Постанова

від 30.12.2015 по справі 810/5639/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2015 року 810/5639/15

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомКомунально-побутового підприємства Ірпінської міської ради "Теплоенергопостач" доДержавної фінансової інспекції в Київській області провизнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

Комунально-побутове підприємство Ірпінської міської ради "Теплоенергопостач" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 30.10.2015 №10-06-14-14/8260 "Щодо усунення порушень".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана вимога про усунення порушень суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

У судове засідання з'явились представники сторін.

До початку розгляду справи по суті представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з відсутністю потреби заслуховувати свідка чи експерта, суд на підставі ч.6 ст. 128 КАС України ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 10.08.2015 по 06.10.2015 посадовими особами Державної фінансової інспекції в Київській області проведено ревізію використання коштів, передбачених Мінрегіону на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування Комунально-побутового підприємства Ірпінської міської ради "Теплоенергопостач" за період з 01.01.2014 по 31.07.2015.

За результатами проведеної ревізії відповідачем був складений Акт від 13.10.2015 №06-20/067, в якому відображено висновок щодо виявлених порушень.

Так, в ході ревізії проведено перерахунок собівартості теплової енергії для населення за 2013 рік, 2014 рік та І півріччя 2015 року пропорційно відпущеної теплової енергії для населення, яким встановлено, що внаслідок нездійснення перерахунку Підприємством завищено фактичну собівартість наданих послуг населенню, що призвело до зайвого нарахування різниці в тарифах та зайвого виділення коштів Державного бюджету, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 591987,00 грн., а саме: за 2013 рік на суму 80399,00 грн. та за 2014 рік на суму 511588,00 грн., а також завищено обсяг заборгованості в Розрахунку різниці в тарифах на суму 427581,00 грн., а саме: за 2014 рік на суму 151573,00 грн. та за І півріччя 2015 року на суму 275708,00 грн., чим порушено п. 5, п. 6 Порядку та умовам надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30 та п. 4, п. 5 Порядку та умовами надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №375.

Крім того, ревізією встановлено, що за період з 01.12.2013 по 30.04.2014, серпень, жовтень 2014 року та 01.01.2015 по 30.04.2015 всупереч вимогам п. 3.1.2 Трудового контракту з директором від 21.11.2013 №б/н, згідно з яким премія не нараховується в разі невиконання фінансового плану, показників виробничої діяльності, ефективності використання комунального майна, директору КПП "Теплоенергопостач" Краснопольському Ю.М. зайво нараховано та виплачено премію на суму 20273,17 грн., чим порушено ст. 21, ч. 2 ст. 97 Кодексу законів про працю України, ст. 15 Закону України "Про оплату праці", п. 3.4 Колективних договорів за 2013-2014 роки та 2014-2015 роки, Галузевих угод за 2013-2014 року та 2015-2016 роки, п. 3.1.5 Трудового контракту з директором від 21.11.2013 №б/н, п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Внаслідок вказаного порушення зайво перераховано коштів до фондів соціального страхування на суму 7513,24 грн., з них: в 2013 році на суму 646,23 грн., в 2014 році на суму 4120,87 грн., в 2015 році на суму 2746,15 грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) КПП "Теплоенергопостач" на суму 27786,40 грн.

Відповідне порушення призвело до зайвого нарахування різниці в тарифах та зайвого виділення коштів Державного бюджету, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Державному бюджету, на загальну суму 8145,60 грн., а саме за 2014 рік та завищено обсяг заборгованості в Розрахунку різниці в тарифах на суму 14193,00 грн., а саме: за 2014 рік на суму 5430,40 грн. та за І півріччя 2015 року на суму 8762,60 грн.

Також, в ході ревізії проведені контрольні обміри виконаних будівельних робіт по роботах, виконаних підрядною організацією МП "Озон", за результатами яких встановлено, що до актів приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року №8-0-1-1 форми (ф. КБ-2в) включено роботи, які фактично не виконані, чим порушено п.6.4.4.1 Правил визначення вартості будівництва ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013, затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 №293, що призвело до завищення обсягів і вартості виконаних робіт на суму 2201,00 грн. без ПДВ, зокрема: відсутність змонтованих опор вільно стоячих під газохідну трубу вагою 0,138 т вартістю 1605 грн. без ПДВ та не підтверджено монтаж опор вільно стоячих під газохідну трубу вагою 0,138 т в сумі 596 грн. без ПДВ в кількості 16 людино-годин.

