Постанова

від 11.12.2015 по справі 810/2225/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2015 року 810/2225/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Продмаркет" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Продмаркет" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.02.2015 №0000312201/402 та податкової вимоги від 08.04.2015 №430-23.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нарахував грошові зобов'язання по податку на додану вартість. Позивач зазначає, що у підприємства наявні усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. За поясненнями представника відповідача, правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Сан Телеком", ТОВ "Аксео Трейд", є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали надання послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача також у письмових запереченнях просив суд розглядати справи без його участі в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткову правомірність заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Продмаркет" зареєстровано як юридичну особу 16.12.2013, як платник податків перебуває на податковому обліку в ДПІ в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є вантажний автомобільний транспорт.

З матеріалів справи вбачається, що в січні 2015 посадовою особою ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області на підставі п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 26.01.2015 №56 проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "ТД Продмаркет" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Сан Телеком" (код ЄДРПОУ 38883161) за період з 01.07.2014 по 31.07.2014 та з ТОВ "Аксео Трейд" (код ЄДРПОУ 39332957) за період з 01.09.2014 по 30.09.2014.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 04.02.2015 №257/10-16-22-01/39023245 (далі - ОСОБА_1 перевірки).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що договори, укладені між ТОВ "ТД Продмаркет" та ТОВ "Сан Телеком", ТОВ "Аксео Трейд", не були спрямовані на реальне виконання зобов'язань, а лише для збільшення податкового кредиту.

Як наслідок, в ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 49300 грн., у т.ч. за липень 2014 року на суму 13500 грн., за вересень 2014 року на суму 35800 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів перевірок його контрагентів та копій документів по взаємовідносинам з контрагентами позивача.

Зокрема, зі змісту ОСОБА_1 перевірки вбачається, що податковим органом при проведені аналізу господарських операцій позивача з ТОВ "Сан Телеком", ТОВ "Аксео Трейд" використано Податкову інформацію ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 29.09.2014 №2727/7/26-52-22-04 щодо взаємовідносин ТОВ "Сан Телеком" та Податкову інформацію ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 30.12.2014 №1479/7/26-50-22-03 щодо взаємовідносин ТОВ "Аксео Трейд" за вересень, жовтень 2014 року.

Відповідно до вказаної податкової інформації, податковим органом встановлено, що ТОВ "Сан Телеком" та ТОВ "Аксео Трейд" не знаходяться за юридичними адресами, інформація про основні засоби та чисельність працівників відсутня.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочинів з ТОВ "Сан Телеком", ТОВ "Аксео Трейд" без мети настання відповідних їм правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

З огляду на вказане, відповідачем встановлено порушення формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків ОСОБА_1 перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2015 №0000312201/402, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 49300,00 грн. за основним платежем та у розмірі 12325,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення було направлено засобами поштового зв'язку на адресу позивача 13.02.2015, однак поштове відправлення повернулось на адресу податкового органу 20.03.2015.

В подальшому, 08.04.2015 відповідачем сформовано податкову вимогу №430-23, в якій зазначено, що станом на 07.04.2015 сума податкового боргу ТОВ "ТД Продмаркет" за узгодженими грошовими зобов'язаннями з податку на додану вартість становить 50696,34 грн., у т.ч. за основним платежем у сумі 34973,62 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 12325,00 грн. та пеня у сумі 3397,72 грн.

При цьому, позивач вказує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення він отримав 15.05.2015.

Разом з тим, досліджуючи правомірність формування позивачем сум податкового кредиту, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Орендар) та ТОВ "Сан Телеком" (Суборендодавець) укладено Договір суборенди транспортних засобів з екіпажем (водієм) від 01.07.2014 №01/07-2014/4, відповідно до умов якого Суборендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове володіння та користування вантажні автомобілі з напівпричепами, визначені у цьому Договорі (далі йменується - "автомобілі"), а також зобов'язується забезпечити своїми силами їх керування та технічну експлуатацію, а Орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування автомобілі під керуванням екіпажу (водія) Орендодавця і зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну плату.

Відповідно до п. 1.2, п. 1.3 список екіпажів (водіїв) закріплених за автомобілями указаний в Додатку №1 до даного Договору та перелік автомобілів визначений у Додатку №2 до Договору.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що автомобілі можуть належати Суборендодавцю на праві власності, або бути взятими в оренду.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано: додаток №1 до договору, в якому визначено перелік водіїв (екіпажів), додаток №2 до договору, в якому визначено перелік автомобілів та напівпричепів наданих в суборенду, та ОСОБА_1 приймання-передачі рухомого майна, що передається в суборенду від 01.07.2014.

