 січня 2015 року, а лізингового платежу за лютий 2015 року - 15 лютого 2015 року.

У той же час при обрахунку заявленої до стягнення суми пені вказані дні (які за умовами спірного правочину є кінцевими днями строку, наданого відповідачу для добровільної сплати відповідних лізингових платежів) були помилково включені позивачем у період прострочення, за який здійснюється стягнення вказаних штрафних санкцій.

Разом з тим, оскільки розмір заявленої Товариством до стягнення з Підприємства суми пені не перевищує обрахованого судом розміру даної штрафної санкції, позовна вимога про стягнення з відповідача 526 грн. 55 коп. пені підлягає задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України Товариство просило суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 161 грн. 14 коп., з яких: 75 грн. 31 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 15 січня 2015 року по 15 липня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 5 034 грн. 62 коп. (що становить суму лізингових платежів, належних до сплати відповідачем у січні 2015 року), 85 грн. 83 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 15 лютого 2015 року по 15 серпня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 5 525 грн. 31 коп. (що становить суму лізингових платежів, належних до сплати відповідачем у лютому 2015 року). Також позивач просив стягнути з Підприємця 3 693 грн. 05 коп. інфляційних втрат, нарахованих на вказані суми основного боргу протягом зазначених періодів.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Враховуючи той факт, що позивачем не було подано відповідної заяви про зміну позовної вимоги щодо нарахування спірних сум трьох процентів річних, зокрема, щодо зміни періодів та розмірів їх нарахування, суд позбавлений можливості вийти за межі періодів та нарахованих граничних сум, визначених Товариством у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 15 грудня 2015 року.

З огляду на те, що кінцевою датою сплати лізингового платежу за січень 2015 року відповідно до умов спірного договору є 15 січня 2015 року, а лізингового платежу за лютий 2015 року - 15 лютого 2015 року, а також зважаючи, що при обрахунку заявлених до стягнення з Підприємства сум даних компенсаційних виплат вказані дні були помилково включені позивачем у період прострочення, за який здійснюється стягнення вказаних сум, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає сума трьох процентів річних у розмірі 157 грн. 10 коп., з яких: 74 грн. 90 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 16 січня 2015 року по 15 липня 2015 року (кінцева дата нарахування, зазначена позивачем у його розрахунку) на суму основного боргу в розмірі 5 034 грн. 62 коп., 82 грн. 20 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 16 лютого 2015 року по 15 серпня 2015 року (кінцева дата нарахування, зазначена позивачем у його розрахунку) на суму основного боргу в розмірі 5 525 грн. 31 коп. У той же час у задоволенні вимог позивача про стягнення з Підприємства трьох процентів річних в сумі 4 грн. 91 коп. слід відмовити.

Також у зв'язку з вищезазначеними неточностями у розрахунку позивача судом було здійснено перерахунок заявлених до стягнення з Підприємства сум інфляційних втрат. За результатами даного перерахунку судом було встановлено, що належною до стягнення з відповідача сумою інфляційних втрат є сума, яка за обрахунком суду складає 3 220 грн. 18 коп., з яких: 1 711 грн. 77 коп. - інфляційні втрати, нараховані у період з 16 січня 2015 року по 15 вересня 2015 року (кінцева дата нарахування, зазначена позивачем у його розрахунку) на суму основного боргу в розмірі 5 034 грн. 62 коп., 1 508 грн. 41 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 16 лютого 2015 року по 15 вересня 2015 року (кінцева дата нарахування, зазначена позивачем у його розрахунку) на суму основного боргу в розмірі 5 525 грн. 31 коп. Водночас у задоволенні вимог позивача про стягнення з Підприємства інфляційних втрат у розмірі 472 грн. 87 коп. слід відмовити.

Також Товариство у своїй позовній заяві просило суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 7 236 грн. 30 коп., з яких: 3 464 грн. 17 коп. - проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані у період з 15 січня 2014 року по 15 вересня 2015 року на суму боргу в розмірі 12 208 грн. 39 коп.; 3 772 грн. 13 коп. - проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані у період з 15 лютого 2014 року по 15 вересня 2015 року на суму боргу в розмірі 13 557 грн. 44 коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог про стягнення з Підприємства даних сум Товариство посилалося на статі 536, 1048 ЦК України.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 6.1-6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Проте судом встановлено, що ні укладеним між сторонами договором про фінансовий лізинг, ні нормами чинного законодавства не встановлено конкретного розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів. Відтак, посилання Товариства на статтю 536 ЦК України як на підставу своїх вимог до Підприємства про стягнення з останнього процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 7 236 грн. 30 коп. визнаються судом необґрунтованими.