Крім того, відповідно до п. 6.1.5 ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 для виконання монтажу опор вільно стоячих під газохідну трубу вагою 0,138 т в сумі 596 грн. без ПДВ МП "Озон" використало 16 людино-годин, на які зайво нараховано адміністративних витрат на суму 14,40 грн., кошторисного прибутку на суму 45,44 грн., ПДВ на суму 452,17 грн.

Дане порушення призвело до втрати активів та матеріальної шкоди (збитків) КПП "Теплоенергопостач" на загальну суму 2713,01 грн. з ПДВ.

Як наслідок, враховуючи встановлені ревізією фінансові порушення, відповідач дійшов висновку, що вказані порушення призвели до втрат на загальну суму 602845,61 грн. та завищено обсяг заборгованості по розрахункам з Державним бюджетом щодо отримання коштів субвенції на суму 441774,00 грн.

На підставі Акту ревізії від 13.10.2015 №06-20/067 відповідачем прийнято вимогу від 30.10.2015 №10-06-14-14/8260 "Щодо усунення порушень", в якій від позивача вимагається усунути виявлені порушення законодавства, що призвели до збитків на загальну суму 630632,01 грн. та завищення обсягу заборгованості в розрахунку "Обсяги заборгованості за минулі періоди з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги централізованого опалення та постачання гарячої води, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню" на суму 441774,00 грн. в установленому законом порядку.

Проте, не погоджуючись з частиною виявлених під час ревізії порушень, а відповідно і з направленим вимоги про усунення виявлених порушень, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

З приводу встановлених ревізією порушень вимог п. 5, п. 6 Порядку та умовам надання у 2014 році субвенції з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30, та п. 4, п. 5 Порядку та умовами надання у 2015 році субвенції з державного бюджету затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №375, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту Акту ревізії, невиконання вказаних пунктів полягає у нездійсненні позивачем перерахунку собівартості за 2013 рік, 2014 рік та за І півріччя 2015 року пропорційно відпущеної теплової енергії для населення, внаслідок чого є зайво нарахована сума різниці в тарифах.

Зокрема, на стор. 17 Акту ревізії відповідач самостійно провів перерахунок собівартості пропорційно відпущеної теплової енергії для населення за 2013 рік, за результатами якого прийшов до висновку, що собівартість теплової енергії для населення повинна становити 15136918,35 грн.

За даними позивача така собівартість складає 15753411,00 грн.

У зв'язку із цим відповідач зазначив, що позивачем зайво нарахована різниця в тарифах у 2013 році на суму 80399,00 грн.

Відповідно до зазначеного на стор. 18 Акту ревізії відповідач розрахував, що собівартість теплової енергії для населення у 2014 році повинна становити 15553124 грн.

На думку відповідача, це призвело до зайво нарахованої різниці в тарифах на суму 663461 грн.

Згідно з Розрахунком зайво нарахованої різниці в тарифах за 2014 рік фактичні витрати у 2014 році, на думку відповідача, повинні становити 15371645,29 грн. З цієї причини відповідач прийшов до висновку, що позивачем зайво розрахована різниця в тарифах на суму 663461 грн.

За даними позивача фактичні витрати за 2014 рік становлять 16216585 грн.

Відповідно до Розрахунку зайво нарахованої різниці в тарифах за І півріччя 2015 року, на думку відповідача, фактичні витрати за вказаний період повинні становити 9621701,30 грн., зайво нарахована різниця в тарифах складає 275708 грн.

За даними позивача фактичні витрати становлять 9897410 грн., різниця в тарифах складає 1749824 грн.

Як вже зазначалося вище, до зайво нарахованих позивачем сум в різниці тарифів та завищення фактичної собівартості наданих послуг населенню, за твердженням відповідача, призвело начебто не здійснення перерахунку собівартості за 2013 рік, 2014 рік та І півріччя 2015 року пропорційно відпущеної теплової енергії для населення.

Так, відповідач, мотивуючи необхідність проведення перерахунку, посилається на п.5, п.6 Порядку та умовам надання у 2014 році субвенції з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30 (далі - Порядок №30), та п.4, п.5 Порядку та умовами надання у 2015 році субвенції з державного бюджету затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №375 (далі - Порядок №375).

Проте суд не погоджується із висновками Інспекції, з огляду на наступне.

Пунктом 5 Порядку №375 прямо визначено, що обсяг заборгованості обліковується щомісяця.

Відповідно до п. 3 Порядку №30 перерахування субвенції здійснюється на суму заборгованості, що утворилася на початок місяця, в якому проводяться розрахунки і не погашена на дату складення довідки про суму заборгованості.

Отже, враховуючи зазначені норми Порядків №30, №375, у позивача виникає обов'язок обліковувати суми заборгованості по різниці в тарифах щомісяця за наростаючим підсумком, щоб на момент перерахування субвенції забезпечити фактичний розмір непогашеної заборгованості, існуючий на початок місяця, в якому проводився перерахунок субвенції.

Відповідно до п. 7 Порядку №30 Розрахунок обсягу компенсації погоджується відповідним структурним підрозділом місцевого органу виконавчої влади та подається суб'єктами господарювання до 10-го числа місяця, що настає за звітним, територіальним комісіям для прийняття рішення про узгодження обсягу компенсації (тобто щомісячно).

Згідно п. 10 Порядку №30 місцеві фінансові органи узагальнюють подані документи та надсилають до 5 і 20 числа обласним фінансовим управлінням держадміністрацій договори про організацію взаєморозрахунків. Щомісячно, до 22 числа Мінрегіону подається зведений реєстр суб'єктів господарювання, які отримують компенсацію.

Пунктом 11 Порядку №30 передбачено, що Мінрегіон щомісяця до 25 числа, подає Мінфіну для фінансування компенсації узагальнений реєстр у розрізі суб'єктів господарювання.

Відповідно до Додатку №8 Порядку №30 форма Розрахунку обсягу компенсації різниці в тарифах на виробництво теплової енергії для населення передбачає щомісячне обрахування обсягу компенсації.

Пунктами 9, 10 Порядку №375 також передбачається щомісячний порядок оформлення документів для обчислення

Із наведених положень вказаних Порядків №30, №375 слідує, що чинним законодавством для обчислення обсягів заборгованості з різниці в тарифах, в т.ч. і для обчислення фактичної собівартості теплової енергії для населення, встановлений розрахунковий період в один місяць та відсутня вимога проведення перерахунку за результатами календарного року (або іншого періоду) пропорційно відпущеній тепловій енергії для населення.

Отже, з наведеного вбачається, що в жодному пункті Порядків №30, №375 не міститься обов'язку на момент оформлення підтвердних документів для отримання субвенції проводити перерахунки собівартості пропорційно відпущеної теплової енергії для населення за певні періоди.

Відтак, у позивача не виникає обов'язку проводити перерахунки собівартості пропорційно відпущеної теплової енергії для населення, у зв'язку з чим позивач не порушив вимоги п.5, п. 6 Порядку №30 та п.4, п.5 Порядку №375 в частині не проведення перерахунків за 2013 рік, 2014 рік та І півріччя 2015 року пропорційно відпущеній тепловій енергії.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про порушення позивачем вказаних вище пунктів Порядків №30, №375 не підтверджене жодною правовою нормою, а відтак, є безпідставним.

Крім того, обґрунтовуючи необхідність здійснення перерахунку собівартості теплової енергії пропорційно відпущеної теплової енергії для населення за 2013-2015 роки, відповідач на стор. 21 Акту ревізії правовою підставою для цього називає Форму №1-теп.

Однак, суд не погоджується із таким твердженням відповідача, з огляду на те, що Звіт про постачання теплоенергії за формою № 1-теп. є формою статистичного документу та не є підставою для проведення перерахунку собівартості теплової енергії. Форма №1-теп складається виключно за сумою річних показників постачання теплової енергії і не містить жодного фінансового показника.

Зокрема, це підтверджується самою формою документу, в якій вказано, що форма №1-теп затверджена наказом Держстату №232 від 01.08.2013 є формою державного статистичного спостереження і подається не пізніше 20 січня, тобто за річним підсумком.

При цьому, суд звертає увагу на наступне.

Так, Форма №1-теп. не включає в себе жодних показників, які б визначалися пропорційно відпущеної теплової енергії для населення, не містить взагалі жодних показників у відсотковому відношенні; не вказує на необхідність проведення будь-яких перерахунків; містить підсумовані за щомісячними даними показники відпущеної теплової енергії за календарний рік.

Таким чином, посилання відповідача на Форму №1-теп як на правову підставу для перерахунку собівартості пропорційно відпущеної теплової енергії для населення за 2013 рік, 2014 рік та І півріччя 2015 року є безпідставним.

