Постанова

від 26.03.2007 по справі 34/64-07-1035а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

34/64-07-1035А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"26" березня 2007 р. Справа  № 34/64-07-1035А

26.03.2007р. в 15год.13хв. господарський суд Одеської області

у складі судді Фаєр Ю.Г.

при секретарі судового засідання Кулаковській С.А.,

за участю представників від позивача: Варивода О.М., діючого на підставі довіреності від 26.01.07р.; від відповідача: Кондракова В.В. - головного державного податкового інспектора юридичного відділу ДПІ у м. Іллічівську, діючого на підставі довіреності №021/10-007  від 07.06.06р.; Гаргалик С.Є. - головного державного податкового ревізор-інспектора відділу організації контрольно-перевірочної роботи ДПА в Одеській області, діючої на підставі довіреності №064/10-007  від 23.02.07р.;

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань господарського суду Одеської області №416 адміністративну справу №34/64-07-1035А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „АКВАФУДС”

до відповідача Державної податкової інспекції у м. Іллічівську

про скасування податкових повідомлень-рішень

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю „АКВАФУДС” звернулося до суду з позовною заявою та уточненнями до неї, відповідно до яких просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Іллічівську від 12.01.2007р. №0000132350/0 про визначення відповідачем податкового зобов'язання по податку на прибуток на суму 15153грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 4546грн. та №0000142350/0 про визначення відповідачем податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 247620грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 123810грн., посилаючись на відсутність порушення позивачем вимог п.п.1.20.5, п.п.1.20.9 п.1.20 ст.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1 п.5.3, п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5, п.п.7.4.1, п.п.7.4.2, п.п.7.4.3  п.7.4 ст.7, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в ред. від 22.05.1997р. (із змінами та доп.) та п.4.1 ст.4, п.п.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.).

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених запереченні на позов.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив:

29.12.2006р. відповідачем проведена комплексна планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.11.2005р. по 01.10.2006р., за результатами якої складено акт перевірки №3640/23-204/33798847.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п.1.20.5, п.п.1.20.9 п.1.20 ст.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1 п.5.3, п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5, п.п.7.4.1, п.п.7.4.2, п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в ред. від 22.05.1997р. (із змінами та доп.) внаслідок застосування позивачем при продажу робітникам готових обідів по ціні реалізації нижче від звичайної, що зумовило заниження позивачем валових доходів за 9 місяців 2006р. на загальну суму 31245грн.; включення позивачем до валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку по мобільним телефонам, які не рахуються на балансі підприємства, по яким не укладено договори оренди, відсутні накази на присвоєння номерів, за 9 місяців 2006р. на суму 17306,73грн.; завищення позивачем валові витрати на 6790,5грн., т.я. згідно із декларацією про прибуток підприємства за 3 квартали 2006р. в рядку 04.1 вказані валові витрати в розмірі 31119820грн., а фактично така сума має складати 31090453грн.; заниження позивачем податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 5534грн. внаслідок застосування позивачем при визначенні бази оподаткування ПДВ вільних цін, нижчих за звичайні, при  реалізації обідів своїм робітникам; завищення позивачем податкового кредиту  по ПДВ на суми ПДВ за послуги мобільного оператору (зв'язок UMC) по мобільним телефонам, які згідно даних бухгалтерського обліку підприємства не були придбані, не знаходяться на балансі підприємства за 9 місяців 2006р. на загальну суму 4664,04грн.; заниження податкових зобов'язань по ПДВ на суму 468562грн. за лютий 2006р. –серпень 2006р. внаслідок реалізації готової продукції замовникам при визначенні бази оподаткування ПДВ за цінами нижче ніж звичайні на таку продукцію, а саме: нижче собівартість реалізації з врахуванням витрат на придбання сировини, матеріалів та витрат на виготовлення даної продукції, викладене зумовило завищення позивачем від'ємного значення по ПДВ на суму 231119грн., а саме: за лютий 2006р. на суму 58415грн., за березень 2006р. на суму 76322грн., за травень 2006р. на суму 46246грн., за червень 2006р. на суму 50136грн. та заниження податкового зобов'язання по ПДВ на суму 247620грн.,  у т.ч. за квітень 2006р. на суму 83556грн., за травень 2006р. на суму 45345грн., за липень 2006р. на суму 74181грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки позивач звернувся до відповідача із запереченням №399/01.07 від 09.01.2007р., за результатами розгляду якого відповідач направив позивачу листа №306/23-0404 від 11.01.2007р.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 12.01.2007р. №0000132350/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток на суму 15153грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 4546грн. та №0000142350/0 про визначення відповідачем податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 247620грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 123810грн.

Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом та уточненнями до нього про їх скасування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Здійснене відповідачем визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток на суму 15153грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 4546грн. є неправомірним з огляду на наступне.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в ред. від 22.05.97р. (із змінами та доп.) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 названого закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пунктами 5.3-5.8 Закону не зазначено про неможливість віднесення до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку. Законом чітко передбачено заборону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 названого закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлено вимог до форми чи виду документів, які були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Згідно зі ст.9 Закону України “Про  бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції , якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Надані позивачем на розгляд суду договір на послуги мобільного зв'язку від 30.05.2006р. №5.28235ю00.00.100001, укладений між позивачем та оператором мобільного зв'язку UMC; рахунки, платіжні доручення, податкові накладні, правила користування мобільним зв'язком робітниками позивача, затверджене директором позивача 30.05.2006р., Положення про використання мобільного зв'язку, затверджене наказом позивача №110-ОС від 30.05.06р., список користувачів мережі корпоративного зв'язку, яким за відповідними працівниками закріплений номер телефону та встановлений ліміт витрат на мобільний зв'язок, свідчать про  закріплення позивачем за своїми працівниками сім-карток з телефонними номерами, використанням зв'язку по мобільним телефонам виключно у господарській діяльності товариства, що, в свою чергу, свідчить про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку за 9 місяців 2006р. на суму 17603,73грн. згідно п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Викладене свідчить про неправомірність зменшення відповідачем валових витрат позивача на вартість послуг мобільного зв'язку за 9 місяців 2006р. на суму 17603,73грн.

Враховуючи вищевикладене щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат послуг мобільного зв'язку за 9 місяців 2006р. правомірним є віднесення позивачем відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.) до складу податкового кредиту  по ПДВ суми ПДВ у складі цих послуг за червень 2006р. на суму 409,43грн., за липень 2006р. на суму 2459,43грн., вересень 2006р. на суму 1775,18грн.

Згідно ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Викладене спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки, про порушення позивачем вимог п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.) внаслідок завищення податкового кредиту по ПДВ на суму ПДВ за послуги мобільного оператору (зв'язок UMC) по мобільним телефонам, які згідно даних бухгалтерського обліку підприємства не були придбані, не знаходяться на балансі підприємства згідно податкових накладних, виданих продавцем цих послуг, у період червня 2006р. по вересень 2006р. на загальну суму 4644,04грн.

Поряд з цим, відповідачем вказано на порушення позивачем п.п.7.4.1,

7.4.2, 7.4.3 п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в ред. від  22.05.1997р. (із змінами та доп.) при реалізації придбаного у ТОВ «Аквафрост»на загальну суму 227017,74грн. за 9 місяців 2006р. харчування власним робітникам-фізичним особам кількості згідно із штатним розписом за цінами нижче за звичайні на загальну суму 195773,17грн. без ПДВ за 9 місяців 2006р., що призвело до заниження суми валового доходу на 31244,57грн. за 9 місяців 2006р., тоді як наказом від 01.02.2006р. по ТОВ «Аквафудс»і відповідно до умов п.5.4 Колективного договору, укладеного між адміністрацією позивача та профспілковим комітетом, вимогами Центральної санітарно-епідеміологічної станції на водному транспорті, позивач організував платне харчування робітників підприємства у приміщенні їдальні, які придбаваються у ТОВ «Аквафрост»на підставі щоденних заявок відділу кадрів позивача відповідно до штатної кількості робітників і в подальшому реалізуються робітникам шляхом вирахування їх вартості з їх заробітної плати по ціні придбання в ТОВ «Аквафрост»(із розрахунку 4,7грн. з ПДВ за 1 порцію обіду за фактично відпрацьовані дні), про що свідчить табелі обліку використання робочого часу з лютого 2006р. по вересень 2006р., розрахунки нарахування заробітної плати по підрозділам за зазначений період; відомості про надання платного харчування робітникам позивача з лютого 2006р. по вересень 2006р., рахунки-фактури на оплату обідів. Однак відповідачем при цьому не було враховано кількості придбаних позивачем у ТОВ «Аквафрост»обідів за перевіряємий період й кількості реалізованих обідів безпосередньо робітникам позивача, кількості робітників позивача, які знаходились у спірний час у відпустці, на лікарняному, відгулі або не були на роботі з інших підстав, що, в свою чергу, свідчить про правомірність віднесення позивачем до складу валових доходів доходу від реалізації харчування працівникам позивача за 9 місяців 2006р. на суму 195773,17грн. Викладене свідчить про неправомірність збільшення відповідачем валового доходу позивача на загальну суму 31244,57грн.

Враховуючи вищевикладене щодо правомірності віднесення позивачем до складу валового доходу за 9 місяців 2006р. доходу від реалізації харчування працівниками позивача на суму 195773,17грн. правомірним є включення позивачем відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.) до бази оподаткування по ПДВ суми ПДВ у складі цих послуг харчування за період з лютого 2006р. по вересень 2006р. на суму 39156грн.

З врахуванням приписів ст.71 КАС України, викладене спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки, про порушення позивачем вимог п.4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.) внаслідок заниження податкових зобов'язань по ПДВ на суму ПДВ за послуги харчуванням працівників позивача у період з лютого 2006р. по вересень 2006р. на загальну суму 5534грн.

Крім того, відповідачем в акті перевірки зазначено про завищення позивачем валових витрат на суму 6790,5грн. внаслідок зазначення в рядку 04.1 декларації про прибуток підприємства за 9 місяців 2006р. валових витрат в розмірі 31119820грн., тоді як фактично валові витрати мають становити 31090453грн., однак відповідачем не наведено суду обґрунтувань здійсненого перевіряючими розрахунку саме такої суми валових витрат та без наведення в акті перевірки документів, на підставі яких відповідач дійшов такого висновку, що свідчить про порушення відповідачем приписів п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Враховуючи викладене, в декларації позивача про прибуток за 9 місяців 2006р. в рядку 04 визначено валові витрати на суму 31119435грн., тоді як відповідно до первинних бухгалтерських документів (рахунків, актів виконаних робіт, видаткових та податкових), за зазначений період, справжня сума валових витрат згідно розрахунку складає 35973570,5грн., невключені позивачем до декларації про прибуток за 9 місяців 2006р. у зв'язку з відмовою відповідача приймати звітність із задекларованими збитками.  Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для виключення суми витрат 6790,5грн. зі складу валових витрат.

Поряд з цим, відповідачем під час перевірки встановлено заниження

позивачем податкового зобов'язання на суму 468562грн., внаслідок застосування ціни продажу

виготовленої продукції нижче виробничої собівартості в супереч вимог п.4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.), що є неправомірним з огляду на наступне.

Згідно ст.7 Закону України «Про ціни та ціноутворення»вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Згідно із ч.3 ст.189 ГК України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, а згідно ч.2 ст.190 ГК України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Згідно з п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого пп. 1.20.1 цього Закону.

Однак відповідач не надав суду доказів направлення позивачу будь-яких запитів щодо обґрунтування договірних цін під час перевірки; доказів обґрунтованості підстав визначення звичайної ціни реалізованої позивачем продукції із застосуванням вимог п.п.1.20.5 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», без застосування наведених вище норм, а відтак відповідачем неправомірно визначено позивачу податкове зобов'язання по ПДВ на суму 468562грн., отже неправомірним є й зменшення позивачу суми від'ємного значення по ПДВ на суму 231120грн.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Господарський суд відзначає невипадковість покладення законодавцем обов'язку з доказування правомірності прийнятого рішення на суб'єкта владних повноважень, оскільки саме останній має довести законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, підтвердивши свої доводи будь-якими фактичними даними (доказами, отриманими на законних підставах), які знайшли відображення в акті.

Згідно ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладених обставин, суд доходить висновку, що відповідач не довів належним чином законності і обґрунтованості визначення відповідачем податкового зобов'язання по податку на додану вартість та застосованим штрафним санкціям по цьому податку, по податку на прибуток та застосованим штрафним санкціям по цьому податку, а також, що прийняті податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську від 12.01.2007р. №0000132350/0 та №0000142350/0 та підстави його прийняття не відповідають вимогам, викладеним в п.п.1, 3-8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „АКВАФУДС” про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Іллічівську від 12.01.2007р. №0000132350/0 та №0000142350/0  підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до ч.1 ст.87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, вичерпний перелік яких встановлений частиною 3 цієї статті і розширеному тлумаченню не підлягає. До складу витрат, пов'язаних з розглядом справи не належать витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. З урахуванням викладеного, позивачу підлягає відшкодуванню судовий збір на суму 85грн.

Керуючись ст.ст.71, 72, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „АКВАФУДС” задовольнити повністю.

2.          Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську від 12.01.2007р. №0000132350/0 та №0000142350/0 повністю.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АКВАФУДС” (код ЄДРПОУ 33798847, адреса: м. Іллічівськ, смт. Олександрівка, вул. Залізнична  1-з) судовий збір на суму 85(вісімдесят п'ять)грн.

4.          Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

Постанова господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано; якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Про апеляційне оскарження рішення суду (постанови) першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                 Фаєр Ю.Г.