Постанова

від 16.12.2015 по справі 815/3909/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/3909/13-а

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Вербицької Н.В., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, -

ВСТАНОВИВ:

23 травня 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 08 січня 2013 року № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, в розмірі 38237 грн. (в тому числі: 30589 грн. - за основним платежем, 7647 грн. - за штрафними санкціями).

Постановою від 05 серпня 2013 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, оскільки твердження податкового органу, з яким погодився суд першої інстанції, щодо нікчемності угоди, укладеної між позивачем та контрагентом ПП Одеська будівельна компанія , ґрунтуються на припущеннях, та здійсненні без дослідження первинної бухгалтерської та податкової документації, якою підтверджений факт реальності господарських правовідносин позивача з ПП Одеська будівельна компанія .

Також, апелянт посилається на безпідставність висновків податкового органу, з якими погодився і суд першої інстанції, стосовно того, що відсутність ТТН є достатньою підставою вважати господарські правовідносини такими, що не відбулись реально, та є підставою для висновків про заниження валових витрат, що суперечить приписам ПК України.

Ізмаїльська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області надала письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

При цьому, Ізмаїльська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області до письмових заперечень на апеляційну скаргу додала копію протоколу від 13 лютого 2012 року допиту підозрюваного ОСОБА_2, який є директором та засновником ПП Одеська будівельна компанія , який повідомив, що він тільки підписував податкові документи без фактичної участі у здійсненні фінансового-господарської діяльності підприємства.

Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що на підставі п.п. 77.1.1 п. 77.1 ст. 77 ПК України, наказу №1075 від 27.11.2012р., направлень від 07.12.2012р. №951 та №952, плану графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на 4 кв. 2012 року, посадовими особами Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС проведена планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р., за результатами якої складений акт перевірки №2080/17-01/НОМЕР_2 від 27 грудня 2012 року, в якому, серед іншого, встановлено порушення суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 вимог п. 177.4 ст. 177, п.п. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177 ПК України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету за 2011 рік у сумі 30589 грн. До такого висновку перевіряючі дійшли використовуючи первинну документацію позивача та висновки акту перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси №296/23-513/34319643 від 15.03.2011р. відносно контрагента позивача ПП Одеська будівельна компанія , яким встановлено, що у зазначеного підприємства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням, а отже угоди укладені з цим контрагентом за період 2011 рок є нікчемними.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі вказаного акту перевірки, Ізмаїльською ОДПІ Одеської області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000041701 від 08.01.2013р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що сплачуються за результатами річного декларування у сумі 30589 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7647 грн.

Досліджуючи правомірність декларування ФОП ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету за 2011 рік, суд першої інстанції встановив, що 04.01.2011р. позивачем, як покупцем, та ПП Одеська будівельна компанія , як постачальником, укладений договір купівлі-продажу №12/11, за умовами якого постачальник зобов'язується на протязі строку дії договору передавати покупцю сипучі будівельні матеріали у власність, а покупець зобов'язується приймати ці товари та оплачувати їх вартість постачальнику у порядку та на умовах цього договору.

Суд першої інстанції, посилаючись на положення п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 177.2., п. 177.4 ст. 177 ПК України, зазначив, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. Фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

За висновками суду першої інстанції, встановлення відповідачем при проведенні перевірки завищення позивачем валових витрат по укладеному з ПП Одеська будівельна компанія договору є обґрунтованим, так як позивач не довів отримання товару від вказаного підприємства, оскільки у нього відсутні документи, які підтверджують перевезення придбаного за договором №12/11 від 04.01.2011р. товару, а саме: товарно-транспортні накладні та дорожні листи, оформлення яких передбачено Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363.

Товарно-транспортна накладна і дорожні листи відносяться до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим, а здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарських операцій від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Ненадання ФОП ОСОБА_1 документів щодо транспортування придбаного у ПП Одеська будівельна компанія товару стало підставою для прийняття судом першої інстанції судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року відповідача по справі Ізмаїльську об'єднану Державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Одеській області замінено на процесуального правонаступника - Ізмаїльську об'єднану Державну податкову інспекцію Головного управління ДФС в Одеській області.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Предметом позову є законність податкового повідомлення-рішення від 08 січня 2013 року № НОМЕР_1, яке прийнято на підставі акту №2080/17-01/НОМЕР_2 від 27 грудня 2012 року документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р., в якому, серед іншого, податковим органом зафіксовано порушення позивачем п.1772., п.177.4, п.п.177.5.3 п.177.5 ст. 177 ПК України, при декларуванні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП Одеська будівельна компанія у 2011 році.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Підпунктом 177.4 ст. 177 ПК України, встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Право на віднесення сум відповідних витрат до складу валових, виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності первинних документів, що підтверджують таке придбання; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків. Для правильного вирішення спору встановленню, також, підлягає факт реальності надання послуг із з'ясуванням, зокрема, обставин щодо правосуб'єктності сторін господарського договору, можливості реального надання послуг тощо.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 ПК України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на дослідженні, наданих ФОП ОСОБА_1 до перевірки, первинних бухгалтерських та податкових документів, про що зазначено в акті перевірки, які податковий орган вважає такими, що не підтверджують реальність господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом ПП Одеська будівельна компанія .

