Постанова

від 22.12.2015 по справі 37/294

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2015 р. Справа№ 37/294

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

ОСОБА_1

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2- представник

від відповідача: ОСОБА_3 - голова; ОСОБА_4 - представник;

від третьої особи ОСОБА_5 - представник

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 18.08.2015р.

у справі № 37/294 (суддя Домнічева І.О.)

за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

до Житлово-будівельного кооперативу «Обчислювач-12»

третя особа, яка не заявляє сомостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Київська міська рада

про стягнення 301 323, 64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу «Обчислювач-12» про стягнення 270 359,34 грн. основного боргу, 28 258,78 грн. інфляційних нарахувань та 2 705,51 грн. трьох відсотків річних у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо оплати за отриману теплову енергію за період з 01.09.2007 року до 01.06.2008 року за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410087 від 01.11.1999 року та додатками до нього.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі № 37/294 позов задоволено, стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Обчислювач-12» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» 270 359,34 грн. основного боргу, 28 258,78 грн. інфляційної складової боргу, 2 705,51 грн. трьох відсотків річних, 3 013,24 грн. витрат на сплату державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2014 р. скасовано частково. Відповідно до постанови суду апеляційної інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача 138 715,76 грн. основного боргу, 18 383,03 грн. збитків від інфляції та 1 638,22 грн. 3% процентів річних . В іншій частині позову відмовлено. (т.3 а.с.63-70).

Постановою Вищого господарського суду України № 37/294 від 22.04.2015 скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 142 586,84 грн., у т.ч. 131 643,58 грн. основного боргу, 1 067,51 грн. процентів річних, 9 875,75 грн. збитків від інфляції. В іншій частині позивач просив провадження у справі припинити (т.3 а.с.184).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2014 р. позов про стягнення з відповідача на користь позивача 131 643,58 грн. основного боргу, 1 067,51 грн. процентів річних, 9 875,75 грн. збитків від інфляції задоволено. В іншій частині провадження у справі припинено (т.3 а.с.243-247). Припиняючи частково провадження у справі, суд виходив з часткового погашення відповідачем заборгованості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р. рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2014 р. залишено без змін (т.4 а.с.44-48).

Постановою Вищого господарського суду України від 22 квітня 2015 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 березня 2015 року та рішення Господарського суду м. Києва від 18 грудня 2014 р. у справі №37/294, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.08.2015р. у справі № 37/294 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неправильну юридичну оцінку обставинам справи. Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та не відповідає нормам чинного законодавства, таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідно до п. 2.1. договору сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, правилами користування теплової енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Апелянт зазначає, що в основу свого рішення судом першої інстанції було покладено думку суду про обов'язкову реєстрацію розпоряджень КМДА. Відмовляючи в позові суд здійснює посилання на п. 3 Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 Про державну реєстрацію нормативно правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади та постанову Верховного Суду України від 28.11.2011.

На думку апелянта, в період з 1.09. 2007 по 01.06.2008 року підлягає застосуванню розпорядження КМДА № 1575 від 30.10.2006 р., в редакції розпорядження КМДА № 142 від 12.02.2007 р„ яким встановлені тарифи по 113,57 грн. за 1 Гкал (113, 20 грн. за 1 Гкал в залежності від встановлення засобу обліку).

Апелянт вважає, що доводи відповідача з посиланням на Постанову Верховного Суду України від 28.11.2011 р. про те, що відсутність державної реєстрації розпоряджень КМДА тягне за собою їх нечинність, спростовуються тим, що вказаною Постановою ВСУ встановлено порушення порядку проходження державної реєстрації розпорядженнями КМДА, що були предметом спору у тій справі. Однак постановою Верховного Суду України від 28.11.2011 р. не скасовано розпорядження КМДА, які є предметом спору у даній справі, та не встановлено нечинність тарифів, визначених цими розпорядженнями.

