Рішення

від 02.06.2006 по справі 22-5665-2006

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-5665-2006 р

Справа № 22-5665-2006 р.                           Головуючий 1 інстанції Мілєйко Є.Д.

Категорія 19                                                             Доповідач Азевич В.Б.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 червня 2006 р.                                                 Апеляційний

суд Донецької області

в складі:

головуючого    Ювченко Л.П.

суддів     Бабакової Г.А., Азевича В.Б. при секретарі

Коваленко Т.В.

розглянувши у

відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною

скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від

нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському

районі м. Горлівка Донецької області на рішення Микитівського районного суду

м. Горлівка Донецької області від 14 квітня 2006 р. по справі за позовом

ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від

нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в

Микитівському районі м. Горлівка Донецької області про відшкодування моральної

шкоди, заподіяної внаслідок виробничої травми,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2006

року позивач звернувся з вказаним позовом до суду. Він посилався на те, що

працюючи на шахті ім. Гагаріна 16 квітня 2004 року з ним стався нещасний

випадок на виробництві. Висновком МСЕК від 20.09.2004 р. йому вперше

встановлена стійка втрата професійної працездатності 60 % в зв'язку з трудовим

каліцтвом та третя група інвалідності з наступним переоглядом.

Внаслідок

погіршення стану здоров'я у зв'язку з виробничою травмою йому заподіяна

моральна шкода, яка полягає у фізичних стражданнях, порушенні нормальних

життєвих зв'язків, негативних наслідках, які потребують від нього додаткових

зусиль для організації свого життя, що викликає у позивача моральні страждання.

Просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди грошову

компенсацію в сумі 60 000 грн.

Рішенням

Микитівського районного суду м. Горлівка Донецької області від 14 квітня 2006

р. позов задоволено частково, на користь позивача з відповідача на

відшкодування моральної шкоди стягнуто 22 000 грн.

Відповідач в

апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення

про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

При цьому

відповідач посилається на те, що судом при винесені рішення порушені норми

матеріального права, а позивач не надав суду доказів про те, що йому заподіяна

моральна шкода, а саме довідки МСЕК. Фондом позивачу провадяться інші

виплати,  та законом передбачено

надання  послуг, що на думку апелянта

компенсує шкоду, завдану здоров'ю. Окрім того, відповідач зазначає, що

відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006

рік" від 20 грудня 2005 року №3235-1У, який набрав чинності 1 січня 2006

року, зупинено на 2006 рік дію: абзацу 4 статті 1 ( в частині відшкодування

моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), п. п "є" п.1 ч. 1

ст. 21, ч. З ст. 28 та ч. 4 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове

державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та

професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Апелянт

також вважає, що позивачем пропущений трьохмісячний строк, передбачений ст. 233

КЗпП України, який слід відраховувати з моменту втрати працездатності.

Представник фонду підтримав доводи апеляційної скарги.

Позивач, просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши

суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи,

апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відділення виконавчої дирекції

Фонду підлягає частковому задоволенню, а рішення зміні з наступних підстав.

Згідно зі п. 3

ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду є невідповідність

висновків суду обставинам справи.

Розглядаючи

справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли

між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок

трудового каліцтва, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове

державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та

професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23

вересня 1999 р. (з наступними змінами).

Згідно з п. п

"є" п.1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України "Про

загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на

виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату

працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального

страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити

потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому

цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо

відшкодування моральної шкоди.

По справі

встановлено, що під час роботи на шахті ім. Гагаріна 16 квітня 2004 року з

позивачем стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом за

формою Н-1 від 20.04.2004 року. Висновком МСЕК від 20.09.2004 р. йому вперше

встановлена стійка втрата професійної працездатності 60 % в зв'язку з трудовим

каліцтвом та третя група інвалідності з наступним переоглядом.

Тобто суд

обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу внаслідок трудового каліцтва

заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях у зв'язку з ушкодженням

здоров'я, що порушило його нормальні життєві зв'язки, та потребує від нього

додаткових зусиль для організації свого життя.

Даний висновок

суду відповідає роз'ясненням п. 3 Пленуму Верховного Суду України, які

викладені в постанові від 31 березня 1995 р. № 4 „ Про судову практику в

справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди", де зазначено, що

під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок

моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній

або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно

до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних

переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Як зазначив

Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004 р. по справі №1-9/2004

положення частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне

соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного

захворювання,  які спричинили втрату  працездатності"треба розуміти як

визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального

страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами

виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим

професійної працездатності.

В зв'язку з чим,

суд не може погодитися з доводами апелянта про відсутність підстав для

відшкодування моральної шкоди.

Суд не може

прийняти до уваги доводи апелянта відносно того, що моральна шкода не повинна

відшкодовуватися в зв'язку з тим, що законом України „Про Державний бюджет на

2006 рік" зупинена дія статей, які регулюють відшкодування моральною шкоди

застрахованим особам, з наступних підстав. Фонд не є бюджетною організацією, а

зупинення дій зазначених вище статей Закону України „Про загальнообов'язкове

державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та

професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не

звільняє відповідача від обов'язку відшкодування моральної шкоди застрахованій

особі. Окрім того, страховий випадок стався до набрання чинності закону „Про

державний бюджет України на 2006 рік". Правовідносини між позивачем та

Фондом не є трудовими, тому строк позовної давності не поширюється на них,

згідно зі ст. 268 ч. 1 п. 5 ЦК України.

З матеріалів

справи встановлено, що позивачу встановлена втрата професійної працездатності,

в зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходив з положень ст.21 та ст.28 даного

Закону та дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної

шкоди внаслідок трудового каліцтва, в зв'язку з чим стягнув на її відшкодування

з відповідача грошову компенсацію.

Визначаючи

розмір моральної шкоди, суд врахував стан здоров'я позивача, а саме, що він на

60 % втратив професійну працездатність, та визначив розмір моральної шкоди в

сумі 22 000 грн.

Але апеляційний

суд вважає неможливим погодитися з розміром компенсації моральної шкоди,

визначеної судом першої інстанції, бо він не відповідає характеру, ступеню та

тривалості моральних страждань, яких зазнав позивач. Як вбачається з матеріалів

справи, процент втрати працездатності позивачу встановлений з наступним

переоглядом. Враховуючи ці обставини, а також характер та обсяг фізичних і

душевних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, наслідки отриманого

професійного захворювання, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь

позивача на відшкодування моральної шкоди необхідно стягнути 18 000 грн.

При цьому суд керується засадами розумності та

справедливості.

Рішення суду

першої інстанції відповідає нормам процесуального права та правильно

застосовано норми матеріального права, і підлягає зміні лише в частині

визначення розміру заподіяної моральної шкоди.

Підстав для

скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Керуючись ст.

ст. 304, 307 ч. 1 п. З, 309 ч. 1 п. З, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний

суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну

скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від

нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в

Микитівському районі м. Горлівка Донецької області задовольнити частково.

Рішення

Микитівського районного суду м. Горлівка суду Донецької області від  14 квітня 2006р. змінити. Стягнути з

відділення виконавчої дирекції Фонду соціального

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м.

Горлівка Донецької області на користь

ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок трудового

каліцтва, 18 000 ( вісімнадцять тисяч) гривень.

В іншій частині рішення залишити

без змін.

Рішення апеляційного

суду набирає законної сили з моменту його проголошення,

але може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили

безпосередньо до Верховного Суду України.