Рішення

від 30.12.2015 по справі 549/556/15-ц

ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа №549/556/15-ц

Провадження№2/549/233/15

РІШЕННЯ

Іменем України

25 грудня 2015 року Чорнухинський районний суд Полтавської області

у складі: головуючого - судді Крєпкого С.І.

при секретарі - Якубовській Т.О.

за участю осіб, які беруть участь у справі:

представника третьої особи - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Чорнухи цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області, ОСОБА_4, треті особи - відділ Держгеокадастру у Чорнухинському районі Полтавської області, державне підприємство "Полтавський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", приватне підприємство "Чорнухинський центр земельного кадастру" про визнання недійсними державних актів ,

встановив:

04.11.2015 року позивач звернулася до суду з позовом, який обгрунтовувала тим, що їй на праві власності належить житловий будинок по вул.Шевченко, 45 в с.Богодарівка Чорнухинського району Полтавської області.

24.04.2015 р. відділ Держгеокадастру відмовив їй у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з тих підстав, що в межах земельної ділянки, яку передбачалось зареєструвати, знаходяться інші земельні ділянки або її частини, а саме земельні ділянки з кадастровими номерами №5325180501:01:0010154 та 5325180501:01:0010157, які належать відповідачу ОСОБА_4

Вважає, що державні акти на право власності на земельні ділянки серій ЯК №652827 та ЯК №652821, видані ОСОБА_4 були складені з помилками, оскільки межі земельних ділянок відповідача частково накладаються на межі її земельної ділянки, що порушує права позивача.

З огляду на зазначене, посилаючись на те, що існуючі накладення унеможливлюють виготовлення документів про право власності на земельну ділянку та присвоєння їй кадастрового номеру, а також на п.п.3,4,5,10 ч.2 ст.16 ЦК України, ч.5 ст.116, ч.2 ст.152, п.п.б, г, д ч.3 ст.152, ч.1 ст.155, ч.2 ст.158 ЗК України, п.п.1, 2, 4, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 р., просив визнати недійсними Державні акти на право власності на земельні ділянки серій ЯК №652827 від 19.08.2010 р. та ЯК №652821 від 19.08.2010 р. , видані відповідачу ОСОБА_4

Представник позивача надав суду заяву, в якій просив розгляд справи, призначений 25.12.2015 р., провести за його відсутності; допит свідка ОСОБА_5 провести без його участі, а також повідомив, що в разі необхідності призначення експертизи у справі позивач згідна провести відповідну оплату.

Представник відповідача ОСОБА_3 сільської ради Чорнухинського району Полтавської області - голова сільської ради ОСОБА_6 під час попереднього судового засідання позов заперечив. Суть заперечень - рішенням ОСОБА_3 сільської ради 35 сесії 4 скликання від 18.03.2015 року ОСОБА_2 надавався дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по вул.Шевченка, 45 в с.Богодарівка Чорнухинського району, площею 0,06 га, а не 0,11 га.

В послідуючому ОСОБА_3 сільська рада направила заяву про розгляд справи за відсутності її представника (а.с.108, 128).

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, від одержання судових повісток відмовився, в силу ч.8 ст.76 ЦПК України вважається повідомленим про день, час і місце розгляду справи (а.с.100- 111, 128).

Представник третьої особи - головний спеціаліст сектору державного земельного кадастру відділу Держгеокадастру у Чорнухинському районі Полтавської області ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечень проти позову не мала і пояснила, що акти прийомки-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_4 не підписані суміжними землекористувачами, а саме - ОСОБА_7 і ОСОБА_8М, що може свідчити про те, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право відповідача на земельні ділянки, складена Державним підприємством Полтавський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою з помилками, внаслідок чого межі земельних ділянок були встановлені невірно.

Під час судових дебатів зазначила, що зібраних у справі доказів недостатньо для визнання недійсними державних актів.

Третя особа - державне підприємство "Полтавський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" при вирішенні спору покладалися на розсуд суду, просили розглянути справу за відсутності її представника (а.с.97).

Третя особа - приватне підприємство "Чорнухинський центр земельного кадастру" явку свого представника в судове засідання не забезпечила, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином (а.с.132).