Крім того, позивач 20.11.2014 року подав до Господарського суду м. Києва заяву про уточнення позовних вимог, яка була прийнята судом. Заява позивачем було подана в зв'язку із добровільною сплатою відповідачем суми основного боргу на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 у справі № 37/294. Однак грошові кошти у розмірі 138 715,76 грн. було сплачено з чітким призначенням платежу на виконання постанови КАГС у справі №37/294 від 17.06.2014р. , тим більше крім основного боргу відповідачем були сплачені 3% річних, інфляційна складова боргу, державне мито та ІТЗ у справі №37/294.

Апелянт вважає, що оскільки Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 у справі №37/294 було здійснено перерахунок вартості спожитої теплової енергії за розпорядженням КМДА від 20.06.2014 №1245, яке повністю влаштовувало відповідача, про що свідчить оплата останнім у визначених розмірах грошових коштів.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції встановивши наявність сплати після подачі позову грошових коштів у розмірі 138 715,76 і зазначаючи про те, що в цій частині провадження у справі повинно бути припинено згідно п.1-1 ст. 80 ГПК України не зазначає про припинення провадження у справі у цій частині.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що під час розгляду справи в першій інстанції не було надано оцінку висновку експертів КНДІСЕ від 21.06.2013 щодо експертного дослідження собівартості тарифів на теплову енергію, затверджених КМДА за період з грудня 2006-грудень 2009 роки. Відповідне клопотання було подано позивачем через канцелярію Господарського суду м. Києва 08.06.2015

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія встановила наступне.

01.11.1999 р. між сторонами у справі укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410087, згідно умов якого позивач приймає на себе зобов'язання надавати відповідачу за плату послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги.

Зазначений договір в силу ст. ст. 173-175 ГК України є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги за договором.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами договору передбачено, що розрахунки за фактично надані послуги здійснюються відповідачем не пізніше 25 числа поточного місяця (п. 3 додатку № 4 до договору).

Судом встановлено, що позивачем надані послуги у період з 01.09.2007 р. по 01.06.2008 р. на суму 323 325,22 грн., що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію за договором № 1410087, відомостями обліку споживання теплової енергії, корінцями нарядів на підключення та відключення, звітами про добові параметри теплопостачання.

Відповідач, на момент подання позову до суду, за надані позивачем послуги розрахувався частково, сплативши 52 965,88 грн.

Спір у справі виник між сторонами з приводу наявності (відсутності) обов'язку відповідача оплатити надані позивачем послуги за договором.

Крім того, відповідачем під час розгляду даної справи на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014р. у даній справі у червні - липні 2014р. здійснив оплату в погашення заборгованості у розмірі 100 000,00 грн., а також сплатив кошти у розмірі 38 715,76 грн. у серпні 2014р., що разом складає 138 715,76 грн. та підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями.

При цьому ЖБК «Обчислювач-12» вважає, що позивач неправомірно застосував тарифи, прийняті КМДА, які є нечинними.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Як правильно встановлено місцевим судом, у період, заявлений позивачем до стягнення з 01.09.2007 по 01.06.2008 виконавчим органом Київської міської ради Київською міською держаною адміністрацією) приймались наступні розпорядження, якими регулювались тарифи на теплову енергію, та які є спірними у сторін:

- розпорядження № 1245 від 20.06.2002 р., яке було скасовано розпорядженням КМДА від 18.04.2008 року № 587;

- розпорядження № 1575 від 30.10.2006 р., яке було скасоване розпорядженням № 643 від 30.05.2007 р.;

- розпорядження № 142 від 12.02.2007 р., яким попереднє розпорядження № 1575 від 30.10.2006 р. викладено в новій редакції;

- розпорядження № 643 від 30.05.2007 року, яке визнано протиправним та скасовано постановою суду.

Вищий господарський суд України в постанові № 37/294 від 01.10.2014р. під час перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014р. у даній справі (а.с. 142 том 3) зазначив, що оскільки розпорядження №1575 від 30.10.2006року в редакції розпорядження №643 від 30.05.2007року, які були застосовані судами першої та апеляційної інстанцій не пройшли державної реєстрації в органах юстиції згідно до вимог Указу Президента України №493/92 від 3 жовтня 1992 року Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади та постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731, які встановлюють, обов'язковість державної реєстрацію нормативно-правових атів державних органів, якщо ці акти зачіпають права та інтереси громадян України, то такі акти не підлягають застосуванню.

Дослідивши вказані нормативні акти колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що діючим залишилось розпорядження КМДА № 1245 від 20.06.2002 р., яке діяло до дати його скасування розпорядженням КМДА № 587 від 18.04.08р. Розпорядження № 1575 від 30.10.06р., в редакції розпорядження №643 від 30.05.07р., № 142 від 12.02.07р. не пройшли державної реєстрації в органах юстиції згідно Указу Президента України №493/92 від 3 жовтня 1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731, які встановлюють, обов'язкову державну реєстрацію нормативно-правових актів державних органів, якщо ці акти зачіпають права та інтереси громадян України.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про те, що тільки розпорядження № 1245 від 20.06.2002 р., яке діяло до дати його скасування розпорядженням КМДА № 587 від 18.04.08р. має застосовуватись у даній справі при розрахунку вартості теплової енергії, що також підтверджується інформацією КМДА про дію тарифів на теплову енергію у період з 01.09.2007 по 01.06.2008 згідно контррозрахунку відповідача.

Враховуючи викладене та встановлені обставини у справі, заборгованість відповідача за надану теплову енергію станом на 31.08.2008 складала 53 844,75 грн. основної заборгованості, 9 202,52 грн. інфляційних, 1327,58 3% річних, що разом становить 64 374,85 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду даної справи відповідач сплатив частину основної заборгованості у сумі 138 715,76 грн.( на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 р. у даній справі), що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями № 207 від 24.06.2014р. на суму 71 670,62грн., № 217 від 02.07.2014р. на суму 50000,00, № 218 від 28.07.2014р. на суму 38715,74 грн. Тобто відповідачем сплачено позивачу за постачання теплової енергії у гарячій воді в більшому розмірі, ніж підлягало оплаті. Так переплата складає 74 340,91 грн. ( 138715,76грн. - 64 374, 85грн.).

Оскільки заявлена до стягнення сума боргу в зазначеному розмірі відповідачем сплачена після звернення позивача в суд з указаним позовом, предмет спору в цій частині між сторонами відсутній, отже, і провадження у справі в цій частині позову підлягає припиненню відповідно до вимог п. 11 ст. 80 ГПК України.

За приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що у відповідача перед позивачем існував борг 64 374, 85 грн., який сплачений у більшому розмірі на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 р. у даній справі, переплата складає 74 340, 91 грн., а отже провадження у справі в частині стягнення 64 374,85 грн. підлягає припиненню, в іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, і встановлено нормою ч. 1 ст. 33 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обоввЂ�язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 2 ст. 34 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідком розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов язковим для всіх судів України. Суди зобов язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Постановою Верховного суду України від 28.11.2011 встановлено юридичний факт, що розпорядження КМДА про встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які не пройшли правової експертизи та держаної реєстрації і органах юстиції, не підлягають застосуванню.

Постановою Верховного Суду України від 02.12.2014р. встановлено юридичний факт, що розпорядження КМДА про встановлення тарифів на житлово- комунальні послуги, які не пройшли правової експертизи та державної реєстрації в органах юстиції, не підлягають застосуванню та при цьому суд додатково послався на свою правову позицію, викладену постанові від 28.11.2011р.

Як вбачається з листа Головного управління юстиції у м. Києва від 08.10.14року №173/173 (а.с. 169 том 3) Розпорядження КМДА від 30.07.07р. №978; від 15.12.07р. №1786; від 30.10.06р. №1575; від 31.01,07р. №86; від 12.02.07р. №142; від 30.05.07р. №643; на державну реєстрацію до Головного управління юстиції у м. Києві не подавались та їх правова експертиза не проводилась.

Посилання позивача у апеляційній скарзі на те, що Розпорядження КМДА не підлягають реєстрації в органах юстиції є безпідставним та суперечить чинному законодавству та рішенням Верховного Суду України та постанові ВГСУ від 22.04.2015року.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2015р. у справі № 37/294 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2015р. у справі № 37/294 залишити без змін.

Матеріали справи № 37/294 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

ОСОБА_1