Постанова

від 12.01.2016 по справі 910/23403/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2016 р. Справа№ 910/23403/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Пріцак І.Е. - представник

від відповідача: Антощук Е.І. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 04.11.2015р.

у справі № 910/23403/15 (суддя Р.Б. Сташків)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг"

про стягнення 274 751, 34 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.11.2015 року у справі № 910/23403/15 припинено провадження у справі в частині стягнення 7846,96 грн. заборгованості по відсоткам та 5089,92 грн. заборгованості по кредиту. В іншій частині позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг" на користь Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" 249411 грн. 26 коп. заборгованості по кредиту, 11478 грн. 91 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 924 грн. 29 коп. пені за несвоєчасно сплачені відсотки.

На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг" підлягає стягненню до Державного бюджету України 5495 грн. 03 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить зупинити провадження у справі № 910/23403/15 до розгляду Господарським судом Донецької області справи № 905/2813/15 за позовом ТОВ Український лізинг до ПАТ "Український Бізнес Банк" про визнання пунктів кредитного договору від 15.08.2013р. № 204/Ю недійсними.

Крім того, апелянт просить суд змінити оскаржуване рішення та відмовити в частині стягнення процентів у розмірі 3 010, 87 грн. та пені за простроченими процентами у розмірі 43, 77 грн., посилаючись на порушення місцевим судом порушено норм матеріального та процесуального права, неповне з ясування обставини справи, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Апелянт посилається на те, що встановлення п.4.6. договору розміру та порядку сплати додаткових процентів за користування кредитом крім тих, які передбачені п. 1.1. договору, не відповідає вимогам законодавства та принципам справедливості, чим порушує права та інтереси відповідача.

Апелянт зазначає, що протягом року він не отримував від позивача повідомлення про зміну процентної ставки, що є порушенням ч.4 ст. 1056-1 ЦК України, а отже стягнення процентів у розмірі 3 010, 87 грн. та нарахованої на зазначені проценти пені у розмірі 43, 77 грн. є безпідставними.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

15.08.2013 року між ПАТ УКРБІЗНЕСБАНК та ТОВ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ було укладено кредитний договір № 204/Ю ( із подальшими змінами, внесеними сторонами 15.10.2014 р., від 04.12.2014 року.

За умовами Кредитного договору банк за наявності вільних грошових коштів надає позичальнику у тимчасове користування короткостроковий кредит у формі не поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 693 068,00 грн. на придбання сільськогосподарське техніки, строком до 14.10.2015 року зі сплатою 21% річних. За умовами Кредитного договору кошти надавалися на умовах їх забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається із залучених до матеріалів справи виписок позивача про рух коштів, позивачем було надано кредитні кошти відповідачу, а відповідачем невиконано своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином та в повному обсязі, що призвело до накопичення заборгованості та порушення ст.ст. 525, 526, 530, 629 та 1054 ЦК України.

Позивач звертався до позичальника з вимогою №3724 від 15.07.2015 про повернення всієї суми кредиту за Кредитним договором, а також сплати заборгованості по відсоткам та сплати встановлених договором штрафних санкцій.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що були встановлені договором.

Однак, відповідачем вимога позивача у повному обсязі виконана не була, доказів сплати заборгованості у повному обсязі суду не надано.

Виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та зокрема, у вигляді нарахування та стягнення пені відповідно до статей 546, 549 ЦК України, на підставі пункту 5.10 Кредитного договору та з урахуванням договірного розширення, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України строку.

Сторонами у Кредитному договорі пунктом 5.10 передбачено, що при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій ( п.4.1.,4.2,4.3, 4.5,4.22) банк має право вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за договором за кожен день прострочення. Позивачем правомірно у розрахунку пені на підставі вищезазначених статей ЦК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розраховано пеню за несвоєчасно сплачені відсотки саме від суми несвоєчасно сплачених відсотків.

Щодо заперечень апелянта стосовно умов кредитного договору, зазначених у пункті 4.6., колегія зазначає, що пунктом 1.1. Кредитного договору встановлено предмет договору Банк за наявності вільних грошових коштів надає позичальнику у тимчасове користування- короткостроковий кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 693 068,00 грн. на придбання сільськогосподарської техніки, строком до 14.10.2015 року зі сплатою 21% річних.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Зазначена в цьому пункті процентна ставка є фіксованою в розумінні ст. 1056-І Цивільного кодексу України.

За частиною 3 зазначеної статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У пункті 4.6. Кредитного договору (у редакції від 14.10.2014 року) сторонами встановлено, що у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5. цього Договору, а саме невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно з графіком погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 04 листопада 2016 року включно, позичальник сплачує банку проценти у розмір: у період з 15.08.2013 року до 30.09.2014 року включно - 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення, починаючи з 01.10.2014 року - 15% на суму простроченої заборгованості до моменту ї погашення.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, пункт 4.6. Кредитного договору не тільки не суперечить діючому законодавству, а викладений з чітким його дотриманням.

Враховуючи встановлений п. 4.7 Кредитного договору порядок зарахування коштів, які надходять у погашення заборгованості за Кредитним договором, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що сплачена відповідачем після порушення провадження у справі сума 12936,88 грн. на підставі платіжного доручення № 47 від 27.10.2015 зараховується у погашення 7846,96 грн. заборгованості по відсоткам, а решта 5089,92 грн. в рахунок погашення заборгованості по кредиту, а отже цій частині провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Позовні вимоги в частині стягнення 249411,26 грн. заборгованості по кредиту, 11478,91 грн. заборгованості по сплаті пені за несвоєчасне повернення кредиту та 924,29 грн. пені за несвоєчасно сплачені відсотки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Клопотання апелянта, викладене в апеляційній скарзі про зупинення розгляду справи до розгляду Господарським судом Донецької області справи № 905/2813/15 за позовом ТОВ Український лізинг до ПАТ "Український Бізнес Банк" про визнання пунктів кредитного договору від 15.08.2013р. № 204/Ю недійсними, задоволенню не підлягає, оскільки рішенням Господарського суду Донецької області від 08.12.2015р. у справі № 905/2813/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Крім того, заявник не навів суду, у чому саме полягає неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі (у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин). Аналогічну правову позицію наведено у п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" на рішення Господарського суду м. Києва від 04.11.2015р. у справі № 910/23403/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 04.11.2015р. у справі № 910/23403/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/23403/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх