Рішення

від 17.12.2015 по справі 921/1073/15-г/3

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" грудня 2015 р.Справа № 921/1073/15-г/3

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровець Я.Я.

розглянув матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 підприємства торгово-виробничої фірми "Тернопіль Хлібсервіс", вул. Волинська, 45, с. Підгороднє,Тернопільський район, Тернопільська область, 47721

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Бекерай", вул. Вокзальна, 3, м. Кременець,Тернопільська область, 47003

про cтягнення заборгованості в сумі 132 096,66 грн.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_2 - директор (паспорт серії МС№052940 від 02.04.1996р.), ОСОБА_3 - адвокат (ордер серія ТР № 004393)4

відповідача: не з'явився

Учасникам судового процесу в судовому засіданні оголошено склад суду та роз'яснено їх права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

В судовому засіданні 17.12.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Приватне підприємство торгово-виробнича фірма "Тернопіль Хлібсервіс" звернулося до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 підприємства "Бекерай" про стягнення відповідно до Договору купівлі-продажу № 35 від 02.01.2015 р. заборгованості в сумі 132 096, 66 грн., з яких: 110 830 грн. - сума заборгованості, 19 417,47 грн. - сума індексу інфляції, 1 849,19 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 29.10.2015 р. порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 17.11.2015 р., який в порядку ст. 77 ГПК України відкладався на 03.12.2015 р. та 17.12.2015 р. з підстав, викладених у відповідних ухвалах.

Представник позивача в судових засіданнях 17.11.2015 р., 03.12.2015 р. та 17.12.2015 р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві. В судовому засіданні 17.12.2015 р. надав суду оригінали документів долучених до позовної заяви для огляду.

Представник відповідача витребуваних судом матеріалів не подав, а звернувся в судовому засіданні 17.11.2015 року з клопотанням від 17.11.2015 р. (вх. № 24274 від 17.11.2015р.) повернути позовну заяву позивачу без розгляду на підставі п. 6 ст. 63 ГПК України, так як ним не подано доказів надіслання на адресу відповідача всіх долучених до позовної заяви документів.

Суд, розглянувши клопотання відхилив його.

В судове засідання 03.12.2015 р. представник відповідача не з'явився, водночас подав клопотання № 119 від 02.12.2015 р. (вх. 25331 від 02.12.2015р.) про перенесення розгляду справи.

В судове засідання 17.12.2015 р. відповідач участі повноважного представника не забезпечив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся у відповідності до ст. 87 ГПК України (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме ухвали суду від 03.12.2015 р. міститься в матеріалах справи), витребуваних судом документів не подав.

При даних обставинах, зважаючи на неявку представника відповідача без зазначення причин та доказів, що вказують на поважність причини такої неявки, неподання пояснень щодо предмету спору, недотримання приписів ст. 22 ГПК України щодо зобов'язання осіб, які беруть участь у справі добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, за правилами ст. 75 ГПК України, за наявними у ній документами.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

Згідно ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є Договори та інші правочини.

Згідно ст. 67 ГК України відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.

Відповідно до положень ст.ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До виконання господарських договорів, згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

02.01.2015 року між ОСОБА_1 підприємством торгово-виробничою фірмою "Тернопіль Хлібсервіс" (далі по тексту - Продавець/позивач) та ОСОБА_1 підприємством "Бекерай" (далі по тексту - Покупець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 35 (далі по тексту - Договір), у відповідності до умов якого Продавець продає, а Покупець купує продукцію, в асортименті і кількості, за цінами та на суми, вказані в накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору. Ціни на товар, вказані в накладних, вважаються узгодженими сторонами (п. 1.1. Договору).

Продаж товару здійснюється за попередньою заявкою Покупця, яку він складає на основі асортиментного переліку, запропонованого Продавцем. Остаточно асортимент і кількість узгоджується в розхідній накладні (п. 2.1. Договору).

Продукція відпускається за цінами, що діють на момент продажу-купівлі (п. 3.1. Договору).

Пунктом 3.3. Договору сторони визначили, що розрахунки за кожну партію проводяться на протязі 7 днів.

За невиконання чи не належне виконання зобов'язань за Договором, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України (п. 4.1. Договору).

Згідно п. 7.1. термін дії Договору встановлений сторонами до 31 грудня 2015 року.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положень ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відвантажив відповідачу товарно-матеріальні цінності на підставі видаткових накладних: № 460 від 02.02.2015 р. на суму 12 035,20 грн.; № 600 від 09.02.2015 р. на суму 13 032,70 грн.; № 773 від 10.02.2015 р. на суму 3 094,00 грн.; № 774 від 11.02.2015 р. на суму 2 210,00 грн.; № 770 від 16.02.2015 р. на суму 630,00 грн.; № 768 від 16.02.2015 р. на суму 19 136,40 грн.; № 910 від 23.02.2015 р. на суму 17 639,00 грн.; № 1049 від 02.03.2015 р. на суму 11 475,60 грн.; № 1181 від 09.03.2015 р. на суму 11 528,20 грн.; № 1470 від 20.03.2015 р. на суму 6 571,00 грн.; № 1490 від 23.03.2015 р. на суму 13 600,80 грн.; № 1622 від 30.03.2015 р. на суму 12 162,60 грн.; а всього на загальну суму 123 115,50 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Як стверджує позивач та свідчать матеріали справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого товару належним чином не виконав, отриманий товар оплатив лише частково, і станом на час порушення провадження у справі за ним рахувалась заборгованість в сумі 110 830,00 грн.

Відповідач на день розгляду справи будь-яких доказів, які б свідчили про повну оплату вартості отриманого товару не надав, а тому згідно вимог ст.ст.33, 34 ГПК України слід вважати, що за ним рахується заборгованість в сумі 110 830,00 грн.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За підрахунками позивача:

- розмір інфляційних нарахувань за період 07.04.2015 р. - 26.10.2015 р. складає 19 417,47 грн.;

- розмір 3 % річних за період 07.04.2015р. - 26.10.2015 р. складає 1 849,19 грн.

Розглянувши надані позивачем розрахунки інфляційних нарахувань та 3% річних, суд приймає їх як правомірні та обґрунтовані.

Відповідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду повністю задоволити позовні вимоги та стягнути з відповідача 110 830,00 грн. заборгованості за поставлений товар, 19 417,47 грн. інфляційних нарахувань та 1 849,19 грн. 3% річних.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі відшкодовуються за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 655 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Бекерай", вул. Вокзальна, 3, м. Кременець, Тернопільська область, 47002 (ідентифікаційний код 35846436) на користь ОСОБА_1 підприємства торгово-виробничої фірми "Тернопіль Хлібсервіс", вул. Волинська, 45, с. Підгороднє, Тернопільський район, Тернопільська область, 47721 (ідентифікаційний код 32577089) 110 830 грн. 00 коп. основного боргу, 19 417 грн. 47 коп. інфляційних втрат, 1 849 грн. 19 коп. - 3% річних та 1 981 грн. 45 коп. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).

5. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29.12.2015 року.

Суддя Боровець Я.Я.