Постанова

від 06.08.2013 по справі 530/1386/13-а

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1386/13-а

2-а/530/32/13

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2013 року

06 серпня 2013 року Зіньківський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Дігтяр М.І. при секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Зіньківського районного суду в м.Зіньків, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області та ОСОБА_3 районної державної адміністрації Полтавської області, про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Зіньківського районного суду Полтавської області звернулась ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_4 з адміністративним позовом до ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області та ОСОБА_3 районної державної адміністрації Полтавської області, про визнання протиправними та скасування рішень, в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення першої сесії двадцять четвертого скликання ОСОБА_2 сільської ради від 16 квітня 2002 року, про припинення дії договору оренди земельної ділянки загальною площею 39,3 га та відміну рішення 15 сесії 23 скликання ОСОБА_2 сільської ради від 29.02.2000 року Про надання в постійне користування земельної ділянки загальною площею 28 га, а також визнати протиправним і скасувати розпорядження голови ОСОБА_3 РДА за № 19 від 24.01.2005 року про припинення права постійного користування земельною ділянкою Селянському (фермерському) господарству ОСОБА_5 хутір .

В своїй позовній заяві позивач зазначає, що вона являється спадкоємцем свого померлого чоловіка ОСОБА_5, який вів фермерське господарство і був головою СФГ ОСОБА_5 хутір та на підставі державного акта на право постійного користування земельними ділянками мав у користуванні 50,3 га ріллі, на території ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області за межами населених пунктів, а також 39,3 га ріллі на території цієї ж сільської ради на умовах оренди. На підставі рішення суду було визнано її право на спадкування після померлого і вона маючи намір продовжувати ведення фермерського господарства зареєструвала у встановленому порядку зміни до статуту фермерського господарства. Однак після цього їй стало відомо про те, що земельні ділянки використовуються іншими особами і причиною цього позивач вважає оспорювані ним рішення відповідачів.

Позивач плосилається на невідповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства, які на думку позивача порушують його законні права та інтереси, як спадкоємця який прийняв спадщину та має намір продовжувати ведення фермерського господарства, а тому просить суд визнати їх протиправними і скасувати.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні тим, що викладені в адміністративному позові, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Предстаники відповідача ОСОБА_2 сільської ради, в судовому засіданні проти позову заперечували та просили у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що оспорюване рішення було прийнято сільською радою, на підставі заяви користувача про відмову від земельних ділянок.

Предстаник відповідача ОСОБА_3 районної державної адміністрації в судовому засіданні проти позову заперечував та просили у задоволенні позову відмовити, посилаючись на строки позовної давності, а також те, що оспорюване розпорядження було прийнято на підставі заяви користувача про відмову від земельної ділянки.

Крім того, представники відповідачів зазначили, що права позивача не порушені, так-як оспорювані рішення не порушують вимог ст. 158 Земельною кодексу України, так-як це не є спірним питанням, адже державний акт на право постійного користування видавався на фізичну особу ОСОБА_5, а не на юридичну особу СФГ Михайлів Хутір , права на яке успадкувала позивач і на даний час право постійного користування земельними ділянками фізичної особи Земельним кодексом України не передбачене, тому така підстава, як успадкування прав померлого у фермерському господарстві не може бути підставою для задоволення позовних вимог спадкоємця, а тому просили суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав:

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У відповідності до п.7 ч.1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень це - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В даному випадку відповідачі у справі здійснюють свої повноваження відповідно до Законів України Про місцеве самоврядування в Україні та Про державні місцеві адміністрації . Таким чином вони є суб'єктами владних повноважень, які у правовідносинах виконують функції та здійснюють повноваження надані їм діючим законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі рішення ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області від 24 березня 1993 року, громадянину ОСОБА_5, було надано у постійне користування земельну ділянку площею 12,3 га, ріллі на території ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області, за межами населених пунктів, для ведення селянського /фермерського/ господарства та видано Державний акт на право постійного користування землею серії ПЛ № 1 від 19 липня 1993 року.

Розпорядженням виконавчого комітету ОСОБА_3 районної ради народних депутатів Полтавської області від 06.06.1995 року №204-р було зареєстроване Селянське (фермерське) господарство Михайлів Хутір , головою якого являвся ОСОБА_5 та видано свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діляьності.

