Рішення

від 13.01.2016 по справі 910/29411/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2016Справа №910/29411/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Автотранзит доПриватного підприємства СКБ-1 простягнення 72 643,00 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:не з'явився від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Автотранзит (надалі - Товариство ) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства СКБ-1 (надалі - Підприємство ) про стягнення 72 643,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заборгованість за надані послуги з перевезення у розмірі 109 700,00 грн., встановлена рішенням господарського суду міста Києва від 15.09.2015 р. у справі №910/25054/14, не погашена, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 12 463,00 грн., 3% річних у розмірі 3 212,80 грн. та інфляційних у розмірі 56 967,21 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 4 500,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 14.12.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2015 р. розгляд справи відкладено на 13.01.2016 р. у зв'язку із неявкою представників сторін.

Представник позивача, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103036988855.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.03.2014 р. між позивачем (перевізник) та відповідачем (експедитор) було укладено Договір-доручення (заявка) №52/д (надалі - Договір ), відповідно до умов якого Договір регулює правовідносини сторін, щодо здійснення перевезення вантажів на наступних умовах: 1.1. маршрут - Австрія-Україна; 1.3. вага - 20т; 1.4. об'єм 86 м3; 1.5. кількість автомобілів - 3; 1.7. дата завантаження - 26-27.03.2014р.; .1.14. місце розмитнення - м. Краматорськ; 1.17. вартість перевезення - 36 400,00 грн. ціна за один автомобіль.

Відповідно до п. 1.18 Договору строк оплати протягом 30 календарних днів з моменту належної доставки у місце призначення, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

Передача вантажу від замовника (відправника) до позивача та передача його від позивача до вантажоодержувача оформлюється відповідним актом здачі-приймання вантажу або накладною за підписами уповноважених осіб позивача та замовника або вантажоодержувача. (п. 1.20 Договору).

Оплата послуг позивача здійснюється за рахунок коштів замовника. (п. 3 Договору).

Нормативний простій транспорту під навантаженням/розвантаженням або митним оформленням складає 72+48 годин без урахування вихідних та святкових днів. Оплата понаднормового простою здійснюється за наявності належно оформленої карти простою із розрахунку 100 євро по території Європи та 50 євро по території України за кожну повну добу. (п. 4 Договору).

Пунктом 9 Договору встановлено, що у разі, якщо до моменту доставки вантажу у місце призначення від замовника не надійде експедитору оплата за надані послуги у зв'язку із доставкою вказаного вантажу, строк, визначений у п. 1.18 цього Договору, розраховується з моменту одержання експедитором від замовника відповідних коштів.

Згідно наявних в матеріалах справи міжнародних товарно-транспортних накладних №6845-1/7, №6845-1/8, №6845-1/4 від 25.03.2014 р. позивачем було завантажено вантаж в три автомобілі в місті Ernstbrunn (Хsterreich). Надалі 29.03.2014 р. автомобілі позивача перетнули кордон України із вантажем на Чопській митниці, та розмитнили вантаж 02.04.2014 р. на Східній митниці.

Факт отримання товару вантажоодержувачем підтверджується наявністю відповідного відбитку печатки останнього, а саме Приватного підприємства Астон в місті Краматорську.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.09.2015 р. у справі №910/25054/14 стягнуто з Підприємства на користь Товариства борг у розмірі 109 700,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 194,00 грн.

Спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажу.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 12 463,00 грн. за період прострочення з 03.05.2014 р. по 14.10.2015 р., а також 3% річних у розмірі 3 212,80 грн. та інфляційних у розмірі 56 967,21 грн., які нараховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 15.10.2014 р. по 14.10.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості у розмірі 109 700,00 грн. підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 15.09.2015 р. у справі №910/25054/14.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення господарського суду м. Києва від 15.09.2015 р. у справі №910/25054/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми пені у розмірі 12 463,00 грн. суд відзначає наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд відзначає, що умовами Договору відповідальності Підприємства у вигляді нарахування пені за порушення строків оплати наданих послуг не встановлено, а чинним законодавством України не визначений розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань за вказаними правовідносинами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 р. пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

В той же час, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погодження сторонами відповідальності Підприємства у вигляді пені за порушення виконання ним грошового зобов'язання з оплати наданих послуг, та його розміру.

Таким чином, підстави для стягнення пені відсутні.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 212,80 грн. та інфляційних у розмірі 56 967,21 грн., які нараховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 15.10.2014 р. по 14.10.2015 р., а відтак позовні вимоги Товариства в цій частині є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В іншій частині (пеня у розмірі 12 463,00 грн.) в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно заявлених позивачем до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4 500,00 грн. суд відзначає наступне.

20.10.2015 р. між адвокатом Компанієць Н.Г. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №21/804 від 12.10.2012 р.) та Товариством (клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги, за змістом якого адвокат зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта, а також адвокат приймає на себе обов'язки представляти права і законні інтереси клієнта в суді та інших підприємствах, установах, організаціях будь-яких форм власності, здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені законодавством України, у зв'язку із зверненням клієнта до суду з позовом до Підприємства про стягнення боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суд України №7 від 21.02.2013 р. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Відповідно до п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України від 14.07.2004 р. № 01-8/1270 судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Як вбачається з протоколів судових засідань від 14.12.2014 р. та 13.01.2016 р., адвокат Компанієць Н.Г. в судових засіданнях участі не брала, доказів надання юридичних послуг під час розгляду справи безпосередньо адвокатом не надано, а тому суд не вбачає правових підстав для віднесення сплачених позивачем на користь Компанієць Н.Г. 4 500,00 грн. до судових витрат і покладення їх на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Автотранзит задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства СКБ-1 (0102402156, м. Київ, вул. Курчатова, 22/17; ідентифікаційний код 38372276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Автотранзит (89637, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Кленовець, вул. Локоти, 1 ідентифікаційний код 37637435) 3% річних у розмірі 3 212 (три тисячі двісті дванадцять) грн. 80 коп., інфляційні у розмірі 56 967 (п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн. 21 коп. та судовий збір у розмірі 1 009 (одна тисяча дев'ять) грн. 03 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.01.2016 р.

Суддя В.П. Босий