Рішення

від 01.12.2015 по справі 910/26117/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015Справа №910/26117/15

За позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс-99"

про стягнення 51 407,38 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Бриль П.В. - представник, довіреність № 58-Д від 26.12.2014 р. (в судових засіданнях 29.10.2015 р. та 17.11.2015 р. - Коломийченко І.В. - представник, довіреність №73-Д від 26.12.2014 р.);

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс-99" про стягнення заборгованості у розмірі 51 407,38 грн., а саме 44704,18 грн. основного боргу, 2010,00 грн. річних та 4693,21 грн. інфляційних нарахувань, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати фактично спожитих останнім житлово-комунальних послуг за відсутності укладеного між сторонами договору про постачання комунальних послуг, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/26117/15 та призначено до розгляду на 29.10.2015 р.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 29.10.2015 р. та 17.11.2015 р. розгляд справи відкладався на 17.11.2015 р. та 01.12.2015 р. відповідно.

У судові засідання 29.10.2015 р., 17.11.2015 р. та 01.12.2015 р. з'явились уповноважені представники позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 29.10.2015 р., 17.11.2015р. та 01.12.2015 р. не з'явився.

Копії ухвал суду від 08.10.2015 р. та від 17.11.2015 р., які направлялись відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 25, на час проведення судових засідань 29.10.2015 р. та 01.12.2015 р. відповідно, повернулись на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою не розшукано та адресату не вручені.

На час проведення судового засідання 17.11.2015 р. доказів отримання відповідачем ухвали суду від 29.10.2015 р. відділенням поштового зв'язку не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103036151572, в якому зазначено, що станом на17.11.2015 р. вказане поштове повідомлення повернуто за зворотною адресою 16.11.2015 р. та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 29.10.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання б/н б/д про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, пояснення по справі №2850/юр від 28.10.2015 р.. Клопотання задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 01.12.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання б/н б/д про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, пояснення по справі №3154/юр від 26.11.2015 р.. Клопотання задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 01.12.15 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 29.10.2015 р., 17.11.2015 р. та 01.12.2015 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 08.10.2015, 29.10.2015 та 17.11.2015 відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 01.12.2015 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 24/6240 "Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва" перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 31.10.2001.

Відповідно до п. 2.1. Статуту Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (надалі - Статут) підприємство створене з метою отримання прибутку від господарської діяльності, спрямованої на задоволення суспільних потреб, надання послуг населенню у сфері житлово-комунального господарства в якості виконавця цих послуг.

При цьому Статутом позивача, а саме, пунктом 2.2, визначені основні напрямки діяльності підприємства, якими, зокрема, забезпечення послугами газопостачання, водопостачання (водовідведення) та централізованого опалення до споживачів по внутрішньо будинкових мережах на підставі договорів, укладених підприємством з виробниками послуг, а також на підставі договорів, укладених підприємством безпосередньо зі споживачами послуг; здійснення нарахувань та виготовлення рахунків на сплату житлово-комунальних послуг для споживачів (власників, наймачів) жилих та нежилих приміщень; забезпечення збору платежів від споживачів зазначених послуг на користь виробників послуг; - здійснення комплексного обслуговування споживачів, в тому числі проведення прийому споживачів, нарахування споживачам та збір платежів за спожиті житлово-комунальні послуги на підставі відповідних договорів (доручення, про надання послуг тощо) з виробниками житлово-комунальних послуг (ПАТ Київенерго , ПАТ АК Київводоканал , ПАТ Київгаз тощо).

З метою здійснення передбаченої Статутом діяльності позивачем як виконавцем житлово - комунальних послуг для забезпечення послугами центрального опалення, холодного та гарячого водопостачання були укладені договори з відповідними виробниками житлово - комунальних послуг.

Так, 14.11.2003 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (постачальник за договором) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (споживач за договором, позивач у справі) укладено договір №320886 на постачання теплової енергії у гарячій воді, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в даному договорі.

Відповідно до п. 2.2 договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності зі споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Згідно п. 2.3.1 договору споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Даний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003 р.

Також 20.04.2005 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київенерго" та (постачальник за договором) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (абонент за договором, позивач у справі) у відповідності із Законом України "Про питну воду і питне водопостачання" укладено договір № 05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі. За даним договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізацій м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах даного договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 р. за № 403/6691, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за даним договором.

Даний договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованими на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором (п. 7.1 Договору).

Під час розгляду справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Едельвейс-99 є користувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 25, та споживає комунальні послуги, які надає виконавець комунальних послуг - Комунальне підприємство Центр обслуговування споживачів Шевченківського району .

