Рішення

від 17.12.2015 по справі 522/11240/15-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Провадження № 2/522/6897/15

Справа № 522/11240/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇН

17 грудня 2015 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі - Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області за участю третьої особи Одеської обласної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, виплату вихідної допомоги при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 03.06.2015 року звернувся до суду з позовом до Державної установи Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області та просив стягнути на його користь суму нарахованої, але не виплаченої, заробітної плати у розмірі 6550, 12 грн.; грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 2546, 80 грн.; вихідну допомогу при звільненні у розмірі 12 300, 00 грн.; середній заробіток за весь час затримки заробітної плати по день винесення судом рішення; нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати та відшкодувати завдану моральну шкоду.

В обґрунтування позову зазначив, що з 15 травня 2012 року працював у державній організації Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області . 30 січня 2015 року наказом №300115-01 його було попереджено про звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. 31 березня 2015 року на підставі наказу №310315-01 від 31.03.2015 року позивача було звільнено з посади фахівця з договірних та претензійних питань Регіонального фонду підтримки підприємництва в Одеській області на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку зі скороченням штату працівників.

Наказом №310315-01 від 31 березня 2015 передбачено здійснити з ОСОБА_1 необхідні розрахунки, проте по факту цього не зроблено. За відпрацьований час у період з 01 січня 2015 р. по 31 березня 2015р. позивачу не виплачена заробітна плата у повному обсязі, не виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку. Так, згідно довідки про доходи, у січні 2015 року йому нараховано заробітну плату у розмірі 4700, 00 грн., за вирахуванням податків до сплати позивачу належить 3780, 68 грн. Проте на картковий рахунок позивача перераховано заробітна плата за січень 2015 року у розмірі лише 2815, 40 грн.. Таким чином заборгованість по заробітній платі за січень 2015 року становить 919, 32 грн. ( 3780, 68 грн. - 2815,40 грн. = 919, 32 грн.). За лютий та березень 2015 року заробітна плата не виплачувалась зовсім. Вважає, що розмір заробітної плати за лютий та березень 2015 року повинен відповідати штатному розкладу та становити не менше 3500, 00 грн. за кожен місяць. Загальна сума заборгованість по заробітній платі на момент звільнення складає 6550, 12 грн.

Розмір грошової компенсації за невикористанні ним дні щорічної відпустки, який має бути виплачений йому, позивач розрахував наступним чином: сукупний дохід за відпрацьований період з 01.04.2014р. по 31.03.2015р. становить 38712, 82 грн., кількість календарних днів - 304 днів; кількість днів відпусти - 20 днів. Тому, середньоденний заробіток складає 127, 34 грн. (38 712, 82 грн. ? 304 днів = 127, 34 грн.), а компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки складає 2546, 80 грн. (127,34 грн. х 20 днів = 2546,80 грн.).

Також, у порушення трудового договору та норм чинного трудового законодавства відповідач безпідставно зменшив йому розмір заробітної плати позивача, та яка у лютому 2015 року склала 1 535, 00 грн. У зв'язку з чим вважає, що на підставі ст.. 44 КЗпП України, йому внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору має бути виплачена вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку - 12 300, 00 грн. Розрахунок здійснював виходячи із середньої заробітної плати у розмірі 4100, 00 грн. ( добуток з/п за січень 2015р. 4700, 00 грн. + з/п за лютий 2015 р. 3500, 00грн., поділений на 2 міс.).

Оскільки на момент звільнення, відповідач не провів повний розрахунок з ним, заробітну плату та грошову компенсацію за невикористанні дні відпустки не виплатив, не зробив належний розрахунок вихідної допомоги, позивач вважає, що організація повинна виплатити йому його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також компенсувати втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, яка провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Додатково відзначив, що унаслідок звільнення, безпідставного зменшення заробітної плати у лютому та березні 2015 року, невиплати належних йому сум, позивач опинився у скрутному матеріальному становищі, майже без грошей, необхідних для забезпечення повсякденного життя. Позивачу доводиться витрачати час та докладати окремих зусиль на захист своїх порушених прав та інтересів, відсутність доходу та участь у судових засіданнях викликають у позивачу негативні емоційні переживання, підвищують тривожність, усе це завдає йому моральні страждання. У зв'язку з чим просить стягнути з відповідача кошти у розмірі 3000, 00 грн. на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Позивач 17.12.2015 року у судове засідання з'явився, позовні вимоги та вищевказані обставини, на яких вони ґрунтуються, підтримав та просив задовольнити. Додатково пояснив, що працював на підприємстві з 2012 року та у березні 2015 року був звільнений у зв'язку зі скороченням, однак на день звільнення розрахунку у повному обсязі з ним здійснено не було. Отримавши довідку по заробітній платі, ОСОБА_1 дізнався, що у лютому та березні 2015 року відповідач незаконно зменшив його заробітну плату, про що завчасно його не повідомив та чим порушив законодавство про працю. Згідно штатного окладу його заробітна плата складає суму 3500, 00 грн., тому усі розрахунку по заборгованості він здійснював, виходячи з цієї суми. За січень 2015 року підприємство виплатило йому заробітну плату на суму 2815, 40 грн., а повинні були виплатити 3780, 68 грн., за лютий та березень жодних виплат він не отримував.