Підставою, з якою погодився суд першої інстанції, для невизнання відповідачем, наданих позивачем документів, в якості підтвердження реальності господарських операцій з ПП Одеська будівельна компанія , є ненадання ФОП ОСОБА_1 до перевірки доказів транспортування придбаного у контрагента товару, а також врахування інформації щодо діяльності контрагента позивача, яка міститься в акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 15.03.2011р. №296/23-513/34319643 Про неможливість проведення документальної перевірки ПП Одеська будівельна компанія з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит у грудні 2010р. , яким встановлено відсутність у ПП Одеська будівельна компанія власних, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово - господарської діяльності.

Апеляційний суд встановив, що основним видом діяльності позивача у 2011 році була оптова торгівля будівельними матеріалами.

04.01.2011р. між ПП Одеська будівельна компанія (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладений договір купівлі продажу №12/11, за умовами якого Постачальник зобов'язується на протязі строку дії цього договору передавати Покупцю сипучі будівельні матеріали у власність, а Покупець зобов'язується приймати ці товари та оплачувати їх вартість Постачальнику у порядку та на умовах цього договору. Завантаження товару на транспортні засоби здійснюється силами та засобами Постачальника та за його рахунок. Розвантаження та прийом товару у місці передачі товару здійснюється силами та засобами Покупця та за його рахунок.

Вказаний договір підписаний директорами підприємств, які мали повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств.

В підтвердження виконання умов договору позивач до перевірки надав: податкові накладні №6811 від 29.12.2010р. (поставка цементу), №231 від 12.01.2011р. (поставка рукавиць), №678 від 24.01.2011р. (поставка арматури 12 А-ІІІ), №740 від 26.01.2011р. (поставка тепло вентилятора, бензонасосу, фільтру, зубила, різець), №118 від 04.02.2011р. (поставка піску), №449 від 16.02.2011р. (поставка кругу 6,5 мм), №97 від 02.03.2011р. (поставка піску); видаткові накладні №6811 від 29.12.2010р., №РН-231 від 12.01.2011р., №РН-678 від 24.01.2011р., №РН-740 від 26.01.2011р., №РН-118 від 04.02.2011р., №РН-449 від 16.02.2011р., №РН-97 від 02.03.2011р. Оплату товару підтверджено банківськими виписками за особовим рахунком позивача в АТ УкрСиббанк .

Апеляційний суд встановив, що отриманий від ПП Одеська будівельна компанія товар використаний ФОП ОСОБА_1 у власній господарській діяльності, зокрема, реалізовано іншим суб'єктам господарювання на виконання укладених з ними договорів (ТОВ Асканія Бі Енд Ді за договором поставки №03/11 від 04.01.2011р., ТОВ Амікор за договором поставки №02/11 від 04.01.2011р., заводу ЗБК Одеської залізниці за договором поставки №06/11 від 05.01.2011р., СПД ОСОБА_3 за договором поставки №13 від 01.01.2010р.), що підтверджено матеріалами справи, а саме наданими позивачем податковими та видатковими накладними.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч. 2ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. А відтак, вказані документи підтверджують здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ПП Одеська будівельна компанія .

Як зазначено вище, єдиною підставою для відмови в задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 є висновок суду першої інстанції про відсутність доказів транспортування придбаних будівельних матеріалів від ПП Одеська будівельна компанія , зокрема: товарно-транспортних накладних та подорожніх листів.

Проте апеляційний суд зазначає, що ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна чи надання його неоформленого належним чином, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 10.14.1997 р., та на які посилається суд першої інстанції, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені цими Правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Суд першої інстанції залишено поза увагою той факт, що за умовами п.2 договору №12/11 від 04.01.2011р. умови поставки товару встановлені сторонами як EXW-склад Постачальника (самовивіз) або FCA-місце передачі товару, вказане Покупцем. Тобто, придбані товари, за умовами договору, могли транспортуватися власними силами Покупця, при цьому, вартість транспортних послуг не відносилася позивачем до витрат господарської діяльності та не впливала на розрахунки з бюджетом.

Апеляційний суд, також, враховує, що зазначаючи про відсутність реального характеру придбання товарів у ПП Одеська будівельна компанія відповідач не піддає сумніву подальше використання цього товару позивачем у власній господарській діяльності, його поставку іншим суб'єктам господарювання та отримання від цього ФОП ОСОБА_1 доходів. При цьому, Ізмаїльською ОДПІ не наведено жодних доказів того, що ці товари придбано позивачем не в ПП Одеська будівельна компанія , а в інших постачальників.

