Ухвала

від 02.12.2015 по справі 813/9211/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року Справа № 876/7262/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2014 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, -

В С Т А Н О В И В:

09.12.2013 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 12.09.2012 року яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 62750,02 грн., в т.ч. за основним платежем 41833,34 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 20916,68 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки податкового органу щодо відсутності реальних господарських операцій з ТзОВ Сафір Маркет є помилковими та необґрунтованими, оскільки базуються на виявлених порушеннях у контрагента позивача. Вважає, що ознаки фіктивності у діяльності контрагента позивача не можуть бути прийняті судом як доказ укладення позивачем правочинів без мети настання реальних наслідків, оскільки належним доказом фіктивного підприємництва, відповідальність за яке передбачена ст. 205 Кримінального кодексу України, може бути тільки вирок суду у кримінальній справі, що набрали законної сили. Відтак, вважає винесенні податковим органом повідомлення-рішення безпідставними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального й процесуального права, висновки суду, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, з підстав зазначених у апеляційній скарзі.

Зокрема звертає увагу на те, що недоліки товарно-транспортних накладних, на які вказує суд в оскаржуваній постанові, не мали жодного значення для відповідача при винесенні податкового повідомлення-рішення. Підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства стали виключно висновки акту №711/2201/37875317 від 10.08.2012р. стосовно ТзОВ Сафір Маркет , які суд відхилив, тим самим повністю спростувавши ті факти, на який покликався відповідач як на підставу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином вважає, що суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення позивачем податкового законодавства з інших підстав, ніж податковий орган, який прийняв спірне податкове повідомлення-рішення, що суперечить нормам процесуального права.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ДПІ у Буському районі Львівської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року.

За результатами проведеної перевірки 30.08.2012 року складено акт № 160/17-00/НОМЕР_2, яким встановлено про порушення:

- відсутність поставок послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року щодо придбання СГД-ФО ОСОБА_1 товарів (робіт, послуг) у контрагентів-постачальників не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. Згідно з п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст.650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України встановлено нікчемні правочини в тому числі по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) між СПД-ФО ОСОБА_1 та ТзОВ Сафір Маркет (код за ЄДРПОУ 37875317);

- пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, п. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-XVI зі змінами і доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на 41833,34 грн., а саме: травень 2012 року на суму ПДВ 20666,67 грн., червень 2012 року на суму ПДВ 21166,67 грн..

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 12.09.2012 року яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 62750,02 грн., в т.ч. за основним платежем 41833,34 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 20916,68 грн.. Вказані порушення, згідно з актом перевірки, полягають у тому, що позивач безпідставно завищив суму податкового кредиту по господарських відносинах з ТзОВ Сафір Маркет , оскільки такі операції фактично не здійснювалися.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ Сафір Маркет позивачем надано:

- договір поставки № 30501 від 03.05.2012 року, згідно з яким ТзОВ Сафір Маркет (продавець) продає, а ФОП ОСОБА_1 (покупець) купує на умовах договору товар в асортименті та кількості, за цінами та на суму, що наведені в накладних, та які є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.1 Договору);

- податкові та видаткові накладні за травень-червень 2012 року виписані ТзОВ Сафір Маркет на продаж товару (дошка букова) ФОП ОСОБА_1;

- виписку з банку про оплату позивачем контрагенту ТзОВ Сафір Маркет коштів за куплений товар згідно з договором;

- товарно-транспортні накладні на перевезення дошки букової.

Відмовляючи в задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з того, що згідно з п. 2.4 Договору № 30501 у вартість товару входить поставка на склад покупця. Згідно з товарно-транспортними накладними наданими позивачем: замовник (платник) ФОП ОСОБА_1, вантажовідправник ТзОВ Сафір Маркет , вантажоодержувач ФОП ОСОБА_1; пункт навантаження м. Харків, пункт розвантаження м. Буськ. Поставки букової дошки здійснювалися автомобілями: 22.05.2012 року - МАН 2944 ВК, 30.05.2012 року - DAV 2188 ВН, 31.05.2012 року, 25.06.2012 року - МАЗ 2038 ВН, 06.06.2012 року - КАМАЗ 3183 ВТ, 13.06.2012 року - ДАФ 7833 ВС, 19.06.2012 року - МАЗ 3285 ВН /а.с.68-74/.

Судом першої інстанції встановлено, що на даних товарно-транспортних накладних проставлено лише печатку вантажоодержувача - ФОП ОСОБА_1та відсутня печатка вантажовідправника - ТОВ Сафір Маркет , відтак з цих документів неможливо встановити хто був вантажовідправником; також іншого супутнього товару в ТТН не зазначено.

Крім того суд першої інстанції зазначив, що згідно з даними комп'ютерного обліку Центру надання послуг Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Львів та Пустомитівського району станом на 21.11.2013 року транспортні засоби 7833 ВС, 2038 ВН, 2188 ВН, 3183 ВТ, 2944 ВК, 3285 ВН серед зареєстрованого на території України транспорту не рахуються та не рахувались.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що документи (в т.ч. договір) позивача з ТзОВ Сафір Маркет підписані без наміру щодо виникнення та виконання зобов'язань, які передбачені в договорі, з метою отримання податкової вигоди, а відтак, первинні документи, якими оформлено виконання цих операцій виключно для отримання податкової вигоди, не несуть достовірну інформацію і не можуть вважатися первинними документами у розумінні бухгалтерського і тим більше податкового обліку.

Податкові зобов'язання з ПДВ, у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Проте, як правильно відзначив суд першої інстанції, сама по собі наявність оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар чи роботи до складу податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З метою податкового обліку господарські операції мають оформлюватися будь-якими первинними документами, але їх зміст та складання повинні відповідати не лише вимогам податкового законодавства, а й законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці, внаслідок чого виконання будівельних робіт, поставка матеріалів для їх виконання тощо повинні підтверджуватись первинними документами, які властиві для цих операцій.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що первинні документи, якими оформлено виконання цих операцій виключно для отримання податкової вигоди, не несуть достовірну інформацію і не можуть вважатися первинними документами у розумінні бухгалтерського і тим більше податкового обліку.

Розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій позивачем з його контрагентами, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього зробити вмотивований висновок про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановити наявність зв'язку між фактом придбання товарів та робіт з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковим твердження апелянта, що викладене в апеляційній скарзі, щодо використання судової практики при розгляді даного спору. Предметом вказаного судового спору є правомірність здійснення донарахування податкового зобов'язання, що проведене органом податкової служби за результатами податкової перевірки. Обставини перевірки інших контрагентів та судова практика з цього приводу, не мають значення для вирішення даного спору по суті, оскільки не доводять факту поставки, прийняття, використання виробничих та інших потужностей для здійснення окремої господарської дії, яка визначена сторонами господарської угоди. Порядок викладу мотивувальної частини податкового акту не є предметом судового дослідження ( є ознакою професійної компетенції осіб, що здійснювали податкову перевірку), оскільки формою його реалізації є винесення податкових повідомлень-рішень, у яких зазначається про порушення визначених норм податкового законодавства. Подані позивачем докази не підтверджують факт реальності господарської операції, оскільки не доводять, що придбання спірних матеріальних цінностей відбувалося за рахунок товариства Сафір Маркет .

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 41, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2014 року у справі № 813/9211/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

ОСОБА_2