Рішення

від 28.12.2015 по справі 903/1255/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 грудня 2015 р. Справа № 903/1255/15

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні Логістичні Рішення"

про стягнення 35 590,35 грн.

Суддя: Кравчук В.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність №204 від 30.11.2015р.

від відповідача: н/з

Права та обов'язки представнику позивача роз'яснені відповідно до ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не поступало.

В судовому засіданні 23.12.2015р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ: позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до господарського суду Волинської області про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні Логістичні Рішення" 35 590,35 грн. заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань щодо укладеного між сторонами договору про надання транспортних послуг №15/07/2013 від 15.07.2013р.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 02.12.2015р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.12.2015р. та зобов'язано сторін надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 23.12.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Відповідач вимог ухвал суду від 02.12.2015р. не виконав, в судове засідання 23.12.2015р. уповноваженого представника не направив, витребуваних ухвалою суду документів не надав, так як ухвала про порушення провадження у справі повернулась до суду 11.12.2015р. з відміткою : "За закінченням терміну зберігання".

За приписами п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, явку відповідача не було визнано обов'язковою, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України,-

встановив:

15 липня 2013р. між фізичною особою - підприємем ОСОБА_1 (перевізник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортні Логістичні Рішення" (замовник, відповідач) укладено договір про надання транспортних послуг №15/07/2013 від 15.07.2013р. (а.с.13-15).

Згідно п.1.2. Договору перевізник бере на себе зобов`язання доставити ввірений йому експедитором вантаж до пункту призначення та передати його особі уповноваженій на отримання вантажу, а Експедитор зобов`язується сплатити за перевезення плату.

Згідно пункту 2.6. договору сторони домовились про те, що перевезення виконуються у відповідності з умовами даного Договору, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), Митною Конвенцією про міжнародні перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Цивільним Кодексом України, Законом України "Про транспортно - експедиторську діяльність", Європейською угодою про перевезення швидкопсувних вантажів, стандартними торгівельними умовами DAMCO, а також відповідними нормативними документами України та міжнародними нормативними актами.

23.06.2015 року ФОП ОСОБА_1 від відповідача прийняв заявку на перевезення вантажу у міжнародному сполученні №10 за маршрутом Malle (Бельгія) - м.Київ (Україна) (а.с. 16). Обумовлена вартість перевезення склала 1 500Євро по курсу НБУ на дату виставлення довідки про транспортні витрати.

Згідно даної заявки позивач зобов'язався перевезти вантаж автотранспортом із напівпричепом, держаний реєстраційний номер НОМЕР_1/НОМЕР_2. Перевезення вантажу здійснювалось із використанням наступних товаросупровідних документів: - міжнародної товарно - транспортної накладної (CMR) №468832 від 25.06.2015р. та EE на вантаж №100000000/2015/831616 (а.с. 17).

Дану заявку підписано сторонами, підписи скріплені відтиском їх печаток.

Відповідні обставини сторонами не оспорюються.

Як встановлено судом, позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, здійснивши перевезення вантажу за маршрутом у визначені строки

Будь-які претензії чи зауваження щодо наданих послуг по перевезенню вантажу від відповідача на адресу позивача не надходили.

Заперечення щодо викладених обставин від відповідача на адресу суду не надходили.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи між сторонами був підписаний акт здачі - прийняття робіт №ОУ - 149 від 30.06.2015р. на суму 36 018,35грн. (а.с. 19).

Даний акт здачі-приймання робіт №ОУ - 149 від 30.06.2015р підписаний обома сторонами та скріплений печатками сторін - 30.06.2015р.

Згідно п. 5.1. Договору, розрахунки за виконані транспортні послуги здійснюються шляхом банківського переказу Замовником грошових коштів на рахунок Перевізника, якщо інше не передбачено сторонами в додаткових угодах. Для розрахунків використовується курс НБУ на дату завантаження автомобіля, якщо інше не зазначено в заявці.

Відповідач оплатив частину платежу. в розмірі 6 018,00 грн.

15.10.2015 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію за вих. №173 з вимогою сплатити заборгованість згідно заявки на перевезення вантажу №10 від 23.06.2015 року в сумі 30 000,00 грн. (а.с.21).

Згідно ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 909 ЦК України, ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 916 ЦК України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Статтею 920 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оплату за надані позивачем послуги перевезення відповідач у повному обсязі не здійснив, що призвело до звернення позивача з позовом до суду.

Заборгованість по оплаті за надані транспортні послуги в сумі 30 000,00 грн. на час судового розгляду не сплачена (доказів оплати суду не надано), стверджується договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №15/07/2013 від 15.07.2013р., заявкою №10 від 23.06.2015р., міжнародною товарно-транспортною накладною №468832 від 25.06.2015р. та актом здачі-приймання виконаних робіт від №ОУ-149 від 30.06.2015р. відповідачем не оспорена та підлягає до задоволення згідно ст. 916 ЦК України, ст.ст. 193, 307 ГК України, згідно яких учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Пунктом 5.5. Договору визначено, що у випадку прострочення платежу винна сторона оплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Згідно розрахунку позивача пеня нарахована за період 29.07.2015р. по 30.11.2015 р. на суму 5 145,20 гр

У відповідності із ст.ст.610, 611, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд провівши власний перерахунок нарахованої позивачем відповідачу суми пені - 5 145, 20 грн. вважає її підставною та такою, що підлягає до стягнення .

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 140,04 грн. за період прострочення заборгованості з липня 2015р. по листопад 2015р., суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає, що вимога позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягає повному задоволенню в сумі 140,04 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення 305,75 грн. суми 3% річних за період прострочення з 29.07.2015р. по 30.11.2015р. простроченої оплати, суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд провівши власний перерахунок 3% річних за періоди прострочення оплати встановив, що вимога про стягнення загальної суми 3% річних в розмірі 305,75 грн. підлягає задоволенню.

При цьому судом було застосовано розрахунки пені, інфляційних та 3% річних за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

В силу ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи, господарський суд, оцінюючи докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про підставність та обґрунтованість пред'явленого позову, вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 35 590,35 грн. заборгованості, з них 30 000,00 грн. основного боргу, 5 145,20 грн. - пені, 305, 75 грн. - 3% річних та 140,04 грн. - інфляційних.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору сумі 1 218,00 грн. слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 174, 175, 193, 230-232 ГК України, ст.ст. 307, 526, 530, 610-612, 625, 909, 916, 920 ЦК України, ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд , -

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю .

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНІ ЛОГІСТИЧНІ РІШЕННЯ" (43024, м. Луцьк, пр-т Відродження 43, кв. 102 код ЄДРПОУ 38592701) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_3) 35 590,35 грн. заборгованості, з яких: 30 000,00 грн. основного боргу, 5 145,20 грн. пені, 305, 75 грн. - 3% річних та 140,04 грн. - інфляційних річних та 1 218,00 сплаченого позивачем судового збору.

3 . Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено

28.12.2015

Суддя В. О. Кравчук