Посилання Товариства на статтю 1048 ЦК України як на підставу для стягнення з відповідача спірної суми процентів за користування чужими грошовими коштами також не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Вищезазначеною статтею ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; або позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Нормами статті 806 ЦК України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Водночас чинним законодавством не передбачено можливості застосування до договору фінансового лізингу положень про позику. Так, договори лізингу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні правовідносини, тому застосування до спірних правовідносин положень статті 1048 ЦК України є безпідставним.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 27 грудня 2010 року у справі № 9/67-38.

Крім того, Товариство, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 15 грудня 2015 року, просило суд стягнути з відповідача 46 703 грн. 34 коп. збитків, завданих Підприємством у зв'язку з припиненням договору про фінансовий лізинг від 16 жовтня 2012 року № 00005991. В обґрунтування даних вимог позивач посилався на те, що вищезазначена сума збитків (упущеної вигоди) виникла у Товариства у зв'язку невчасним поверненням Підприємством об'єкта лізингу та неможливістю передачі позивачем даного майна в лізинг іншим особам протягом періоду фактичного користування даним об'єктом Підприємством. Так, сума коштів за фактичне користування відповідачем спірним об'єктом лізингу протягом березня 2015 року, за обрахунком позивача, склала 16 779 грн. 00 коп., сума коштів за фактичне користування даним об'єктом протягом квітня 2015 року - 15 772 грн. 26 коп., а за фактичне користування Підприємством цим майном протягом травня 2015 року - 14 152 грн. 08 коп.

У пункті 6.17 Умов сторони погодили, що у випадку розірвання спірного договору за ініціативою позивача відповідно до пункту 12 цього договору лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

У той же час зі змісту зведеної облікової виписки з рахунку Товариства (т. 2, а.с. 53-55), вбачається, що частина вищезазначеної суми була погашена самим позивачем за рахунок коштів, отриманих останнім від продажу спірного об'єкта лізингу. Так, грошові кошти в сумі 10 023 грн. 00 коп. були зараховані позивачем в рахунок погашення заборгованості Підприємства у розмірі 16 779 грн. 00 коп., що виникла у зв'язку з неповерненням та фактичним користуванням об'єктом лізингу в березні 2015 року; кошти в сумі 9 499 грн. 17 коп. були зараховані Товариством в рахунок погашення заборгованості відповідача у розмірі 15 772 грн. 26 коп., що виникла у зв'язку з неповерненням та фактичним користуванням об'єктом лізингу в квітні 2015 року; кошти в сумі 8 593 грн. 81 коп. були зараховані позивачем в рахунок погашення заборгованості Підприємства у розмірі 14 152 грн. 08 коп., що виникла у зв'язку з неповерненням та фактичним користуванням об'єктом лізингу в травні 2015 року.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що належна до стягнення з Підприємства сума збитків (упущеної вигоди), які виникли у зв'язку з припиненням договору про фінансовий лізинг від 16 жовтня 2012 року № 00005991, невчасним поверненням Підприємством об'єкта лізингу та його фактичним користуванням відповідачем, з урахуванням сум грошових коштів, зарахованих самим позивачем на погашення цих збитків, становить 18 587 грн. 36 коп. Відтак, заявлена позивачем сума упущеної вигоди є обґрунтованою лише в частині стягнення з Підприємства 18 587 грн. 36 коп. Водночас у задоволенні вимоги Товариства про стягнення з відповідача 28 115 грн. 98 коп. упущеної вигоди слід відмовити.

Також Товариство просило суд стягнути з відповідача 45 436 грн. 94 коп. упущеної вигоди, завданої Підприємством неналежним виконанням спірного договору, яка полягала у недоотриманні позивачем доходів, на які він розраховував при укладенні цієї угоди (різниця між вартістю об'єкта лізингу та лізинговими платежами).

Згідно з пунктом 12.9 Умов, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору відповідно до пункту 12 договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. У цей же строк лізингоодержувач сплачує позивачу будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем у результаті продажу об'єкта лізингу, або, якщо даний об'єкт залишився у власності Товариства, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, які залишилися несплаченими лізингоодержувачем.

Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з положеннями статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Терміном "збитки" позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам. Причинний зв'язок це відповідний об'єктивно існуючий зв'язок між явищами, при якому одне явище, яке передує, при відповідних умовах породжує, викликає інше явище наступне. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки.

Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відповідно до вимог частини 2 статті 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

За змістом даної статті відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Отже, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30 травня 2006 року у справі № 42/266-6/492).

При цьому відповідно до частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Однак, позивач не надав доказів про вжиття заходів щодо одержання доходів (упущеної вигоди).

Так, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Однак доказів проведення таких дій позивачем суду надано не було.

Крім того, як було зазначено вище, сума упущеної вигоди в розмірі 45 436 грн. 94 коп. була розрахована позивачем як різниця між сумою грошових коштів, які останній повинен був отримати при належному виконанні Підприємством умов спірного договору, та сумою реалізації об'єкта лізингу.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

У той же час позивачем не було доведено суду належними і допустимими доказами, що ціна продажу спірного об'єкта лізингу за укладеним між Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю "Автомир" договором купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля від 30 червня 2015 року є максимально можливою ціною даного транспортного засобу.

Отже, Товариством не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з Підприємства збитків (упущеної вигоди) у розмірі 45 436 грн. 94 коп. є неправомірними, а відтак задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просив суд стягнути з Підприємства прямі збитки у розмірі 55 357 грн. 40 коп., з яких: 49 357 грн. 40 коп. - збитки, завдані відповідачем у зв'язку зі сплатою Товариством грошових сум за послуги з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовку процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводженням повернення об'єкту лізингу; 6 000 грн. 00 коп. - збитки, завдані Підприємством у зв'язку зі сплатою позивачем відповідних юридичних послуг, пов'язаних з розглядом даної справи в суді.

Згідно з пунктом 8.6 Умов у випадку прострочення сплати платежу лізингоодержувач зобов'язаний у повному обсязі відшкодувати позивачу будь-які збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням договору.

Пунктом 13.6 Умов передбачено, що лізингоодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені позивачем у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов'язані з вилученням об'єкта лізингу.

Відповідно до пункту 8.2.3 Умов у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до умов договору.

У той же час при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про необґрунтованість даних, зокрема, щодо стягнення з Підприємства 6 000 грн. 00 коп. збитків, завданих у зв'язку з понесенням витрат на оплату юридичних послуг, оскільки такі витрати відносяться до судових витрат, передбачених статтею 44 ГПК України, та не є збитками у розумінні статті 623 ЦК України та статті 224 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14 січня 2014 року № 01-06/20/2014.

Крім того, за результатами розгляду вказаної позовної вимоги, зокрема, щодо стягнення з відповідача 49 357 грн. 40 коп. збитків, завданих у зв'язку зі сплатою Товариством грошових сум за послуги з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовку процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводженням повернення об'єкту лізингу, суд дійшов висновку, що вищенаведені витрати не є збитками, оскільки не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за спірним договором.

Відтак, отримання позивачем юридично-консультаційних послуг, пов'язаних з представництвом інтересів останнього, поверненням заборгованості за спірним договором та самого об'єкта лізингу, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є його правом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2015 року у справі № 918/423/15.

За таких обставин суд дійшов висновку, що витрати, включені позивачем до складу реальних збитків, не відповідають вимогам статті 22 ЦК України і статті 225 ГК України, а отже позовна вимога про стягнення з Підприємства реальних збитків у розмірі 55 357 грн. 40 коп. є безпідставною і необґрунтованою, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.

За таких обставин даний позов підлягає частковому задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Мега" (33024, місто Рівне, вулиця Старицького, будинок 32, ідентифікаційний код: 32471408) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, місто Київ, проспект Павла Тичини, будинок 1В, ідентифікаційний код: 35571472) 10 559 (десять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 93 коп. основного боргу, 18 587 (вісімнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят сім) грн. 36 коп. збитків, 526 (п'ятсот двадцять шість) грн. 55 коп. пені, 157 (сто п'ятдесят сім) грн. 10 коп. трьох процентів річних, 3 220 (три тисячі двісті двадцять) грн. 18 коп. інфляційних втрат, а також 495 (чотириста дев'яносто п'ять) грн. 75 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28 грудня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко