Ухвала

від 09.12.2015 по справі 872/14254/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

09 грудня 2015 рокусправа № 804/4291/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 червня 2013 р. у справі № 804/4291/13-а за адміністративним позовом Приватного підприємства "ТЕСОРО" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСАНОВИВ:

Приватне підприємство "ТЕСОРО" (надалі-позивач) 27 березня 2013 року звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції Амур-Нижньодніпровському району м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі-відповідач), у якому просило:

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.02.2013р. № 0000242202 про нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств приватному підприємству "ТЕСОРО" (код ЄДРПОУ 33114923) за основним платежем у розмірі 425 933,00 грн., та за штрафними санкціями у розмірі 1,00 грн. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 червня 2013р. у справі № 804/4291/13-а позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.02.2013р. № 0000242202 про нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств приватному підприємству "ТЕСОРО" (код ЄДРПОУ 33114923) за основним платежем у розмірі 425 933,00 грн., та за штрафними санкціями у розмірі 1,00 грн.

Вирішено питання про судовий збір.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутністю останнього.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та зазначив, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 червня 2013 року винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 11.02.2013р. по 12.02.2013р. на підставі довідки від 13.08.2012р. № 48, наказу від 23.01.2013р., № 92, виданих ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська працівниками відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "ТЕСОРО" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ "ВЄНТЕК" за період з 01.02.2011року по 28.02.2011 року, за результатами якої складено акт № 702/222/33114923 від 12.02.2013 року "Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "ТЕСОРО" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ "ВЄНТЕК" за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року", в якому зафіксовано порушення:

-ч. 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст.. 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "ТЕСОРО" при придбанні товарів у постачальника ТОВ "ВЄНТЕК" у лютому 2011 року - зазначені правочини мають ознаки нереальності;

-п.3.1 ст. З, п.п.4.1.6 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2011 року на суму 425933,00 грн., у тому числі по операціях з контрагентом ТОВ "ВЄНТЕК" - на суму 425933,00 грн.

На підставі цього акту перевірки податковим органом 28.02.2013 року винесено податкове повідомлення-рішення: - № 0000242202, яким згідно із п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України та відповідно до п. 123.1 ст. 123, п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12 2010 року №2755- VІ позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 425 933,00 грн., з яких 425 933 грн. - за основним платежем, 1 грн. - штрафні санкції.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду, виходить з наступного.

Згідно до ст. 135.1. ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті, інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до ст.138.1 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП "ТЕСОРО" (замовник) та ТОВ "ВЄНТЕК" (виконавець) укладено договір № 01-02 від 01.02.2011 року, згідно якого постачальник зобов'язується поставити у зазначений у договорі строк певну продукцію (товар), а замовник зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (а.с. 41-43).

Також, умовами вище вказаного договору передбачено, що ціна договору дорівнює загальній вартості товару, що постачається за цим договором, - вартість товару зазначається у додатку до даного договору (специфікація) та включає 20 % ПДВ, замовник здійснює оплату після підписання акту прийому-передачі або видаткової накладної, оплата вартості товару здійснюється замовником в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника, розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України.

Як вбачається з матеріалів справи передача товару постачальником замовникові здійснювалась за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Автопаркова, 5, за актом прийому-передачі векселя № 1, підписаним уповноваженими представниками сторін, на виконання умов договору ТОВ "ВЄНТЕК" було виписано видаткову накладну від 28.02.2011 року № 130 (а,с.53) та податкову накладну від 28.02.2011 року № 129 на суму 656 580,00 грн. (а.с.51), оплата за договором здійснювалась простим векселем (бланк серії АА 1710941, дата видачі 30.03.2011 року, дата погашення 29.04.2011р.) на суму 656 580,00 грн. (а.с.54).

Також, як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ "ВЄНТЕК" було укладено договір № 02-02 від 01.02.2011 року на надання послуг, відповідно до якого виконавець зобов'язується надати замовнику наступні послуги: забезпечити упаковку товару, необхідну для його доставки, доставить вантаж автомобільним транспортом в пункт призначення в погоджені сторонами строки і здійснити завантажувальні-розвантажувальні роботи в місці відправки і в місці доставки вантажу, а замовник зобов'язаний оплатить вищевказані послуги (а.с.46-48).