Рішенням ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області від 29.01.1997 року та рішенням 15 сесії 22 скликання ОСОБА_3 районної ради Полтавської області від 04.03.1997 року, ОСОБА_5 було додатково надано в постійне користування земельну ділянку площею 10 га, ріллі на території ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області, за межами населених пунктів, для розширення фермерського господарства, у зв'язку з чим було виготовлено додаток до державного акта серії ПЛ №1 та внесено до нього план зовнішніх меж вищезазначеної земельної ділянки.

Також згідно рішення 15 сесії 23 скликання ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області від 29.01.2000 року та рішенням 10 сесії 23 скликання ОСОБА_3 районної ради від 19 квітня 2000 року, ОСОБА_5 було додатково надано в постійне користування земельну ділянку площею 28 га., ріллі на території ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області, за межами населених пунктів, для розширення фермерського господарства, у зв'язку з чим було додатково внесено в додаток до державного акта серії ПЛ №1, план зовнішніх меж вищезазначеної земельної ділянки.

Всього ОСОБА_5 було надано на території ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області за межами населених пунктів, для ведення фермерського господарства в постійне користування земельні ділянки загальною площею 50,3 га ріллі та 39,3 га на умовах договору оренди.

29 вересня 2007 року голова Селянського (фермерського) господарства Михайлів Хутір гр. ОСОБА_5 помер, що підтверджується сводоцтвом про смерть серії 1-КЕ № 081120.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 28.02.2013 р. у справі № 530/356/13-ц, за позивачем ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка проживає ІНФОРМАЦІЯ_3, було визнано в цілому право на спадщину після померлого 29 вересня 2007 року громадянина ОСОБА_5, в тому числі право на спадкове майно, яким є корпоративні права засновника юридичної особи - Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_5 хутір код ЄДРПОУ 22538160.

Як вбачається із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії АБ № 382923 від 20.05.2013 року, позивачем проведено державну реєстрацію змін до установчих документів СФГ ОСОБА_5 хутір у відповідності до чинного законодавства, з метою продовження ведення фермерського господарства.

Як зазначив в судовому засіданні представник позивача, після проведення державної реєстрацію змін до установчих документів СФГ ОСОБА_5 хутір він звертався до посадових осіб ОСОБА_2 сільської ради щоб отримати викопіювання земельних ділянок, які були в користування ОСОБА_5, для відновлення меж земельної земельних ділянок в натірі на місцевості, повідомивши їх про успадкування фермерського господарства, а також те, що діяльність господарства не припинена і спадкоємець має намір продовжувати ведення фермерського господарства, однак у наданні викопіювань йому було відмовлено.

Представник ОСОБА_2 сільської ради ОСОБА_6 визнав дані обставини пояснивши, що дійсно до них в усній формі звертався представник позивача ОСОБА_4, який хотів отримати викопіювання даних земельних ділянок з підстав, на які він посилається у своїх поясненнях наданих в судовому засіданні, однак у наданні викопіювань йому було відмовлено, так-як ці земельні ділянки використовуються підприємцем ОСОБА_7, Фермерським господарством Фаворит та Гадяцьким лісгоспом.

Вищезазначені обставини визнані сторонами і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, а тому відповідно ч. 3 ст. 72 КАС України, суд вбачає достатні підстави для звільнення від доказування.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, предметом даного спору є питання щодо правомірності прийнятих відповідачами рішеннь про припинення права користування земельними ділянками померлого ОСОБА_8

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно до ч.1, 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини які виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , Законом України Про місцеві державні адмінстрації , Цивільним кодексом України, Законом України Про фермерське господарство .

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписами частини 1 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

Згідно частини третьої цієї статті Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Разом з тим, пунктом 1 статті 5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (в редакції 1991 року) передбачено, що земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею.

У розумінні статті 17 Закону україни Про селянське (фермерське) господарство (в редакції 1991 року) у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному із спадкоємців, дієздатному громадянину України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. При цьому перевага в успадкуванні права володіння земельною ділянкою надається членові селянського (фермерського) господарства - одному із подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели разом з громадянином, що помер, господарство.

Разом з тим, відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Приписами статті 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

У відповідності до пункту 10 Постанови Пленума Верховного суду України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Правило статті 1225 ЦК ( 435-15 ) про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності. Спадкодавець може передавати за заповітом частину належної йому земельної ділянки, тоді інша частина цієї ділянки спадкується за законом. У разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту. За такими правилами здійснюється й перехід права на землю при спадкуванні права на частину нерухомого майна, а якщо був установлений порядок користування ним - то з урахуванням цього порядку.