Представники відповідача -ОСОБА_2 (діє на підставі довіреності від 08.09.2015 року) та ОСОБА_3 у судовому засіданні 17.12.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 визнали частково, не заперечували наявності заборгованості по заробітній платі, однак висловили заперечення щодо наданих позивачем розрахунків. Вважають, що розрахунок середнього заробітку має здійснюватись за заробітними платами за останніми двома місяцями перед звільненням, які згідно довідки бухгалтерії підприємства складають 4700, 00 грн. за січень та 1535, 00 грн. за лютий, тому середній заробіток позивача з урахуванням податків складає 2603,11 грн. та всі розрахунки мають здійснюватись виходячи з цієї суми. Вважають вимоги позивача щодо стягнення вихідної допомоги не менше тримісячного середнього заробітку необґрунтованими, оскільки законодавцем чітко врегульовано можливість виплати такого розміру вихідної допомоги, а саме у випадку розірвання трудового договору з ініціативи працівниками (ст.. 38, 39 КЗпП України) внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договорі. Оскільки, позивач був звільнений на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, розмір виплати вихідної допомоги має становити не менше середнього місячного заробітку, тобто 2603, 11 грн.. Визнають суму заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги на загальну суму 7848, 63 грн.. Пояснив, що фінансування здійснюється за рахунок коштів Одеської обласної ради та без рішення останньої не мають можливості розрахуватись по заробітним платам. Відзначив, що подавали заявки до Одеської обласної ради про надання коштів на їх утримання на суму 400 000, 00 грн., однак 21.01.2015 року Одеська обласна рада прийняла рішення про надання коштів у меншому розмірі на суму 106 600, 00 грн.. Підприємство подавало заявки до казначейської служби стосовно того, що розмір заробітних плат ними не змінювався, однак Одеська обласна рада рішенням від 06.03.2015 року, про яке ім. не було відомо, знову зменшила фінансування та яке склало 57,1 тис.грн. Відповідного попередження Одеська обласна рада як розпорядник коштів на адресу РФПП не направляла, про прийняте рішення про внесення змін в частині розміру фінансової підтримки РФПП повідомлене не було, у зв'язку з чим у них виникли спірні правовідносини, 20.02.2015 року вони звертались до голови Одеської обласної ради щодо пояснення причин зменшення фінансування діяльності та тільки 13.05.2015 року отримали відповідь щодо зменшення фінансової підтримки їх діяльності. На теперішній час у них недостатньо коштів для здійснення повного розрахунку з працівниками. Висловив заперечення щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, вважає, що належних та допустимих доказів на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди ним не надано, вважає що вини підприємства в затримці виплати заробітної плати не має та РФПП зі своєї сторони здійснив всі належні дії, щоб виплатити позивачу належні йому кошти.

Представник третьої особи Одеської обласної ради - ОСОБА_4 (діє на підставі довіреності від 19.11.2015 року) у судовому засіданні пояснила, що вважає позовні вимоги ОСОБА_1 частково обґрунтованими але вини їх в цьому не має., оскільки відповідач є самостійною юридичною особою та повинно нести відповідальність.. Заперечувала проти пояснень представника відповідача, пояснила, що РФПП повідомлялось про зменшення розміру фінансування завчасно, на підтвердження чого надала копії листів Одеської обласної ради та копії листів ГУ ДКС України в Одеській області та розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами. Зазначила, що на сьогоднішній день РФПП було профінансовано на суму 37, 5 тис.грн. та у зв'язку з порушенням останніми бюджетного законодавства залишок у сумі 19 606, 55 грн. Одеська обласна рада не має можливості їх профінансувати. Додатково відзначила, що відповідно до розділу 3 статуту РФПП в редакції від 14.08.2007 року Регіональний фонд є самостійною юридичною особою, яка має власний баланс, майно, рахунки в установах банків, печатку і штампи зі своїм найменуванням, інші атрибути юридичної особи, а засновники не відповідають за зобов'язаннями фонду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та перевіривши наведені в позові доводи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що з 15 травня 2012 року позивач працював у державній організації Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області . 3 30 січня 2015 року наказом №300115-01 його було попереджено про звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. (а.с.9).

