Рішення

від 21.12.2015 по справі 916/4645/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2015 р.Справа № 916/4645/15

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.В. Фатєєвій

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дочірнього підприємства „Шенкер» до Приватного підприємства „Си-Трейд» про стягнення заборгованості в сумі 122453,35 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство „Шенкер» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Си-Трейд» про стягнення заборгованості за надані послуги згідно договору № SCH-251113/1К в загальній сумі 122453,35 грн., у т.ч. основного боргу в розмірі 51329,20 грн., штрафних санкцій (пеню) за прострочення зобов'язання в розмірі 53966,21 грн., інфляційних втрат в розмірі 15651,82 грн., 3% річних в розмірі 1506,12 грн., посилаючись на наступне.

25.11.2013 р. року між ДП „Шенкер» (виконавець) та ПП „Си-Трейд» (замовник) був укладений договір № SCH-251113/1К про надання логістичних послуг, згідно якого позивач надавав відповідачу послуги з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом. При цьому, як вказує позивач, він сумлінно здійснював договірні зобов'язання, а відповідач прийняв послуги, що підтверджується актом прийняття-передачі послуг N 97135 від 12.11.2014 р., який підписаний відповідачем без заперечень, про що свідчить підпис та відбиток печатки відповідача. Таким чином, за ствердженнями позивача, зобов'язання по вказаному договору позивачем були виконані у повному обсязі і прийняті відповідачем без зауважень. Однак, як зазначає позивач, свою частину взятих на себе зобов'язань відповідач не виконав, не здійснивши вчасно оплату за отримані послуги, чим заборгував позивачу кошти в розмірі 61829,20 грн.

Наразі позивач посилається на п. 5.3 договору, в якому передбачено, що оплата послуг виконавця здійснюється шляхом внесення замовником передплати на рахунок виконавця за заплановані послуги або за рішенням виконавця по факту надання послуг протягом 5 календарних днів з дати виставлення виконавцем рахунку до сплати. Рахунки можуть передаватись поштою чи телефаксом.

Як стверджує позивач, рахунок № 10036562 від 12.11.2014 р. за надані послуги на суму 61829,2 грн. було надіслано замовнику телефаксом у день виставлення, а оригінал надіслано поштою. Факт своєчасного отримання рахунку замовником є беззаперечним та підтверджується включенням ПП „Си-Трейд» суми ПДВ за зазначеним рахунком до податкового кредиту у листопаді 2014 року. Так, позивач зазначає, що у відповідності до п. 5.3 договору ПП „Си-Трейд» повинно було сплатити вказаний рахунок № 10036562 протягом 5 календарних днів з моменту виставлення, а саме не пізніше 18 листопада 2014 року, проте кошти за надані послуги не були отримані вчасно. При цьому багаторазові телефоні переговори та листування електронною поштою не призвели до погашення боргу. Також на адресу відповідача було направлено претензію, яка була вручена 31.03.2015 р. В свою чергу відповідач у відповідь на вказану претензію направив лист № 443 від 03.04.2015 р., в якому визнав борг та порушення терміну його сплати, запевняючи, що борг буде сплачений до 15.05.2015 р. Так, в результаті вжитих заходів досудового врегулювання спору відповідач перерахував позивачу лише 10500,00 грн., але борг повністю не погашено. У зв'язку з цим станом на 10.11.2015 року ПП „Си-Трейд» не виконало повністю зобов'язання по сплаті наданих послуг за рахунком № 10036562 від 12.11.2014 р., та залишок боргу складає 51329,20 грн.

ОСОБА_3 того, позивач зазначає, що відповідач відповідно до п. 6.4 договору зобов'язаний сплатити штрафні санкції у розмірі 0,5% за кожен день прострочення від вартості послуг, а саме 53196,28 грн. штрафу за період прострочення сплати боргу з 18.11.2014 року по 10.11.2015 р. До того ж відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний сплатити додатково до основної суми боргу інфляційні втрати в розмірі 15651,82 грн., що розраховані як сума компенсації валютної різниці відповідно до п. 5.2 договору, а також 3% річних користування чужими коштами в розмірі 1506,12 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.11.2015 р. позовну заяву ДП „Шенкер» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/4645/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, проте представник відповідача у судовому засіданні позов визнав частково, а саме в частині основної суми боргу, наразі зазначив, що нараховані штрафні санкції є перевищеними та суперечать вимогам договору, до того ж позивачу необхідно було виставити відповідачу рахунок на оплату різниці між вартістю послуг згідно п. 5.2 договору, чого позивач не зробив. Тому представник відповідача вважає вимогу про стягнення збитків передчасною та як наслідок такою, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

25.11.2013 р. між Дочірнім підприємством „Шенкер» (виконавець) та Приватним підприємством „Си-Трейд» (замовник) було укладено договір № SCH-251113/1К про надання логістичних послуг, згідно п. 1.1. якого відповідач як замовник доручає, позивач як виконавець приймає на себе обов'язок забезпечити надання логістичних послуг за винагороду і за рахунок замовника від власного імені або від імені замовника, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги в порядку і строки, визначені в договорі і додатках до нього.

За умовами п. 1.3, 2.3 договору надання послуг по договору здійснюється на підставі заявок замовника на кожен конкретний вид логістичних послуг. Форми заявок на кожен вид логістичних послуг обумовлені в додатках до договору.

Згідно п. 1.4. договору після надання послуг замовнику сторони підписують акт прийняття-передачі послуг. Після завершення надання послуг за відповідною заявкою виконавець передає замовнику два екземпляра акта прийняття-передачі наданих послуг, оригінал рахунку-фактури, а також податкову накладну (п. 5.4 договору).

Замовник зобов'язаний розглянути акт прийняття-передачі наданих послуг, підписати його та повернути виконавцю один екземпляр, або надати письмову вмотивовану відмову від підписання із зазначенням зауважень відносно наданих виконавцем послуг. За відсутності таких зауважень на протязі 5 робочих днів з моменту передачі замовнику акта прийняття-передачі наданих послуг, а також у випадку неповернення підписаного замовником акта у вказаний строк, послуги, надані виконавцем за відповідною заявкою, вважаються належним чином виконаними і прийнятими замовником (п. 5.5 договору).

В п. 5.1 договору визначено, що оплата послуг по договору здійснюється по тарифам виконавця, що встановлені на конкретний вид послуг і вказані у відповідних додатках.

За умовами п. 5.3 договору оплата послуг виконавця здійснюється шляхом внесення замовником попередньої оплати на рахунок виконавця за плануємі послуги або за рішенням виконавця - по факту надання послуг впродовж 5 календарних днів з дати виставлення виконавцем рахунку на оплату. Всі розрахунки по цьому договору здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі відповідних рахунків. Рахунки можуть передаватися поштою або телефаксом.

Відповідно до п. 12.1. договору дія вказаного договору розпочинається з дня його підписання і триває до його розірвання будь-якої із сторін шляхом письмового повідомлення про це іншої сторони за 90 днів до дати майбутнього розірвання. Розірвання договору не звільняє сторони від виконання ними своїх зобов'язань, виниклих під час дії договору.

Як вказує позивач, відповідно до умов вказаного договору позивачем були надані обумовлені послуги з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом, про що було складено акти прийняття-передачі наданих послуг № 7135 від 12.11.2014 р. на загальну суму 61829,20 грн. Проте, за ствердженнями позивача, відповідачем повністю не оплачені надані послуги з перевезення вантажів, які були належним чином виконані перевізником, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 51329,20 грн. за надані позивачем послуги

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, укладений між сторонами по справі договір про надання логістичних послуг є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

За ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1-3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Ч. 1 ст. 916 вказаного Кодексу передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За змістом ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, судом було встановлено, що відповідно до умов договору № SCH-251113/1К про надання логістичних послуг позивачем належним чином були виконані взяті на себе зобов'язання, що підтверджується актом прийняття-передачі наданих послуг № 7135 від 12.11.2014 року на суму 61829,20 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з міжнародного перевезення вантажів є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору № SCH-251113/1К та чинного законодавства на підставі складеного та підписаного сторонами вище зазначеного акту прийняття-передачі наданих послуг.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами п. 5.3 договору відповідач зобов'язаний оплатити надані послуги з перевезення протягом 5 календарних днів з дати виставлення виконавцем рахунку на оплату.

Як вказує позивач, рахунок № 10036562 від 12.11.2014 р. на оплату наданих послуг на суму 61829,20 грн. було надіслано відповідачу (замовнику) телефаксом у день виставлення, а оригінал надіслано поштою. Отже, ПП „Си-Трейд» повинно було сплатити вказаний рахунок № 10036562 протягом 5 календарних днів з моменту виставлення, а саме не пізніше 18 листопада 2014 року.

Як з'ясовано судом, на виконання свого обов'язку по оплаті наданих послуг перевезення відповідачем були частково сплачені кошти в загальній сумі 10500 грн., про що свідчать надані позивачем до суду банківські повідомлення (а.с. 52-56). Зокрема, відповідачем було сплачено 16.03.2015 р. - 500,00 грн., 20.03.2015 р. - 3000,00 грн., 30.03.2015 р. - 5000,00 грн., 03.04.2015 р. - 1000,00 грн., 15.05.2015 р. - 1000,00 грн.

У зв'язку з цим на момент розгляду справи сума боргу відповідача за надані послуги перевезення по спірному договору склала 51329,20 грн. (61829,20 грн. - 10500,00 грн.). При цьому слід зазначити, що факт надання позивачем вказаних послуг перевезення відповідачем не заперечується, також заявлену позивачем до стягнення суму основного боргу відповідач визнав

Між тим несплатою позивачу суми заборгованості за надані згідно договору № SCH-251113/1К послуги з перевезення вантажів відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості в розмірі 51329,20 грн., наявність якої відповідачем не оспорюється.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафних санкцій за прострочення зобов'язання в розмірі 53966,21 грн., нарахованих згідно п. 6.4 договору, суд зазначає наступне.

В ст. 920 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (неповна і несвоєчасна сплата відповідачем послуг перевезення) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п. 6.4. договору, що визначено позивачем підставою для нарахування штрафних санкцій, у випадку порушення строків оплати послуг більш ніж на 10 календарних днів, замовник сплачує виконавцю додатково штраф в розмірі 0,5% за кожен день прострочки платежу від вартості виконаних послуг.

Господарським судом встановлено, матеріалами справи підтверджено і відповідачем не спростовано факт порушення ним встановленого договором строку оплати наданих послуг.

Так, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором про надання послуг щодо здійснення повної оплати за надані послуги, позивачем здійснено нарахування неустойки на існуючу суму боргу у періоді прострочення з 18.11.2014 р. до 17.05.2015 р. (183 дн., що не перевищує 6 місяців згідно п. 3 ст. 232 ГК України), із розрахунку 0,5% суми залишку боргу за кожен день прострочення.

Разом з тим, як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, слід зазначити, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як роз'яснено в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту положень ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. ч. 4, 6 ст. 231, ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України законодавцем розмежовуються штраф та пеня як різні види неустойки. Зокрема, штраф є господарською санкцією (неустойкою), яка носить разовий характер, тобто встановлюється у твердій сумі (фіксованій або у відсотковому відношенні до суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання) та сплачується (стягується) однократно. Водночас, на відміну від штрафу, пеня є господарською санкцією (неустойкою), яка носить триваючий характер, тобто нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справі N 5002-2/5109-2010 від 07.11.2011 р. та у справі N 25/187 від 24.10.2011 р.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що визначений у п. 6.4 договору штраф, який нараховується у відсотках за кожен день прострочення від вартості наданих послуг, за своєю правовою природою є пенею в розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України, яка може бути стягнута лише у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Саме у такому розмірі в п. 6.3 спірного договору передбачена пеня за порушення строків оплати наданих послуг згідно виставлених виконавцем рахунків.

Отже, враховуючи те, що позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій саме на підставі п. 6.4 договору, на думку суду, заявлені на цій підставі вимоги про стягнення штрафних санкцій в розмірі 53966,21 грн. є необґрунтованими та такими, що суперечать діючому законодавству.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних збитків в розмірі 15651,82 грн. та 3% річних в сумі 1506,12 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг з перевезення вантажів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі № SCH-251113/1К не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів за договором № SCH-251113/1К, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на існуючу суму боргу за період з 18.11.2014 р. до 10.11.2015 р. (357 дн.), що складають за розрахунком позивача (а.с. 12) 1506,12 грн . (51329,20 грн. /100% х 3%/365 дн. х 357 дн.).

Разом з тим, як випливає зі змісту позову, позивачем в якості інфляційних збитків заявлено до стягнення компенсацію курсової різниці валют згідно п. 5.2 договору № SCH-251113/1К.

Наразі слід зазначити, що індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

Так, в п. 4.2.7 договору передбачено право позивача як виконавця корегувати або індексувати вартість винагороди і тарифи на послуги в бік їх збільшення або зменшення у зв'язку з наступними змінами, що настали після дати підписання цього договору (25.11.2013 р.):

а) зміною державних податків/зборів;

б) введенням нових обов'язкових платежів;

с) необхідністю оформлення встановлених законодавством дозвільних документів, що не були передбачені до моменту укладення договору;

d) у випадку суттєвого (більш 2%) знецінювання національної валюти відносно іноземних валют, в яких здійснюються платежі, необхідні для виконання виконавцем зобов'язань по цьому договору.

Так, виконавець має право змінити вартість послуг згідно вказаного пункту договору шляхом надіслання замовнику письмового повідомлення про зміну цін, яку тільки вказані вище умови стали відомі виконавцю. Нові ціни набирають чинності з дати набрання чинності для виконавця описаних змін і не потребують підписання додаткової угоди до договору.

ОСОБА_3 того, в п. 4.2.8 договору передбачено право виконавця ініціювати індексацію вартості послуг згідно індексу інфляції або споживчих цін України, але не раніше ніж через 3 місяця з моменту підписання цього договору і не більше ніж 1 раз в 2 місяця. Виконавець має право на таку індексацію шляхом направлення замовнику письмового повідомлення про зміну цін, не пізніше ніж за 30 днів до набрання чинності відповідної індексації цін. Якщо від замовника впродовж 30 днів після відправки такого повідомлення не надійшло письмових заперечень відносно індексації ціни - такі ціни вважаються прийнятими з боку замовника і не потребують підписання додаткової угоди до договору. Поряд з цим за умовам п. 4.2.9 договору виконавець має право ініціювати індексацію вартості послуг у випадку суттєвої (понад 5%) зміни вартості на вхідні ресурси (паливо і т.д.).

Згідно п. 5.2 договору у випадку, якщо оплата вхідних ресурсів виконавця відбувається в євро або доларах США або прив'язані до них і при цьому має місце зміна офіційного міжбанківського курсу української гривні до євро або доларах США більш ніж на 5% з моменту виставлення рахунку до моменту його оплати, здійснюється наступний за поставкою перегляд і остаточне узгодження ціни. Початкова ціна в національній валюті індексується пропорційно зміні курсу. При цьому виконавець виставляє додатковий рахунок на суму різниці між вартістю послуг, враховуючи зміну курсу і суму виставленого рахунку, за яким є заборгованість.

Так, позивач вказує, що зважаючи на те, що вхідні ресурси (витрати) виконавця по наданню послуг замовнику були прив'язані до валюти євро, а оплата послуг так і виконана, відповідно позивачем заявлена до стягнення сума компенсації валютної різниці, передбаченою п. 5.2 договору, у розмірі 15651,82 грн., розрахунок якої додано до позову (а.с. 11-12).

Проте, враховуючи те, що за умовами п. 5.2 договору підставою для сплати відповідачем суми різниці між вартістю послуг з урахування зміни курсу валюти, є додатковий рахунок на вказану суму різниці, який не виставлявся позивачем, що було з'ясовано судом під час розгляду справи, суд вважає безпідставними заявлені позивачем вимоги про стягнення саме суми компенсації валютної різниці за п. 5.2 договору в розмірі 15651,82 грн., а не інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором № SCH-251113/1К, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 52835,32 грн. (51329,20 грн. основного боргу + 1506,12 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки ОСОБА_3 або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Дочірнього підприємства „Шенкер» про стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 122453,35 грн. частково обґрунтовані і відповідають частково вимогам чинного законодавства, відповідально підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Дочірнього підприємства „Шенкер» до Приватного підприємства „Си-Трейд» про стягнення заборгованості в сумі 122453,35 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Си-Трейд» (65082, м. Одеса, пров. Некрасова, буд. 7; кв. 22; код ЄДРПОУ 30562827; рах. № 26000312566901 в ПАТ АБ „Південний» м. Одеса, МФО 328209) на користь Дочірнього підприємства „Шенкер» (08140, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Компресорна, буд. 3; код ЄДРПОУ 24382029; р/р 26003015330000 в ПАТ „КІБ ОСОБА_3 Банк» , м. Київ, МФО 300379) основний борг в розмірі 51329/п'ятдесят одна тисяча триста двадцять дев'ять/грн. 20 коп., 3% річних в сумі 1506/одна тисяча п'ятсот шість/грн. 12 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 792/сімсот дев'яносто дві/грн. 53 коп.

3. В задоволенні решти частини вимог Дочірнього підприємства „Шенкер» до Приватного підприємства „Си-Трейд» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 28 грудня 2015 р.

Суддя В.С. Петров