Рішення

від 04.01.2016 по справі 910/27649/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2016Справа №910/27649/15 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ліщинське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДРЕМ-1"

про стягнення 11 171,48 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДРЕМ-1" про стягнення 11 171,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку із чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 7766,47 грн., на яку позивачем нараховані також 3% річних у розмірі 192,80 грн. та інфляційні збитки у розмірі 3212,21 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2015 порушено провадження у справі № 910/27649/15 та призначено її до розгляду на 19.11.2015 року.

За наслідками розгляду справи 19.11.2015 суд відклав розгляд справи на 17.12.2015, про що виніс відповідну ухвалу.

Розгляд справи 17.12.2015 у зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. на лікарняному не відбувся, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

Ухвалою суду від 28.12.2015 розгляд справи призначено на 04.01.2016 року.

До судового засідання 04.01.2016 позивач та відповідач не направили уповноважених представників, проте про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлені шляхом направлення ухвали суду на адресу місцезнаходження юридичних осіб позивача та відповідача.

Оскільки, відзиву на позовну заяву відповідач не надавав, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будрем-1" вчинено правочин у спрощеній формі щодо поставки товару.

На виконання відповідної домовленості, позивачем здійснено поставки відповідачу товару на загальну суму 14041,83 грн., а саме за видатковими накладними №11 від 18.01.2013 на суму 4396,39 грн., №30 від 15.02.2013 на суму 1900,42 грн., №9 від 11.03.2013 на суму 3370,00 грн., №42 від 11.03.2013 на суму 3814,22 грн. та №43 від 11.03.2013 на суму 560,72 грн.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними у матеріалах справи прийомною квитанцією №002177 від 18.01.2013, №000501 від 15.02.2013 із довіреністю №28 від 115.02.2013, №000521 від 11.03.2013 із довіреністю №02 від 10.01.2013, №000521 від 11.03.2013 із довіреностями №40 від 06.03.2013 та №02 від 10.01.2013 року.

Оплату за отриманий товар відповідач здійснив частково, а саме сплатив 15.02.2013 грошові кошти у розмірі 1900,42 грн. та 11.03.2013 суму у розмірі 4374,94 грн., що підтверджується прибутковими касовими ордерами №27 від 15.02.2013 та №42 від 11.03.2013, у зв'язку із чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 7766,47 грн.

Відтак, позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою вих.№182 від 04.12.2014, однак, залишення даної претензії без задоволення та відсутність погашення заборгованості, спричинило звернення позивача із даним позовом до суду.

Ураховуючи, що відповідачем так і не погашено заборгованість за поставлений товар, позивачем у межах даного спору заявлено до стягнення з відповідача також 3% річних у розмірі 192,80 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3212,21 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Приписами статті 202 ЦК України визначено поняття правочину як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. (ст.205 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правовідносини, що склалися між сторонами, мають ознаки правовідносин щодо перевезення та підпадають, зокрема, під регулювання Глави 64, 65 ЦК України.

Правовідносини, що склалися між сторонами, мають ознаки правовідносин щодо поставки, в яких ТОВ "Атлант Проект Буд" є покупцем, а ПП "Мегаполіс" постачальником.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Із наявних у матеріалах справи документів вбачається, що між сторонами існували фактичні відносини по поставці товару, які жодною із сторін під час розгляду спору судом не заперечувались.

Так, на виконання взаємної домовленості, позивач здійснив поставку товару на загальну суму 14041,83 грн., який відповідачем оплачено частково, а саме у розмірі 6275,36 грн., що підтверджується прибутковими касовими ордерами.

Відтак, виходячи із існуючих між сторонами правових відносин, підтверджених діями обох сторін, зокрема прийняття відповідачем поставленого позивачем товару та його частковою оплатою, суд дійшов висновку про доведеність позивачем заборгованості відповідача розміром 7766,47 грн., яка підлягає стягненню з останнього.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 3212,21 грн. за визначений позивачем період з січня 2015 по вересень 2015 підлягає задоволенню частково у сумі розміром 2965,68 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 192,80 грн. за період з 24.12.2014-22.04.2015 такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 76,60 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДРЕМ-1" про стягнення 11 171,48 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДРЕМ-1" (01023, місто Київ, вулиця Первомайського Л., будинок 11; ідентифікаційний код 38347061) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" (12436, Житомирська область, Житомирський район, с.Ліщин; ідентифікаційний код 03745723) 7766 (сім тисяч сімсот шістдесят шість) гривень 47 копійок основного боргу, 2965 (дві тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять) гривень 68 копійок інфляційних втрат, 76 (сімдесят шість) гривень 60 копійок 3% річних та 1178 (одну тисячу сто сімдесят вісім) гривень 45 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 04.01.2016 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 11.01.2016 року

Суддя К.В. Полякова