Рішення

від 04.01.2016 по справі 910/27999/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2016Справа №910/27999/15

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Подільського району м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр імені доктора Геймана"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Подільська районна в місті Києві державна адміністрація

про стягнення 59 254,73 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Худенко А.Я. (дов.№б/н від 07.10.2015), Вагалюк Л.М. - директор

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Кугот В. А. (дов.№ 106-7217 від 10.09.2015),

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Подільського району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр імені доктора Геймана" про стягнення 91 524,24 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 порушено провадження у справі № 910/27999/15 та призначено її до розгляду на 19.11.2015 року.

У судовому засіданні 19.11.2015 представники позивача наголосили на наданих через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва додаткових документах та надали усні пояснення по суті справи.

Ухвалою суду від 19.11.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Подільську районну в місті Києві державну адміністрацію та відкладено розгляд справи на 17.12.2015 року.

У зв'язку із перебуванням судді Полкової К.В. на лікарняному розгляд справи 17.12.2015 не відбувся, про що складено довідку секретарем судового засідання.

Ухвалою суду від 28.12.2015 розгляд справи призначений на 04.01.2016 року.

У судовому засіданні 04.01.2016 представником позивача надані усні пояснення по суті поданих 15.12.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва заяв та клопотань, зокрема заяви про зменшення розміру позовних вимог.

За приписами п.3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

З огляду на вищевикладене, судом прийнято до розгляду заява позивача про зменшення розміру позовних вимог та роз'яснено сторонам, що подальший розгляд справи буде здійснено із врахуванням поданої заяви, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 6 743,03 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 622,36 грн. та 51 904,52 грн. заборгованості за комунальні та експлуатаційні послуги, земельний податок за 2014 рік та 2015 рік.

Під час судового засідання 04.01.2016 представник позивача та представник третьої особи надали пояснення по суті спору, позовні вимоги просили задовольнити повністю, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач повторно не забезпечив явку свого представника для участі у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце проведення судового засіданні повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.2014 між Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією (далі - орендодавець), ТОВ Медичний центр імені доктора Гоймана (відповідач) та КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Подільського району м. Києва (позивач) укладено Договір № 305/14 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі-Договір).

За умовами п. 1.1. договору, відповідач отримав в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: вулиця Волоська, 47 для надання медичних послуг.

Згідно з п. 2.4 договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва і знаходиться на балансі позивача.

Відповідно до п. 9.1 договору, строк дії договору встановлено з 03.02.2014 по 02.02.2017 року.

Відповідно до п. 3.1. договору, за користування об'єктом оренди орендар (Відповідач) сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженого рішенням Київради 22 вересня 2011 року № 34/6250. Розмір орендної плати згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною Договору становить: 6032,00 грн (без ПДВ).

Пунктом 3.2. встановлено, що розмір орендної плати на кожен місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці.

Згідно з п. 3.4., Додатково до орендної плати нараховується ПДВ у розмірах та порядку, визначних законодавством України, який сплачується орендарем (Відповідачем) разом з орендною платою.

Пунктом 3.8 Договору встановлено, вартість комунальних послуг, витрат на утримання при будинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується Орендарем (Відповідачем) окремо на підставі договорів, укладених Орендарем (Відповідачем) з підприємством або організаціями, що надають такі послуги.

Пункт 3.6. Договору передбачає, що орендна плата та компенсація витрат підприємства сплачуються незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря (Відповідача) щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

Статутом Позивача п. 3.9, 7.4, 7.5 передбачено, що Позивач має право на використання майна, закріпленого за ним на праві оперативного управління чи господарського відання, розпоряджатися коштами, отриманими від оренди цього майна, а від так і контролючати стан їх надходження.

Спір виник у зв'язку з тим, що Відповідач неналежним чином виконує умови Договору та не сплачує оренду плату, комунальні послуги й інші платежі, а також не уклав договір про страхування об'єкту оренди.

Як вбачається із матеріалів справи комунальні, експлуатаційні послуги на підставі договору №305/14-ДВВ від 03.02.2014 про відшкодування витрат балансоутримувача та надання комунальних послуг орендарю, за умовами якого орендар взяв на себе зобов'язання відшкодовувати балансоутримувачу кошти за фактично спожиті комунальні послуги, згідно діючих тарифів пропорційно займаної площі згідно рахунку.

У зв'язку з цим відповідачу направлена вимога від 31.08.2015 № 1332 про сплату заборгованості, яку відповідач залишив без відповіді, заборгованість не сплатив, договори на сплату комунальних послуг, страхування об'єкту оренди не уклав.

Таким чином, відповідач в порушення умов договору не оплатив орендну плату і станом на день розгляду справи його заборгованість перед позивачем становить 31 305,54 грн. вартості неоплачених послуг.

Даними діями відповідач порушує взяті на себе зобов'язання за договором оренди.

Підтвердженням отримання відповідачем послуг з експлуатації та утримання приміщення, комунальних послуг (споживання електричної та теплової енергії, холодного водопостачання та водовідведення) є підписані сторонами акти виконаних робіт за спірний період по договору.Оскільки відповідач частково сплатив наявну суму заборгованості, КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Подільського району м. Києва (із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) просить суд стягнути з відповідача за період з 17.04.2014-15.10.2015 6 743,03 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 622,36 грн. та 51 904,52 грн. заборгованості за комунальні та експлуатаційні послуги, земельний податок за 2014 рік та 2015 рік.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив що спір між сторонами виник з орендних правовідносин, які регулюються Законом України Про оренду державного та комунального майна та відповідними статтями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Внаслідок укладення договору оренди, між сторонами, згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона(орендодавець) передає другій стороні(орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно положень чч. 1, 3 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

За таких обставин, суд вимоги позивача у частині стягнення основного боргу у розмірі 51 889,34 грн., що складається з: 11 437,08 грн. компенсації витрат підприємства (експлуатаційні витрати) за 2014 рік та 40 452,26 грн. за 2015 рік заборгованості по компенсації витрат за користування земельною ділянкою, вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню та стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 622,36 грн. та 6 743,03 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 622,36 грн., інфляційні втрати складають 6 743,03 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги у цій частині.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82- 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Подільського району м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр імені доктора Геймана", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Подільська районна в місті Києві державна адміністрація про стягнення 59 254,73 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний центр імені доктора Геймана (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, 59, кв. 1220; ідентифікаційний код 38904144) на користь Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Подільського району міста Києва (04070, місто Київ, вулиця Волоська, 47; ідентифікаційний код 38946268) 3% річних у розмірі 622 (шістсот двадцять дві) гривні 36 копійок, інфляційні втрати у розмірі 6 743 (шість тисяч сімсот сорок три) гривні 03 копійки, 51 889 (п'ятдесят одну тисячу вісімсот вісімдесят дев'ять) гривень 34 копійки заборгованості з компенсаційних та комунальних послуг та 1 372 (одну тисячу триста сімдесят дві) гривні 86 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 04.01.2016 року. Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 11.01.2016 року

Суддя К.В. Полякова