Ухвала

від 27.01.2016 по справі 369/9526/13-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/9526/13-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/780/79/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2 Категорія 23 27.01.2016

УХВАЛА

Іменем України

27 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченої ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

секретаря судових засідань ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області ОСОБА_9 та апеляційною скаргою, поданою обвинуваченою ОСОБА_6 і її захисником ОСОБА_7 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року, яким

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Козинці, Бородянського району, Київської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

-визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України;

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України та призначено їй покарання: за ч.2 ст.191 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 (один) рік; за ч.1 ст.366 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень в дохід держави, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 (один) рік. На підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання за ч.1 ст.366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнено від призначеного основного покарання за ч.2 ст.191 КК України з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, з покладенням на неї обов`язку, передбаченого п.3 ч.1 ст.76 КК України.

За вироком суду, ОСОБА_6 , визнано винуватою у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, за наступних обставин.

ОСОБА_6 відповідно до наказу №65-к від 05 червня 2007 року призначена на посаду директора Територіального центру по обслуговуванню одиноких громадян та інвалідів, який 21 грудня 2010 року було перейменовано в Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (код ЄДРПОУ 25658580), який знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62.

Згідно Положення про Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженого головою Києво-Святошинської районної державної адміністрації 01 липня 2010 року, на директора центру ОСОБА_6 покладено здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, тобто ОСОБА_6 являлась службовою особою в розумінні ч.1 примітки до ст.364 КК України.

В січні 2011 року ОСОБА_6 , будучи директором вказаного територіального центру та являючись службовою особою, отримала від гр. ОСОБА_10 копію паспорта, ідентифікаційного коду, заяву про прийняття на роботу, на підставі яких видала за власним підписом наказ від 04.01.2011 №3/К про прийняття останньої на посаду комірника Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 04 січня 2011 року, хоча ОСОБА_10 фактично не приступила до виконання своїх обов`язків.

Крім того, ОСОБА_6 будучи директором вказаного територіального центру та являючись службовою особою, у листопаді 2011 року (більш точна дата досудовим розслідуванням не встановлена), у невстановленому місці, отримала від ОСОБА_11 копію паспорта, ідентифікаційного коду, заяву про прийняття на роботу, на підставі яких за власним підписом видала наказ від 01.11.2011 №121/К про зарахування останнього на посаду оператора з комп`ютерного набору Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 01 листопада 2011 року, хоча ОСОБА_11 фактично до виконання своїх обов`язків не приступив.

Крім того, 31 серпня 2011 року, ОСОБА_6 , будучи директором вказаного територіального центру та являючись службовою особою, перебуваючи у службовому приміщенні Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62, видала за своїм підписом наказ №103/К про виплату собі надбавки за вислугу років в розмірі 20 % із зазначенням стажу роботи 10 років 1 місяць 13 днів, усвідомлюючи, що згідно трудової книжки вказані відомості не відповідають дійсності, оскільки фактичний стаж її роботи на час підписання вищевказаного наказу складав 4 роки 3 місяці.

Згідно із актом від 09 липня 2013 року №22-31/101 позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) щодо дотримання службовими особами та матеріально-відповідальними особами даної установи вимог чинного законодавства України, в результаті таких дій ОСОБА_6 в період з 01 вересня 2011 року по 30 квітня 2012 року останній було безпідставно нараховано та виплачено надбавку за вислугу років на загальну суму 855 гривень 60 копійок.

Крім того, згідно обвинувального акта, складеного та затвердженого 14 вересня 2015 року у кримінальному провадженні відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 квітня 2013 року за №12013100200002485 (а.с. 113-131, т.3), органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачено також у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, а саме у заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому повторно, а також у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, за наступних обставин.

В січні 2011 року, ОСОБА_6 , займаючи посаду директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62, будучи службовою особою в розумінні ч.1 примітки до ст.364 КК України, не дивлячись на не вихід ОСОБА_10 на роботу, в період з 04 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року умисно вносила неправдиві відомості до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування ОСОБА_10 на робочому місці та заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру на загальну суму 15768 гривень 43 копійки, які в якості заробітної плати було нараховано та начебто виплачено ОСОБА_10 за період з 04 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

Крім того, ОСОБА_6 , займаючи посаду директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62, будучи службовою особою в розумінні ч.1 примітки до ст.364 КК України, не дивлячись на не вихід ОСОБА_11 на роботу, в період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року умисно вносила неправдиві відомості до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування ОСОБА_11 на робочому місці та повторно заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру на загальну суму 2264 гривні 90 копійок, які в якості заробітної плати було нараховано та начебто виплачено ОСОБА_11 за період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року.

За наслідками судового розгляду суд першої інстанції визнав недоведеними та виключив з пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення за ст. 191 КК України епізоди заволодіння ОСОБА_6 шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру, а саме нарахованої заробітної плати ОСОБА_10 у сумі 15768 гривень 43 копійки та нарахованої заробітної плати ОСОБА_11 в сумі 2264 гривні 90 копійок. Своє рішення суд мотивував тим, що вказане обвинувачення ОСОБА_6 побудоване на припущеннях, оскільки прокурором поза розумним сумнівом не доведено, що саме ОСОБА_6 отримала нараховану на карткові рахунки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 заробітну плату.

Крім того, суд першої інстанції визнав недоведеними та виключив з пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення за ч.1 ст.366 КК України епізоди злочинних дій, відповідно до яких ОСОБА_6 обвинувачено в умисному внесенні неправдивих відомостей до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування на робочому місці ОСОБА_10 в період з період з 04 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року та ОСОБА_11 в період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року, оскільки відповідальною за ведення табелів обліку використання робочого часу за вказаний період була інша особа.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінальних правопорушень та кваліфікацію дій обвинуваченої ОСОБА_6 , просить вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року, ухвалений відносно ОСОБА_6 змінити у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та ухвалити вважати ОСОБА_6 звільненою на підставі ст.75 КК України від призначеного за ч.2 ст.191 КК України основного покарання, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 1 рік не вчинить нового злочину та виконає покладений на неї обов`язок повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, в решті апелянт просить оскаржуваний вирок залишити без змін. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги прокурор зазначає про те, що в порушення вимог кримінального закону та позиції судової практики, суд першої інстанції при звільненні обвинуваченої ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням, у резолютивній частині вироку не послався на ст. 75 КК України.

В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник адвокат ОСОБА_7 просять вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року, ухвалений відносно ОСОБА_6 скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрити. Підставами для скасування судового рішення сторона захисту зазначає неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянти вказують про те, що стороні захисту в порушення вимог ст.290 КПК України, не було відкрито доступ до деяких матеріалів досудового розслідування, а саме: до постанови старшого слідчого прокуратури Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_12 про призначення позапланової виїзної ревізії, акта ревізії від 09 липня 2013 року №22-31/101, проведеної Києво-Святошинською об`єднаною Державною фінансовою інспекцією Київської області, показань свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , у зв`язку з чим, на переконання сторони захисту, зазначені докази, відповідно до ч.12 ст.290 КПК України, є недопустимими. Апелянти вказують про відсутність в матеріалах провадження доказів щодо отримання підозрюваною ОСОБА_6 та її захисником копій постанов прокурора від 30 вересня 2013 року про відмову в задоволенні поданих ними клопотань. Також, апелянти зазначають про відсутність в матеріалах кримінального провадження доказів підтвердження вручення обвинуваченій ОСОБА_6 та її захиснику копій обвинувального акта щодо ОСОБА_6 , направленого до Києво-Святошинського районного суду Київської області 30 вересня 2013 року. Як зазначають апелянти, вказані факти свідчать про порушення права обвинуваченої ОСОБА_6 на захист та є підставою для повернення обвинувального акта прокурору, однак під час підготовчого судового засідання суд першої інстанції зазначені обставини залишив поза увагою. Крім того, апелянти зазначають про безпідставну відмову під час судового розгляду у заявлених стороною захисту клопотаннях щодо витребування з Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) відповідних документів та допиту осіб, які склали акт ревізії №22-31/101 від 09 липня 2013 року. Також, апелянти зазначають про відсутність доказів, які б підтверджували, що обвинувачена ОСОБА_6 була ознайомлена з Положенням про Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затверджений головою Києво-Святошинської районної державної адміністрації 01 липня 2010 року, яке визначало обсяг її повноважень. Крім того, на підтвердження невинуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, сторона захисту посилається на рішення Апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2013 року, яким визнано незаконним наказ від 14 червня 2013 року №27-к про припинення трудового договору 14 травня 2013 року з ОСОБА_6 у зв`язку з прогулом без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України та зобов`язано Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_6 з посади заступника директора вказаного центру, з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України на ст.38 КЗпП України з 15 травня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав подану прокурором апеляційну скаргу та заперечив проти апеляційної скарги сторони захисту, доводи обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника, які підтримали подану ними апеляційну скаргу та заперечили проти апеляційної скарги прокурора, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційна скарга обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до статті 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, та внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінальних правопорушень, і підтверджені представленими у справі доказами у їх сукупності, які перевірялися судом в ході судового розгляду.

Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй злочинів підтверджується показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_23 , ОСОБА_19 , актом позапланової виїзної ревізії та іншими документами, дослідженими судом першої інстанції.

Зокрема, в судовому засіданні під час судового розгляду свідок ОСОБА_11 в своїх показаннях підтвердив, що декілька років тому він, з метою влаштування на роботу до Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62, зайшов до керівника вказаного центру ОСОБА_6 , де написав заяву про прийняття на роботу, яку особисто віддав ОСОБА_6 , після чого ОСОБА_6 ознайомила його із наказом про прийняття на роботу та повідомила, що пізніше йому зателефонують та викличуть на роботу. Однак, свідок зазначив, що йому ніхто не зателефонував та на роботу він так і не вийшов, заробітну плату також не отримував.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні під час судового розгляду підтвердила, що декілька років тому на пропозицію керівника Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) ОСОБА_6 , написала заяву про прийняття на роботу на посаду комірника центру та передала свою трудову книжку з метою нарахування їй трудового стажу, однак фактично на роботу не вийшла. Свідок зазначила, що її трудова книжка знаходилася в територіальному центрі близько року, після чого до неї приїхав працівник відділу кадрів та попросив її написати заяву на звільнення з роботи.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні під час судового розгляду надала показання про те, вона працює прибиральницею в Києво-Святошинському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Свідок зазначила, що ОСОБА_6 , будучи керівником вказаного центру, запропонувала їй надати трудову книжку її доньки ОСОБА_10 для зарахування на посаду комірника.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні під час судового розгляду надала показання про те, що вона, перебуваючи на посаді заступника директора з правових та кадрових питань Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в період з 02 січня 2013 року по 20 лютого 2015 року, виявила значну кількість порушень законодавства в діяльності центру, в тому числі в частині кадрових питань, після чого нею, за дорученням керівника територіального центру ОСОБА_23 , було складено заяву про злочин.

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні під час судового розгляду надала показання про те, що вона являється керівником Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 28 квітня 2012 року. Свідок зазначила, що працівник ОСОБА_14 в ході перевірки діяльності центру виявила значну кількість порушень законодавства, в тому числі в частині кадрових питань, про що була складена доповідна та в подальшому підготована відповідна заява про злочин.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_6 , остання згідно наказу №65/к від 05 червня 2007 року призначена на посаду директора територіального центру по обслуговуванню одиноких громадян та інвалідів. З 04 січня 2011 року вказану установу перейменовано на Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Згідно наказу №50/к від 28 квітня 2012 року ОСОБА_6 переведена на посаду заступника директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Згідно наказу №13-к від 31 липня 2014 року, ОСОБА_6 звільнена з посади заступника директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП України, з 14 травня 2013 року (а.с.101-104, т.3).

Згідно п.11 Положення про Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженого розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області №3194 від 01 липня 2010 року, директор територіального центру виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки (а.с.85-91, т.1).

Відповідно до відомостей, які містяться в акті позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) щодо дотримання службовими особами та матеріально-відповідальними особами даної установи вимог чинного законодавства України в період з 31.12.2009 по 30.04.2012, №22-31/101 від 09 липня 2013 року, проведеної на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2013 року, ревізією встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 фактично не з`являлись на робочому місці в територіальному центрі, відповідно до табелів обліку використання робочого часу за період з 01 лютого 2011 року по 30 березня 2012 року комірнику ОСОБА_10 та оператору з комп`ютерного набору ОСОБА_11 , в порушення вимог ст.94 КЗпПУ та ст.1 Закону України «Про оплату праці», проставлені відпрацьовані години за дні роботи, в які вони фактично не з`являлися, та нараховано заробітну плату. Крім того, в ході ревізії встановлено, що відповідно до наказу від 31 серпня 2011 року №103/к «Про виплату надбавки за вислугу років» директору ОСОБА_6 з 01 вересня 2011 року встановлена надбавка за вислугу років в розмірі 20 %, у зв`язку з досягненням нею стажу роботи 10 років 1 місяць 13 днів, проте згідно трудової книжки ОСОБА_6 НОМЕР_1 , стаж її роботи в територіальному центрі на посаді директора станом на 01 вересня 2011 року складав 4 роки 3 місяці. Таким чином, в порушення п.2 Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №239 від 15 червня 2011 року, ОСОБА_6 за період з 01 вересня 2011 року по 30 квітня 2012 року безпідставно нараховано та виплачено надбавку за вислугу років в загальній сумі 855 гривень 60 копійок, та, як наслідок, зайво проведено нарахування на заробітну плату та перераховано внесків до державних цільових фондів в сумі 310 гривень 58 копійок (а.с. 62-93, т.2).

З відомостей, що містяться в наказі №103/к від 31 серпня 2011 року, виданому за підписом директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) ОСОБА_6 , директору установи ОСОБА_6 встановлено з 01 вересня 2011 року надбавку за вислугу років у розмірі 20 % за наявності стажу роботи 10 років 1 місяць 13 днів (а.с. 105, т.2).

З відомостей, зафіксованих в копії наказу № 3/к від 04 січня 2011 року, виданому директором Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) ОСОБА_6 , вбачається, що ОСОБА_10 прийнято на посаду комірника у відділення організації надання адресної грошової та натуральної допомоги з 04 січня 2011 року з окладом згідно штатного розпису. 30 березня 2012 року ОСОБА_10 звільнена з посади комірника за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України, відповідно наказу №32/к від 30 березня 2012 року (а.с.17-18, т.2).

З відомостей, що містяться в копії наказу №121/к від 01 листопада 2011 року, виданому директором Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_11 прийнято на посаду оператора з комп`ютерного набору з 01 листопада 2011 року з посадовим окладом згідно штатного розпису. 30 березня 2012 року ОСОБА_11 звільнено з посади оператора комп`ютерного набору за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України (а.с.19-20, т.2).

Таким чином, зазначений комплекс доказів підтверджує, що ОСОБА_6 , будучи службовою особою, вносила до офіційних документів неправдиві відомості, а саме: до наказу №3-к від 04 січня 2011 року про прийняття на роботу ОСОБА_10 , наказу №103/к від 31 серпня 2011 року про встановлення надбавки, наказу №121/к від 01 листопада 2011 року про прийняття на роботу ОСОБА_11 , а також заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем, грошовими коштами в сумі 855 гривень 60 копійок, виплачених їй в якості надбавки за вислугу років за період з 01 вересня 2011 року по 30 квітня 2012 року, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.

Судом першої інстанції всебічно, повно та неупереджено досліджено всі обставини кримінального провадження, надано оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно дана оцінка показанням обвинуваченої ОСОБА_6 щодо непричетності до вказаних вище злочинів, та визнано дані показання способом захисту обвинуваченої, який спрямований на уникнення кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Колегія суддів погоджується з мотивами виключення судом першої інстанції з пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення епізодів злочинних діянь за ч.1 ст.366 та ст. 191 КК України, та перекваліфікацією дій ОСОБА_6 з ч.2 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.366 КК України на ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.

На переконання колегії суддів, доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі обвинуваченої та її захисника щодо порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України, що виразилося у ненаданні доступу до певних матеріалів досудового розслідування, є неспроможними. Як вбачається із протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 30 вересня 2013 року, підозрювана ОСОБА_6 в присутності захисника ОСОБА_7 та понятих ОСОБА_24 і ОСОБА_25 ознайомилася з матеріалами досудового розслідування, що містилися в 1 томі кримінального провадження на 221 аркуші в повному обсязі та без обмежень в часі (а.с.235-239, т.2). Крім того, з реєстру матеріалів досудового розслідування (а.с. 15-18, т.1), надісланого до суду разом з обвинувальним актом 30 вересня 2013 року, вбачається, що стороні захисту було надано доступ до всіх матеріалів, зібраних під час досудового розслідування, а тому посилання сторони захисту щодо недопустимості цих доказів, є неспроможними.

Також, є неспроможними доводи сторони захисту щодо невручення обвинуваченій та її захиснику копії обвинувального акта від 30 вересня 2013 року, оскільки як вбачається з розписки про отримання копії обвинувального акта від 30 вересня 2013 року (а.с.19, т.1), підозрювана ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 в присутності понятих відмовилися від отримання копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування.

Зазначені вище обставини не можуть розцінюватися як порушення права на захист обвинуваченої, так як стороною обвинувачення, у відповідності до ст.ст. 290, 293 КПК України, створено всі передумови для реалізації стороною захисту своїх процесуальних прав, які частково не були реалізовані внаслідок обраної обвинуваченою та її захисником позиції захисту.

Посилання сторони захисту щодо не ознайомлення обвинуваченої ОСОБА_6 з Положенням про Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затверджений розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області №3194 від 01 липня 2010 року, яке визначало обсяг її повноважень, спростовуються матеріалами кримінального провадження, відповідно до якого зазначене Положення безпосередньо підписане діючим на той час директором територіального центру ОСОБА_6 (а.с.91, т.1).

Всупереч доводам сторони захисту щодо безпідставного відхилення судом заявлених ними клопотань про витребування та дослідження доказів, колегією суддів не встановлено неповноти судового розгляду, так як судом першої інстанції повністю досліджені всі обставини, з`ясування яких має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Крім того, посилання в апеляційній скарзі сторони захисту на судові рішення, якими змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_6 з посади заступника директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), не впливають на кримінально-правову кваліфікацію дій ОСОБА_6 та доведеність її винуватості в даному кримінальному провадженні.

Доводи обвинуваченої та її захисника щодо відсутності відомостей про отримання копій постанов прокурора від 30 вересня 2013 року, якими відмовлено у задоволенні поданих ними клопотань про витребування документів та про призначення почеркознавчої експертизи, не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного вироку суду, ухваленого відносно ОСОБА_6 , більше того, сторона захисту не була позбавлена можливості заявити такі клопотання безпосередньо під час судового розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України стороною обвинувачення доведена, а тому підстави для закриття провадження відносно ОСОБА_6 , про що просять обвинувачена та захисник в апеляційній скарзі, - відсутні.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування кримінального закону під час звільнення обвинуваченої ОСОБА_6 від відбування покарання, яке виразилося в тому, що суд першої інстанції, звільняючи обвинувачену ОСОБА_6 від відбування основного покарання за ч.2 ст.191 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік, не послався у резолютивній частині оскаржуваного вироку на ст.75 КК України та не зазначив про звільнення обвинуваченої від відбування покарання саме з випробуванням. Зазначена обставина, згідно п.1 ч.1 ст.413 КПК України, свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, у зв`язку з чим оскаржуваний вирок необхідно змінити, зазначивши про застосування ст. ст.75, 76 КК України під час звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання за ч.2 ст.191 КК України.

Крім того, як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку суду, суд першої інстанції при призначенні основного покарання обвинуваченій ОСОБА_6 за ч.1 ст.366 КК України, вийшов за межі санкції зазначеної частини статті кримінального закону та призначив більш суворе покарання, ніж передбачено даною санкцією частини статті, а саме у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що відповідно до п.4 ч.1 ст.413 КПК України, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та тягне за собою зміну судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним, відповідно до ст.404 КПК України, привести основне покарання ОСОБА_6 за ч.1 ст.366 КК України у відповідність до санкції зазначеної частини статті, зменшивши розмір штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому, колегія суддів погоджується з правильністю застосування судом першої інстанції до ОСОБА_6 вимог ст.49 КК України та звільнення останньої від призначеного покарання за ч.1 ст.366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року, ухваленого відносно ОСОБА_6 , на підставі п. п. 1, 4 ч.1 ст.408 КПК України, задоволення апеляційної скарги прокурора та безпідставність апеляційної скарги сторони захисту.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року, ухвалений відносно ОСОБА_6 змінити.

Вважати ОСОБА_6 засудженою за ч.1 ст.366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування призначеного основного покарання за ч.2 ст.191 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 76 КК України зобов`язати ОСОБА_6 повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4