Підставою, яка зазначена в акті перевірки №2080/17-01/НОМЕР_2 від 27 грудня 2012 року, для висновку про безтоварність господарських операцій, є посилання податкового органу на акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 15.03.2011р. №296/23-513/34319643 Про неможливість проведення документальної перевірки ПП Одеська будівельна компанія з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит у грудні 2010р. , в якому зафіксовано те, що ПП Одеська будівельна компанія не знаходиться за податковою адресою, у нього відсутні основні фонди, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, недостатньо трудових ресурсів для здійснення діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання.

Апеляційний суд зазначає, що отримання податковим органом акту перевірки, в якому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або висновки про відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, так як акт податкової перевірки не має наперед встановленого значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно засвідчує обставини фактичної дійсності.

Відповідно до п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010р., факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В матеріалах справи відсутні докази щодо перевірки податковим органом відомостей, на які вона посилається в акті перевірки №2080/17-01/НОМЕР_2 від 27 грудня 2012 року, щодо вчинення контрагентом позивача ПП Одеська будівельна компанія порушень податкового законодавства. Також, суду не надано доказів щодо винесення контролюючим органом податкових повідомлень-рішень відносно контрагента позивача на підставі акту перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 15.03.2011р. №296/23-513/34319643 із доказами узгодження цих податкових зобов'язань.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагента окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть бути вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки (надання послуг); податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

При укладені договорів головним для суб'єкта господарювання є предмет договору, цінова політика, строки та спосіб доставки (виконання) предмету договору, розрахунки по договору (угоді), а також реєстрація постачальника як суб'єкта господарювання в органах виконавчої влади та допоміжна інформація про реєстрацію платником податку на додану вартість у органах податкової служби. Тому позивач не має права наполягати на отримані додаткової інформації відповідачем від його контрагента - постачальника товарів (робіт, послуг).

Апеляційний суд відхиляє посилання податкового органу, в запереченнях на апеляційну скаргу, на протокол допиту засновника та директора ПП Одеська будівельна компанія ОСОБА_2 від 13 лютого 2012 року, оскільки вказаний протокол не надавався податковим органом під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому, на підставі ч.2 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції не надає йому правової оцінки.

Ізмаїльською ОДПІ Головного управління ДФС в Одеській області не надано суду вироку суду, яким би було встановлено, що ПП Одеська будівельна компанія зареєстровано в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що між позивачем і його контрагентом укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, підроблялись первинні документи або що товари від вказаного контрагента позивачу фактично не надавались.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази, на порушення вимог частин першої, другої статті 71 КАС України, податковий орган не надав, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформував валові витрати, не спростував.

Оскільки встановлено, що договір з контрагентом ПП Одеська будівельна компанія укладений у письмовій формі, виконання договору підтверджено первинними документами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст. 3 ГК України. Укладений договір відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, не порушує публічний порядок, не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також такий договір судом недійсним не визнавався, а отже є чинним.

Апеляційний суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого ч. 2 ст. 71 КАС України покладений обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не довів порушення позивачем вимог податкового законодавства.

За таких обставин, апеляційний суд встановив помилковість висновків суду першої інстанції щодо законності прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення та відсутності правових підстав для його скасування, внаслідок не повного з'ясування обставин, які мають значення для справи, що призвело до порушення норми матеріального права та неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, відповідно до п.1 та п.4 ч.1 ст. 202 КАС України, це є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування оскарженої постанови та ухвалення нової постанови про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Матеріалами справи документально підтверджені понесені ФОП ОСОБА_1 судові витрати по справі у загальному розмірі 573,56 грн. (судовий збір, сплачений за подання позову до першої інстанції - 382,36 грн. (а.с. 2) та судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги 191,20 грн.(а.с. 157, 168), які, у зв'язку з задоволенням позову, на підставі ст. 94 КАС України, підлягають стягненню з Ізмаїльської ОДПІ Головного управління ДФС в Одеській області на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-72, 94, 195, п. 2 ч. 1 ст. 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 202, ст. ст. 207, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби від 08 січня 2013 року № НОМЕР_1 про збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, в розмірі 38 237 грн.

Стягнути з Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 39639539, місцезнаходження: 68609, Одеська обл., місто Ізмаїл, вулиця Кишинівська, будинок 3) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2; місце проживання: 68332, Одеська область, Кілійський район, село Шевченкове, вулиця Радянська, будинок 20) у відшкодування судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій - 573,56 грн. (п'ятсот сімдесят три гривні 56 коп.), за рахунок бюджетних асигнувань Ізмаїльської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя Н.В.Вербицька

суддя О.В.Єщенко