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Статтею 3 ЦК України, зокрема, передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ч.1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу ( ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною третьою ст.27 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Згідно з ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. ст. 58, 59 ЦПК України надані суду докази мають бути належними та допустимими.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання або ж до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням цих вимог, судом не приймаються, якщо сторона не доведе поважність причин несвоєчасного подання доказів. Крім того, сторона зобов'язана повідомити суду до або під час попереднього судового засідання або ж до початку розгляду справи по суті про усі відомі рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про усі незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору.

Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по вул.Шевченко, 45 в с.Богодарівка Чорнухинського району Полтавської області, що підтверджується рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 25.04.2014 року (а.с.94).

Рішенням ОСОБА_3 сільської ради Полтавської області 35 сесії 4-го скликання від 18.03.2015 р. Про надання дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в настурі (на місцевості) ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розташована по вул.Шевченка, 45 в с.Богодарівка Чорнухинського району Полтавської області, орієнтовною площею 0,06 га (згідно з записами облікових документів ОСОБА_3 сільської ради) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарськитх будівель і споруд (а.с.18).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 виготовлено технічну документацію на встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на земельну ділянку ОСОБА_3 сільської ради, площею 0,11 га, розташованої по вул.Шевченка, 45 в с.Богодарівка Чорнухинського району Полтавської області, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.11-33).

Рішенням державного кадастрового реєстратора відділу Держземагенства у Чорнухинському районі №РВ-5300130702015 від 24.04.2015 р. ОСОБА_2 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачалось зареєструвати, іншої земельні ділянки або її частини, та рекомендовано звернутися з заявою про реєстрацію земельної ділянки до відділу після усунення помилки у координатах поворотних точок меж земельних ділянок з кадастровим номером 5325180501:01:001:0154 та кадастровим номером 5325180501:01:001:0157 (а.с.34).

Рішеннями ОСОБА_3 сільської ради 25 сесії 3-го скликання від 19.11.2009 р. Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку та 13 сесії 3-го скликання від 13.01.2010 р. Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_4 надані дозволи на виготовлення технічної документації з землеустрою, її затверджено та передано останньому у приватну власність із земель сільської ради земельну ділянку в с.Богодарівка, загальною площею 0,6629 га, в тому числі рілля - 0,6629 га, для ведення особистого селянського господарства (а.с.61, 66).

Рішеннями ОСОБА_3 сільської ради 25 сесії 3-го скликання від 19.11.2009 р. Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку та 13 сесії 3-го скликання від 13.01.2010 р. Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_4 надані дозволи на виготовлення технічної документації з землеустрою, її затверджено та передано останньому у приватну власність із земель сільської ради земельну ділянку в с.Богодарівка, загальною площею 0,1664 га, в тому числі: збудовані землі - 0,1664 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (а.с.74, 79).

Технічні документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на зазначені земельні ділянки були погоджені відділом Держкомзему у Чорнухинському районі (а.с.67, 80).

На підставі вищевказаних рішень ОСОБА_3 сільської ради, ОСОБА_4 у 2010 році отримав державні акти на право власності на вказані земельні ділянки.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 12 ЗК України передбачені повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, щодо розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності .

Відповідно до ст.116 ЗК України (в редакції на час прийняття ОСОБА_3 сільською радою рішень щодо передачі земельних ділянок у власність відповідачу), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України (у редакції на час виділення земельної ділянки ОСОБА_4М.) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частинами першою та другою статті 120 ЗК України передбачено, що уразі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду стає власником відповідної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України необхідно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Як роз?яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7, при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Згідно з ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

На підставі зазначених норм - підлягає доведенню існування перешкод у здійсненні правомочностей власника або землекористувача щодо користування й розпорядження земельною ділянкою.

На підтвердження позовних вимог позивач фактично послався на наступні докази: державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на ім'я ОСОБА_4 (а.с.6, 7), технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на земельну ділянку ОСОБА_3 сільської ради надану у користування ОСОБА_2 (а.с.11-23), рішення державного кадастрового реєстратора відділу Держземагенства у Чорнухинському районі №РВ-5300130702015 від 24.04.2015 р. про відмову позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачалось зареєструвати, іншої земельні ділянки або її частини (а.с.26).

