Рішення

від 28.01.2016 по справі 917/10/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

28.01.2016р. Справа №917/10/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорс Україна", вул.Петрівська,19, м.Київ, 04071

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, вул.Куйбишева, 41, смт.Диканька, Диканський район, Полтавська область, 38500

про стягнення 56 541,30 грн.

Суддя Іваницький Олексій Тихонович

секретар судового засідання Олефір О.І.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 дов б/н від 12.01.2016

від відповідача: ОСОБА_3 дов. б/н від 27.09.2012

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 56 541,30 грн. (згідно заяви про уточнення позовних від 04.03.2014р. вх. канцелярії суду №2692)

18.01.2016р. за вх. канцелярії суду №398 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 05.01.2016 року надійшли додаткові докази по суті предмету спору. Суд подані докази прийняв та залучив до матеріалів справи.

28.01.2016року вх. канцелярії суду №973 від представника позивача надійшло клопотання про припинення провадження по справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 7 000,00 грн. в зв"язку зі сплатою. Суд подане клопотання прийняв, розглянув, задовольнив та залучив до матеріалів справи.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказані обставини як підставу для подальшого відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши і оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, а також за результатами оцінки поданих сторонами господарського процесу доказів, у нарадчій кімнаті суд задовольняє позовні вимоги виходячи з наступного:

05 березня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ДОРС Україна" (далі ТОВ "ДОРС Україна") та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (ДАЛІ - ФОП ОСОБА_1Б.) укладено Договір поставки №163/2пд (далі - Договір)

На підставі п. 1.1. Договору поставки № 163/2пд від 05.03.2013 року (надалі - договір), укладеного між ТОВ «ДОРС Україна» (Позивач) і Фізичною особою - підприємцем (Відповідач), позивач в порядку та на умовах, визначених цим договором зобов'язався поставити відповідачу товар, асортимент, кількість та ціна кожної конкретної партії якого вказується в рахунках-фактурах.

Як визначено п. 1.4 договору, поставка товару відбувається на умовах FCA, які передбачені умовами міжнародних правил «ІНКОТЕРМС» у редакції 2000 року.

Договір вважається укладеним і набуває чинності з дати підписання його обома сторонами й діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, а в частині гарантійних зобов'язань - протягом їх дії (п. 12.1.).

У відповідності до п. 3.1. та умов п. 3.2. договору, передача товару покупцеві здійснюється відповідно до видаткової накладної на товар протягом 3-х (трьох) робочих днів з дати оплати покупцем вартості товару в порядку та на умовах, передбачених розділом 5 даного договору.

Договором визначено, що датою поставки товару є дата прийняття покупцем товару за кількістю та якістю, що підтверджується підписаними представниками сторін видатковими накладними (п. 3.4)

На підставі рахунку-фактури № НОМЕР_1 від 13 лютого 2015 року позивачем в лютому 2013 року було поставлено відповідачу товар, а саме лічильники банкнот DORS 700 у кількості 15 штук на загальну суму 95 400,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% 15 900,00 грн.

Факт отримання товару свідчить підписана між сторонами видаткова накладна № НОМЕР_2 від 17 лютого 2015 року про прийняття товару відповідачем від позивача в повному обсязі, без зауважень та без застережень щодо строку поставки, асортименту, якості, кількості та комплектності.

Вказана видаткова накладна на поставку товару відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , не скасована та не визнана недійсною.

Проте, відповідач, порушуючи умови договору, 03.03.2015 року здійснив за отриманий у власність товар оплату позивачу не в повному обсязі, а саме в розмірі 15 400,00 грн., про що свідчить банківська виписка позивача з його поточного рахунку за 03.03.2015 р.

У травні 2014 року відповідачем було частково повернуто позивачу товар, а саме: лічильники банкнот DORS 700 у кількості 6 (шість) штук на загальну суму 38 160,00 грн. за видатковою накладною (повернення) № ВП-0000001 від 29 травня 2015 року. Крім цього, позивачем було проведено коригування кількісних і вартісних показників податкових зобов'язань - податку на додану вартість, про що свідчить розрахунок № 147 від 29.05.2015 року.

Станом на день подачі позову до суду непогашеною рахується заборгованість в розмірі 41 840,00 грн. за поставлений позивачем відповідачу товар - лічильники банкнот DORS 700 у кількості 9 штук згідно видаткової накладної № НОМЕР_2 від 17 лютого 2015 року.

При винесенні рішення суд виходить з наступного:

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до статей 526-527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

16.01.2016 року відповідач сплатив основну заборгованість в розмірі 7 000,00 грн. Відповідач 28.01.2016 року подав до суду клопотання про припинення провадження по справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 7 000,00 грн., на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України. Суд подане клопотання відповідача задовольнив.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України повністю не оплатив за отриманий товар у встановлені у Договорі строки, заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 34 840,00 грн.. Дана обставина відповідачем не спростована.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 31840,00 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 11050,33 грн., суд прийшов до висновку, що останні є правомірними, а тому підлягають задоволенню.

У відповідності до п. 10.1. договору, за невиконання умов договору, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства й умов даного договору. Пунктом 10.2. передбачено, що порушення зобов'язання, що виникає за даним Договором є його невиконання або неналежне виконання, а згідно п. 10.3 договору, оплата штрафних санкцій не звільняє сторони даного договору від відповідальності й виконання взятих на себе зобов'язань і усунення недоліків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Після проведення перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача 722,17 грн. трьох процентів річних та 2928,80 грн. інфляційних втрат за період з 30.05.2015р. по 25.11.2015р. суд визнає його вірним та приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 8.1.5").

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 36 ГПК України передбачає, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

За викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки №163/2пд від 05.03.2013 в розмірі 49 541,30 грн., з яких: 34840,00 грн. - основний борг, 11050,33 грн. - пеня та 722,17 грн. - 3% річних, 2 928,80 грн. підтверджені документально та нормами матеріального права, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, матеріали справи, обставин справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши подані додаткові докази, керуючись статтями 4 - 4 7 , 22, 28, 32 - 34, 36, 43, 44 - 45, 47 1 , 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, у нарадчій кімнаті, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1( ідентифікаційний номер НОМЕР_3, юридична адреса: 38500, смт. Диканька, вул. Куйбишева, буд. 41, п/р 26003379628 в Полтавській обласній дирекції AT ОСОБА_4 Аваль , МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДОРС Україна ( код ЄДРПОУ 34299727, 04071, м. Київ, вул. Петрівська, 19, п/р 26003000015981 в ПАТ Укрсоцбанк , МФО 320023) за Договором поставки №163/2пд від 05.03.2013 в розмірі 49 541,30 грн., з яких: 34840,00 грн. - основний борг, 11050,33 грн. - пеня та 722,17 грн. - 3% річних, 2 928,80 грн., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 1218,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Припинити провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 7 000,00 грн. на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.

Суддя Іваницький О.Т.

Повне рішення складено 04.02.2016р.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.