Суд звертає увагу на те, що право на спадкування позивача визнано за рішенням суду, таким чином спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, встановленого для прийняття спадщини, в тому числі і щодо земельних ділянок.

Відповідно до статті 40 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Громадяни України згідно до частини 1 статті 81 ЗК України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Виходячи з положень статті 8 Конституції України вона має найвищу юридичну силу її норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У відповідності до положень статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.

Нормою ст. ст. 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Як передбачено нормою частини 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України, Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням першої сесії двадцять четвертого скликання ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області від 16 квітня 2002 року було припинено дію договору оренди земельної ділянки загальною площею 39, 3 га та відмінено рішення 15 сесії 23 скликання ОСОБА_2 сільської ради від 29.02.2000 року Про надання в постійне користування земельної ділянки загальною площею 28 га, однак надана суду заява ОСОБА_5 не містить в собі клопотання щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в Рішенні Конституційного Суду України вiд 16.04.2009 у справі № 7-рп/2009 зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Також суд звертає увагу на те, що згідно пункту 12 Розділу X Перехідні положення Земельного коднексу України 2001 року, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Із вищезазначеного слідує, що ОСОБА_2 сільська рада Зіньківського району Полтавської області немала відповідних на те повноважень приймати будь-яких рішень щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками, а тому дане рішення не має юридичної сили.

Зі змісту розпорядження голови ОСОБА_3 РДА № 19 від 24.01.2005 року, про припинення постійного користування земельними ділянками селянському /фермерському/ господарству ОСОБА_5 хутір вбачається, що даним розпорядженням було припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 22,3 га Селянському /фермерському/ господарству ОСОБА_5 хутір .

Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача до ОСОБА_3 РДА звернувся голова СФГ ОСОБА_5 хутір , як керівник юридичної особи із заявою про припинення права постійного користування земельними ділянками.

Суд критично ставиться до вищезазначеного твердження відповідача з тих підстав, що Земельним кодексом України не передбачено можливості надання земельних ділянок в постійне користування юридичній особі - фермерському господарству, на що раніше у своїх поясненнях посилались самі відповідачі і в матеріалах справи відсутні докази того, що СФГ ОСОБА_5 хутір мало в постійному користуванні якісь земельні ділянки. Водночас матеріалами справи підтверджується, що земельні ділянки надавались в постійне користування голові фермерського господарства, як громадянину - фізичній особі, для ведення фермерського господарства.

Таким чином суду приходить до висновку про те, що розпорядження голови ОСОБА_3 РДА № 19 від 24.01.2005 року, про припинення постійного користування земельними ділянками було винесено відносно особи, яка не мала в постійному користуванні земельних ділянок.

При цьому суд враховує, що відповідачами, які наполягали на застосуванні строків позовної давності посилаючись на те, що сам спадкодавець ОСОБА_5 за життя мав можливість оскаржити дані рішення, не надано суду належних доказів того, що він був належним чином повідомлений про прийняті рішення, був присутній при їх винесенні, чи отримував їхні копії.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача по суті суд виходить із того, що відповідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно пункту 3.10. Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах N 43 від 04.05.99 року Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 р. за N 354/3647, - У випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа, технічний звіт з його складання та книги записів (реєстрації). У відповідній книзі записів (реєстрації) робиться запис про припинення права власності чи користування земельною ділянкою, який посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України.

У даному випадку документ, який посвідчував право користування земельною не був повернутий до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа і відповідачами не надано доказів вчинення у відповідній книзі записів (реєстрації) запису про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

На момент розгляду справи оригінал державного акта на право постійного користування землею серії ПЛ №1 та додатку до нього знаходяться у відповідача.

Таким позивачем рішення не були виконані, і суд приходить до висновку, що вони не могли бути виконані, так-як оспорюване рішення ОСОБА_2 сільської ради було прийняте за межами наданих законом повноважень, а оспорюване розпорядження ОСОБА_3 РДА не стосується земельних ділянок, що перебували в постійному користуванні ОСОБА_5

Питання щодо фактичного користування земельними ділянками на даний час не є предметом даного спору і не можуть розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що у задоволенні заявленого позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Зіньківського району Полтавської області та ОСОБА_3 районної державної адміністрації Полтавської області про визнання протиправними та скасування рішеннь - відмовити.

Постанова може бути оскаржена на протязі 10 днів.

СуддяОСОБА_9