Постанова

від 10.07.2006 по справі 22/134/06-ап

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

22/134/06-АП

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

              10.07.06                                                                             №   22/134/06-АП

суддя     Скиданова Ю.О.

ПозивачЗапорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Запоріжжя

ВідповідачТовариство з обмеженою відповідальностью “Край”, м. Запоріжжя

про стягнення 8600,00 грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.

                                                                   Суддя Ю.О. Скиданова                                                                    Секретар судового засідання В.С. Вака

Представники

Позивача:Воробйов Т.А., дов. № 05-22/1724 від 18.10.2004 р.

Відповідача:Гнатюк Л.Т., дов. № 85 від 09.07.2006 р.

Заявлено позов про стягнення з відповідача 8600,00 грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.

          Вступну та резолютивну частини постанови оголошено в засіданні 10.07.2006 р.

За клопотанням сторін розгляд справи здійснюється без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Позивач підтримує позовні вимоги з підстав, викладених у позові. Вказує, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, затвердженого Наказом Мінпраці України 29.12.2004 року № 338 (форма 10-ПІ), що наданий відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача у 2005 році, становить 39 чоловік. Таким чином, кількість інвалідів-штатних працівників, що повинні працювати на підприємстві товариство з обмеженою відповідальністю “Край” у 2005 році, відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, складає 2 чоловіки. Відповідно до вищевказаної форми, середньооблікова кількість інвалідів на підприємстві складає 1 чоловік. Сума штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році складає 8600,00 грн., які позивач просить стягнути.

Відповідач з позовними вимогами не згоден та просить суд відмовити в стягненні штрафних санкцій. Відповідач стверджує , що ТОВ “Край” направляли звіти Форми3-ПН в Хортицький Центр зайнятості, де вказували вакансії для інвалідів. До кінця року ці вакансії зберігали для інвалідів і нікого не працевлаштували. Крім того, неодноразово направляли листи в Цент зайнятості з проханням направити інвалідів для працевлаштування на посаду лікаря –стоматолога –терапевта. Центр зайнятості відповіді не дав і інваліда не направив.

В судовому засіданні в порядку ст. 167 КАС України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши представників сторін, вивчивши наявні матеріали, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню внаслідок наступного:

Як встановлено, товариство з обмеженою відповідальністю “Край” є юридичною особою та відноситься до категорії суб'єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Як свідчать дані звіту відповідача ф. 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. середньооблікова кількість працюючих на підприємстві у 2005 р. складала 39 осіб.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної кількості працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж установлена нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкції до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою КМУ від 28.12.2001 р. № 1767, передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Відповідно п. 11 цього Порядку, контроль за своєчасним і повним надходженням  штрафних санкції від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку. Тобто, штрафні санкції, передбачені ст.. 20 Закону, є заходом адміністративно-господарських санкцій, правовий режим яких визначено у статтях 238-250 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної  влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

В даному випадку суб'єкт господарювання (відповідач по справі) порушив (не виконав) встановлений законом “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив забезпечення працевлаштування інвалідів, тобто порушив правила здійснення господарської діяльності, за що позивач по справі (орган державної влади) застосовує до відповідача передбачені вказаним Законом заходи майнового характеру (п. 8 ст. 69 ГК України), а саме –штрафні санкції шляхом стягнення їх в судовому порядку. Частиною 1 ст. 241 Господарського кодексу України передбачено, що адміністративно-господарський штраф –це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарського - правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непоборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (зат. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314) передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.  

Підприємства зобов'язані вживати всіх залежних від них заходів для недопущення господарського правопорушення, яким, зокрема, є невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. До числа таких заходів відносяться обов'язки підприємства, визначені у пунктах 3, 5 та 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів. Зокрема, у п. 14 Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інваліда.

Посилання відповідача на те, що він звертався до Правобережного міжрайонного центру зайнятості з проханням направити інваліда для працевлаштування на посаду лікаря –стоматолога –терапевта не приймаються судом до уваги з наступних підстав. В матеріалах справи міститься лист Правобережного районного центру зайнятості № 1280 від 29.06.2006 р., відповідно до якого підприємство ТОВ “Край” в період з 28.09.2005 р. по 20.02.2006 р. заявляло вакансію для інваліда на посаду лікар –стоматолог. Інваліди, які мають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень, до центру зайнятості не звертались, відповідно не були направлені на замовлену вакансію.

Оскільки відповідно до вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємство відповідача повинно було забезпечити працевлаштування інваліда в 2005 році шляхом створення робочого місця, суд дійшов висновку, що запросивши інваліда на посаду лікаря –стоматолога –терапевта відповідач фактично позбавив центр зайнятості можливості направити інваліда будь якої іншої кваліфікації.

Наведене свідчить, що відповідачем допущено господарське правопорушення, за яке до нього мають бути застосовані господарські санкції у вигляді штрафу в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві.

Згідно звіту у 2005 році середня річна заробітна плата на підприємстві ТОВ “Край” складала 8600,00 грн.

На підставі наведеного позовні вимоги задовольняються в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 94, 158, 159, 161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Край” (69097, м. Запоріжжя, вул.. Задніпровська, 5-б, ЄДРПОУ 31036718, р/р 26005002011001 в ЗФ АО «Укрінбанк”, МФО 313184) на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя,147, з зарахуванням на реквізити: Одержувач Держбюджет Хортицького району, р/р 31211230600008, ЄДРПОУ 26014130, банк: УДК у Запорізькій області, МФО 813015, 50070000 “Платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2005р.”) 8600,00 грн. штрафних санкцій.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне оскарження,  але апеляційна скарга не була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова або  ухвала  суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

              Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі складення постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви про апеляційне оскарження.

              Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне  оскарження  обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається  протягом  десяти  днів  після  подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після  закінчення  строків,  встановлених  цією   статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя                                                                                                Ю.О. Скиданова

Постанова виготовлена в повному обсязі 26 липня 2006 року.