1 березня 2015 року на підставі наказу №310315-01 позивача було звільнено з посади фахівця з договірних та претензійних питань Регіонального фонду підтримки підприємництва в Одеській області на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. Наказом №310315-01 від 31 березня 2015 передбачено здійснити з ОСОБА_1 необхідні розрахунки.

Зазначене підтверджується наявними у матеріалах справи копією трудової книжки та відповідними наказами Регіонального фонду підтримки підприємництва в Одеській області (а.с.23-25, 9-10).

Судом встановлено, що на день звільнення розрахунок з позивачем у повному обсязі РФПП здійснено не було, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість по виплаті ОСОБА_1 заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

ОСОБА_5 України , проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов'язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3). Складовою цього обов'язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (частина четверта статті 13, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 КЗпП України і частині першій статті 1 Закону України Про оплату праці , як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (така правова позиція висловлена у рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 року у справі № 1-13/2013).

Щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Так, відповідно до ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. 40, 41 КЗпП).

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Таким чином, з огляду на те, що факт не здійснення на день звільнення з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі визнається та не заперечується сторонами, що факт існування заборгованості по заробітній платі та коштам за невикористанні позивачем дні щорічної відпустки представниками відповідача не оскаржується, суд з урахуванням положень ч.1 ст. 61 ЦПК України приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, та стягнення компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки є обґрунтованими та такими, що додатковому доказуванню не підлягають, і можуть бути задоволенні з урахуванням наступного.

Позивач, розраховуючи заборгованість по заробітній платі, вказує наступне.

Згідно довідки про доходи, виданої РФПП в Одеській області, за січень 2015 року ОСОБА_1 було нараховано до виплати 3 780, 68 грн., за лютий 2015 року до виплати нараховано 1234, 75 грн. та за березень 2015 року - 3045, 51 грн..

Враховуючи, що за січень 2015 року йому частково виплатили заробітну плату на суму 2815, 40 грн. (що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с.8-9), а розмір нарахованої заробітної плати за лютий та березень 2015 року позивач вважає незаконно зменшеною, останній виходить із заробітної плати, визначеної у відповідності до штатного розкладу, та за яким посадовий оклад складає 3500, 00 грн. за місяць.

Таким чином згідно розрахунку позивача заборгованість по заробітній платі становить загальну суму коштів у розмірі 6550, 12 грн.:

січень 2015 року - 965, 28 грн. (3780, 68 грн. - 2815, 40 грн.(виплачено) = 965, 28 грн.);

лютий 2015 року - 2815, 40 грн. (3500, 00 грн. - 684, 60 (податки) = 2815, 40 грн.)

березень 2015 року - 2815, 40 грн. (3500, 00 грн. - 684, 60 (податки) = 2815, 40 грн.).

Відповідач у судових засіданнях заперечував проти наданого позивачем розрахунку та вважає, що позивачу має бути виплачена заробітна плата за січень, лютий та березень 2015 року згідно довідки про доходи та заборгованість підприємства з урахуванням наступного:

за січень - нараховано 4700, 00 грн.; утримано податків 919, 32 грн., виплачено 2815, 40 грн.;

за лютий - нараховано 1535, 00 грн., утримано податків 300, 25 грн.

за березень - нараховано 2815, 40 грн., утримано податків 740, 55 грн., нараховано за березень розрахункові на суму 2286, 04 грн.

Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З пояснень сторін вбачається, що суперечностей щодо боргу по заробітній платі за січень 2015 року у розмірі 965,28 грн. між сторонами не має, остання існує лише відносно сум за лютий та березень 2015 року.

Суд звертає увагу, що відповідачем на обґрунтування своїх пояснень щодо здійснення усіх можливих дій для забезпечення виплати позивачу заробітної плати надано до суду копії розрахункових відомостей РФПП за лютий та березень 2015 року (а.с.140, 143), які направлялись до казначейства в обґрунтування розміру необхідної фінансової підтримки підприємства.

З даних копій розрахункових відомостей суду вбачається, що посадовий оклад ОСОБА_1 за лютий та березень 2015 року визначений у розмірі 4700, 00 грн., а до сплати з урахуванням податків визначена сума у розмірі 3 780, 68 грн. (така ж сама сума була нарахована підприємством до виплати ОСОБА_1 у січні 2015 року).

За розрахунком суду, заборгованість відповідача по заробітній платі ОСОБА_1 на підставі наданих підприємством документів складає за січень 965, 28 грн., за лютий 2015 року - 3780, 68 грн., за березень 2015 року - 3780, 68 грн., а загальна сума складає 8 526, 64 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Однак, враховуючи, що розрахунки позивача виходять із розміру посадового окладу 3500, 00 грн., визнаного сторонами, твердження відповідача щодо часткової виплати позивачу заробітної плати за березень 2015 року належного підтвердження під час судового розгляду справи не знайшли, з урахуванням того, що суд розглядає цивільні справи у межах заявлених позивачем вимог, тому суд приходить до висновку щодо обґрунтованості розрахованої позивачем суми заборгованості по заробітній платі та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі на суму 6 550, 12 (шість тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень 12 коп.) грн..

Щодо вимог позивача про стягнення компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оплату праці" структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат. До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Тобто компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком.

Згідно ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України"Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини), не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100.

Відповідно до п.2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Так, пунктом 7 Порядку визначено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Отже, для розрахунку слід приймати кількість календарних днів за 12 місяців розрахункового періоду за мінусом святкових і неробочих днів, встановлених законодавством.

Судом встановлено, що відповідачем, у порушення норм чинного законодавства України, не здійснено розрахунок з позивачем щодо компенсаційних виплат при звільненні ОСОБА_1 за невикористанні дні щорічної відпустки. Кількість вказаних днів, за твердженням позивача, становить 20 днів, зазначене не спростовано відповідачем.

Розрахунок компенсації за невикористанні дні відпустки позивач здійснює, виходячи із розміру сукупного доходу - 38 712, 82 грн. (при цьому заробітну плату за лютий та січень 2015 років приймає у відповідності до посадового окладу 3500, 00 грн. за місяць) та кількості календарних днів за період з 01.04.2014 року по 31.03.2015 року - 304 днів. Кількість днів невикористаної відпустки за твердженнями позивача становить 20 днів.

Таким чином, розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за розрахунком позивача становить 2 546, 80 грн.:

38712, 82 грн. ? 304 дні = 127, 34 грн.

127, 24 грн. х 20 днів невикористаної відпустки = 2 546, 80 грн.

Представники відповідача наданий розрахунок належним чином не спростований.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 01.04.2014 року по 31.03.2015 року у розмірі 2 546, 80 (дві тисячі п'ятсот сорок шість гривень 80 коп.) грн.. доказано та підлягають повному задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільнення у розмірі тримісячного середнього заробітку суд приходить до висновку про їх відмову з наступного.

Ст. 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку;

В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначив, що підприємством не законно було зменшено у лютому та березні 2015 року належну йому заробітну плату, завчасно не попередивши його та не узгоджуючи з ним.

Крім того, з аналізу вищевказаної норми КЗпП України, вбачається що вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку виплачується у випадках, встановлених ст.. 38, 39 КЗпП України, на підставі двох вимог: розірвання трудового договору з ініціативи працівника та порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений з посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. Також, у судовому засіданні та з матеріалів справи судом не встановлено зменшення посадового окладу позивача. На підставі чого позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільненні у розмірі тримісячного середнього заробітку необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим у їх задоволенні відмовляє.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати судом враховується наступне.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Такого правового висновку дійшов ВСУ у рішенні від 29.01.2014 року по справі 6-144ц13.

У відповідності до постанови пленуму ВСУ № 13 від 24.12.99 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розглядi справи про стягнення заробiтної плати у зв'язку iз затримкою розрахунку при звiльненнi, що працiвниковi не були виплаченi належнi йому вiд пiдприємства, установи, органiзацiї суми в день звiльнення, коли ж вiн у цей день не був на роботi, - наступного дня пiсля пред'явлення ним роботодавцевi вимог про розрахунок, суд на пiдставi ст. 117 КЗпП стягує на користь працiвника середнiй заробiток за весь перiод затримки розрахунку, а при непроведеннi його до розгляду справи - по день постановлення рiшення, якщо роботодавець не доведе вiдсутностi в цьому своєї вини. Сама по собi вiдсутнiсть коштiв у роботодавця не виключає його вiдповiдальностi. У разi непроведення розрахунку у зв'язку iз виникненням спору про розмiр належних до виплати сум вимоги про вiдповiдальнiсть за затримку розрахунку пiдлягають задоволенню у повному обсязi, якщо спiр вирiшено на користь позивача або такого висновку дiйде суд, що розглядає справу.

Здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Враховуючи, що в цій частині позовних вимог позивачем розрахунок суми коштів не наданий, суд виходить з наступного.

Оскільки, згідно наданих відповідачем копії розрахункових відомостей за лютий та березень 2015 року, посадовий оклад ОСОБА_1 визначений у розмірі 4700, 00 грн., а до виплати визначені суми у розмірах 3 780, 68 грн, так само як і в січні 2015 року згідно довідки про доходи позивача.

То, для розрахунку середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи приймаються заробітні плати за січень та лютий 2015 року у розмірах 3780, 68 грн. Кількість робочих днів за ці два місяці склала 40 днів.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить:

(3780, 68 грн. х 2) ? 40 днів = 189, 03 грн.

Судом встановлено, що на день звільнення 31.03.2015 року підприємством не було здійснено повний розрахунок з ОСОБА_1 за усіма належними йому сумами, то весь час затримки виплати коштів у період з 01.04.2015 року по день винесення рішення 17.12.2015 року становить 261 днів, таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у відповідності до ст. 117 КЗпП України, становить 49 336, 83 (сорок дев'ять тисяч триста тридцять шість гривень 83 коп.) грн.. (189, 03 грн. х 261 днів = 49336, 83 грн.).

Щодо компенсації суми втраченої частини доходів у зв'язку з порушенням термінів розрахунку.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до ст. 1, 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки виплати доходів на один і більше календарних місяців.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на

індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З 1 січня 2001 року набрав чинності ОСОБА_5 України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ на підставі якого затверджено Порядок № 159 Згідно з указаним Порядком у разі затримки виплати доходів компенсації підлягають щомісячні суми відшкодування шкоди, нараховані за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до цих нормативних актів підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Наведене свідчить про те, що затримка розрахунку при звільненні позивача мала місце з вини відповідача і з останнього підлягає стягненню сума втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів розрахунку з урахуванням індексу інфляції.

Згідно до п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженої постановою КМУ від 21 лютого 2001 р. N 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Таким чином, за розрахунком суду з урахуванням вимог статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , виходячи розрахунку індексації заробітної плати (базовий місяць -січень) з урахування загальної суми заборгованості належних позивачу сум 9096, 92 грн. (по заробітній платі 6550, 12 грн. + компенсація за невикористані дні відпустки 2546, 80 грн. = 9096, 92 грн.), сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів розрахунку за період з квітня по листопад 2015 року становить 494, 70 грн. ( 9591, 62 грн. - 9096. 92 грн. = 494, 70 грн.).

На підставі вищевикладеного суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 494, 70 (чотириста дев'яносто чотири гривень 70 коп.).

Що стосується позовних вимог у частині стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно до ст.. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» , зокрема п. 4 вказаної постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Постановою передбачено, що оскільки відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, то необхідно з'ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок невиплати заробітної плати, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000, 00 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин справи, керуючись вищевикладеним, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.. 1, 3, 10, 57, 60, 79, 88, 179, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України; ст.ст.40, 44, 83, 94, 116, 117 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної установи Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області за участю третьої особи Одеської обласної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, виплату вихідної допомоги при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області (код ЄДРПОУ 25430598) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 6 550, 12 (шість тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень 12 коп.) грн..

Стягнути з Державної установи Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області (код ЄДРПОУ 25430598) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 2 546, 80 (дві тисячі п'ятсот сорок шість гривень 80 коп.) грн..

Стягнути з Державної установи Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області (код ЄДРПОУ 25430598) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) заборгованість за затримку виплати заробітної плати за період з 01.04.2015 року по 17.12.2015 року за 261 днів у розмірі 49 336, 83 (сорок дев'ять тисяч триста тридцять шість гривень 83 коп.) грн..

Стягнути з Державної установи Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області (код ЄДРПОУ 25430598) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 494, 70 (чотириста дев'яносто чотири гривень 70 коп.).

Стягнути з Державної установи Регіональний фонд підтримки підприємництва в Одеській області (код ЄДРПОУ 25430598) на користь на користь держави судовий збір у розмірі 589, 28 (п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень 28 коп.) грн..

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Домусчі Л.В.

17.12.2015