Рішення

від 05.01.2016 по справі 910/27746/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.01.2016Справа №910/27746/15

за позовом Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвестбуд"

про стягнення 145 801,12 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвестбуд" про стягнення 145 801,12 грн. (в редакції прийнятої судом заяви про збільшення позовних вимог від 17.12.2015), нарахованої у зв'язку з непогашенням Відповідачем заборгованості з орендної плати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 порушено провадження у справі № 910/27746/15 та призначено її до розгляду на 19.11.2015 року.

За наслідками розгляду справи 19.11.2015 суд відклав розгляд справи на 17.12.2015, про що виніс відповідну ухвалу.

17.12.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

Розгляд справи 17.12.2015 у зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. на лікарняному не відбувся, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

Ухвалою суду від 28.12.2015 розгляд справи призначений на 04.01.2016 року.

До судового засідання 05.01.2016 сторони не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.05.2010 між Позивачем, як Орендодавцем, та Відповідачем, як Орендарем, укладено договір оренди № 203 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), за умовами якого, в редакції додаткового договору № 368 від 06.09.2010, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - Майно) - нежитлові приміщення загальною площею 542,8 кв.м, розташовані за адресою: м Київ, вул. Артема, 73 на другому поверсі будинку. Майно передавалося в оренду для розміщення об'єкта громадського харчування, і факт передачі підтверджується актом від 25.05.2010.

За умовами п.п. 3.1, 3.2 Договору, орендна плата без ПДВ за базовий місяць оренди (січень 2010 року) становить 62661,25 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - травень 2010 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди - січень 2010 року на індекси інфляції за лютий, березень, квітень та травень 2010 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п. 3.6 Договору, в редакції додаткового договору № 368 від 06.09.2010 до Договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Проте, в порушення умов Договору та ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України та 193 ГК України, Відповідачем свої зобов'язання в частині перерахування до державного бюджету та балансоутримувачу орендної плати не виконувалось належним чином.

Рішеннями Господарського суду міста Києва:

- від 25.05.2011 у справі № 37/89 розірвано Договір, зобов'язано Відповідача звільнити та повернути Позивачу Майно (нежитлові приміщення загальною площею 542,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, на другому поверсі будинку) та стягнуто з Відповідача до Державного бюджету України 189382,32 грн. боргу з орендної плати та 7 286,83 грн. пені;

- від 15.08.2012 у справі № 5011-7/7283-2012 стягнуто з Відповідача на користь Державного бюджету України 130395,39 грн. основного боргу за оренду приміщення, 30538,77 грн. пені, 31977,77 грн. штрафу та 646362,12 грн. пені;

- від 02.02.2013 у справі № 910/413/13 позов задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 25566,82 грн. пені, у решті позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 рішення господарського суду міста Києва скасовано частково та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги повністю та стягнуто з Відповідача в доход Державного бюджету України 52310,35 грн. пені;

- від 19.09.2013 у справі № 910/14046/13 стягнуто з Відповідача в доход Державного бюджету України 25 620,26 грн. пені, в іншій частині в позові відмовлено;

- від 21.01.2014 у справі № 910/23630/13 стягнуто з Відповідача в доход Державного бюджету України 19 920,15 грн. пені;

- від 04.07.2014 у справі № 910/10127/14 стягнуто з Відповідача в доход Державного бюджету України 22 349,39 грн. пені за період з 14.01.2014 по 25.06.2014 року;

- від 11.02.2015 у справі № 910/28097/14 стягнуто 48693,82 пені за період з 26.06.2014 по 29.01.2015 року.

Обставини, встановлені вищевказаними рішеннями судів, не доводяться знову при вирішення даного спору відповідно до ст. 35 ГПК України.

Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Відповідача пені за наступний період - з 30.01.2015 по 08.12.2015 у розмірі 145 801,12 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються із нормами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт наявності у Відповідача заборгованості з орендної плати за вищевказаними рішеннями судів в сумі 319777,71 грн., на яку нараховується пеня, та яка є непогашеною в період нарахування пені, Позивачем перед судом належним чином доведений та Відповідачем не спростований.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 23.01.2012 у справі № 37/64, від 14.11.2011 у справі № 12/207, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Як на тому наголошено в п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наведені Позивачем у позові та заяві про збільшення позовних вимог розрахунки пені, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам Договору, тому позовні вимоги про стягнення 145 801,12 грн. пені за період з 30.01.2015-08.12.2015 визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладається на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвестбуд" про стягнення 145 801,12 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвестбуд" (м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-А, офіс 54; ідентифікаційний код 36678046) на користь Фонду державного майна України (м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) 145 801 (сто сорок п'ять тисяч вісімсот одну) гривню 12 копійок пені за період 30.01.2015-08.12.2015 та 2 187 (дві тисячі сто вісімдесят сім) гривень 01 копійку витрат зі сплати судового збору судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 05.01.2016 року. Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 11.01.2016 року.

Судя К.В. Полякова