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що жоден доказ не має наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Права позивача рішеннями сільської ради від 2009 та 2010 року, державними актами від 2010 року, які були видані на ім'я відповідача ОСОБА_4 не могли бути порушені, оскільки ОСОБА_2 набула у власність житловий будинок по вул.Шевченка, 45 у 2014 році, що підтверджується матеріалами справи.

Необхідно зазначити, що згідно з абз.3 п.4 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державний земельний кадастр , у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв'язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.

Проте, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази накладення саме земельних ділянок, яка належить ОСОБА_4, на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_2

Зокрема, немає висновку спеціаліста про накладення земельних ділянок, площу накладення, конфігурацію накладення, висновок земельно - технічної експертизи, тощо.

При цьому позивач не подала суду документів на земельну ділянку, яка знаходиться в її користуванні і закріплено за домоволодінням за адресою: вул.Шевченка, 45 в с.Богодарівка Чорнухинського району Полтавської області, доказів того, що земельна ділянка площею 0,11 га надавалась у користування за вказаною адресою раніше, ніж передавались у власність відповідачу ОСОБА_4

В той же час рішення про передачу позивачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,11 га органом місцевого самоврядування не приймалося, оскільки в рішенні ради від 18.03.2015 року йдеться про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га (а.с.18).

Рішення державного кадастрового реєстратора відділу Держземагенства у Чорнухинському районі №РВ-5300130702015 від 24.04.2015 р. про відмову позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачалось зареєструвати, іншої земельні ділянки або її частини, а саме земельні ділянки з кадастровими номерами №5325180501:01:0010154 та 5325180501:01:0010157, які належать відповідачу, не є достатнім доказом, який свідчить по те, що при виготовлені, перевірки правильності технічної документації, прийняті сільською радою рішення про передачу земельних ділянок у власність та видачі державних акті на право власності на землю не були враховані дійсні межі земельних ділянок відповідача, тому в них була помилково включена частина земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні позивача.

Крім того, згідно з п.3.11 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками , що затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів України від 18.05.2010р. № 376, середньоквадратична похибка місцезнаходження межового знака відносно найближчих пунктів державної геодезичної мережі, геодезичних мереж згущення, міських геодезичних мереж не повинна перевищувати у селах 0,3 м.

Як вбачається з актів прийомки-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_4 межі земельних ділянок не встановлювались, так як поворотні точки меж збігаються з твердими точками на місцевості (а.с.62, 75).

Згідно з п. 2.3. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року № 43, межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами. Крайні поворотні точки кожної межі закріплюються довгостроковими межовими знаками встановленого зразка, крім випадків збігу вказаних поворотних точок меж з твердими точками на місцевості.

При виготовленні вказаного акту, які завірені печаткою головою ОСОБА_3 сільської ради та підписаний сільським головою, фактично межі не погоджувалися з усіма землевласниками/землекористувачами суміжних земельних ділянок - ОСОБА_7, ОСОБА_8М (а.с.6,7).

Дійсно, передбачена у чинному законодавстві, як обов'язкова процедура, узгодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами, має на меті забезпечити усунення будь-яких претензій між суміжними землекористувачами, перш ніж особа набуде право власності на земельну ділянку.

Відповідно ст.106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками , що затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів України від 18.05.2010р. № 376, відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної

ділянки.

У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Приватизація ОСОБА_4 земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем не позбавляло суміжних землекористувачів права звернутися до суду за захистом своїх прав у тому випадку, якщо вони вважають, що приватизація земельної ділянки у таких межах порушує їх права.

Разом з тим доказів про те, що попередній землекористувач ОСОБА_7 - спадкодавець позивача, зверталась до суду за захистом своїх прав з цих підстав, а також мала претензії стосовно меж із земельними ділянками відповідача ОСОБА_4, не надано.

Крім того, матеріали справи не містять даних про те, що до часу, коли позивач стала власником домоволодіння №45 по вул.Шевченка, в с.Богодарівка Чорнухинського району Полтаської області, попередній користувач земельної ділянки - ОСОБА_7 не погоджувались із розміром і конфігураціями земельних ділянок, визначених в державних актах, що з цього приводу у них існував спір з відповідачем ОСОБА_4

Позивачем вимоги щодо відновлення меж між суміжними земельними ділянками; зобов'язання встановити межу та відновити межові знаки; недотримання при користуванні меж земельних ділянок, не заявлялись.

Припущення представника відділу Держгеокадастру про те, що технічні документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право відповідача ОСОБА_4 на земельні ділянки відповідачу, може бути складена Державним підприємством Полтавський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою з помилками, внаслідок яких межі були встановлені невірно, оскільки що акти прийомки-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_4 не підписані суміжними землекористувачами ОСОБА_7 та ОСОБА_8, суд не бере до уваги в силу ч.4 ст.60 ЦПК України, згідно з якою доказування не може грунтуватися на припущеннях.

При цьому вищезгадані рішення ОСОБА_3 сільської ради з цих підстав щодо невідповідності технічної документації із землеустрою вимогам земельного законодавства позивачем не оспорювались.

За клопотанням представника позивача судом викликався свідок ОСОБА_5 - колишній директор приватного підприємства Чорнухинський центр земельного кадастру , який в судове засідання 14.12.2015 р. та 25.12.2015 р. на з'явився, будь- яких причин неявки не повідомив.

Представник позивача також 25.12.2015 р. не з'явився в судове засідання подавши заяву про проведення розгляду справи та допиту свідка ОСОБА_5 без його присутності.

Необхідно зазначити, що суд сприяє сторонам у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику. Особи, які брали участь у справі, повторного клопотання про виклик цього свідка не заявляли.

Крім того, зазначаючи в заяві від 24.12.2015 р. про згоду позивача провести відповідну оплату у разі необхідності призначення експертизи, представник позивача та позивач клопотань про призначення такої експертизи не заявляли.

З урахуванням принципу диспозитивності суд позбавлений змоги призначати експертизу за власною ініціативою.

Відповідно до ч.1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Обов'язок суду за відсутності клопотання про призначення експертизи в силу ч.4 ст.10 ЦПК України полягає у сприянні сторонам шляхом надання роз'яснень щодо їх права на заявлення цього клопотання та наслідків відмови від проведення експертизи.

Судом згідно з ч.4 ст. 10 ЦПК України під час попереднього судового засідання представнику позивача було роз'яснено право заявити клопотання про призначення судових технічних експертиз, наслідки вчинення чи не вчинення процесуальних дій з приводу подачі заяви про призначення таких експертиз.

Таке право було роз'яснено і третій особі - відділу Держгеокадастру у Чорнухинському районі.

Проте заяв про призначення судово-технічних експертиз з переліком відповідних питань, які необхідно поставити на вирішеня експертизи, подано не було.

Згідно з правовими позиціями, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2014 року у справі №6-46цс14 та від 06 лютого 2013 року у справі № 6-103цс12, відповідно до статі 126 (в редакції чинній до 05.03.2009 року), статей 152, 155 ЗК України державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.

Доказів про те, що рішеннями ОСОБА_3 сільскої ради надавався дозвіл на розробку проекту землеустрою земельних ділянок, які в послідуючому передавались безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_4, частково перебували у постійному землекористуванні попереднього власника будинкку по вул. Шевченка, 45 в с.Богодарівка Чорнухинського району Полтавської області, суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку по відмову в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки вони не доведені належними доказами, що є обов'язком позивача відповідно до засад змагальності процесу згідно з ст.10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15, 16, 328, 377 ЦК України ст.ст. 12, 81, 118, 120, 121, 125, 126, 152 ЗК України, ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 131, 212, 214 ЦПК України, суд,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Чорнухинский районний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з моменту отримання копії цього рішення.

Рішення cуду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.

Рішення виготовлене у повному обсязі 30 грудня 2015 року.

Суддя