Ухвала

від 19.01.2016 по справі 804/7403/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" січня 2016 р. м. Київ К/800/21783/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Лосєва А.М.

Маринчак Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року

у справі № 804/7403/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів в Дніпропетровській області

про визнання неправомірними дії та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2.) звернулась з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів в Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання неправомірними дії та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та направити справу на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 11.03.2013 року № 873/172/НОМЕР_1.

Також, податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного, та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 05.04.2013 року № 1026/172/НОМЕР_1.

В актах перевірки зазначено порушення позивачем абзацу 5 пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, статті 44, статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині неналежного ведення обліку доходів та витрат за 2010 рік, 2011 рік, 2012 рік; пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України щодо донарахування податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у сумі 506 902,51 грн.; пункту 187.1 статті 187, підпунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 683 461,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: від 23.04.2013 року № 0002901720, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 683 461,00 грн. та штрафними санкціями в розмірі 147 000,00 грн., № 0002911720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 506 902,51 грн., за штрафними санкціями в розмірі 126 725,53 грн., № 0002921720, яким ФОП ОСОБА_2 нараховано адміністративний штраф в сумі 510,00 грн.

Колегія суду не може погодитись з висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 177 ПК України оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, передбачено положеннями.

За змістом пунктів 177.2, 177.4,177.10 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать в тому числі інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктів 177.4.1-177.4.3 пункту 177.4, до яких відносяться витрати на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Слід зазначити, що судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано належної правової оцінки наданим позивачем договорам купівлі-продажу, актам приймання передачі, податковим та видатковим накладним та іншим первинним документам, що містяться в матеріалах справи.

Відтак, для правильного вирішення спору судам необхідно з'ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на формування даних податкового обліку; дослідити всі первинні документи; встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його контрагентами, перевірити наявність у товариства ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій та відповідно до встановлених обставин зробити мотивований висновок.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи.

Крім того, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові щодо скасування податкового повідомлення рішення від 23.04.2013 року № 0002921720, не дослідили правові підстави та обставини щодо вказаного порушення, і як наслідок, винесли передчасне рішення.

Викладене свідчить про порушення судом вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з частини 2 статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 - Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді А.М. Лосєв Н.Є. Маринчак