При цьому, суд звертає увагу на те, що п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" визначено, що:

- двоставковий тариф на теплову енергію - грошовий вираз двох окремих частин тарифу (умовно-змінної та умовно-постійної);

- умовно-змінна частина двоставкового тарифу - вартість одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості, що реалізується споживачам як грошовий вираз змінної частини планованих економічно обґрунтованих прямих витрат на її виробництво, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії з урахуванням планованого прибутку;

- умовно-постійна частина двоставкового тарифу - абонентська плата за одиницю (1 Гкал/год.) теплового навантаження об'єктів теплоспоживання як грошовий вираз решти планованих економічно обґрунтованих витрат, що включаються до повної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, є постійними і не змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії з урахуванням планованого прибутку.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки та відповідних Розрахунків зайво нарахованої різниці в тарифах за 2013-2015 роки, відповідач взяв за основу лише одну частину тарифу - умовно-змінну - вартість одиниці теплової енергії, але не врахував, що у позивача фактичні витрати (повна собівартість) складаються також і з умовно-постійної частини (абонентська плата, що нараховується населенню в літні місяці, коли теплова енергія не подається).

У своїх Розрахунках відповідач цю обставину не врахував, що призвело до безпідставного та неправомірного висновку щодо наявності зайво нарахованої різниці в тарифах у 2013-2015 роках.

Відповідно до Положень бухгалтерського обліку позивач зобов'язаний щомісячно відображати в своєму бухгалтерському обліку всі здійсненні у нього витрати.

Так, Стандартом бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, встановлено:

- об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (п. 4);

- витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань (п. 5);

- витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені (п. 7).

З огляду на наведені норми, позивач, виставляючи споживачам, категорії - населення, в міжопалювальний період рахунки на підставі умовно-постійної частини тарифу (абонентської плати), зобов'язаний обліковувати понесені ним витрати на забезпечення виробництва послуг теплопостачання, а також відображати їх при розрахунку фактичних витрат.

Таким чином, дії позивача по щомісячному обрахуванню фактичних витрат в повній мірі відповідають як вимогам Порядку та умовам №30, №375, так і вимогам бухгалтерського обліку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що Порядками та умовами № 30, № 375 визначено компетентні органи, які уповноважені узгоджувати суми субвенції та приймати рішення про надання субвенції у певному розмірі.

Відповідно до п. 7 Порядку №30 розрахунок обсягу заборгованості погоджується структурним підрозділом місцевого органу виконавчої влади та територіальними комісіями з погашення заборгованості.

Згідно п. 11 Порядку №30 казначейство перевіряє договори про організацію взаєморозрахунків та інформує Мінфін про обсяг заборгованості, що підлягає погашенню відповідно до таких договорів.

З Акту ревізії вбачається, що відповідач не виявив порушення порядку укладення договорів, порядку погодження позивачем розрахунків з різниці тарифів.

Крім того, укладені договори відповідач не оспорює та не стверджує про їх недійсність.

Також, відповідачем не оскаржені протоколи територіальних комісій з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу.

З огляду на наведене, позивач не наділений повноваженнями погоджувати чи спростовувати обсяги заборгованості з різниці в тарифах та приймати рішення про надання собі субвенції з різниці в тарифах, а тому твердження відповідача про зайве нарахування підприємством різниці в тарифах у 2013-2015 роках є таким, що суперечить вимогам Порядку та умовам №30, №375.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.01.2015 по справі №1170/2а-3117/12.

З приводу встановлених ревізією порушення щодо неправомірності нарахування керівнику підприємства премії, суд зазначає наступне.

Так, при перевірці законності прямих витрат з оплати праці ревізією виявлене порушення, що призвело до втрати активів та матеріальної шкоди КПП "Теплоенергопостач" на загальну суму 27786,40 грн.

Зазначене порушення відповідач пов'язує із безпідставним,нарахуванням та сплатою директору підприємства премії у розмірі 25 % посадового окладу.

Зокрема, причиною такого порушення, на думку відповідача, є те, що директор підприємства не мав правових підстав для отримання премії, оскільки за результатами діяльності у період з 01.12.2013 по 30.04.2014, у серпні, жовтні 2014 року, з 01.01.2015 по 30.04.2015 підприємство не виконало фінансовий план та не дотрималося показників виробничої діяльності.

Однак, суд не погоджується із таким висновком відповідача, з огляду на наступне.

Пунктом 3.1 Трудового контракту від 21.11.2013 №б/н передбачені підстави за якими премія керівнику підприємства виплачується та за якими не виплачується.

Виходячи із загальних положень статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці", розмір заробітної плати за працю на підставі трудового договору (контракту) залежить від ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів діяльності підприємства.

За своєю структурою заробітна плата складається із основної - винагороди за виконану роботу відповідно встановлених норм праці; із додаткової - винагороди за працю, за трудові успіхи, винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій), а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премій за спеціальними системами і положеннями тощо.

З наведеного слідує, що відповідно до Закону України "Про оплату праці" премія може нараховуватися як додаткова заробітна плата або як заохочувальний засіб.

Як вбачається із Трудового контракту від 21.11.2013, його сторонами є Ірпінська міська рада в особі голови та директор підприємства Краснопольський Ю.М.

Так, судом встановлено, що для перевірки правильності нарахування премії керівнику підприємства, відповідач був ознайомлений із додатками до Контракту з керівником підприємства в яких зазначені показники ефективності використання майна і прибутку за період з 01.01.2015 по 30.04.2015, у серпні, жовтні 2014 року, з 01.01.2015 по 30.04.2015.

Вказані додатки, копії яких наявні в матеріалах справи, оформлені у відповідності до погодженої сторонами при підписанні контракту форми Додатку №1 "Показники ефективності використання майна і прибутку", який є невід'ємною частиною контракту.

Твердження відповідача, яке зазначене на стор. 34 Акту ревізії про відсутність посилання в самому контракті на додаток №1 до контракту, а тому, на думку відповідача, його не потрібно враховувати при перевірці, є безпідставним.

Зокрема, посилання в тексті контракту на його додатки не є обов'язковою вимогою закону. Сторони контракту, у відповідності до положень трудового законодавства, а також відповідно до положень цивільно-правового законодавства, наділені правом в процесі виконання договорів доповнювати договір (контракт) будь-якими умовами, конкретизувати його шляхом погодження сторонами додаткових угод, додатків до контракту у формах та за змістом, які, на їх думку, підтверджуватимуть або конкретизуватимуть порядок його виконання.

Так, погоджена сторонами контракту форма Додатку №1 до контракту містить наступні Примітки, а саме:

- виконання показників оцінюється Власником за місячними та квартальними звітами підприємства і є підставою для встановлення розмірів надбавок та премій Керівнику;

- невиконання показників внаслідок неповного чи несвоєчасного отримання затверджених бюджетних асигнувань вважається поважною причиною незалежною від Керівника.

Згідно із затвердженими сторонами контракту Додатками №1, є очевидним те, що в цілому підприємство за вказаний період дотримувалося поставлених перед ним завдань майже за всіма показниками. Єдиний показник, що не в повному розмірі відповідав плановому - це показник виконання фінансового плану.

Крім того, для обґрунтування підстав нарахування премії директору відповідачу були також надані погоджені власником підприємства Подання про погодження процедури нарахування премії у місяцях, в яких не досягнуто 100 % виконання плану та Інформація.

Так, в зазначених поданнях вказані причини, з яких план не виконано на 100 %. При цьому, в поданнях до власника підприємства було направлено прохання зарахувати для виконання плану відповідні суми, що відшкодовуються з бюджету.

Таким чином, із встановлених судом обставин вбачається, що план невиконаний не з причин неналежного виконання директором своїх повноважень, а із об'єктивних причин, які від нього не залежали - невідповідність діючих тарифів собівартості наданих послуг та несвоєчасне отримання із Державного бюджету вартості з різниці в тарифах, що призвело до недоотримання у відповідних місяцях запланованого прибутку.

З наведеного вище також можна зробити висновок, що сторони обумовили причини, за яких власник може погоджувати нарахування премії навіть у випадках невиконання фінансових показників, а питання погодження та нарахування премії керівнику віднесено до повноважень власника підприємства і без згоди власника підприємство не здійснювало неправомірних нарахувань премії керівнику.

Зокрема, в Акті ревізії відповідачем факт самовільного нарахування премії не встановлено.

