Рішення

від 05.01.2016 по справі 910/27901/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.01.2016Справа №910/27901/15

за позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмаш"

про стягнення 18 122,53 грн.                     

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмаш" про стягнення 18 122,53 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 порушено провадження у справі № 910/27901/15 та призначено її до розгляду на 19.11.2015 року.

16.11.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.11.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 19.11.2015 відкладено розгляд справи на 17.12.2015 року.

У зв'язку із перебуванням судді Полкової К.В. на лікарняному розгляд справи 17.12.2015 не відбувся, про що складено довідку секретарем судового засідання.

Ухвалою суду від 28.12.2015 розгляд справи призначено на 05.01.2016 року.

До судового засідання 04.01.2016 позивач та відповідач не направили уповноважених представників, проте про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлені шляхом направлення ухвали суду на адресу місцезнаходження юридичних осіб позивача та відповідача.

Оскільки, відзиву на позовну заяву відповідач не надавав, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації –адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

Предметом діяльності Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (надалі - позивач), згідно з п.2.2. Статуту є, зокрема, забезпечення послугами газопостачання, водопостачання (водовідведення) та централізованого опалення до споживачів по внутрішньо будинкових мережах на підставі договорів, укладених з виробниками послуг та безпосередньо зі споживачами послуг, а також забезпечення збору платежів від споживачів зазначених послуг на користь виробників послуг.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Техмаш” є користувачем приміщення за адресою м. Київ, вул.Довнар-Запольського, 11, що у межах даної справи сторонами не заперечується.

Позивач, на підставі договорів з тепло-та водопостачальними організаціями (ПАТ “Київенерго”, ПАТ АК “Київводоканал”) приєднав до своєї мережі відповідача, як субабонента, та надавав відповідачу послуги з центрального опалення, та холодного водопостачання, а відповідач фактично споживав послуги, проте оплату за їх споживання не здійснив.

Таким чином, між відповідачем і позивачем фактично склалися поза договірні відносини, які підпадають під ознаки договору про надання комунальних послуг.

У період з 18.09.2010 по 14.12.2011 позивачем надано відповідачеві комунальні послуги вартістю 17826,92 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи обліковими картками споживача та розшифровками рахунків абонента.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу ТОВ “Техмаш” направлено претензію від 16.07.2015 про сплату заборгованості у розмірі 17826,92 грн.

Оскільки, борг відповідачем так і не сплачено, позивач звернувся із даним позовом до суду, заявивши до стягнення 17826,92 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 174,14 грн. та інфляційні втрати у розмірі 121,45 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України “Про житлово-комунальні послуги”.

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”).

Предметом регулювання Закону України “Про житлово-комунальні” є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг (ст. З Закону). Відповідно до зазначеного Закону (ст. 1), споживачем є фізична або юридична особа, яка споживає або має намір споживати комунальні послуги. У розумінні ст.1 згаданого закону особа стає споживачем житлово-комунальних послуг за умови, що вона фактично користується чи має намір користуватися цими послугами. Тому обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги виникає у споживача з моменту початку користування цими послугами.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій” від 20 травня 1999 № 686-XIV, суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Таким чином, згідно із вищевикладеним, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №3-184гс14.

Відтак, несплата відповідачем вартості наданих та отриманих послуг порушують права позивача як колективного замовника (абонента) комунальних послуг, яким укладено договори з виконавцями цих послуг.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що 17826,92 грн., як відшкодування вартості спожитих комунальних послуг, підлягає стягненню з ТОВ “Техмаш” на користь позивача у повному обсязі.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”, якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Так, здійснивши математичний перерахунок інфляційної складової боргу, за період прострочення, суд дійшов висновку, що інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача у розмірі 121,45 грн.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок 3% річних суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 3% підлягає задоволенню у сумі розміром 174,14 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмаш" про стягнення 18122,53 грн. – задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмаш" (04107, місто Київ, провулок Делегатський, будинок 4; ідентифікаційний код 30726324) на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, місто Київ, вулиця М.Кирпоноса, будинок 10/8; ідентифікаційний код 31731838) 17826 (сімнадцять тисяч вісімсот двадцять шість) гривень 92 копійки основного боргу, 121 (сто двадцять одну) гривню 45 копійок інфляційних втрат, 174 (сто сімдесят чотири) гривні 14 копійок – 3% річних та 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 05.01.2016 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 11.01.2016 року

Суддя                                                                                                     К.В. Полякова