Крім того, судом встановлено, що Суборендодавцем виконано послуги з надання позивачу в суборенду транспортних засобів з екіпажем, що підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.07.2014 №ОУ-0715/01, від 31.07.2014 №ОУ-0731/10.

ОСОБА_1 перевірки, ТОВ "Сан Телеком" на адресу позивача були виписані податкові накладні від 15.07.2014 №33 на суму 45000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 7500,00 грн., та від 31.07.2014 №34 на суму 36000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 6000,00 грн.

Суми податку на додану вартість за вищевказаними податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту за липень 2014 року.

У зв'язку з виконанням послуг з надання в суборенду транспортних засобів з екіпажем ТОВ "Сан Телеком" виставлено позивачу рахунки-фактури від 15.07.2014 №0715/01 на суму 45000,00 грн. та від 31.07.2014 №0731/10 на суму 36000,00 грн.

На підтвердження здійснення оплати за договором позивачем надано суду копію платіжного доручення від 18.08.2014 №1 на суму 81000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач повернув ТОВ "Сан Телеком" вантажні автомобілі з напівпричепами, які були визначені у Договорі суборенди транспортних засобів з екіпажем (водієм) від 01.07.2014 №01/07-2014/4, що підтверджується ОСОБА_1 приймання-передачі рухомого майна від 31.07.2014.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Орендар) та ТОВ "Аксео Трейд" (Суборендодавець) укладено Договір суборенди транспортних засобів з екіпажем (водієм) від 01.09.2014 №13/ОТ, відповідно до умов якого Суборендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове володіння та користування вантажні автомобілі з напівпричепами, визначені у цьому Договорі (далі йменується - "автомобілі"), а також зобов'язується забезпечити своїми силами їх керування та технічну експлуатацію, а Орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування автомобілі під керуванням екіпажу (водія) Орендодавця і зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну плату.

Відповідно до п. 1.2, п. 1.3 список екіпажів (водіїв) закріплених за автомобілями указаний в Додатку №1 до даного Договору та перелік автомобілів визначений у Додатку №2 до Договору.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що автомобілі можуть належати Суборендодавцю на праві власності, або бути взятими в оренду.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано: додаток №1 до договору, в якому визначено перелік водіїв (екіпажів), додаток №2 до договору, в якому визначено перелік автомобілів та напівпричепів наданих в суборенду.

Крім того, судом встановлено, що Суборендодавцем виконано послуги з надання позивачу в суборенду транспортних засобів з екіпажем, що підтверджується ОСОБА_1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2014 №ОУ-0930/04.

ОСОБА_1 перевірки, ТОВ "Аксео Трейд" на адресу позивача було виписано податкову накладну від 30.09.2014 №98 на суму 214800,00 грн., у т.ч. ПДВ - 35800,00 грн.

Суму податку на додану вартість за вищевказаною податковою накладною включено позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2014 року.

У зв'язку з виконанням послуг з надання в суборенду транспортних засобів з екіпажем ТОВ "Сан Телеком" виставлено позивачу рахунок-фактуру від 30.09.2014 №0930/04 на суму 214800,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач повернув ТОВ "Аксео Трейд" вантажні автомобілі з напівпричепами, які були визначені у Договорі суборенди транспортних засобів з екіпажем (водієм) від 01.09.2014 №13/ОТ, що підтверджується ОСОБА_1 приймання-передачі рухомого майна від 01.10.2014.

Вказані документи досліджувались в ході перевірки, про що відображено в ОСОБА_1, і на їх підставі позивачем сформовано дані податкової звітності.

Суми податку на додану вартість, сплачені в ціні отриманих товарів, включено позивачем до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрах податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій за перевіряємий період.

Вказані обставини не заперечувались податковим органом та підтверджується відомостями, викладеними в ОСОБА_1 перевірки.

ОСОБА_1 з п. 44.1, п. 44.2 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

ОСОБА_1 з пунктів 198. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених чинним законодавством України та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником ПДВ.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Отже, суд зазначає, що в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Перевіривши всі документи, які подані позивачем на підтвердження реальності та товарності господарських операцій суд встановив, що вони дійсно складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Разом з тим, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Також вказані господарські операції відображені і у податковій звітності позивача, що не заперечувалось податковим органом та підтверджується відомостями ОСОБА_1 перевірки.