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору № 02-02 від 01.02.2011р. позивачем отримано від ТОВ "ВЄНТЕК" акт виконання робіт від 28.02.2011р. та податкову накладну № 203 від 28.02.2011р. на суму 600000,00 грн,(а.с.83) відповідно до платіжних доручень № 168 від 17.05.2011р. (а.с.84) та № 172 від 18.02.2011р (а.с.85).

Щодо, висновків відповідача про відсутність права у позивача на формування витрат, у зв'язку з ознаками нереальності правочинів, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарське зобов'язання може виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним, як таке, що вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного, стягується за рішенням суду в доход держави.

Також недійсним є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо".

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, відповідачем не наведено доказів наявності умислу у сторін договору на укладання його з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1,3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

З вище викладеного вбачається, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З припису ст. 228 ЦК України вбачається, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, в разі якщо він був спрямований на порушення конституційних орав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також, згідно законодавства України, податкові органи не наділені правом на встановлення нікчемності правочинів. Вичерпний перелік прав, які надані податковим органом міститься у ст.20 Податкового кодексу України. Відповідно до покладених функцій та повноважень податковій інспекції не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктів господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після певного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Аналізуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач неправомірно виніс рішення щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, тому як не вірно зробив висновки щодо нікчемності господарських договорів, укладених між позивачем та ТОВ "Вентек", оскільки недійсність договорів має бути визнана лише в судовому порядку.

Також, колегія суддів зазначає, що обставини, наведені відповідачем у акті перевірки, є недостатніми для висновку про наявність підстав для того, щоб вважати договори між позивачем та ТОВ "ВЄНТЕК" № 01-02 від 01 лютого 2011 року нікчемним на підставі статті 228 ЦК України.

Щодо доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі стосовно правомірності позивача на формування витрат по операціям з контрагентом ТОВ "ВЄНТЕК" за період лютий 2011 року, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З вище викладеного вбачається, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не

було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 6 розділу 1, п. 5.2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України N 984 від

22.12.2010р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011р. за N 34/18772 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Аналізуючи вище викладене колегія суддів зазначає, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема, зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження факту здійснення господарської операції позивачем надано відповідачеві всі необхідні та належним чином складені первині документи а саме: договір № 01-02 від 01.02.2011 року (а.с.41-43), специфікація до договору(а.с.44), договір № 02-02 від 01.02.2011 року (46-48), видаткову накладну від 28.02.2011 року № 130 (а,с.53), податкову накладну від 28.02.2011 року № 129 на суму 656 580,00 грн., (а.с.51), вексель (бланк серії АА 1710941, дата видачі 30.03.2011 року, дата погашення 29.04.2011р.) на суму 656580,00 грн. (а.с.54), акт виконання робіт від 28.02.2011р., податкова накладна № 203 від 28.02.2011 року на суму 600000,00 грн,(а.с.83), платіжне доручення № 168 від 17.05.2011р. (а.с.84) та № 172 від 18.02.2011р (а.с.85), які мають статус первинних документів.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи відповідачем не зазначено жодного факту, який би свідчив про невідповідність та/чи неправильність заповнення первинних документів, відповідач лише зазначив про ненадання позивачем договорів та товаро-транспортних накладних й лише на цьому були зроблені висновки щодо порушення вимог чинного законодавства, що операції з купівлі товарів та послуг не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нереальними.

Доводи відповідача зазначені в апеляційній скарзі щодо, відсутності товарно-транспортних накладних не заслуговують на увагу, тому як вказані документи не є документами первинного бухгалтерського обліку. Крім того умовами договорів, укладених сторонами, не передбачено обов'язкову наявність товарно-транспортних накладних. До того ж умовами договорів поставка здійснювалась за рахунок постачальника, що виключає наявність товарно-транспортних накладних у позивача (замовника) (а.с. 41-43).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої

інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 червня 2013р. у справі № 804/4291/13-а за адміністративним позовом Приватного підприємства "ТЕСОРО" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай