Постанова

від 19.03.2007 по справі 15/26-07-134а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/26-07-134А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          "19" березня 2007 р. Справа  № 15/26-07-134А

      09 год. 33 хв.                                                                              м. Одеса

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді –               Петрова В.С.

При секретарі -                         Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача –                           Усанов Г.М., Ажнакін А.Г.;

від відповідача –                       Кучін В.В.,

від прокуратури -                       Форманюк О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Малого приватного підприємства „Фірма „Енергоремонтналадка” до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень за участю прокуратури Суворовського району м. Одеси, -

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство „Фірма „Енергоремонтналадка” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси № 0003592301/0 від 09.11.2006 р. щодо зменшення  позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 69 404,19 грн. та № 0003852301/0/1 від 08.12.2006 р. про застосування фінансових санкцій у розмірі 31 233,42 грн., посилаючись на відсутність підстав для прийняття відповідачем вказаних повідомлень-рішень.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19 січня 2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/26-07-134А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06 лютого 2007 р. у справі № 15/26-07-134А закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

В засіданні суду від 21.02.2007 р. за заявою Заступника прокурора Приморського  району м. Одеси до участі у справі допущено прокуратуру Суворовського району м. Одеси з метою захисту інтересів держави.  

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву, стверджуючи про правомірність прийняття оскаржуваних позивачем  податкових повідомлень рішень у зв'язку з порушенням позивачем положень Закону України „Про податок на додану вартість”.

У зв'язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України господарський суд Одеської області зазначає, що згідно п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

08.11.2006 року працівниками Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси проведено невиїзну документальну перевірку Малого приватного підприємства „Фірма „Енергоремонтналадка” з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень, листопад 2005 року.

За результатами зазначеної перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси складено акт № 10436/23-50/23990703 від 08.11.2006 р., на підставі якого 09.11.2006 р. ДПІ у Суворовському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003592301/0 щодо зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість  на суму 69 404,19 грн.

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням,  позивач звернувся до відповідача зі скаргою. Рішенням ДПІ у Суворовському районі м. Одеси № 28953/10/23-50 від 08.12.2006 р. про результати розгляду первинної скарги вищезазначене податкове повідомлення-рішення № 0003592301/0 було залишено без змін, а скаргу позивача –без задоволення. За результатами розгляду скарги відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.12.2006 р. № 0003592301/1 щодо зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість  на суму 69 404,19 грн., а також нове податкове повідомлення-рішення від 08.12.2006 р. № 0003852301/0/1 щодо визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 31 233,42 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем у зв'язку з порушенням, на думку відповідача, позивачем п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п 7.7.5, п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7  Закону України „Про податок на додану вартість”.

Проте, на думку суду, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі в порушення вимог чинного законодавства, виходячи з наступного.

Як зазначено в акті перевірки від 08.11.2006 р., по першому ланцюгу постачання МПП „Фірма „Енергоремонтналадка” придбало:

- у ПП „Пілігрім” (код 30800910) трос металевий по податковим накладним:  № 305 від 30.09.2005 р. на суму 221 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 36 833,33 грн.), № 420 від 20.10.2005 р. на суму 120 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20 000,00 грн.), № 105 від 01.11.2005 р. на суму 41 179,06 грн. (у т.ч. ПДВ 6863,18 грн.);