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає. що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

З матеріалів позовної заяви та пояснень представника позивача вбачається, що договір щодо надання житлово-комунальних послуг між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Суд зазначає, що основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами. 2) міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими нормативними документами; 3) ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, в період з 29.09.10 р. по 27.06.14 р. відбулось фактичне споживання відповідачем комунальних послуг на загальну суму 41233,01 грн., що підтверджується табуляграмами, які надані виробниками послуг по факту надання комунальних послуг позивачеві за вказаний період.

Окрім цього судом встановлено, що у період із квітня 2007 р. по жовтень 2010 р. облік, нарахування та збір платежів від власників (орендарів) нежитлових приміщень від імені КП УЖГ здійснювали КП "ЖЕКи", що діяли на підставі договорів доручення.

Відповідно до Окремого доручення Першого заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації Пахальчук Г.Д. від 13.09.2010 р. № 905, з метою підвищення контролю за рівнем платіжної дисципліни і недопущенням безоплатного використання теплової енергії та водопостачання, КП УЖГ (КП "ЦОС Шевченківського району) зобов'язано заключити прямі договори з орендарями та власниками нежитлових приміщень Шевченківського району.

При цьому зобов'язано КП ЖЕКи передати КП УЖГ, зокрема, позивачу всю первинну документацію, провести звірку з орендарями та власниками нежитлових приміщень Шевченківського району, скласти акти звіряння станом на 01.10.2010р.

Так, на виконання даного окремого доручення позивачем був складений акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.10 р. щодо заборгованості, в т.ч. по споживачу комунальних послуг - ТОВ Едельвейс-99 , та передано до КП УЖГ (виконавцю) заборгованість по даному споживачу за комунальні послуги в сумі 3961,17 грн.. Копія вказаного акту міститься в матеріалах справи.

Таким чином загальна вартість фактично наданих комунальних послуг становить 45194,18 грн..

Статтею 32 Закону України Про житлово-комунальні послуги визначено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила). Дані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Пунктом 18 Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, згідно з зазначеними нормами законодавства відповідач як споживач зобов'язаний оплатити отримані ним житлово-комунальні послуги. При цьому відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

При цьому судом враховано правові висновки, викладені в постановах Вищого господарського суду України у справах № 910/9720/14 від 21.01.15 р., № 5011-31/17255-2012 від 15.05.14 р..

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити надані йому послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Слід відзначити, що відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з надання житлово-комунальних послуг у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 3-184гс14.

За твердженням позивача, протягом всього спірного періоду ним направлялись відповідачу рахунки за комунальні послуги, копії яких наявні в матеріалах справи, проте оплату направлених рахунків відповідачем здійснено не було.

Окрім того, з метою досудового врегулювання спору, 23.09.2015 позивачем направлено відповідачу претензію б/н від 22.04.2015 р. про сплату заборгованості у розмірі 44 704,18 грн., до якої додавались рахунки на оплату комунальних послуг в кількості 47 шт. та 2 акти звірки взаєморозрахунків.

Проте, вказана вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що в акті взаєморозрахукнів відображена сума у розмірі 490,00 грн., яка зарахована в рахунок погашення заборгованості ТОВ Едельвейс-99 за надані комунальні послуги, і яка є сумою, переданою за актом прийому - передачі кредиторської заборгованості 01.10.10 р. на баланс КП ЦОС Шевченківського району від КП ЖЕК Покровська .

Отже, залишок суми неоплачених відповідачем фактично спожитих комунальних послуг становить 44704,18 грн..

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати у встановлений термін спожитих комунальних послуг в сумі 44704,18 грн., всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, відповідач не виконав, а отже станом на день прийняття рішення у відповідача утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, які позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з опити фактично спожитих комунальних послуг у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в обсязі, заявленому позивачем, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з ТОВ Едельвейс-99 44704,18 грн. заборгованості за спожиті комунальні послуги підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання розрахунків за надані комунальні послуги позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 2010,00 грн. за період 29.09.2010 р. по 01.07.2014 р. та інфляційні нарахування в сумі 4693,21 грн. за період 29.09.2010 р. по 01.07.14 р., які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір відсотків річних та втрат від інфляції, заявлений позивачем до стягнення з відповідача в сумі 2010,00 грн. та 4693,21 грн. відповідно, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 2010,00 грн. процентів річних та 4 693,21 грн. інфляційних нарахувань підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Едельвейс-99" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 25; код 30181269) на користь Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (03190, м. Київ, вул. Кирпоноса, буд. 10/8, ідентифікаційний код 31731838) 44 704,18 грн. основного боргу, 2010,00 грн. процентів річних, 4 693,21 грн. інфляційних нарахувань та 1218,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 30 грудня 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон