Ухвала

від 01.02.2016 по справі 522/643/16-к

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/643/16-к

Провадження по справі № 1-кс/522/756/16

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2016 року м. Одеса

Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянувши у судовому засіданні клопотання представника ТОВ «Бравос», ТОВ «Хейнстеде», - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна, -

В С Т А Н О В И В:

Представник ТОВ «Бравос», ТОВ «Хейнстеде», - адвокат ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси із клопотанням в порядку ст. 174 КПК України, в якому просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м.Києва від 21.10.2015р. по справі №757/38466/15-к, якою накладено арешт на грошові кошти зазначених підприємств та скасувати арешт грошових коштів у безготівковому вигляді, які знаходяться на рахунках ТОВ «БРАВОС» (код ЄДРПОУ 39992226) № НОМЕР_1 , ТОВ «ХЕЙНСТЕДЕ» (код ЄДРПОУ 35528469) № НОМЕР_2 , відкритих в ПАТ «БАНК ВОСТОК» (МФО 307123, ЄДРПОУ 26237202, адреса: м.Дніпропетровськ, вул.Курсантська, 24).

В обґрунтування скарги заявник посилається на наступне.

21.10.2015р. слідчим суддею Печерського районного суду м.Києва ОСОБА_6 по справі №757/38466/15-к була постановлена ухвала про арешт майна.

Відповідно до резолютивної частини зазначеної ухвали слідчим суддею накладено арешт на грошові кошти у безготівковому вигляді, які знаходяться на рахунках ТОВ «БРАВОС» (код ЄДРПОУ 39992226) № НОМЕР_1 , ТОВ «ХЕЙНСТЕДЕ» (код ЄДРПОУ 35528469) № НОМЕР_2 , відкритих в ПАТ «БАНК ВОСТОК» (МФО 307123, ЄДРПОУ 26237202, адреса: м.Дніпропетровськ, вул.Курсантська, 24).

Посадовим особам зазначених підприємств не пред`являлося жодної підозри по кримінальному провадженню, в рамках якого накладено арешт на банківські рахунки підприємства.

Кримінально-процесуальним кодексом України дається чітке визначення підозрюваного. Так відповідно до ч.1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій в порядку, передбаченомустаттями 276-279цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Також, арешт майна підприємства, в рамках кримінального провадження, не надасть ніяких переваг досудовому слідству, а лише зупинить діяльність підприємства, чим будуть знехтувані вимоги абз. 4, 5 ч. 2 ст. 173 КПК України.

Відповідно до ч.4 ст.170 КПК України, заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Всупереч вимог вказаної статті слідчим у своєму клопотанні не вказано жодної підстави, яка би обґрунтовано свідчила про те, що зазначене майно може бути втрачено, пошкоджено чи використано таким чином, що може перешкодити кримінальному провадженню.

З описової частини ухвали вбачається, що всупереч вимогам ч.3 ст.171 КПК України, слідчий в клопотанні не зазначив розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Відповідно до ч.4 ст.171 КПК України, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В порушення вимог ч.3 ст.173 КПК України, слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна не з`ясував:

1) правову підставу для арешту майна;

2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;

3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову;

4) наслідки арешту майна для інших осіб;

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Твердження слідчого про визнання коштів, розміщених на зазначених рахунках, речовими доказами суперечить законодавству України.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно із ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Частиною 2 ст.93 КПК України встановлено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Глава 4 КПК України «Докази і доказування», як і, взагалі, КПК України не містить в собі такого виду документа як Постанова про визнання речовим доказом та, відповідно, ні слідчий, ані прокурор не мають права виносити таку постанову.

Таким чином постанова про визнання речовими доказами є незаконною, а дії слідчого, такими, що перевищують, надані КПК України, повноваження.

В той же час чинний КПК України містить вичерпний перелік заходів забезпечення кримінального провадження, застосування яких, в тому числі, направлено і на процес належного збирання доказів стороною обвинувачення.

Системне тлумачення статей КПК України, які регулюють підстави та порядок їх застосування, дозволяє дійти висновку, що заходи забезпечення кримінального провадження - це передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановлених законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості. Під останньою слід розуміти вирішення завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК, у розумні строки, з дотриманням принципу процесуальної економії.

Так заходами забезпечення кримінального провадження, які направлені на збирання доказів стороною обвинувачення, закріплені ч.2 ст.131 КПК України, є тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилучення майна, арешт майна.

Згідно із ч.2 ст.132 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Відповідно до ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ст.6 ГК України, одним із принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

З огляду на вищевикладене, заявник стверджує, що слідчий суддя змушений був дійти висновку про необґрунтованість і безпідставність клопотання слідчого про арешт майна зазначених підприємств та, відповідно, наявності достатніх правових підстав для прийняття рішення про відмову у задоволенні зазначеного клопотання.

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положеньст. 8 Конституції УкраїнитаКонвенції про захист прав людини і основоположних свободдотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 1 протоколу №1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майнаінакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Вп.2постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»вказано наступне: «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституціюяк акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно дост.8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів,змісті спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядуванняізабезпечуютьсязахистом правосуддя.

Частинами першою, другою та четвертоюст.41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1ст.317 ЦК України,власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ізч.1 ст.319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В судовому засіданні заявник підтримав клопотання та просив задовольнити його в повному обсязі з наведених підстав. При цьому, стверджував, що арешт на грошові кошти на рахунках зазначених підприємств було накладено необґрунтовано, в результаті чого фінансово-господарська діяльність даних підприємств була паралізована на протязі майже року.

Прокурор, що приймав участь в провадженні, з клопотанням не погодився та стверджував, що арешт накладено обґрунтовано, тому в задоволенні клопотання про скасування арешту майна просив слідчого суддю відмовити.

Розглянувши клопотання про скасування арешту майна, заслухавши учасників судового процесу, вивчивши надані матеріали, суд приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Як встановлено судом, арешт на майно було накладено в рамках кримінального провадження №12015000000000219 від 21.04.2015 року.

25.12.2015 року Генеральною прокуратурою ухвалена постанова про виділення матеріалів стосовно зазначених підприємств з кримінального провадження №12015000000000474 від 07.08.2015 року та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження №12015000000000219 від 21.04.2015 року, підслідність якого визначена за СУ ФР ГУ ДФС в Одеській області.

Згідно із ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною 2 ст.170 КПК України встановлено, що метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.

Треті особи, майно яких може бути арештовано, - особи, які отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін на суму, значно нижчу ринкової вартості, або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі - отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації.

Відповідно до приписів ч.3 ст.170 КПК України, підставою арешту майна є наявність ухвали слідчого судді чи суду за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Арешт майна можливий також у випадках, коли санкцією статті Кримінального кодексу України, що інкримінується підозрюваному, обвинуваченому, передбачається застосування конфіскації, до підозрюваної, обвинуваченої особи заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні. Арешт також може бути застосовано до майна третіх осіб з урахуванням частини другої цієї статті.

Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.

Частиною 4 ст.170 КПК України визначено, що вартість майна, яке належить арештувати, крім випадків арешту майна для забезпечення конфіскації, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Згідно із ч.ч. 6, 7 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.

Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної ним в п.2 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

Пунктом 6 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження», прийнятого у 2014 році, метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам`ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов`язана навести підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов`язаний навести ці підстави у рішенні.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної ним в п.2 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» прийнятого у 2014 році, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

В ході судового розгляду не підтвердився факт того, що грошові кошті, розміщені на розрахункових рахунках зазначених підприємств, відповідають критеріям, встановленим ч.1 ст.170 КПК України, а на момент накладення арешту - п. 4 ч. 2 ст. 167 КПК України, існують достатні підстави вважати, що посадовими особами зазначених підприємств скоєні кримінальні правопорушення, які розслідуються в рамках зазначеного кримінального провадження, або ці підприємства задіяні в злочинній схемі, а заходи кримінального провадження у вигляді арешту коштів, виправдовують таке втручання у господарську діяльність товариств.

Крім того, слідчим суддею не виявлено, а прокурором не доведено існування достатніх підстав вважати, що арештоване майно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову.

Також на час розгляду клопотання про скасування арешту майна досудовим розслідуванням по кримінальному провадженню не встановлено наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.

В рамках кримінального провадження жодній особі не повідомлено про підозру, не заявлено цивільного позову та не з`ясовано розміру шкоди, в тому числі, участі кожного підприємства у її заподіянні, не розкрито об`єктивної сторони злочинів, що інкримінуються.

Також на час розгляду справи, досудовим розслідуванням, з моменту арешту грошових коштів підприємств, не встановлена їх причетність до злочинних дій, які являються об`єктом кваліфікації у кримінальному провадженні.

Тому суд вважає, що при зазначених обставинах, під час подачі до суду адвокатом клопотання про зняття арешту відповідно до ст. 170, 174 КПК України, ТОВ «Бравос», ТОВ «Хейнстеде» не є належними суб`єктами застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження, у зв`язку з чим арешт, накладений ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.10.2015 року на поточні розрахункові рахунки, які належать вказаним підприємствам не є належним об`єктом заходів забезпечення кримінального провадження.

З огляду на приписи п.18 ч.1ст.3 КПК України, згідно з якими до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, слід зазначити, що подальший арешт майна за відсутністю передбачених для цього підстав може порушити право заявника на вільне використання належного йому майна, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободта прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Баландіна проти України, «Батрак проти України», «Панов проти України»).

З огляду на викладене, суд приймає клопотання представника ТОВ «Бравос», ТОВ «Хейнстеде» до розгляду та приходить до висновку що воно підлягає задоволенню з наведених підстав.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.170, 173, 174, 309, 369 КПК України, слідчий суддя, -

У Х В А Л И В:

Клопотання представника ТОВ «Бравос», ТОВ «Хейнстеде», - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 21.10.2015р. по справі №757/38466/15-к на грошові кошти у безготівковому вигляді, які знаходяться на рахунках ТОВ «БРАВОС» (код ЄДРПОУ 39992226) № НОМЕР_1 , ТОВ «ХЕЙНСТЕДЕ» (код ЄДРПОУ 35528469) № НОМЕР_2 , відкритих в ПАТ «БАНК ВОСТОК» (МФО 307123, ЄДРПОУ 26237202, адреса: м.Дніпропетровськ, вул.Курсантська, 24).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Приморського

районного суду м. Одеси ОСОБА_1 01.02.2016