Крім того, правомірність нарахування премії керівнику підприємства також підтверджується листом Ірпінської міської ради від 03.12.2015 №01-29/3569, в якому власник підприємства підтверджує факти щомісячних коригувань показників фінансових планів, а також правомірність нарахувань премії у такі місяці директору підприємства.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач в ході проведення ревізії не був позбавлений права також звернутися до власника позивача із відповідним запитом для підтвердження чи спростування позиції позивача з питання правомірності нарахування премії, але з невідомих причин цього не зробив.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що зі сторони позивача не відбулося безпідставного одностороннього нарахування премії керівнику та не порушувалися умови контракту, а тому твердження відповідача про зайво нараховану премію у розмірі 20273,17 грн. не ґрунтується на загальних засадах договірного права та трудового законодавства, а відтак, є безпідставним.

Що стосується встановленого порушення в частині монтажу опор вільно стоячих під газохідну трубу, то судом встановлено, що позивачем усунено дане порушення та змонтовано опору стоячу під газохідну трубу вагою 0,138 т, про що було проінформовано відповідача листом від 26.11.2015 №524.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога від 30.10.2015 №10-06-14-14/8260 "Щодо усунення порушень" про зобов'язання у встановленому законодавством порядку усунути виявлені порушення законодавства, що призвели до збитків на загальну суму 630632,01 грн. та завищення обсягу заборгованості в розрахунку "Обсяги заборгованості за минулі періоди з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги централізованого опалення та постачання гарячої води, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню" на суму 441774,00 грн. є протиправною, оскільки сформована на підставі хибних висновків щодо недотримання позивачем вимог законодавства при визначенні потреби в бюджетних коштах.

Крім того, при прийнятті рішення у даній справі, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 №499/2011 (далі - Положення №499), її визначено як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон №2939) встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до п.п.4 п. 4 Положення №499 Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Пункт 7 статті 10 Закону №2939 закріплює право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначає Порядок проведення інспектування державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550.

За правилами пункту 2 зазначеного Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

За змістом статті 2 Закону №2939 порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, за правилами пунктів 45, 46 Порядку проведення інспектування у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно з пунктом 50 цього Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

На підставі наведеного суд вказує на наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання .

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу, в якій зобов'язано позивача у встановленому законодавством порядку усунути виявлені порушення законодавства, що призвели до збитків на загальну суму 630632,01 грн. та завищення обсягу заборгованості в розрахунку "Обсяги заборгованості за минулі періоди з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги централізованого опалення та постачання гарячої води, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню" на суму 441774,00 грн.

Предметом заявленого у справі позову є оскарження зазначеної вимоги з підстав неправомірності висновку Інспекції про наявність самого порушення законодавства при визначенні потреби в бюджетних коштах. Сума збитків, що визначені Інспекцією та необхідність їх відшкодування за умови наявності самого порушення, позивачем не оспорюється.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень , крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень, у тому числі правових актів індивідуальної дії.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави дійти висновку, що обов'язкова до виконання вимога державної фінансової інспекції в частині встановлення порушень законодавства, виявлених ревізією та шляхів їх усунення, є правовим актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, а отже може бути оскаржена до суду.

При цьому, правильність обчислення збитків перевіряє суд, який розглядає позов органу державного фінансового контролю про їх стягнення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2013 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14 відповідно) та у поставної від 20 січня 2015 року у справі №21-603а14.

Відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивачем вимога від 30.10.2015 №10-06-14-14/8260 "Щодо усунення порушень" оскаржується з мотивів хибності висновків акту ревізії щодо втрат на загальну суму 602485,61 грн. та завищення обсягу заборгованості по розрахункам з Державним бюджетом щодо отримання коштів субвенції на суму 441774,00 грн., суд приходить до висновку щодо протиправності оскаржуваної вимоги як такої, що сформована та надіслана позивачеві на підставі хибних висновків щодо недотримання позивачем вимог законодавства при визначенні потреби в бюджетних коштах.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

При цьому, суд відзначає, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не надав суду жодних належних і допустимих доказів, які б спростовували викладену аргументацію, та не переконав суд у своїй правоті.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 69-72, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Комунально-побутового підприємства Ірпінської міської ради "Теплоенергопостач" - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної фінансової інспекції в Київській області від 30.10.2015 №10-06-14-14/8260 "Щодо усунення порушень".

Стягнути на користь Комунально-побутового підприємства Ірпінської міської ради "Теплоенергопостач" (код ЄДРПОУ 32973584) судові витрати у сумі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. за рахунок асигнувань Державної фінансової інспекції в Київській області (код ЄДРПОУ 21542171).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.