Крім того, як встановлено судом, придбані у ТОВ "Сан Телеком", ТОВ "Аксео Трейд" послуги з надання в суборенду транспортних засобів з екіпажем пов'язані з основним видом діяльності позивача, оскільки використовувались для здійснення такої діяльності, як вантажний автомобільний транспорт.

Отже, з наведеного слідує, що правочини, що відображають здійснення фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ "Сан Телеком", ТОВ "Аксео Трейд", належним чином задокументовано і оформлено з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства, та відображено у податковій звітності позивача.

У той же час суд звертає увагу на те, що податковим органом у ОСОБА_1 перевірки не вказано жодного об'єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і його контрагентами на виконання правочинів, а саме - відповідного судового рішення, висновків судово-почеркознавчої експертизи, призначеної та проведеної у встановленому законом порядку, тощо.

При цьому, в матеріалах справи містяться докази того, що контрагенти позивача на момент укладення договорів були зареєстровані як платники ПДВ, та мали свідоцтва платника ПДВ, які видано у встановленому законом порядку.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Сан Телеком", ТОВ "Аксео Трейд" пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що господарські взаємовідносини позивача з ТОВ "Сан Телеком", ТОВ "Аксео Трейд" здійснені в межах їх господарської діяльності, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Враховуючи викладене, позивачем виконано передбачені законом вимоги для підтвердження права на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з вказаними контрагентами.

Стосовно доводів відповідача щодо недобросовісності контрагентів позивача, суд зазначає наступне.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, контрагенти включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Сан Телеком", ТОВ "Аксео Трейд" зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник ПДВ (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з надання послуг не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма контрагентами вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі №21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі №2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

З приводу посилання відповідача на податкову інформацію щодо контрагентів позивача ТОВ "Сан Телеком", ТОВ "Аксео Трейд", то суд зазначає, що чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства.

При цьому, судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Неможливість проведення звірки чи перевірки контрагента платника не є імперативною ознакою протиправності діяльності такого суб'єкта господарювання та не може розцінюватись як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних таким суб'єктом.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо формування відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відсутність у розпорядженні контролюючого органу документів суб'єкта господарювання або необізнаність контролюючого органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Крім того, суд звертає увагу на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений ст. 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вище наведений висновок ЄСПЛ повторно був зазначений у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 року є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

Враховуючи викладене судом встановлено, що здійснені позивачем господарські операції з контрагентами носили реальний характер, а отримані послуги використані у господарської діяльності, що не спростовано відповідачем.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що оскаржуване податкове-повідомлення-рішення прийнято відповідачем протиправно та підлягає скасуванню.

З приводу вимог позивача про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, суд виходить з наступного.

Підпунктом п.п.14.1.153 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до п. 59.1. ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

ОСОБА_1 з п.п.14.1.175. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

У відповідності до п. 56.18. ст. 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

При цьому, суд звертає увагу на те, що належним доказом оскарження ППР в судовому порядку є виключно ухвала про відкриття провадження у справі.

Таким чином, щоб податкове зобов'язання набуло статусу податкового боргу воно повинно бути узгодженим, тобто за відсутності або по завершенню адміністративного та судового оскарження, а також не сплачене до бюджету у відповідний строк.

ОСОБА_1 з п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

В контексті наведеного слід зазначити, що по завершенню вказаного 10-денного строку, якщо у податкового органу не буде відомостей (документально підтверджених) щодо сплати або оскарження визначеного грошового зобов'язання, то ДПІ зобов'язане розпочати заходи, спрямовані на забезпечення сплати платником податків цього зобов'язання, зокрема сформувати податкову вимогу та описати майно в податкову заставу.

Враховуючи те, що податкове зобов'язання позивача, визначене у податковому повідомленні-рішенні від 13.02.2015 №0000312201/402, не перебувало в стані адміністративного чи судового оскарження (провадження в суді не було відкрито) на момент прийняття відповідачем спірної податкової вимоги (08.04.2015), то суд не вбачає підстав для визнання її протиправною, про що просить позивач, а тому в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

Поряд з цим, позивачем розпочато процес судового оскарження податкового повідомлення-рішення від 13.02.2015 №0000312201/402, у зв'язку з чим визначене в ньому грошове зобов'язання є неузгодженим, відповідно статус податкового боргу відсутній.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткову правомірність заявлених позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 122, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області від 13.02.2015 №0000312201/402.

Скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області від 08.04.2015 №430-23.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Продмаркет" (код ЄДРПОУ 39023245) судові витрати у сумі 365 (триста шістдесят п'ять) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39465303).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.