Постанова

від 23.01.2007 по справі 17/576-06 

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17/576-06 

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

У Х В А Л А

                                           ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   Адміністративна                                               Головуючий по 1-й інстанції

справа № АС-17/576-05                                         суддя Моїсеєнко В.М.

                                                                                          Доповідач  по 2-й інстанції

                                                                                         суддя Істоміна О.А.

"16" січня 2007 року                                                                      

Колегія суддів у складі:

головуючого судді  Олійника  В.Ф., суддів  Істоміної О.А., Кравець Т.В.

при секретарі Тяпкіній В.А.

за участю представників сторін:

позивача – Танчика О.М., дов. № 18-7/2239 від 12.07.05р. (копія у справі)  

відповідача –Клещенка О.М., дов.№ 79163/9/10-009 від 12.12.06р. (у справі), Дмитрієва С.В., дов. № 64545/9/10-009 від 10.10.06 р. (копія у справі)  

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" (вх. № 3841С/2-5)

на постанову господарського суду Сумської області від 15 вересня 2006 року по адміністративній справі № АС-17/576-05

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе", м. Суми   

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання рішення недійсним, -

встановила:

У жовтні 2005 року Відкрите акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання імені М.В. Фрунзе" звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Суми, а пізніше уточнив його, що було прийнято судом першої інстанції, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 37/23-217/1/05747991/-2626 від 20 січня 2000 року в частині стягнення 2764622,98 грн. дорожнього збору.

Постановою господарського суду Сумської області від 15 вересня 2006 року у задоволені позовних вимог було відмовлено за пропуском позивачем строку позовної давності.

Не погоджуючись з постановою господарського суду, Відкрите акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання імені М.В. Фрунзе" звернулось з апеляційною скаргою, в якій порушує питання про її скасування та прийняття нової постанови, якою у позові відмовити, посилаючись на те, що суд при винесенні оскаржуваної постанови зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Так, судом першої інстанції, на думку позивача, були порушенні положення статей 2, 71 Цивільного кодексу УРСР (1963 р.), положення п.п. 5.2.5 п. 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та суд зробив невірний висновок щодо відсутності поважних причин для поновлення строку на звернення до суду.

Відповідач, Державна податкова інспекція у місті Суми, у запереченнях на апеляційну скаргу та його представники в судовому засіданні просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Відповідач зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови господарським судом було надано належну правову оцінку всім обставинам справи, застосовані належні норми чинного законодавства.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, підставою для прийняття податкового рішення №37/23-217/1/05747991/-2626 від 20 січня 2000 року про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування став акт №23-217/1/4дск від 18 січня 2000 року про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритим акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" за період з 01 липня 1998 року по 01 жовтня 1999 року, яким встановлені порушення: п. 3.8.10 порядку збору та використання коштів для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за № 83 від 02 лютого 1993 року; статті 3 Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України".

Зазначеним рішенням податковою службою було, зокрема, стягнуто з підприємства позивача 2764622,98 грн. дорожнього збору. Проте, на думку позивача, саме в цій частині відрахувань та збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування не відповідає вимогам законодавства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції визнав посилання позивача на обставини поважності причин пропуску строку звернення до суду необґрунтованими та безпідставними.

Проте з такими висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.

По-перше, місцевим судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено положення статей 2, 71 Цивільного кодексу УРСР. Так, відповідно до статті 71 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963р.), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до частини З статті 2 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963р.), до майнових відносин, основаних на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових і бюджетних відносин цей Кодекс не застосовується.

Згідно з рішенням відповідача, за порушення податкового законодавства, з позивача, зокрема, було стягнуто 2764622,98грн. дорожнього збору, з яких: основний борг по сплаті 0,06% відрахувань - 60 882грн.; пені за несвоєчасну сплату дорожнього збору - 2703740,98грн. в т.ч.: пеня за несвоєчасну сплату 0,06% та 1,2% відрахувань 2 702978,24грн.; пеня за несвоєчасну сплату 2% відрахувань 103,51грн.; пеня за несвоєчасну сплату 7% відрахувань 659,23грн.

Тобто в частині стягнення 2703740,98грн. пені за несвоєчасну сплату дорожнього збору, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини у зв'язку із застосуванням останнім до відповідача штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, передбачених, Декретом Кабінету Міністрів України „Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", які не є цивільно-правовими і до яких строки позовної давності передбачені Цивільним кодексом УРСР (в редакції 1963р.) не застосовуються. Позов про визнання протиправним та скасування рішення не можна вважати формою захисту цивільних прав позивача, оскільки права та обов'язки як позивача так і відповідача не є такими, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників, а є податковими відносинами, що врегульовані спеціальним законодавством.

Таким чином, господарським судом при винесенні оскаржуваної постанови було порушено положення статей 2, 71 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963р.), що призвело до неправильного вирішення справи.

По-друге, судом першої інстанції було порушено підпункт 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а саме було застосовано норми, які не підлягають застосуванню до даних спірних відносин.

Підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", встановлено, що платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності.

Господарський суд навів вказану норму закону, як підставу для відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строків давності, проте податкове рішення прийнято відповідачем 20 січня 2000 року, а Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" набув чинності лише з 01 квітня 2001 року і до спірних правовідносин не може  застосовуватися.

Крім того, вказаною нормою встановлений строк на оскарження платником податку до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання, а позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового рішення в частині стягнення 2764622,98 грн., з яких основний борг по сплаті відрахувань (податкове зобов'язання) становить лише 60 882грн., а інша частина спірних нарахувань в розмірі 2703740,98 грн. є пенею (санкцією за порушення податкового законодавства), а не податковим зобов'язанням.

По-третє, місцевий суд зробив висновок про відсутність поважних причин для поновлення позивачу строку на звернення до суду, що також не є вірним.

Згідно з частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Як свідчать матеріали справи, 15 вересня 2006 року позивач подав до господарського суду заяву №18-7/1541 про поновлення строку на звернення до суду, проте суд зробив висновок, що посилання позивача на обставини поважності причин пропуску строку на звернення до суду є необґрунтованими та безпідставними і залишив відповідну заяву позивача без задоволення.

Але, позивачем був пропущений строк на звернення до суду за захистом своїх порушених прав з поважних причин, а саме у зв'язку з тим, що обставини втрати чинності рішенням Сумської обласної Ради народних депутатів „Про розміри відрахувань на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання місцевих доріг загального користування" від 29 квітня 1993 року (зі змінами від 23 березня 1993 року) у зв'язку з набранням чинності 20 березня 1997 року Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про систему оподаткування", на підставі якого відповідачем було прийнято податкове рішення в частині нарахування дорожнього збору, стали відомі позивачу лише після набрання чинності 22 липня 2006 року постанови господарського суду Сумської області від 11 липня 2006 року по справі № АС-13/315-06 (аркуш справи 129).

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній, або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, до 22 липня 2006 року вищевказані обставини позивачу не були відомі, а чинне законодавство передбачало обов'язок сплачувати дорожній збір, в супереч Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про систему оподаткування", що підтверджується Законами України „Про державний бюджет України на 1997 - 1999р.р.", і було для позивача достатньою підставою вважати рішення відповідача в частині нарахування дорожнього збору та пені в розмірі 2764622,98грн. законним.

До вступу в законну силу постанови господарського суду Сумської області від 11 липня 2006 року № АС-13/315-06 позивач не знав і не міг знати про незаконність нарахування та сплати дорожнього збору відповідачем в оскаржуваному податковому рішенні, що є підставою вважати причину пропущення позивачем строку на звернення до суду поважною.

В суді апеляційної інстанції в підтвердження правомірності своїх вимог представник відповідача достатніх доказів не навів, причин неможливості їх надання не зазначив.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що висновки місцевого господарського суду, викладені в постанові зроблені при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, та при порушенні норм чинного законодавства, тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова господарського суду Сумської області від 15 вересня 2006 року –скасуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції колегія суддів приходить до висновку про прийняття нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 195, 196, пунктом 3 статті 198, п. 1, 4 статті 202, пунктом 3 статті 205, статтями 206, 209, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,  

                                                         ухвалила:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" задовольнити.

Постанову господарського суду Сумської області від 15 вересня 2006 року по справі № АС-17/576-05 скасувати та прийняти нову ухвалу.

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати  нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення  Державної податкової інспекції в м. Суми № 37/23-217/1/05747991/-2626 від 20 січня 2000 року в частині стягнення 2764622,98 грн. дорожнього збору, в тому числі 60882 грн. основного боргу та 2703740,98 грн. пені.

Адміністративну справу № АС-17/576-05 повернути до господарського суду Сумської області.

Роз'яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

 Головуючий суддя                                            Олійник В.Ф.

                                     суддя                                           Істоміна О.А.

                                    суддя                                           Кравець Т.В.