Рішення

від 12.01.2016 по справі 910/27842/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/27842/15 12.01.16 р.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ-клуб Медіа"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Екран"

про стягнення 225 550,30 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Милосердов Д.М. за довіреністю № б/н від 01.01.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВ-клуб Медіа" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Екран" про стягнення 225 550,30 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.11.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2015 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та неподанням сторонами витребуваних судом документів, розгляд справи відкладено на 07.12.2015 р.

04.12.2015 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2015 р. у зв'язку з повторною неявкою представника відповідача в судове засідання та неподанням сторонами витребуваних судом документів, розгляд справи відкладено на 12.01.2016 р.

Судом встановлено, що у позовній заяві позивач просив вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, проте, оскільки за подання такої заяви не сплачено судовий збір у встановленому порядку і розмірі, вказана заява залишається без розгляду.

Представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 12.01.2016 р. втретє не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 12.01.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.04.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВ-клуб Медіа" (Ліцензіар), юридична особа, яка діє від імені та за рахунок Приватної акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю Контент Дженерейшн Медіа ЛТД та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Екран" (Ліцензіат) укладено Ліцензійний договір № 161/12 (про надання невиключного права на Розповсюдження та Поширення Телерадіопрограм РТВ Ентернэшнл , Наше любимое кино , Детский Мир , Телеклуб ) (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору Ліцензіар надавав Ліцензіату невиключні права на розповсюдження та поширення телерадіопрограм за допомогою Багатоканальної телемережі виключно на платній основі на території, способом, в межах, строком, як встановлено цим Договором, а Ліцензіат зобов'язувався в розмірі, порядку та строки, визначені у ст. 8 цього Договору, сплатити Ліцензіару Винагороду за надання невиключних прав.

Територією, на яку розповсюджуватимуться невиключні права на розповсюдження та поширення сигналу Телерадіопрограми є м. Київ, Київська область, м. Донецьк та область, м. Дніпропетровськ та область, м. Миколаїв та область, м. Чернігів та область, м. Полтава та область, м. Житомир та область, м. Черкаси та область, м. Хмельницький та область, м. Суми та область, с. Антопіль, м. Ковель (Україна) (розділ 1 Договору).

Телерадіопрограмами, на які надано відповідачу невиключні права на розповсюдження та поширення є РТВ Ентернэшнл , Наше любимое кино , Детский Мир , Телеклуб (розділ 1 Договору).

Згідно п. п. 8.1., 8.3. Договору ціна Договору включає сукупність щомісячної Винагороди (роялті) за надання невиключних прав, що належить до сплати протягом строку, на який надаються такі права у відповідності до умов Договору. Винагорода (роялті) у встановленому розмірі підлягає виплаті Ліцензіатом шляхом перерахування грошових коштів у повному обсязі на поточний рахунок Ліцензіара. Неодержання Ліцензіатом рахунка не є підставою для невиплати або затримки виплати Винагороди (роялті).

Датою здійснення виплати Винагороди (роялті) Ліцензіару визнається дата зарахування коштів на поточний рахунок Ліцензіара (п. 8.4. Договору).

У відповідності до п. 2. Додатку № 1 до Договору розмір щомісячної Винагороди (роялті) становить РТВ Ентернэшнл , Наше любимое кино , Детский Мир , Телеклуб 3,18 грн., що є гривневим еквівалентом 0,39 дол. США (без ПДВ).

Відповідно до п. 8.3. Договору Ліцензіат зобов'язувався щомісяця перераховувати грошові кошти в рахунок оплати Винагороди (роялті) Ліцензіара на поточний рахунок Ліцензіара не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним (п. 5 Додатку № 1 до Договору).

Додатковою угодою № 2 до Договору сторони дійшли згоди викласти п. 2 Додатку № 1 до Договору в наступній редакції: розмір щомісячної Винагороди (роялті) РТВ Ентернэшнл за одного абонента становить 0,90 грн., що є гривневим еквівалентом 0,11 дол. США, Наше любимое кино - 1,06 грн., що є гривневим еквівалентом 0,13 дол. США, Детский Мир - 0,49 грн., що є гривневим еквівалентом 0,06 дол. США, Телеклуб - 0,90 грн., що є гривневим еквівалентом 0,09 дол. США.

Додатковими угодами №№ 2 - 4 до Договору строк дії договору було пролонговано до 31.12.2015р., однак припинення дії договору сторони обумовили не раніше повного виконання ними всіх грошових зобов'язань за цим договором.

Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно з частинами першої та другої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону (частини 3 та 4 статті 426 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1107 ЦК України розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі договорів, зокрема, ліцензійного договору.

Статтею 1108 ЦК України визначено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною Ліцензійної угоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 1109 ЦК України у Ліцензійній угоді визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи і не оспорюється сторонами, обидві сторони вчиняли дії щодо виконання умов Ліцензійного Договору, зокрема, підписання актів прийому-передачі прав по Договору.

Як передбачено в п. 3.1.10. Договору Ліцензіат зобов'язувався вчасно сплачувати Ліцензіару Винагороду відповідно до умов цього Договору.

Виходячи з наведеного, за використання об'єкту інтелектуальної власності - Телепрограм відповідач зобов'язався виплачувати Винагороду (роялті) Ліцензіару відповідно до умов Договору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання за Договором, зокрема, щодо перерахування Винагороди (роялті) належним чином та у встановлені строки не виконував, у зв'язку з чим допустив заборгованість перед позивачем, загальний розмір якої станом на час розгляду справи становить 142 439,24 грн.

Вказаний розмір заборгованості визнано відповідачем у наявному в матеріалах справи листі вих. №6 від 07.10.2015р. та у відзиві на позовну заяву, долученим до матеріалів справи, а також підтверджується підписаним обома сторонами та скріпленим печатками актом звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2014 р. - 17.09.2015 р.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд розстрочити сплату суми основного боргу, посилаючись на скрутне фінансове становище.

Згідно із ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Дослідивши матеріали справи, врахувавши фінансовий стан відповідача та його ступінь вини у виникненні спору, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розстрочення сплати суми боргу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами п. 11.2. Договору у випадку несвоєчасної виплати Ліцензіару Винагороди або частини Винагороди, Ліцензіат зобов'язується сплатити Ліцензіару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня від розміру несвоєчасно виплаченої Ліцензіару Винагороди за кожний день прострочення.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Як вбачається з розрахунку пені, позивач нараховує її у відповідності до умов Договору та положень ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на підставі ст. 83 ГПК України.

Згідно зі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, зокрема, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 Господарського кодексу України).

У відповідності до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, взявши до уваги ступінь виконання відповідачем зобов'язань за Договором, а також співрозмірність сум основного боргу і пені, суд, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує заявлену до стягнення з відповідача суму пені до 15 819,09 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом та не спростованим у встановленому законом порядку відповідачем, останній за порушення зобов'язань за Договором має сплатити 53 639,55 грн. інфляційних втрат та 3 652,42 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 142 439,24 грн. заборгованості, 15 819,09 грн. пені, 53 639,55 грн. інфляційних втрат та 3 652,42 грн. 3 % річних обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 4 3 , 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Екран" (03067, м. Київ, вул. Виборзька, 99; код ЄДРПОУ 13668567) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ-клуб Медіа" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 46-Б; код ЄДРПОУ 38122153) 142 439 (сто сорок дві тисячі чотириста тридцять дев'ять) грн. 24 коп. заборгованості, 3 652 (три тисячі шістсот п'ятдесят дві) грн. 42 коп. 3 % річних, 53 639 (п'ятдесят три тисячі шістсот тридцять дев'ять) грн. 55 коп. інфляційних втрат, 15 819 (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) грн. 09 коп. пені та 3 382 (три тисячі триста вісімдесят дві) грн. 95 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 16.01.2016 р.

Суддя Н.І. Зеленіна