- у ПП „Промінтер” (код 32926728) електротовари по податковим накладним: № 010108 від 01.08.2005 р. на суму 48 065,40 грн. (у т.ч. ПДВ 8 010,90 грн.),  № 26018 від 26.08.2005 р. на суму 95 399,64 грн. (у т.ч. ПДВ 15 899,94 грн.), № 23038 від 25.08.2005 р. на суму 10 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 1666,67 грн.), № 30019 від 30.09.2005 р. на суму 47 920,00 грн. (у т.ч. ПДВ 7 968,67 грн.), № 300191 від 30.09.2005 р. на суму 94 150,00 грн. (у т.ч. ПДВ 15 691,67 грн.), № 19049 від 19.09.2005 р. на суму 50 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 8 333,33 грн.), № 26049 від 26.09.2005 р. на суму 36 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6 000,00 грн.), № 23048 від 15.09.2005 р. на суму 12 576,32 грн. (у т.ч. ПДВ 2 096,05 грн.); № 110110 від 29.11.2005 р. на суму 50 490,00 грн. (у т.ч. ПДВ 8 415,00 грн.), № 0101111 від 01.11.2005 р. на суму 12 000 грн. (у т.ч. ПДВ 2000 грн.), № 0101112 від 08.11.2005 р. на суму 11 004 грн. (у т.ч. ПДВ 1 834 грн.). При цьому суд зазначає, що в акті перевірки відповідач посилається на податкову накладну № 30029 від 30.09.2005 р. із сумою ПДВ 15 691,67 грн., однак така накладна відсутня, є податкова накладна з датою видачі 30.09.2005 р. із сумою ПДВ 15 691,67 грн., але за № 300191;     

- по третій ланці ланцюга МПП „Фірма „Енергоремонтналадка” придбало у ПП „Пілігрім” (код 30800910) ТМЦ, сума ПДВ за якими складає 4 380,00 грн.

При цьому відповідач в акті перевірки зазначає, що згідно листа ДПІ у Київському районі м. Одеси № 2258/7/23-00-306 від 09.02.2006 р. ПП „Пілігрім” (код 30800910) за юридичною адресою не знаходиться, телефон не дійсний, а згідно рішення господарського суду Одеської області від 30.12.2005 р. по справі № 21/287-05-11711 визнано банкрутом. А згідно листа ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська № 20059/7/23-50 від 13.09.2006 р. ПП „Промінтер” (код 32926728) за юридичною адресою не знаходиться, згідно рішення господарського суду Дніпропетровської області відносно підприємства розпочато ліквідаційну процедуру.

Таким чином, на думку відповідача, вищезазначені факти унеможливлюють встановити факт надходження до бюджету сум податку на додану вартість по ПП „Пілігрім” в розмірі  56 833,33 грн. та в розмірі 11 243,18 грн. у відповідних податкових періодах, і по ПП „Промінтер” на суму 65 685,23 грн. і на суму 12 249,00 грн. у відповідних податкових періодах. За таких обставин відповідач дійшов висновку, що МПП „Фірма „Енергоремонтналадка” завищено суму бюджетного відшкодування у жовтні 2005 року на суму 27 256,63 грн. та у листопаді 2005 року на суму 42 147,56 грн.  

Проте, суд не погоджується з таким висновком відповідача, виходячи з наступного.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що бюджетне відшкодування –сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Так, згідно п. 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом..

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Підпунктом 7.5.1 зазначеного Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з таких подій:

-          або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-          або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Також підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”  визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

 Отже, Закон України „Про податок на додану вартість” передбачає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, а саме:

- у разі, коли вартість придбаних товарі не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковим накладними.

Будь-які інші вимоги щодо включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту Законом України „Про податок на додану вартість” не передбачені.

Як вбачається з матеріалів справи, вартість отриманих товарів, до складу якої враховано ПДВ, позивачем було оплачено, що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками та платіжними дорученнями.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

При цьому слід зазначити, що податкові накладні № 305 від 30.09.2005 р., № 420 від 20.10.2005 р., № 105 від 01.11.2005 р., видані ПП „Пілігрім”, та № 010108 від 01.08.2005 р., № 26018 від 26.08.2005 р., № 23038 від 25.08.2005 р., № 30019 від 30.09.2005 р., № 300191 від 30.09.2005 р., № 19049 від 19.09.2005 р., № 26049 від 26.09.2005 р., № 23048 від 15.09.2005 р., № 110110 від 29.11.2005 р., № 0101111 від 01.11.2005 р., № 0101112 від 08.11.2005 р., видані ПП „Промінтер”, складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Отже, позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ за вищевказаними податковими накладними, що були сплачені позивачем при сплаті вартості отриманих товарів, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Також як вбачається з матеріалів справи, з 26.01.2006 р. по 08.02.2006 р. відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку достовірності даних податкової декларації з ПДВ, поданої позивачем за жовтень 2005 року. За наслідками перевірки було встановлено завищення бюджетного відшкодування у розмірі 1 050,00 грн., про що було складено акт № 982/23-50/23990703 від 15.02.2006 р. З наявністю вказаного порушення позивач погодився.

Крім того, з 23.02.2006 р. по 09.03.2006 р. відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку достовірності даних податкової декларації з ПДВ, поданої позивачем за листопад 2005 року. За наслідками проведено перевірки порушень не було встановлено,  про що відповідачем складено довідку № 1413/23-50/23990703 від 10.03.20006 р.             

Так, відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту (різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду), має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи з вищевикладеного, сума бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Посилання відповідача на те, що відносно контрагентів позивача ПП „Пілігрім” та ПП „Промінтер” розпочато ліквідаційну процедуру за рішеннями господарського суду Одеської області та господарського суду Дніпропетровської області відповідно, що унеможливлює встановити факт надходження до бюджету сум податку на додану вартість суд вважає  необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку –особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України „Про податок на додану вартість”).

Відтак, чинним законодавством України не передбачений обов'язок покупця сплачувати податок на додану вартість також до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару, оскільки сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

До того ж, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Крім того, визнання ПП „Пілігрім” та ПП „Промінтер” банкрутами рішеннями відповідних господарських судів не є доказом ліквідації вказаних підприємств. Відповідно ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Як вбачається з матеріалів справи, ПП „Промінтер” вилучено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України лише 31.10.2006 р., що підтверджується довідкою Головного управління статистики у Дніпропетровській області № 20/01-16-5244 від 02.11.2006 р. (а.с. 99), тобто через рік після видачі позивачу податкових накладних, суми ПДВ за якими включено позивачем до складу податкового кредиту. Докази вилучення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ПП „Пілігрім” в матеріалах справи відсутні. Відтак, ПП „Пілігрім” та ПП „Промінтер” були платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку на момент складання вищевказаних податкових накладних, і такі факти не спростовані відповідачем, що вказує на правомірність виписування податкових накладних вказаними контрагентами позивача.     

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця за відсутністю як самих доказів несплати податку продавцем товару, так і самої фактичної несплати цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До того ж суд вважає безпідставними посилання відповідача на порушення позивачем  п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.7.5, п. 7.7.7 п. 7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Так, пункт 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачає визначення „платника податку”, а саме: це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пункт 1.8 ст. 1 вказаного Закону містить визначення поняття „бюджетне відшкодування” –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В підпункті 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 того ж Закону визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпункт 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 названого Закону передбачає, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Згідно п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Однак, чим саме позивач порушив наведені вище положення Закону України „Про податок на додану вартість” відповідач в акті перевірки не вказав, не довів відповідач факт встановлення цих порушень і суду. У зв'язку з цим, на думку суду, відповідач необґрунтовано визначив вищевказані норми Закону підставами для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень.

Відтак, відповідач не довів суду правомірність прийняття ним оскаржуваного повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.  

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що відповідачем неправомірно занижено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 69 404,19 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 31 233,42 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною  3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.    

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює  докази,  які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює  наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх  представників, показань свідків, письмових  і речових  доказів,  висновків експертів.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги Малого приватного підприємства „Фірма „Енергоремонтналадка” цілком обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд зазначає наступне.   

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню з Державного бюджету витрати по сплаті судового збору в сумі 6 грн. 80 коп.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Малого приватного підприємства „Фірма „Енергоремонтналадка” до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задовольнити.

2.          Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси № 0003592301/0 від 09.11.2006 р. та № 0003852301/0/1 від 08.12.2006 р. визнати недійсними.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства „Фірма „Енергоремонтналадка” (65026, м. Одеса, вул. Катерининська, 2, кв. 51; код ЄДРПОУ 23990703) судовий збір в сумі 06 /шість/ грн. 80 коп.

Постанову суду може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 11.04.2007 р.

                                 Суддя                                                                       Петров В.С.